Постанова

Іменем України

02 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 520/6577/17

провадження № 61-11849св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада

2022 року у складі колегії суддів Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») з позовом,

у якому, з урахуванням неодноразового збільшення позовних вимог, остаточно просила визнати незаконним та скасувати наказ в. о. голови ДП «АМПУ»

від 05 травня 2017 року № 474-к «По особовому складу», яким її звільнено із займаної посади; поновити її на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ»; стягнути з ДП «АМПУ» середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення - 11 травня 2017 року до дня поновлення на роботі у розмірі 8 902 242,18 грн; стягнути з ДП «АМПУ» моральну шкоду у розмірі 115 200,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що з 23 вересня 2013 року ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах із ДП «АМПУ», працюючи на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ».

З 10 травня 2017 року позивач знаходилася у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, що підтверджується відповідним листком тимчасової непрацездатності.

У період перебування у відпустці наказом в. о. голови ДП «АМПУ»

від 05 травня 2017 року № 474-к «По особовому складу» з 10 травня 2017 року позивача звільнено з посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, тобто у зв`язку з відмовою продовження роботи в нових умовах через зміну істотних умов праці - розмірів оплати праці.

Звільнення є незаконним, оскільки 24 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видало наказ № 142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати». Згідно з цим наказом для позивача було сформовано повідомлення про наступні зміни в організації виробництва і праці та зміну істотних умов працівників - зменшення заробітної плати від 06 березня 2017 року. Факти порушення своїх прав, обумовлені таким повідомленням, ОСОБА_1 виклала у рапорті до в.о. голови ДП «АМПУ» (вх. № 198-р від 13 березня 2017 року) та повідомила, що не згодна лише зі зменшенням заробітної плати, проте вона не відмовляється від продовження роботи в апараті управління ДП «АМПУ».

28 квітня 2017 року позивачу був наданий лист за підписом начальника відділу кадрів від 27 квітня 2017 року № 01-03/183, в якому зазначена відсутність її рішення щодо зміни умов праці та запропоновано заповнити додані до листа два екземпляри «Бланків рішення працівника щодо зміни істотних умов праці - зміну розмірів оплати праці».

03 травня 2017 року позивач направила рапорт № 478-р, у якому наголосила на порушенні її прав та додала до нього бланк рішення щодо зміни розмірів оплати праці. Про наміри продовжувати трудові правовідносини з ДП «АМПУ» свідчить також лист від 17 травня 2017 року, направлений поштою до

ДП «АМПУ», з яким позивач подала заяву про надання відпуски у зв`язку

з вагітністю та пологами з 10 травня 2017 року та оригінал листка непрацездатності.

Роботодавець заздалегідь був обізнаний про вагітність позивача, проте

у порушення вимог статті 184 КЗпП України видав наказ про її звільнення.

Діями відповідача також порушено трудові права позивача, передбачені статтею 47 КЗпП України, згідно з якою власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, а у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Крім того, ДП «АМПУ» було порушено вимоги статті 116 КЗпП України, згідно з якими про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Посилаючись на зазначені обставини у їх сукупності, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області

від 05 липня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року,

з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 10 березня 2020 року, рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року скасовано.

Визнано незаконним наказ в. о. голови ДП «АМПУ» від 05 травня 2017 року

№ 474-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ» із 10 травня 2017 року.

Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання постанови Одеського апеляційного суду

від 07 лютого 2020 року у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ»

з 10 травня 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі залишено без змін.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що роботодавець не мав законних підстав для звільнення позивача.

Разом із тим, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що на орган, який поновив працівника на роботі, законом покладено обов`язок ухвалити рішення про виплату такому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та безпідставно відмовив у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки апеляційний суд не встановив, чи виплачувалася позивачу будь-яка соціальна виплата, пов`язана з тимчасовою непрацездатністю та народженням дитини, тобто не встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для її вирішення, постанова апеляційного суду скасована в цій частині

з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 березня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано та прийнято нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 541 637,48 грн та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позивача поновлено на роботі, підлягають застосуванню положення статті 235 КЗпП України щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 травня 2017 року

до 07 лютого 2020 року (день поновлення позивача на роботі за рішенням суду). Визначаючи розмір середнього заробітку, апеляційний суд, посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходив із того, що середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 10 травня

2017 року до 07 лютого 2022 року, з урахуванням днів тимчасової непрацездатності (з 10 травня 2017 року до 12 вересня 2017 року та з 14 січня 2020 року до 07 лютого 2020 року) становить 7 541 637,48 грн.

При цьому період вимушеного прогулу з 10 травня 2017 року до 12 вересня 2017 року (дні тимчасової непрацездатності) не враховується у розрахунок, оскільки підлягає оплаті у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності, а за період із 14 січня 2020 року до 07 лютого 2020 року (дні тимчасової непрацездатності) Правобережне відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві перерахувало позивачу кошти у розмірі 165 531,72 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, беручи до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_1 у зв`язку з незаконним звільненням, ураховуючи нервове напруження, посилене станом її вагітності, вважав, що справедливою та достатньою буде компенсація у розмірі 20 000,00 грн для відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У листопаді 2022 рокудо Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ДП «АМПУ» на постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада

2022 року, у якій відповідач просить скасувати оскаржувану постанову та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

У грудні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в повному обсязі та стягнути

з ДП «АМПУ» на її користь 8 902 242,18 грн середнього заробітку та

115 200,00 грн моральної шкоди.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП «АМПУ», витребувано матеріали справи з Київського районного суду м. Одеси.

26 грудня 2022 року матеріали справи № 520/6577/17 надійшли до Верховного Суду.

26 грудня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ДП «АМПУ»

У касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, неврахуванням судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 травня 2021 року

у справі № 460/52/20, від 13 січня 2021 року у справі № 495/2846/18,

від 04 червня 2020 року у справі № 910/6968/16, від 23 жовтня 2021 року

у справі № 363/554/18.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не буде співмірним, оскільки позивач у період із 10 травня 2017 року до 07 лютого 2020 року працювати не могла, перебувала на лікарняному та у відпустці

по догляду за дитиною, а тому має право на соціальні виплати, які не

є заробітною платою.

Касаційна скарга ОСОБА_1

У касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 22 листопада 2017 року у справі № 299/967/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі

№ 520/6577/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня

2020 року у справі № 826/88/16, відповідно до якої, зокрема, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин.

Судом апеляційної інстанції повно та всебічно не досліджено обставини справи та не звернуто належної уваги на те, що роботодавець двічі відмовив позивачу у прийнятті листка непрацездатності від 10 травня 2017 року

АДЖ № 396096 та в призначенні матеріального забезпечення. Крім того, матеріали справи містять належні і допустимі докази на підтвердження факту неотримання будь-яких соціальних виплат ОСОБА_1 .

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що 23 вересня 2013 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду начальника служби управління персоналом ДП «АМПУ».

13 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видало наказ № 54 про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до якого було вирішено затвердити та ввести в дію з 13 лютого 2017 року нову редакцію адміністративної структури апарату управління ДП «АМПУ»,

а організаційну структуру, затверджену наказом від 12 січня 2017 року № 9, вважати такою, що втратила чинність. Цим наказом було затверджено штатний розпис керівного складу ДП «АМПУ».

21 лютого 2017 року до колективного договору трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» були внесені зміни, затверджені на зборах трудового колективу, до додатку № 2 (коефіцієнти граничних меж посадових окладів працівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ») до колективного договору в зв`язку зі змінами організаційної структури з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII. У зв`язку

з цим були встановлені нові коефіцієнти граничних меж посадових окладів заступників голови та інших керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ».

22 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видало наказ № 132-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», згідно з пунктом 1 якого внесені зміни до штатного розпису апарату управління підприємства, зокрема, встановлено посадовий оклад начальника служби управління персоналом

у розмірі 49 400,00 грн щомісяця.

Відповідно до пунктів 2 і 3 цього наказу посадові оклади вводяться в дію не раніше, ніж через 2 місяці після персонального попередження працівників.

24 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видало наказ № 142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати».

06 березня 2017 року начальник відділу кадрів ДП «АМПУ» Кузьміна О. І. склала повідомлення про наступну зміну в організації виробництва і праці

та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати

ОСОБА_1 , начальнику служби управління персоналом, яким повідомлено про те, що нові умови оплати праці (новий посадовий оклад у розмірі

49 400,00 грн щомісяця) будуть запровадженні не раніше, ніж через два місяці з дати ознайомлення з цим повідомленням, тобто з 06 травня

2017 року. Крім того, роз`яснювалося, що згідно зі статтею 32 КЗпП України

у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах праці трудовий договір вважатиметься припиненим відповідно до пункту 6 частини першої статті

36 цього Кодексу.

Того ж дня було складено акт про ознайомлення ОСОБА_1

з повідомленням про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати щодо встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби управління персоналом» у розмірі 49 400,00 грн щомісяця. Разом із тим, отримати повідомлення під підпис та зазначити дату ознайомлення з ним, власноруч вказати про прийняте рішення щодо зміни істотних умов праці начальника служби управління персоналом ДП «АМПУ» ОСОБА_1 відмовилася.

13 березня 2017 року ОСОБА_1 подала до ДП «АМПУ» рапорт, яким повідомила підприємство про те, що 02 березня 2017 року вийшла на роботу після щорічної основної відпустки та є вагітною, на зменшення заробітної плати не погоджується.

27 квітня 2017 ДП «АМПУ» направило позивачеві лист із пропозицією повідомити підприємство про прийняте рішення стосовно згоди чи незгоди щодо зміни істотних умов праці, у відповідь на який 03 травня 2017 року ОСОБА_1 надіслала відповідачеві рапорт, за яким вона не згодна на зміну істотних умов праці - зміну розмірів оплати праці та встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби управління персоналом» у розмірі

49 400,00 грн щомісяця.

05 травня 2017 року ДП «АМПУ» видало наказ № 474-к, відповідно до якого ОСОБА_1 , начальника служби управління персоналом, звільнено із займаної посади з 10 травня 2017 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України - у зв`язку з незгодою від продовження роботи в нових умовах праці внаслідок зміни істотних умов праці - розмірів оплати праці, про що позивачу 10 травня 2017 року направлений відповідний лист.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року, залишеною без змін у частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ» з 10 травня 2017 року.

Відповідно до довідки ДП «АМПУ» від 24 жовтня 2017 року № 6714 заробітна плата (дохід) ОСОБА_1 за березень 2017 року становила 251 925,49 грн,

а за квітень 2017 року - 266 399,94 грн, середньоденна заробітна плата становила 12 958,14 грн (т. 1 а. с. 121).

Судом апеляційної інстанції установлено, що період вимушеного прогулу становить із 10 травня 2017 року до 07 лютого 2020 року (момент поновлення прав, тобто день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі).

Також установлено, що у період із 10 травня 2017 року до 12 вересня

2017 року та у період із 14 січня 2020 року до 18 травня 2020 року

ОСОБА_1 перебувала на лікарняних, що підтверджується листками непрацездатності серії АДЖ № 396096 та серії АДН № 127541 відповідно

(т. 3 а. с. 124, 146).

Відповідно до листа Комісії зі страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності ДП «АМПУ» від 27 травня 2020 року за вих. № 129 Комісія розглянула листи непрацездатності ОСОБА_1 серії АДЖ № 396096

за період із 10 травня 2017 року до 12 вересня 2017 року та серії

АДН № 127541 за період із 14 січня 2020 року до 18 травня 2020 року,

у результаті чого відмовила у призначенні матеріального забезпечення

за листком непрацездатності серії АДЖ № 396096, оскільки термін звернення за призначенням закінчився (т. 3 а. с. 147).

Відповідно до листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Одеській області від 19 серпня 2021 року № 03/2673 у Єдиній інформаційній автоматизованій системі (далі - ЄІАС) відсутні відомості про листок непрацездатності ОСОБА_1 серії АДЖ № 396096, що свідчить про те, що жодним страхувальником не подавалася заява-розрахунок із цим листком непрацездатності до робочих органів чи їх відокремлених підрозділів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (а. с. 141, т. 3). Вказане підтверджується також листом від 19 серпня 2021 року № 1972-03-4 (т. 3 а. с. 139).

Згідно з даними ЄІАС страхувальник ДП «АМПУ» подав заяву-розрахунок

від 03 червня 2020 року за період непрацездатності ОСОБА_1 з 14 січня

2020 року до 18 травня 2020 року, а Правобережне відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві перерахувало кошти у розмірі 165 531,72 грн за 102 дні непрацездатності (т. 3 а. с. 142).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У справі, що переглядається, предметом перегляду в касаційному порядку

є постанова Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує соціальну функцію, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення, і таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таким чином, у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу,

а порядок розрахунку середнього заробітку визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач незаконно звільнена 10 травня 2017 року, то період вимушеного прогулу становить із 10 травня 2017 року до 07 лютого 2020 року (момент поновлення прав, тобто день ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі).

При цьому, виключаючи із розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу період перебування позивача на лікарняному, суд апеляційної інстанції правильно керувався положенням частини одинадцятої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у відповідній редакції), яка передбачає, що у разі настання тимчасової непрацездатності застрахованої особи у період вирішення спору про незаконність її звільнення з роботи допомога по тимчасовій непрацездатності надається за умови поновлення застрахованої особи на роботі з дня винесення такого рішення відповідним органом.

За відповідний період позивач має право на призначення та виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності згідно із листками непрацездатності.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (див. постанови Верховного Суду від 06 вересня

2023 року у справі № 707/2717/21, від 12 листопада 2020 року у справі

№ 369/9301/18, від 27 листопада 2020 року у справі № 191/1052/18).

У зв`язку з порушенням відповідачем прав ОСОБА_1 , врахувавши характер та глибину душевних страждань, обставини справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, що відповідає принципам розумності та справедливості.

Верховний Суд погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом апеляційної інстанції, та не вбачає підстав для його зміни.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, касаційні скарги є необґрунтованими,

а тому не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров