ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/3798/19
адміністративне провадження № К/9901/25628/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітної особи ОСОБА_3 до Немишлянського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітної особи ОСОБА_3 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року (у складі головуючого судді Спірідонова М.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (у складі колегії: головуючого судді Ральченка І.М., суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Позивачі, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) , звернулися до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просили визнати протиправною відмову Немишлянського районного відділу у місті Харкові ГУ ДМС України у Харківській області (далі - відповідач) у видачі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки; зобов`язати Немишлянський районний відділ у місті Харкові ГУ ДМС України у Харківській області видати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки.
2. В обґрунтування позову зазначено, що позивачам, як уповноваженим представникам її дитини, було відмовлено у видачі паспорту громадянина України - ОСОБА_3 , раніше встановленого зразка, у вигляді паспортної книжечки, форма якого затверджена постановою ВРУ № 2503 від 26.06.1992 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2019 року позовні вимоги залишено без задоволення.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не звертався до відповідного територіального підрозділу в порядку, передбаченому Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-XII) для оформлення паспорту у формі книжечки, у зв`язку з відмовою в обробці персональних даних; звернення до відповідача з проханням видати паспорт у формі книжечки відображене в заяві довільної форми та не є підставою для видачі паспорту будь - якого зразку, у тому числі, у вигляді книжечки.
5. А тому, суд першої інстанції дійшов висновків, що ОСОБА_3 не було дотримано необхідної процедури, передбаченої законодавством, а тому, відповідні листи відповідача, з якими висловили незгоду позивачі, які діють в його інтересах, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, у розумінні КАС України; на день звернення заявників (дитини та його батьків) до Немишлянського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області були відсутні правові підстави для видачі сину позивачів паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.
6. Суд першої інстанції також зазначав, що заяви ОСОБА_3 та його батьків від 23.01.2019, 19.03.2019 зареєстровані відповідачем, як звернення, а сама по собі незгода позивачів зі змістом відповідей не спростовує факту розгляду звернення заявників у встановленому законом порядку, та не може бути підставою для визнання протиправними дій відповідача та задоволення позовних вимог про видачу такого паспорту, навіть у разі наявності у неї такого права, оскільки заявниками не дотримано процедури звернення за паспортом та не надано необхідних для цього документів.
7. Окрім зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане виключає можливість визначення даної справи як типової, оскільки вона не відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17; ОСОБА_3 особисто за отриманням паспорту в вигляді книжечки в установленому законом порядку, не звертався, відповідачем не приймалось рішення за результатами розгляду його звернення, яке могло б бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства у розумінні ст.ст. 2 5 КАС України.
8. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині підстав та мотивів прийнятого рішення, в іншій частині - залишено без змін.
9. Суд апеляційної інстанції частково погодився із висновками суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позову, однак з інших підстав та мотивів, виходячи з наступного.
10. Предметом даної справи є законність дій Немишлянського районного відділу у місті Харкові ГУ ДМС України у Харківській області щодо відмови у видачі неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки; з даним позовом до суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - батьки неповнолітнього ОСОБА_3 .
11. Колегія суддів зазначала, що носієм порушеного права є саме неповнолітній ОСОБА_3 , який має бути позивачем у даній адміністративній справі, права якого в силу ст. 56 КАС України захищають у суді законні представники - батьки.
12. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що за захистом прав до адміністративного суду звернулись особи, позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , порушення охоронюваних законом прав, свобод чи інтересів відносно спірних публічно-правових відносин у ході судового розгляду справи не встановлено; обов`язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом; відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
13. Таким чином, колегія суддів зазначала про безпідставність позовних вимог позивачів, оскільки права останніх у даних правовідносинах не порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
14. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої особи - ОСОБА_3 , звернулись до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 та ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.
15. В обґрунтування касаційної скарги касаторами зазначається, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою та не надана оцінка і не відображено в постанові ті доводи та обґрунтування, що наведені в апеляційній скарзі.
16. Касатори, не погоджуючись із відмовою у задоволенні апеляційної скарги лише з підстав того, що батьки неповнолітнього ОСОБА_3 є неналежними позивачами, вказують, що порушивши права та інтереси неповнолітнього сина в отриманні паспорта громадянина України у формі книжечки, порушило й права батьків, що виступили позивачами в інтересах свого сина.
17. Також, касаторами зазначається, що судами попередніх інстанцій проігноровано і не взято до уваги висновки зразкової справи №806/3265/17, що розглядалась Великою Палатою Верховного Суду.
18. На переконання позивачів, судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не надано оцінки висновкам суду першої інстанції про те, що позивач не звертався до відповідного територіального підрозділу в порядку, передбаченому Положенням №2503-ХІІ, вказується, що ОСОБА_3 звертався особисто до відповідача, всі необхідні документи були надані, доказом чого є заяви, підписані особисто і подані особисто сином; це ключовий момент і суди не надали цьому належної оцінки; чинна Постанова ВРУ України від 16.06.1992 № 2503-ХІІ не передбачає обов`язку подавати анкету-заяву, яку формує спеціаліст тощо.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
19. Касаційна скарга до Верховного Суду надійшла 06 вересня 2019 року.
20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2019 визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
21. Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітної особи ОСОБА_3 у справі №520/3798/19.
22. Ухвалою судді Верховного Суду від 23.09.2021 дану адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
23. Судами попередніх інстанцій встановлено що позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є представниками сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і діють в його інтересах.
24. У зв`язку з настанням ОСОБА_3 16-ти річчя, 23 січня 2019 року він разом із батьками звернулися до відповідача із письмовою заявою, щодо оформлення та видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки згідно Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, без використання засобів Реєстру: надання згоди на обробку персональних даних; присвоєння УНЗР ( унікальний номер запису реєстру); включення цих даних до ЄДДР ( єдиний державний демографічний реєстр); здійснення будь-яких маніпуляцій з фізичним тілом особи (зняття біометричних даних, тощо). До заяви від 23.01.2019 було додано додатки: копію свідоцтва про народження, фотокартки розміром 3*4, оригінал довідки з місця проживання.
25. Немишлянським районним відділом у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області позивачам було надано відповідь за № 6323-278/6323-19 на заву від 23.01.2019 в межах Закону України "Про звернення громадян", та відповідно до якої було роз`яснено положення чинного законодавства щодо оформлення і видачі паспорта громадянина України тим громадянам, які звернулись за оформленням паспорта вперше. Також, надаючи відповідь на питання, позивачам було повідомлено про необхідність особистого звернення громадянина, який звертається за таким оформленням, оскільки подання документів представниками особи, яка звертається за отриманням паспорта громадянина України, нормами діючого законодавства не передбачено.
26. 19 березня 2019 року позивачі разом з неповнолітним сином повторно звернулись з заявою щодо оформлення та видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки.
27. Відповіддю від 28.03.2019 за №6323-787/6323-19 надаючи відповідь на питання заявників, відповідач посилався на чинні норми законодавства України, якими передбачена форма паспорта громадянина України, обов`язок громадянина отримати паспорт; підзаконний акт, який регулює порядок подання документів для оформлення паспорта громадянина України та було роз`яснено, що переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов`язків перед державою або відмови від виконання законів.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».
29. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
30. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
31. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
33. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
34. Так, предметом даної справи є законність дій Немишлянського районного відділу у місті Харкові ГУ ДМС України у Харківській області щодо відмови у видачі неповнолітньому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних данних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
35. Питання щодо дотримання принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, було предметом дослідження у зразковій справі № 806/3265/17, за результатом розгляду якої Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 19 вересня 2018 року. Досліджуючи вказане питання, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
36. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» (надалі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
37. Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).
38. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини п`ята, шоста статті 6 указаного Закону).
39. Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.
40. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
41. Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
42. Отже, за наведеного правового регулювання та висновків суду, відмова у видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року відповідно до наведених аргументів є протиправною.
43. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зокрема дійшов висновку, що дана справа не відповідає ознакам, викладеним у постанові Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 оскільки неповнолітній ОСОБА_3 особисто за отриманням паспорту у вигляді паспортної книжечки у законному порядку не звертався, відповідачем не приймалось рішення за результатом розгляду звернення, яке могло б бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства у розумінні статтей 2 5 КАС України.
44. Відтак, ключовими моментами, які впливатимуть на розгляд даної адміністративної справи є питання, чи мало місце особисте звернення неповнолітнього ОСОБА_4 та чи наявні ознаки відмови суб`єкта владних повноважень у розумінні вимог адміністративного судочинства, що підлягають судовому оскарженні.
45. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовної заяви, дійшов висновків, що за захистом порушених прав звернулись неналежні позивачі, так як порушені права неповнолітнього ОСОБА_3 , і тільки він повинен був звертатись із адміністративним позовом.
46. Вказані висновки суду апеляційної інстанції Верховний Суд вважає необґрунтованими, та такими, що прийняті із надмірним формалізмом, з огляду на наступне.
47. Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
48. При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
49. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).
50. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
51. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
52. Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що позивачем є, зокрема, особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
53. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
54. Частина 3 вказаної статті передбачає, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
55. Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
56. При цьому, відповідно до частини 1 статті 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
57. У той же час, частиною 1 статті 56 КАС України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
58. Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов`язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, які відповідно до закону мають право здійснювати представництво в суді. (частини 5-6 статті 56 КАС України).
59. Статтею 1 Закону України «Про громадянство України» визначено, що законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов`язки опікунів і піклувальників.
60. Виходячи зі змісту позовної заяви, то її вимоги трактуються виключно на користь неповнолітнього ОСОБА_3 , який в силу вимог статті 56 КАС України не був наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, а відтак не міг самостійно, без участі його законного представника (законних представників), а в даному випадку - його батьків, звертатись до суду із позовною заявою; самостійних вимог щодо його законних представників, які визначені як позивачі, що діють в інтересах неповнолітньої особи заявлено не було.
61. У матеріалах даної справи містяться документи, які унеможливлюють виникнення сумнівів щодо наявного права представляти інтереси неповнолітнього сина його батьками; в позовній заяві та в рішенні суду першої інстанції зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертаються в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 .
62. А відтак, визначення статусу «позивачі» батьками неповнолітнього сина, в інтересах якого вони звертаються до суду не суперечить нормам КАС України.
63. Суд апеляційної інстанції, трактуючи зазначені вище норми КАС України вдався до надмірного формалізму, а відтак відмова у задоволенні позову з підстав, зазначених у оскаржуваному судовому рішенні суду апеляційної інстанції є необґрунтованою.
64. Окрім того, всупереч вимогам, які встановлює КАС України, щодо форми, змісту судового рішення, зокрема постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів, порушуючи норми процесуального права не надала оцінки доводам апеляційної скарги, змінюючи рішення суду першої інстанції, не зазначила обґрунтовані підстави для такого.
65. Суд апеляційної інстанції не дослідив та не перевірив, чи мало місце особисте звернення позивачів, чи були додані всі належні документи при подачі заяви, чи були дотримані вимоги щодо заяви, із якою звертались позивачі, чи мало місце відмова суб`єкта владних повноважень та чи має дана адміністративна справа ознаки зразкової тощо.
66. Колегія суддів зазначає, що виходячи із меж, встановлених статтею 341 КАС України, Верховний Суд не може вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази тощо.
67. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України).
68. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
69. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
70. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.
71. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 808/878/18.
72. А відтак, виходячи із доводів касаційної скарги, зважаючи на викладене та приписи статті 353 КАС України, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
73. Під час нового розгляду справи необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.
74. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах неповнолітної особи ОСОБА_3 у справі №520/3798/19 задовольнити частково.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Другого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко