Постанова

Іменем України

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №520/80/19

провадження №61-12249св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, про визнання наймачем житлового приміщення, визнання незаконним та скасування розпорядження міської ради, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_7 ,

відповідачі: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_4 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи:

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 29 грудня 2018 року № 644-01р; визнати її наймачем жилої кімнати, площею - 10,8 кв. м, в квартирі АДРЕСА_1 замість померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_8 .

Позовна заява мотивована тим, що мати позивача ОСОБА_8 була наймачем квартири АДРЕСА_1 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері позивач залишилася одна проживати в спірній квартирі.

З метою визнання її наймачем кімнати вона звернулася до Київської районної адміністрації Одеської міської ради з письмовою заявою про укладення з нею договору найму спірної кімнати. Однак, листом від 30 листопада 2018 року їй було відмовлено в укладенні договору найму, оскільки її місце проживання не було зареєстровано у вищевказані квартирі та рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання.

Після звернення з позовом до суду з`ясувалося, що розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 29 грудня 2018 року № 644-01р спірну кімнату було надано ОСОБА_2 та визнано його наймачем двох кімнат, загальною жилою площею - 23,2 кв. м, у складі сім`ї з двох осіб: ОСОБА_2 та його дочки - ОСОБА_3 , а також внесені зміни до договору найму.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2020 року у складі судді Літвінової І. А. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 29 грудня 2018 року №644-01р «Про надання ОСОБА_2 ізольованого жилого приміщення, що звільнилося у комунальній квартирі АДРЕСА_1 ». Визнано ОСОБА_1 наймачем жилої кімнати площею 10,8 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 замість ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач набула право користування займаною ОСОБА_8 кімнатою, як член її сім`ї, незважаючи на відсутність реєстрації місця проживання в даній квартирі, а відповідно має право на укладення з нею договору найму кімнати, площею - 10,8 кв. м. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси

від 05 жовтня 2020 року у складі судді Бескровного Я. В. стягнуто з Київської районної адміністрації Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмір 2 352,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 100 грн.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог не було вирішено питання щодо судових витрат та розподілу витрат на правничу допомогу. Судові витрати підтверджуються наявними у справі квитанціями про їх сплату.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2020 року скасовано, прийнято постанову про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована недоведеністю позивачем факту вселення в спірну кімнату в установленому законом порядку та ведення нею разом із померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 матір`ю

ОСОБА_8 спільного господарства та постійного проживання однією сім`єю в квартирі АДРЕСА_1 по день смерті ОСОБА_8 .

Апеляційний суд дійшов висновку, що оспорюване розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 29 грудня 2018 року № 644-01р не є таким, що прийняте з порушенням встановленого порядку та норм закону, оскільки позивач в спірній квартирі не зареєстрована, тому у Київській районній адміністрації Одеської міської ради не було підстав для укладення з нею договору найму, про що листом від 30 листопада 2018 року її було повідомлено. ОСОБА_2 виділено спірну ізольовану жилу кімнату в установленому законом порядку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу Київської районної адміністрації Одеської міської ради задоволено. Додаткове рішення Київського районного суду

м. Одеси від 05 жовтня 2020 року скасовано.

Постанова суду апеляційної інстанції про скасування додаткового рішення суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем до клопотання про розподіл судових витрат не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Надано лише квитанції на суму 12 100 грн, однак за які саме послуги адвоката вказана сума сплачена, не відомо.

Колегія суддів також прийняла до уваги постанову Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, якою скасовано рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і вирішено питання щодо перерозподілу судових витрат.?

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду прийняту за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції та скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняту за результатами перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 754/10377/18.

Апеляційний суд порушив норми статей 33 47 Конституції України, статей 9 54 64 106 ЖК Української РСР (далі - ЖК УРСР).

Заявник також указує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, встановлені рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2016 року у справі №520/12328/15-ц, а саме встановлення факту непроживання ОСОБА_9 разом з матір`ю як члена сім`ї квартиронаймача, апеляційний суд вважав таким, що має преюдиційне значення для справи. Проте суд залишив поза увагою, що ОСОБА_9 не була залучена до участі у наведеній справі, а тому в силу положень статті 54 ЦПК України, дане рішення не є преюдиційним. Крім того, вказаним судовим рішенням не охоплюються обставини, що мали місце в період з травня 2016 року по жовтень 2018 року.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 липня 2004 року Київською районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради на ім`я - ОСОБА_8 (мати позивача), зі складом сім`ї: ОСОБА_10 (чоловік), ОСОБА_11 (дочка) та ОСОБА_2 (син), видано ордер №6647 на жиле приміщення - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею - 40,6 кв. м. Житлові кімнати є ізольованими житловими приміщеннями. Квартира в установленому законом порядку приватизована не була.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2016 року у справі № 520/12328/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , треті особи - Київська районна адміністрація Одеської міської ради та КП ЖКС «Вузівський», про встановлення порядку користування квартирою, визначено порядок користування приміщеннями вказаної квартири, а саме: у користування ОСОБА_2 та його дочки

ОСОБА_3 виділено житлову кімнату № НОМЕР_1 , площею 12,4 кв. м;

у користування ОСОБА_8 виділено кімнату № НОМЕР_2 , площею 10,8 кв. м;

у користування ОСОБА_4 виділено кімнату АДРЕСА_2 , площею 17,1 кв. м.

У спільному користуванні сторін залишено кухню, площею 8,5 кв. м, ванну кімнату, площею 2,7 кв. м, вбиральню, площею 1,1 кв. м, коридор, площею 11,8 кв. м, шафу, площею 1 кв. м, та балкон, площею 1,9 кв. м.

Основним наймачем кімнати № 2, площею 12,4 кв. м, квартири АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_12 , з яким у кімнаті зареєстрована також його дочка ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Основним наймачем кімнати №3, площею 17,1 кв. м вказаної квартири значиться ОСОБА_4 , з якою також зареєстровані її дочки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . Прізвище змінила після укладення шлюбу.

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію від 12 червня 2017 року ОСОБА_8 одна займала ізольовану кімнату, житловою площею 10,8 кв. м, в комунальній квартирі

АДРЕСА_1 , на яку окремо відкрито особовий рахунок.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

18 жовтня 2018 року комунальне підприємство «ЖКС «Вузовський» ОСОБА_9 видало довідку № 2195 про те, що вона мешкає за адресою - АДРЕСА_3 . Разом з нею по день смерті постійно проживала і вела спільне господарство мати - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_8 .

Згідно акту, підписаного консьєржами та сусідами, підписи яких завірені 22 жовтня 2018 року начальником дільниці №2 КП «ЖКС «Вузовський», ОСОБА_1 (дочка) та ОСОБА_8 (мати) на протязі кількох років

(з 2011 року) разом вели спільне господарство та проживали в квартирі АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_8 . ОСОБА_1 продовжувала проживати в квартирі, при цьому інші особи в квартирі не живуть.

01 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою, в якій просила укласти з нею договір найму жилої кімнати, площею 10,8 кв. м, та загальної площі 19,91 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 , відкрити на її ім`я відповідний особовий рахунок. Свою заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона як член сім`ї померлого наймача набула право користування зазначеною жилою кімнатою та має право на укладення з нею договору найму відповідно до положень статті 106 ЖК України.

Листом від 30 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено в укладенні договору найму, оскільки її місце проживання не було зареєстровано в квартирі.

Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 29 грудня 2018 р. № 644-01р, кімнату (ізольоване жиле приміщення, яке звільнилося в комунальній квартирі), що займала ОСОБА_8 , надано у користування ОСОБА_2 та визнано його наймачем двох кімнат загальною жилою площею 23,2 кв. м у складі сім`ї з двох осіб: ОСОБА_2 та його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , внесені зміни до договору найму.

Відповідно до копії паспорта, виданого на ім`я позивача ОСОБА_1 , остання у спірному житловому приміщенні не зареєстрована. А зареєстрована в іншому житловому примішщенні.

Згідно квитанцій за житлово-комунальні послуги платником значилась ОСОБА_8 , а розрахунки здійснювались виходячи з однієї особи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 ініціювала спір про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 29 грудня 2018 року № 644-01р про надання ОСОБА_2 ізольованого жилого приміщення, що звільнилося у комунальній квартирі АДРЕСА_1 ; визнання її наймачем жилої кімнати, площею 10,8 кв. м, в указаній квартирі замість покійної матері ОСОБА_8 , яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилалась на те, що у спірній кімнаті проживала разом із матір`ю з 2011 року.

Відповідно до статті 61 ЖК Української РСР (далі - ЖК УРСР) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР).

Повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача (частина перша статті 106 ЖК УРСР).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, у розумінні частини другої статті 64 ЖК УРСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом з наймачем.

Особи, які вселилися з метою здійснення догляду за наймачем є тимчасовими мешканцями, які не набувають самостійного права користування жилим приміщенням незалежно від тривалості проживання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір та приймаючи нову постанову по суті позовних вимог про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд узяв до уваги наступні докази: надані ОСОБА_1 квитанції та розрахунки за житлово-комунальні послуги, які розраховувалися на одну особу, відповідно до яких платником була померла ОСОБА_8 , копію паспорта, виданого на ім`я ОСОБА_1 , у якому відсутні відомості щодо реєстрації місця проживання позивача у спірному житловому приміщенні; довідку з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію від 12 червня 2017 року, відповідно до якої у спірній кімнаті проживає та зареєстрована ОСОБА_8 , складом сім`ї - одна особа.

Письмова згода наймача спірної кімнати ОСОБА_8 на вселення позивача в матеріалах справи відсутня.

Позивач також не надала доказів на підтвердження того, що їй в установленому законом порядку було відмовлено у вселенні в спірну кімнату або що її мати за життя ставила питання про вселення позивача.

Також колегія проаналізувала зміст рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2016 року у справі №520/12328/15-ц, яким встановлено факт реєстрації у комунальній квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_14 .

Апеляційний суд зазначив, що вказаним рішенням суду встановлювався порядок користування спірною квартирою, виходячи з норми жилої площі на одну особу. Посилання на проживання у спірній кімнаті

ОСОБА_1 відсутні.

На підставі оцінки доказів кожного окремо та у їх сукупності, апеляційний суд встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення цієї конкретної справи, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки остання не довела факт ведення нею разом із померлою ОСОБА_8 спільного господарства та постійного проживання однією сім`єю в спірній кімнаті з 2011 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_8 .

Посилання позивача про те, що вона вселилась в спірну кімнату з дотриманням правил, встановлених статтями 64 65 ЖК УРСР є безпідставними та не доведені нею належними та допустимими доказами. Саме по собі посилання на фактичне проживання разом із наймачем у спірній кімнаті не свідчить про дотримання встановленого законом порядку вселення та набуття права користування спірною кімнатою.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2016 року у справі №520/12328/15-ц апеляційний суд вважав таким, що має преюдиційне значення для справи, яка є предметом перегляду, не заслуговують на увагу, оскільки вказаному судовому рішенню надаваласьоцінка як самостійному доказу.

Частиною другою статті 54 ЖК УРСР встановлено, що ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі.

Відповідач ОСОБА_2 є наймачем та постійно зареєстрований в одній кімнаті, жилою площею 12,40 кв. м комунальній (на три сім`ї) квартирі

АДРЕСА_1 , складом сім`ї із двох осіб: він та неповнолітня дочка ОСОБА_3 , 2009 року народження.

На підставі заяви наймача ОСОБА_2 та наданих документів, пропозиції громадської комісії з житлових питань, Київською районною адміністрацією Одеської міської ради 29 грудня 2018 року було прийнято розпорядження № 644-01р «Про надання ОСОБА_2 ізольованого жилого приміщення, що звільнилось у комунальній квартирі АДРЕСА_1 .

При вирішенні заяви ОСОБА_2 Київська районна адміністрація Одеської міської ради, яка є наймодавцем житлового фонду належного до комунальної власності та розташованого на території району, діяла в межах закону та визначених повноважень.

Решта доводів касаційної скарги щодо незгоди заявника з оцінкою доказів не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 не посилається на те, що спірна кімната є єдиним її житлом.

Навпаки, з наявної в матеріалах справи копії паспорта позивач

ОСОБА_1 з 16 січня 1981 року зареєстрована в квартирі

АДРЕСА_4 (а. с. 134 т. 2). З наявної

на а. с. 135 т. довідки житлово-будівельного кооперативу «Киевский-сборний» (мовою оригіналу) слідує, що вона проживає в будинку кооперативу з 1967 року. ЇЇ мати ОСОБА_8 знята з реєстрації, а ОСОБА_1 прийнята в члени кооператив.

Наведене свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 зберігала за собою право користування в іншому жилому приміщенні.

З урахуванням наведеного, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно правил пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Встановивши, що клопотання щодо розподілу судових витрат позивач подав поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про скасування додаткового рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги в цій частині висновок суду не спростовують.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанови Одеського апеляційного суду від 20 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко