ПОСТАНОВА

Іменем України

25 лютого 2020 року

Київ

справа №520/8446/18

адміністративне провадження №К/9901/20525/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Гусака М.Б.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (головуючий суддя - Бідонько А.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Калитка О.М., судді - Мельнікова Л.В., Калиновський В.А.) у справі №520/8446/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги,

установив:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 травня 2016 року №4300762-1303; від 11 квітня 2017 року №503-1303 та №504-1303, від 3 травня 2018 року №274295-1309-2038 та №274296-1309-2038; від 4 липня 2018 року №0022661309, №0029671309 та №0029681309; податкову вимогу ГУ ДФС у Харківській області від 4 червня 2018 року №82233-17.

Позивач вважав, що спірні податкові повідомлення-рішення і вимога про сплату боргу прийняті безпідставно, оскільки у нього відсутні зобов`язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку відповідно до вимог статті 287 Податкового кодексу України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року, позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що договори оренди земельної ділянки, укладені між позивачем та Харківською міською радою, є чинними, тоді як власник будівлі, яка розміщена на цих земельних ділянках, не здійснив державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. У зв`язку з цим, скаржник зазначає, що нарахування орендної плати було здійснене саме ОСОБА_1 .

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що 27 січня 2005 року та 7 квітня 2006 року між Харківською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договори оренди земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0924 та 0,0778 га, відповідно.

21 серпня 2009 року позивачем як власником нежитлової будівлі укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким право власності на вказану будівлю перейшло ОСОБА_2 . Згідно з Витягом про реєстрацію права власності №23743406 від 2 вересня 2009 року право власності на нежитлову будівлю за цією особою було зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

Після набуття права власності на зазначену вище будівлю, ОСОБА_2 було здійснено реконструкцію нежитлової будівлі та переобладнано в індивідуальний житловий будинок без отримання дозволу ДАБК міста Харкова.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 17 вересня 2010 року у справі №2-5063/10 за ОСОБА_2 визнано право власності на самочинно переобладнаний житловий будинок літ. «А-2», по АДРЕСА_1 . Згідно з цим судовим рішенням ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі відповідно до договору купівлі-продажу від 21 серпня 2009 року, під експлуатацію якої було відведено земельну ділянку відповідно до договорів оренди земельних ділянок від 27 січня 2005 року та 7 квітня 2006 року. Право власності на житловий будинок було зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності №28012746 від 16 листопада 2010 року.

Оскільки ОСОБА_1 станом на 17 жовтня 2018 року не було сплачено орендну плату за користування земельними ділянками площею 0,0778 га та 0,0924 га за 2014-2018 роки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачу суму податкового зобов`язання зі сплати орендної плати за землю, та виставлено податкову вимогу про сплату боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та вимоги, оскільки вважали, що у разі переходу права власності на об`єкти нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід також і тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або право користування.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

За приписами пункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно з пунктами 288.1 - 288.4 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

За приписами частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують і положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою (пункт «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Верховний Суд України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), сформулював правову позицію: якщо особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати орендної плати, на якій розташоване набуте ним майно.

Із установлених попередніми судами обставин справи вбачається, що підставою для нарахування відповідачем податкових зобов`язань з орендної плати слугувало рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 березня 2016 року у цивільній справі №645/9624/15-ц за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про внесення змін до договору оренди землі, відповідно до якого зареєстровано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, укладеного Харківською міською радою із ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

З цього приводу суди встановили, що постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у справі №645/9624/15-ц, яка набрала законної сили, скасовано рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 15 березня 2016 року, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову Харківської міської ради до ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди землі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є користувачем земельної ділянки та, відповідно, не є платником земельного податку, а відтак нарахування відповідачем податкових зобов`язань за спірними податковими повідомленнями-рішеннями та формування податкової вимоги про сплату боргу - є безпідставним.

Посилання відповідача на те, що договори оренди земельних ділянок, на яких розташована відчужена частина нерухомості, є дійсними, як на підставу для продовження обов`язку позивача по сплаті орендної плати за такі ділянки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі обставини не звільняють нових власників від обов`язку орендної плати за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ними майно.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплату боргу, оскільки позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельні ділянки, користувачем яких не є.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проаналізували й перевірили усі доводи відповідача. Скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах попередніх інстанцій, і з урахуванням яких суди вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Порушень норм процесуального права з боку судів першої та апеляційної інстанцій, або ж неправильного застосування ними норм матеріального права судом касаційної інстанції не встановлено, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалені судами рішення - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

М.Б. Гусак