ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 520/7983/21

адміністративне провадження № К/990/30826/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Кравчука В.М., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, Державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Сендик-Полянської Ірини Михайлівни

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду в складі судді Рубан В.В. від 2 березня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: П`янової Я.В., Присяжнюк О.В., Спаскіна О.А. від 7 серпня 2023 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради (далі - Департамент реєстрації, відповідач 1), державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Сендик-Полянської Ірини Михайлівни (далі - державний реєстратор, відповідач 2), в якому просить:

- скасувати рішення державного реєстратора від 20 квітня 2021 року за № 57756139 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (щодо права власності) ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент реєстрації зареєструвати право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

2. На обґрунтування позовних вимог зазначалося, що рішення державного реєстратора від 20 квітня 2021 року за № 57756139 є протиправним, оскільки перевіряючи перелік документів, наданих ОСОБА_1 для реєстрації права власності, державний реєстратор повинен був безпосередньо дослідити їх безсумнівну відповідність та повноту для проведення такої державної реєстрації, а не штучно створювати не передбачені законом підстави для відмови у державній реєстрації права власності.

3. Позивачка вважає, що державний реєстратор, перевіряючи подані ОСОБА_1 письмові документи для підтвердження підстави виникнення в іпотекодержателя безспірного права на звернення стягнення на предмет іпотеки, допустив неправомірні дії та неповно дослідив надані ОСОБА_1 документи як у сукупності, так і кожен окремо.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 2 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2023 року, в задоволенні позову відмовив.

5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року у справі № 642/999/18 в рахунок задоволення вимог позивачки до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором позики звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання ОСОБА_1 права продати її від власного імені будь-якій третій особі-покупцю; зазначене рішення суду є чинним та обов`язковим до виконання.

6. З огляду на вказане судове рішення та обраний цим рішенням спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що державний реєстратор правильно відмовив у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за позивачкою на підставі пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який передбачає, що в державній реєстрації прав може бути відмовлено з підстав, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 2 березня 2023 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити рішення про задоволення позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. У касаційній скарзі зазначається, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з неправильним застосуванням статей 37 та 38 Закону України «Про іпотеку», а також пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

9. Доводи касаційної скарги полягають у тому, що існування рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 23 грудня 2019 року у справі № 642/999/18, де в рахунок задоволення вимог позивачки до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором позики ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , шляхом надання ОСОБА_1 права продати її від власного імені будь-якій третій особі-покупцю, не може звужувати право позивачки на реєстрацію за собою права власності на вказану квартиру у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

10. Скаржниця зазначає, що висновок щодо застосування вищенаведених норм права у подібних правовідносинах ще не сформований, а тому як на підставу подання касаційної скарги посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

11. Від Департаменту реєстрації надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки суди правильно встановили відсутність підстав для проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , оскільки звернувшись з відповідною заявою до державного реєстратора за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, позивачка фактично здійснює стягнення на один і той самий предмет іпотеки в різні способи.

З огляду на зазначене, Департамент реєстрації просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

12. Від державного реєстратора відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення з ідентифікатором № 0102938524510 державний реєстратор копію ухвали Верховного Суду від 20 вересня 2023 року про відкриття касаційного провадження у справі № 520/7983/21 отримав 29 вересня 2023 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду 8 вересня 2023 року.

14. Верховний Суд ухвалою від 20 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі № 520/7983/21, витребував адміністративну справу та встановив для учасників справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

15. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що 19 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Департаменту реєстрації із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якій на підставі підпункту «а» пункту 13 Іпотечного договору від 15 серпня 2014 року та відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» просила провести державну реєстрацію за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

17. 25 березня 2021 року державний реєстратор ухвалив рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним № 57294142.

18. 20 квітня 2021 року державний реєстратор ухвалила рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень за реєстраційним № 57756139. Як на підставу вказаного рішення державний реєстратор послалася на те, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 березня 2021 року був проведений пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в результаті якого виявлено рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року у справі № 642/999/18 про стягнення суми боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 15 серпня 2014 року за реєстровим № 2162.

19. Відповідно до зазначеного рішення державним реєстратором встановлено, що в резолютивній частині отриманого нею судового рішення вирішено: «У рахунок задоволення вимог позивача ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором позики від 15 серпня 2014 року на суму 172 283 доларів США 59 центів (що складається з неповернутої частини позичених грошових коштів в розмірі 18 400,00 доларів США, 2 328,99 доларів США процентів за користування грошима, 151 321,70 доларів США пені, 232,90 доларів США 3% річних), що є еквівалентом 4 012 484 (чотири мільйони дванадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн 81 коп. за офіційним курсом НБУ станом на 23 грудня 2019 року звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 за процедурою згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку» - шляхом надання ОСОБА_1 права продати її від власного імені будь-якій третій особі-покупцю за ціною не нижче звичайної ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на момент продажу, але не нижче ніж за визначену згідно звіту ПП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» від 18 травня 2018 року за реєстраційним номером № 3079659/18052018/1349 на рівні 537 998 грн 00 коп.».

20. Крім цього, державний реєстратор вказав на те, що відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, крім іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року у справі № 642/999/18 визначено спосіб реалізації права - за процедурою згідно зі статтею 38 Закону України «Про іпотеку», державний реєстратор дійшов висновку, що слід відмовити у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

22. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

23. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 березня 2023 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2023 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, з огляду на таке.

26. У касаційній скарзі скаржниця вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 37 та 38 Закону України «Про іпотеку», а також пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та просить сформулювати правовий висновок щодо застосування цих норм права в аспекті спірних правовідносин.

27. Скаржниця вважає, що неправильність застосування вказаних норм права полягає у тому, що наявність ухваленого на користь ОСОБА_1 судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у справі № 642/999/18 свідчить про те, що позивачка має право звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а відмова державного реєстратора у проведення реєстрації за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 є протиправною та свідчить про обмеження її права на задоволення вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

28. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

29. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

31. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

32. За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 21) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

33. Згідно з частиною другою статті 18 зазначеного Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

34. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставами для відмови в державній реєстрації є: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці).

Частиною другою статті 24 цього ж Закону передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

35. Практика Верховного Суду стосовно застосування зазначеної норми Закону сформована, зокрема у постановах від 8 травня 2018 року у справі № 826/7499/15, від 21 червня 2018 року у справах № 809/1487/17 та № 814/2545/17, від 26 червня 2018 року у справі № 826/8707/17, від 14 серпня 2018 року у справах № 826/991/17, № 826/14728/15 та № 826/11388/16, від 6 травня 2020 року у справі № 370/2050/16-а та від 12 травня 2020 року у справі № 815/5474/16.

36. Пунктами 6 та 7 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) встановлено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

37. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

38. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

39. Пунктом 61 Порядку № 1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно- телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами); 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

40. Правові висновки щодо застосування статей 24 та 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127 викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4194/16, від 21 серпня 2018 року у справі № 804/7973/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 820/4216/17, від 31 травня 2019 року у справі № 810/328/18, від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17 та від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20.

41. Зі змісту наведених вище норм права, вбачається, що положення Порядку № 1127 чітко визначають перелік документів, які мають бути надані державному реєстратору для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та вимоги до їх змістового наповнення. При цьому реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна на підставі рішення суду здійснюється виключно у випадку, якщо резолютивна частина судового рішення читко визначає набуття позивачем права власності.

42. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

43. Відповідно до правового висновку щодо застосування цієї норми Закону, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 127/12200/20, перед проведенням державної реєстрації державний реєстратор повинен пересвідчитися в достатності, належності та правильності оформлення документів, поданих заявниками для вчинення реєстраційних дій, а також встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. У разі ж встановлення невідповідності документів вимогам Конституції та законів України, держаний реєстратор приймає рішення про відмову у державній реєстрації.

44. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що державний реєстратор за наслідком розгляду заяви позивачки провела пошуки в Державному реєстрі прав та реєстрах до 2013 року та встановила відкритий розділ № 82086963101 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до записів про право власності, власником квартири є сторона іпотечного договору - ОСОБА_2 .

45. Державним реєстратором також проведені пошуки в Єдиному державному реєстрі судових рішень та встановлено наявність рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року у справі № 642/999/18, яке набрало законної сили 23 січня 2020 року, про стягнення суми боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 15 серпня 2014 року, реєстровий № 2162.

46. На запит державного реєстратора до суду отримано завірену копію зазначеного рішення суду, відповідно до резолютивної частини якого в рахунок задоволення вимог позивачки до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором позики від 15 серпня 2014 року на суму 172 283 доларів США 59 центів (що складається з неповернутої частини позичених грошових коштів в розмірі 18 400,0 доларів США, 2 328,99 доларів США процентів за користування грошима, 151 321,70 доларів США пені, 232,90 доларів США 3% річних), що є еквівалентом 4 012 484 грн 81 коп. за офіційним курсом НБУ станом на 23 грудня 2019 року звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 за процедурою, згідно статті 38 Закону України «Про іпотеку» - шляхом надання ОСОБА_1 права продати її від власного імені будь-якій третій особі-покупцю за ціною не нижче за звичайної ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності або незалежного експерта на момент продажу, але не нижче ніж за визначену згідно звіту ДП «Бюро технічної інвентаризації та оцінки» від 18 травня 2018 року за реєстраційним номером № 3079659/18052018/1349 на рівні 537 998,0 грн 00 коп.».

47. Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

48. Таким чином, Законом України «Про іпотеку» визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, одним з яких є судовий порядок.

49. Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року у справі № 642/999/18, яке набрало законної сили, в рахунок задоволення вимог позивачки до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за договором позики звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання ОСОБА_1 права продати її від власного імені будь-якій третій особі-покупцю. Зазначене рішення суду є чинним.

50. Згідно з пунктом 18 Порядку № 1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

51. Враховуючи виявлене державним реєстратором судове рішення, яким чітко визначено спосіб задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки - шляхом його продажу від свого імені третій особі за ціною, не нижче встановленої, та керуючись пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність відмови державного реєстратора, викладеної у рішенні від 20 квітня 2021 року № 57756139, в проведенні реєстрації права власності на квартиру з адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 .

52. Разом з тим, за твердженням скаржниці, вона має право звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а відмова державного реєстратора у проведенні реєстрації за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 є протиправною та свідчить про обмеження її права на задоволення вимог на предмет іпотеки.

53. Надаючи правову оцінку цим доводам касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки стосовно порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

54. Зокрема, на підставі аналізу положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328 335 376 392 ЦК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 199/10463/14-ц дійшов висновку про те, що законодавцем визначено три способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Таким чином, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 199/10463/14-ц, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

55. Аналогічні правові висновки викладені також у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 520/6819/14-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 910/3257/16, в яких Верховний Суд вказав, що, враховуючи вимоги статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

56. Разом з тим, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 січня 2022 року № 663/684/19, у випадку реалізації кредитором свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, іпотекодержатель не може використати інший спосіб звернення стягнення на той самий предмет іпотеки.

Зокрема, у вказаній постанові Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач уже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, то повторне звернення стягнення на одне й те саме майно з одних і тих самих підстав не передбачено.

57. Крім того, у постанові від 2 лютого 2022 року у справі № 205/7988/15-ц Верховний Суд наголосив, що позивач у позовній заяві про звернення стягнення на предмет іпотеки повинен визначити конкретний спосіб звернення стягнення. Водночас, якщо кредитор не визначив у позовній заяві конкретний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, то це може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Проте, так як суд зобов`язаний сприяти учасникам справи у реалізації їх прав та роз`яснює необхідність вчинення чи невчинення тих чи інших процесуальних дій та наслідків їх не вчинення, то суди повинні роз`яснити, що у випадку неточного формулювання позовних вимог учасники справи повинні уточнити їх з метою ефективного захисту порушених прав та інтересів.

58. У цій справі Суд також врахував, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

59. Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

60. На цій підставі Суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

61. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21, від 22 грудня 2022 року у справі № 640/31815/21, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20 та від 21 червня 2023 року у справі № 160/24869/21.

62. З огляду на зазначене та враховуючи, що у касаційній скарзі міститься клопотання про формулювання правового висновку щодо порядку застосування положень статей 37 та 38 Закону України «Про іпотеку» та пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в аспекті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що вказані норми права у взаємозв`язку з положеннями статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» необхідно розуміти так:

- державний реєстратор перед проведенням реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна зобов`язаний перевірити усю доступну інформацію стосовно вказаного об`єкта в офіційних реєстрах, включаючи наявність судових рішень щодо цього об`єкта в Єдиному державному реєстрі судових рішень;

- існування судового рішення, яке набрало законної сили, резолютивна частина якого не встановлює набуття заявником права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна, свідчить про існування суперечності між заявленими вимогами та документами, що їх посвідчують, і це відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для прийняття державним реєстратором рішення про відмову у державній реєстрації на такий об`єкт.

63. З огляду на це правильним є висновки судів попередніх інстанцій про правомірність відмови державного реєстратора у проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , оскільки звернувшись з відповідною заявою до державного реєстратора за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, позивачка фактично здійснює стягнення на один і той самий предмет іпотеки в різні способи.

64. На підставі вищезазначеного, колегія суддів доходить висновку, що доводи скаржниці про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 37 та 38 Закону України «Про іпотеку», пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

65. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

66. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

67. Суд враховує також положення Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

68. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

69. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

70. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

71. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

72. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

73. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

74. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

75. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

76. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

78. Оскільки суд залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають, а сплачений відповідачем судовий збір за подання касаційної скарги не повертається.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 березня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: В.М. Кравчук

В.М. Шарапа