№ 520/8697/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 520/8697/19

провадження № 61-11054св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович,

заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року у складі судді Літвінова І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Погорєлової С. О., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г. В. (далі - приватний виконавець Парфьонов Г. В.) під час примусового виконання рішення суду у цивільній справі № 2-5815/09 (виконавче провадження № 57750326).

На обґрунтування скарги посилався на таке.

28 грудня 2018 року приватний виконавець Парфьонов Г. В. отримав ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року про відкриття апеляційного провадження та на підставі статті 38 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) зупинив виконавче провадження з примусового виконання рішення суду у цивільній справі № 2-5815/09.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За академічним тлумачним словником (1970-1980) української мови значення слова «сукупність» тлумачиться як неподільна єдність чого-небудь, загальна кількість, сума чогось.

Таким чином, зупинення виконавчого провадження - це є зупинення саме всієї сукупності у її неподільності та єдності виконавчих дій, в тому числі прийняття рішень шляхом винесення постанов, попереджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, будь-які виконавчі дії приватного виконавця Парфьонова Г. В., у тому числі надсилання запитів, формування витягів і таке інше, вчинені в рамках виконавчого провадження № 57750326 після винесення постанови приватного виконавця Парфьонова Г. В. від 28 грудня 2018 року про його зупинення, є неправомірними.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії приватного виконавця Парфьонова Г. В. щодо надсилання запитів, формування витягів та інші дії, вчинені в межах виконавчого провадження № 57750326 після винесення постанови від 28 грудня 2018 року про його зупинення.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи скаргу без задоволення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що документи, які містяться в матеріалах виконавчого провадження та винесені приватним виконавцем після 28 грудня 2019 року, були спрямовані на з`ясування майнового стану боржника, а отже, є правомірними відповідно до частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII.

Постанова від 28 грудня 2018 року не є такою, що оформлює нову виконавчу дію, а лише такою, що вносить зміни у раніше оформлений процесуальний документ, тому не може порушувати приписи частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII, а відповідно і прав та охоронюваних законом інтересів скаржника.

Знімаючи арешт з коштів, а саме заробітної плати та пенсії, приватний виконавець виконував ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 23 січня 2019 року в справі № 520/19639/18, яка є обов`язковою до виконання і таке виконання не є протиправним та вчиняється виключно в інтересах скаржника, а отже, не може порушувати його права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що постановою від 28 грудня 2018 року № 57750326 було зупинено саме виконавче провадження на підставі статті 38 Закону № 1404-VIII, а не виконавчі дії на підставі статті 34 Закону № 1404-VIII.

Отже, посилання суду на правомірність дій виконавця на підставі статті 35 Закону № 1404-VIII не відповідає обставинам справи, а здійснення виконавчих дій: формування витягів, надсилання запитів, винесення постанов при зупиненому виконавчому провадженні - є неправомірним.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права до відповідних правовідносин, а саме застосували частину четверту статті 35 Закону № 1404-VIII, замість частини першої статті 38 Закону № 1404-VIII.

Судові рішення оскаржуються з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 13, 34, 35, 38 Закону № 1404-VIII.

У серпні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс», у якому воно просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву заявник посилався на те, що в касаційній скарзі не описані, не зазначені та не доведені підстави касаційного оскарження. Крім того, не вказані обставини та доводи, які відповідно до процесуального законодавства є підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Фактично касаційна скарга ОСОБА_1 зводиться до цитування норм Закону № 1404-VIII.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що постановою приватного виконавця Парфьонова Г. В. від 28 грудня 2018 року зупинено виконавче провадження у зв`язку із прийняттям до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2009 року у справі № 2-5815/09, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором від 23 жовтня 2008 року в розмірі 1 089 134,60 грн, судовий збір в розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн, на підставі якого було видано виконавчий документ.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом № 1404-VIII.

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, предметом судового захисту за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців під час виконання судового рішення є порушене право заявника, що підлягає доказуванню і встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Залишаючи скаргу без задоволення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що документи, які містяться в матеріалах виконавчого провадження, були винесені приватним виконавцем після 28 грудня 2019 року та спрямовані на з`ясування майнового стану боржника, а отже, є правомірними відповідно до частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII.

Постанова від 28 грудня 2018 року не є такою, що оформлює нову виконавчу дію, а лише вносить зміни у раніше оформлений процесуальний документ, тому не є такою, що порушує приписи частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII, а відповідно і права та охоронювані законом інтереси скаржника.

Знімаючи арешт з коштів, а саме із заробітної плати та пенсії, приватний виконавець виконував ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року в справі № 520/19639/18, яка є обов`язковою до виконання, і таке виконання не є протиправним та вчиняється виключно в інтересах скаржника, а отже, не може порушувати його права.

Встановлено, що постановою приватного виконавця Парфьонова Г. В. від 29 грудня 2018 року виправлено помилку у процесуальному документі та зменшено частку арештованого майна (житловий будинок на АДРЕСА_1 ) з 61/100 до 53/100.

Постановою від 13 лютого 2019 року приватний виконавець зняв арешт з коштів, а саме заробітної плати та пенсії, що міститься на рахунках в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі - AT КБ «ПриватБанк»), на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року у справі № 520/19639/18.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, тому приватний виконавець Парфьонов Г. В.зобов`язаний був виконати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року у справі № 520/19639/18 і таке виконання не є протиправним та вчиняється виключно в інтересах скаржника, а отже, не може порушувати його права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми права до відповідних правовідносин, а саме застосували частину четверту статті 35 Закону № 1404-VIII, замість частини першої статті 38 Закону № 1404-VIII, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.

Згідно з частиною першою статті 38 Закону № 1404-VIII виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).

З урахуванням наведеного державний виконавець зупиняє виконавче провадження з підстав частини першої статті 38 Закону № 1404-VIII, проте на суть вирішення спірних правовідносин це не впливає, оскільки для державного виконавця зазначена норма є підставою для зупинення провадження.

Постановою приватного виконавця Парфьонова Г. В. від 21 листопада 2018 року № 5237 накладено арешт на всі рахунки, відкриті на ім`я ОСОБА_1 у AT КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року у справі № 520/19639/18 скасовано постанову приватного виконавця Парфьонова Г. В. від 21 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 57750326 в частині накладення арешту на кошти, а саме заробітну плату та пенсію, що містяться на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк».

Постановою від 13 лютого 2019 року приватний виконавець зняв арешт з коштів, а саме заробітної плати та пенсії, що міститься на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк», на підставі ухвали Київського районного суду міста Одеси від 23 січня 2019 року у справі № 520/19639/18.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про застосування частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII, оскільки зазначена норма передбачає, що у період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.

Оскільки документи, що містяться в матеріалах виконавчого провадження, постановлені приватним виконавцем Парфьоновим Г. В. після 28 грудня 2019 року, були спрямовані на з`ясування майнового стану боржника, тому дії приватного виконавця Парфьонова Г. В. є правомірними та відповідають частині четвертій статті 35 Закону № 1404-VIII.

Верховний Суд також зауважує, що за змістом статті 447 ЦПК України метою звернення сторін виконавчого провадження до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, є відновлення порушених їхніх прав чи свободи.

Водночас у спірному випадку звернення заявника зі скаргою на дії приватного виконавця Парфьонова Г. В.по суті не спрямоване на досягнення такої мети.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені у скарзі та апеляційній скарзі, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким надана належна оцінка.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко