Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 520/5447/17

провадження № 61-11698св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Одеської міської ради,

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса, 59-Д»,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - ОСОБА_4 ,

представник особи, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - адвокат Доніна Людмила Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі -ОСББ) «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року.

Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 , належить молодіжному житлово-будівельному товариству «ДОМ».

ОСОБА_3 є власником трьох нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 .

Вважав, що ОСОБА_3 оформила право власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 з порушенням вимог законодавства, оскільки вона отримала у власність нерухоме майно, яке за законом є спільним (неподільним) майном багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню. Крім того, спірні нежитлові приміщення, є допоміжними приміщеннями житлового будинку АДРЕСА_2 і не можуть перебувати у власності ОСОБА_3 з огляду на те, що приміщення площею 127,5 кв. м є даховою котельною.

Посилався на положення статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», де викладено поняття допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення технічного поверху загальною площею 127,5 кв. м в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 , яке видано 10 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку (справа № 520/5447/17).

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку.

Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Одеської міськради 28 грудня 2004 року.

Вважала, що ОСОБА_3 оформила право власності на нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_2 з порушенням вимог законодавства, оскільки вона отримала у власність нерухоме майно, яке за законом є спільним (неподільним) майном багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню. Крім того, спірні нежитлові приміщення, є допоміжними приміщеннями житлового будинку АДРЕСА_2 і не можуть перебувати у власності ОСОБА_3 з огляду на те, що приміщення площею 19,1 кв. м і 18,2 кв. м є колясочною, вестибюлем і щитовою.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд визнати незаконними і скасувати свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 19,10 кв. м і загальною площею 18,2 кв. м в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 , відображені в технічному паспорті від 18 лютого 2009 року, видані 18 березня 2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_3 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 липня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку (справа № 520/6794/17).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку (справа № 520/5447/17) та справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог ОСББ «Вільямса, 59-Д», про усунення порушень права спільної сумісної власності на спільне майно багатоквартирного будинку (справа № 520/6794/17), були об`єднані в одне провадження. Справі залишено № 520/5447/17.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог - ОСББ «Вільямса, 59-Д», залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа без самостійних вимог - ОСББ «Вільямса, 59-Д», залишено без задоволення.

Рішення районного суду мотивовано тим, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в період оформлення ОСОБА_3 свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення загальною площею 127,5 кв. м, загальною площею 18,2 кв. м, загальною площею 19,1 кв. м здійснювалась КП «БТІ та РОН» Одеської міської ради відповідно до вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (в редакції, яка діяла на час видачі свідоцтв, а саме від 28 травня 2004 року та 06 лютого 2009 року).

При цьому районний суд вказав, що позивачі не надали належних доказів того, що оскаржувані свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення були видані з будь-яким порушенням вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5.

Суд першої інстанції взяв до уваги висновки Київського районного суду м. Одеси, викладені у рішенні від 12 вересня 2014 року у справі № 520/10983/14-ц за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , МЖБТ «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності, яким встановлено, що спірні нежитлові приміщення є нежитловими та не відносяться до допоміжних, отже, можуть бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

При цьому районний суд відхилив висновки будівельно-технічного експертного дослідження від 25 травня 2017 року № ED-2502-1-714.17 та від 31 травня 2017 року № ED-502-1-715.17, виготовлені судовим експертом ОСОБА_8 , оскільки такі проведені без безпосереднього обстеження спірних приміщень та без дослідження оригіналів проектно-технічної документації і правовстановлюючих документів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду про те, що позивачі не надали належних доказів того, що оскаржувані свідоцтва про право власності ОСОБА_3 на нежитлові приміщення були видані з будь-яким порушенням вимог Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 є правильними.

Крім того, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що наведені представником позивачів посилання на проектні рішення, державні будівельні норми і правила, акти прийняття закінченого будівництвом житлового будинку свідчать, що багатоквартирний житловий будинок разом з приміщеннями технічного поверху є об`єктом інвестицій за договором і цей об`єкт відповідає будівельним нормам і правилам. Отже, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_2 загальною площею 127,5 кв. м, загальною площею 18,2 кв. м, загальною площею 19,1 кв. м набуті на підставі інвестиційних договорів, укладених між ОСОБА_3 та Молодіжним жилово-будівельним товариством (далі - МЖБТ) «ДОМ» б/н від 04 вересня 2003 року, від 12 вересня 2003 року та від 10 березня 2004 року та актів приймання-передачі від 20 грудня 2004 року, від 12травня 2005 року та від 12 лютого 2005 року, тобто вважаються такими що набуті правомірно, оскільки інше прямо не випливає із закону та незаконність набуття права власності ОСОБА_3 на вищевказані нежитлові приміщення не встановлена судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 серпня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Кузнєцову В. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права (статті 382 ЦК України) щодо визначення правового режиму власності у багатоквартирному будинку.

Крім того, зазначає, що судами порушено процесуальний порядок оцінки доказів, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Зокрема, суди не звернули уваги на те, що 12 вересня 2014 року Київський районний суд м. Одеси у справі № 520/10983/14-ц розглянув цивільну справу, співвідповідачем у якій було МЖБТ «ДОМ», яке на момент ухвалення рішення суду було припинено як юридичну особу. Отже, стверджує, що ліквідація юридичної особи тягне за собою закриття щодо неї провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 205 ЦПК України).

Стверджує, що суди проігнорували те, що згідно з технічною документацією на будинок вестибюль, колясочна та котельня є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку та приміщеннями загального користування.

Суди не надали оцінку заяві позивачів про фальшивість інвестиційних договорів, нібито укладених 04 вересня 2003 року, 12 вересня 2003 року, 10 березня 2004 року між МЖБТ «ДОМ» та ОСОБА_3 .

Звертає увагу на те, що відповідно до технічного паспорту на будинок станом на 04 серпня 2004 року визначено об`ємно-планувальне рішення та функціональне призначення приміщень першого та третього поверхів, які становлять допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, а саме: приміщення першого поверху: ІІ - колясочка площею 17,2 кв. м, XV - щитова площе. 3,2 кв. м, XVІ -щитова площею 3,0 кв. м, XVІІ - щитова площею 1,4 кв. м, XVІІІ - щитова площею 9,3 кв. м;

приміщення третього поверху: І - вестибюль площею 14,2 кв. м.

Посилається на те, що судами не перевірявся вік ОСОБА_3 на дату укладення інвестиційних договорів, документи, що свідчать про оплату вартості нежитлових приміщень та проігноровано те, що інвестиційні договори не затверджено начальником управління капітального будівництва. При цьому ОСОБА_3 є засновником та підписантом МЖБТ «ДОМ».

Підставою касаційного оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 зазначає неправильне застосування судами норми матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права (статті 382 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 592/7293/16-ц, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 925/39/18, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 27 травня 2020 року у справі № 910/6817/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року (том 1, а. с. 10).

ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Одеської міськради 21 грудня 2004 року (том 2, а. с. 12).

Багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 належить МЖБТ «ДОМ», що підтверджено свідоцтвом про право власності на житловий будинок серії САА № 423005 від 18 листопада 2004 року (том 1, а. с. 44).

МЖБТ «ДОМ» виступило забудовником вищевказаного багатоквартирного будинку і здало будинок в експлуатацію двома чергами. Перша черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 24 грудня 2003 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації № 2096 від 25 грудня 2003 року, друга черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до Акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 18 листопада 2004 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації № 1691 від 18 листопада 2004 року (том 1, а. с. 43, 90).

ОСОБА_3 є власником трьох нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 : нежитлового приміщення загальною площею 19,1 кв. м на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18 березня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міськради (том 2, а. с. 43), нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв. м на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10 лютого 2005 року виконавчим комітетом Одеської міськради (том 1, а. с. 100) і нежитлового приміщення загальною площею 18,2 кв. м. на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18 березня 2009 року виконавчим комітетом Одеської міськради (том 2, а. с. 39).

Підставою оформлення і видачі свідоцтв про право власності на нежилі приміщення є укладені ОСОБА_3 з МЖБТ «ДОМ» інвестиційні договори та акти приймання-передачі до них (том 2, а. с. 127-138).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року, у справі № 520/10983/14-ц за позовом ОСОБА_6 Та ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , МЖБТ «ДОМ», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення встановлено, що спірні нежитлові приміщення є нежитловими та не відносяться до допоміжних, отже, можуть бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (том 2, а. с. 71-78).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Пунктом першим частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - стаття 1 Першого протоколу) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на встановлення порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

У той же час законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежитлового приміщення.

Згідно зі статтею 1 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно із частинами першою-другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_9 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Також у Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Нежилі приміщення, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК УРСР і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

Суди встановили, що ОСОБА_3 є власником трьох нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_2 : нежитлового приміщення загальною площею 19,1 кв. м, нежитлового приміщення загальною площею 127,5 кв. м і нежитлового приміщення загальною площею 18,2 кв. м. Підставою оформлення і видачі свідоцтв про право власності на нежилі приміщення є укладені ОСОБА_3 з МЖБТ «ДОМ» інвестиційні договори та акти приймання-передачі до них.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі стверджували, що набуті ОСОБА_3 у власність приміщення у будинку АДРЕСА_2 є допоміжними приміщеннями та не можуть бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, оскільки є власністю всіх мешканців будинку.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що спірні приміщення є нежитловими приміщеннями, не входять до житлового фонду та не є допоміжними приміщеннями, які можуть бути у спільній власності мешканців будинку, у зв`язку із цим відсутні підстави для задоволення позовів.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами, що спірні нежитлові приміщення, розміщені на першому та третьому поверхах, які, на думку позивачів, становлять допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, а саме: приміщення першого поверху: ІІ - колясочна площею 17,2 кв. м, XV - щитова площею 3,2 кв. м, XVІ -щитова площею 3,0 кв. м, XVІІ - щитова площею 1,4 кв. м, XVІІІ - щитова площею 9,3 кв. м; приміщення третього поверху: І - вестибюль площею 14,2 кв. м, приміщення технічного поверху площею 127,5 кв. м., призначені для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування його мешканців.

Крім того, добросовісність володіння спірними приміщеннями ОСОБА_3 підтверджено висновками Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2015 року у справі № 520/10983/14-ц.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачами не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що спірні приміщення є допоміжними та призначені для забезпечення експлуатації багатоквартирного будинку.

Установивши фактичні обставини справи на підставі належних та допустимих доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовів, виходячи з того, що спірні приміщення не є об`єктом спільної сумісної власності власників квартир багатоквартирного будинку, тому їх права та інтереси не порушені.

Доводи заявника в касаційній скарзі на неповне з`ясування судами обставин, які мають значення для справи, повністю спростовуються змістом оскаржуваних рішень, які є обґрунтованими, містять переконливі висновки по суті вирішеного спору, а також встановленими судами і наведеними вище обставинами справи.

Доводи заявника з посиланням на справу № 520/10983/14-ц та необхідність закриття провадження у ній у зв`язку з припиненням юридичної особи - МЖБТ «ДОМ» колегія суддів не бере до уваги, оскільки предметом касаційного перегляду є цивільна справа № 520/5447/17, а у касаційного суду відсутні повноваження щодо перегляду іншої справи в межах цього касаційного провадження.

Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 914/843/17 від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 925/39/18, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 27 травня 2020 року у справі № 910/6817/19 про те, що при вирішенні спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься вони до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку та про те, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень колегія суддів відхиляє, оскільки позивачами не доведено належність спірних приміщень до нежитлових.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Звертаючись до суду з апеляційною та касаційними скаргами ОСОБА_4 зазначала, що оскаржуваними судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції порушено її права як співвласника будинку АДРЕСА_2 .

Верховний Суд зауважує, що суди розглянули спір відповідно до вимог норм матеріального та процесуального права, а відмова в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може свідчити, що не враховані права, обов`язки чи законні інтереси ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_4 не позбавлена права на звернення до суду з позовом за захистом своїх прав, оскільки по суті без попереднього оформлення повноважень щодо представництва просить задовольнити позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , хоча вони її на такі дії не уповноважували.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк