Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 521/11171/17
провадження № 61-3915св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 липня 2019 року в складі судді Коблової О. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2020 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів» (далі -ПАТ «ОЗРСВ»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішення неправомірним і скасування протоколу сумісного рішення адміністрації та президіума профкому Відкритого акціонерного товариства «Одеський завод радіально-свердлильних верстатів» (далі - ВАТ «ОЗРСВ»), правонаступником якого є ПАТ «ОЗРСВ, яким ОСОБА_2 було надано квартиру АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_1 право користування вказаною житловою квартирою.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював слюсарем механоскладських робіт на заводі ВАТ «ОЗРСВ» у період з 01 липня 1975 року по 23 квітня 2001 року та з 18 серпня 2012 року по 21 вересня 2015 року.
У 1975 році ОСОБА_1 став на квартирний облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у списки загальної черги, написавши відповідні заяви, які потрібні для внесення особи у відповідні списки разом із родиною.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 про право на заняття житлової площі в гуртожитку від 01 липня 1987 року позивачу ОСОБА_1 , видана житлова площа у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , у вигляді однієї кімнати, площею 19,69 кв. м.
У отриманій квартирі разом з позивачем вселилася дружина з донькою та сином.
22 жовтня 1996 року відповідно до розпорядження органу приватизації № 206 позивачу передано квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у власність, а також Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації позивачу було видано технічний паспорт та свідоцтво на право власності на житло, про що був внесений запис в реєстрову книгу за № 194.
Загальна площа квартири, яка була передана у власність ОСОБА_1 становить 40,4 кв. м, з них житлова площа 19,4 кв. м.
27 березня 2017 року ОСОБА_1 подав голові ПАТ «ОЗРСВ» заяву з проханням надати звільнену квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що він та його сім`я терміново потребують поліпшення житлових умов.
У квітні 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь від ПАТ «ОЗРСВ», із якої вбачається, що спільним рішенням профкому та адміністрації ВАТ «ОЗРСВ», від 23 січня 2008 року квартира АДРЕСА_1 , виділена ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що нібито на той час він мешкав у однокімнатній квартирі АДРЕСА_4 , у складі 4 осіб, із них двоє дорослі різностатеві діти.
Позивач зазначав, що ОСОБА_2 при написанні заяви до заводу ВАТ «ОЗРСВ» у 2008 році про отримання квартири вже мав поліпшені умови, а саме трьох-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , але навмисно цей факт приховав.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 31 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених вимог та вказував на недоведеність порушення прав чи інтересів саме позивача відповідачем, а також на те, що між позивачем та відповідачем взагалі відсутній предмет спору.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 липня 2019 року змінено в частині обґрунтування підстав відмови в задоволенні позову.
Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково вважав, що між сторонами відсутній предмет спору, оскільки ОСОБА_1 оскаржував сумісне рішення адміністрації та президії профкому ВАТ «ОЗРСВ» від 23 січня 2008 року щодо видачі спірної квартири ОСОБА_2 , на яку позивач, як він вважає, має пріоритетне право у порівнянні з ОСОБА_2 і претендує, як на таку, яка мала бути виділена саме йому, що обумовило звернення до суду з відповідним позовом про визнання неправомірним і скасування цього рішення, яке як він вважав, порушило його право на поліпшення житла.
Водночас апеляційний суд визнав правильними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених вимог та недоведеності позивачем порушення прав чи інтересів саме відповідачем.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2020 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що ОСОБА_2 при написанні заяви до заводу ВАТ «ОЗРСВ» про отримання квартири АДРЕСА_1 , вже мав поліпшені житлові умови, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , яку набув на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2007 року у справі № 2-2554/2006;
- не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 навмисно впродовж вже більше 10 років не реєструє квартиру АДРЕСА_6 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щоб незаконно отримувати інші квартири у користування;
- безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про виклик та допит свідків, пояснення яких могли б вплинути на рішення суду, та не дослідили усі наявні у справі докази, зокрема: лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕРП «Адміральський» від 29 жовтня 2018 року та лист з ПАТ «ОЗРСВ» від 30 жовтня 2018 року.
У червні 2020 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2020 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Малиновського районного суду м. Одеси матеріали справи № 521/11171/17; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2020 року матеріали справи № 521/11171/17 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 січня 2008 року протоколом спільного рішення адміністрації та президії профкому ВАТ «ОЗРСВ» на порядок денний було винесено і задоволено рішення про видачу правовстановлюючих документів та надання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , яка звільнилась у зв`язку зі смертю колишнього мешканця цієї квартири ОСОБА_4 , що проживала у цьому житлі самостійно і не скористалася правом на безкоштовну приватизацію.
Також судами встановлено наступні фактичні обставини:
- на час прийняття вказаного сумісного рішення адміністрації та президії профкому ПАТ «ОЗРСС» від 23 січня 2008 року ОСОБА_2 працював на вказаному підприємстві з 1972 року, а з 1977 року - перебував на квартирній черзі і проживав у малосімейном гуртожитку у квартирі, кімнаті АДРЕСА_7 , разом зі своєю родиною, яка складалася з 4 осіб;
- ОСОБА_1 працював на вказаному підприємстві з 1975 року, а з 1978 року - перебував на квартирній черзі і проживав у малосімейном гуртожитку у квартирі АДРЕСА_8 разом зі своєю родиною, яка складалася з 4 осіб;
- розпорядженням органу приватизації - житлово-комунального експлуатаційного підприємства «Радіалка» від 22 жовтня 1996 року квартира АДРЕСА_8 передана у власність ОСОБА_1 за його заявою;
- відповідно до довідки про склад сім`ї від 09 лютого 2017 року квартира АДРЕСА_8 є приватизованою і у даній квартирі проживають 6 осіб включаючи крім самого ОСОБА_1 також його дружину, 2-х повнолітніх дітей та 2-х внуків;
- відповідно довідки від 10 вересня 2013 року ОСОБА_1 визнаний інвалідом 1-ї групи безстроково;
- згідно з відповіддю Малиновської районної державної адміністрації Одеської міськради від 29 червня 2017 року ОСОБА_1 не перебуває на обліку за місцем проживання у Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради у зв`язку з чим йому рекомендовано звернутися до адміністрації і профспілкового комітету ПАТ «ОЗРВС», де зберігаються облікові справи працівників (колишніх працівників) даного підприємства.
Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2014 року у справі № 1519/22075/2012, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2014 року та 24 червня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право користування житловою квартирою АДРЕСА_1 , вселено його до спірної квартири.
Згідно з відповіддю ПАТ «ОЗРВС» від 10 квітня 2017 року на заяву ОСОБА_1 від 27 березня 2017 року щодо виділення йому квартири вбачається, що квартира АДРЕСА_1 виділена ОСОБА_2 , за яким судовим рішенням, яке вступило в законну силу, виділено квартиру у користування та вселено у дану квартиру.
У ПАТ «ОЗРСВ» не має правових підстав розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 .
06 листопада 2017 року Департамент міського господарства Одеської міської ради видав свідоцтво про право власності на житло, а саме на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Нормативно-правове обґрунтування
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9зп).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 52 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.
Відповідно до статті 55 ЖК УРСР жилі приміщення, що звільняються в будинках, переданих державними підприємствами, установами, організаціями виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів, а також жилі приміщення, що звільняються в будинках, споруджених із залученням у порядку пайової участі коштів підприємств, установ, організацій, заселяються в першу чергу потребуючими поліпшення житлових умов працівниками цих підприємств, установ, організацій. Зазначений порядок заселення застосовується незалежно від часу передачі або закінчення спорудження жилого будинку.
Згідно зі статтею 55 ЖК УРСР жилі приміщення у новоспоруджених будинках, передані забудовниками виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів та іншим організаціям (стаття 26), у разі їх звільнення заселяються цими виконавчими комітетами місцевих Рад та організаціями.
Відповідно до частини другої статті 57 ЖК УРСР скарги на спільні рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілкового комітету з питань, зазначених у частині першій цієї статті, розглядаються виконавчим комітетом відповідної Ради народних депутатів.
Згідно з статтею 60 ЖК УРСР правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень затверджуються Радою Міністрів Української PCP і Українською республіканською радою професійних спілок.
У відповідності до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Правила):
- квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Облік громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і в виконавчому комітеті Ради народних депутатів за місцем проживання (пункт 8 Правил);
- квартирний облік ведеться в цілому по підприємству, установі, організації. У виробничих, науково-виробничих та інших об`єднаннях облік може здійснюватися по структурних одиницях (пункт 9 Правил);
- громадяни, які залишили роботу на підприємствах, в установах, організаціях, що здійснюють квартирний облік, у зв`язку з виходом на пенсію, беруться на облік нарівні з робітниками і службовцями даного підприємства, установи, організації.
На підприємствах, в установах, організаціях облік ведеться житлово-побутовими (житлово-комунальними) відділами, а в разі їх відсутності - працівниками, призначеними адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом кооперативної або іншої громадської організації за погодженням з профспілковим комітетом (пункт 10 Правил).
На квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.
Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:
- забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами;
- які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. Перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) вважаються такими, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, визначається Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, Міністерством охорони здоров`я УРСР і Держбудом УРСР;
- які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок. Порядок видачі медичних висновків зазначеним хворим встановлюється Міністерством охорони здоров`я УРСР;
- які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово- будівельних кооперативів;
- які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;
- які проживають у гуртожитках;
- які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім`ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати).
Заява про взяття на квартирний облік подається відповідно виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, сільському голові (у разі, коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) за місцем проживання громадян (у випадку, передбаченому абзацом четвертим пункту 8 цих Правил, - за місцем перебування внутрішньо переміщеної особи на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб) та адміністрації підприємства, установи, організації чи органу або іншому громадському об`єднанню (організації) за місцем їх роботи.
Заява підписується членами сім`ї, які разом проживають, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають разом стати на облік.
До заяви додаються: довідка з місця проживання про склад сім`ї та прописку (додаток N 2), видана організацією, яка здійснює експлуатацію жилого будинку, або громадянином, який має у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру; довідки про те, чи перебувають члени сім`ї на квартирному обліку за місцем роботи (у виконавчому комітеті місцевої Ради).
У необхідних випадках до заяви додаються також медичний висновок, довідка (виписка з рішення виконавчого комітету місцевої Ради) про невідповідність жилого приміщення встановленим санітарним і технічним вимогам, копія договору піднайму жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в будинку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної власності.
Громадяни, які беруться на облік на пільгових підставах або користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вказують про це у заяві і подають відповідні документи.
Інші документи при необхідності запитуються виконавчим комітетом місцевої Ради або адміністрацією підприємства, установи, організації.
Подана заява реєструється у книзі реєстрації заяв про взяття на квартирний облік (додаток № 3). Книга повинна бути пронумерована, прошнурована, підписана секретарем виконавчого комітету місцевої Ради і скріплена печаткою виконавчого комітету.
Книга зберігається як документ суворої звітності (пункт 18 Правил).
Попередній розгляд заяв про взяття на квартирний облік у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів провадиться громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті, а на підприємстві, в установі, організації - комісією по житлово-побутовій роботі профспілкового комітету.
Вказані комісії перевіряють житлові умови громадян і про результати перевірки складають акт.
Заяви і матеріали перевірки житлових умов громадян розглядаються на засіданні відповідної комісії, яка вносить свої пропозиції виконкому місцевої Ради або адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і профспілковому комітетові. На засідання комісії при необхідності запрошується заявник (пункт 19 Правил).
Громадяни вважаються взятими на квартирний облік: у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів - з дня винесення рішення виконавчого комітету, за місцем роботи - з дня винесення спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету, затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради.
При одночасному розгляді заяв кількох осіб їх черговість на одержання жилих приміщень визначається за датою подання ними заяви з необхідними документами. Якщо в один день подали заяви кілька осіб, їх черговість на одержання жилих приміщень визначається при прийнятті рішення з урахуванням житлових умов, стану здоров`я, трудової та громадської діяльності (пункт 22 Правил).
Громадяни перебувають на квартирному обліку до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених у цьому пункті.
Громадяни знімаються з квартирного обліку у випадках: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення; 2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту; 3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу PCP Житловим кодексом УРСР, пунктом 29 цих Правил та іншими актами законодавства Української PCP; 4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання; 5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік (пункті 26 Правил).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого у незміненій частині рішення погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, заявлені позивачем позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування протоколу сумісного рішення адміністрації та президії профкому ВАТ «ОЗРСС» від 23 січня 2008 року, визнання права користування квартирою є безпідставними (недоведеними).
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції помилково вважав, що між сторонами відсутній предмет спору, оскільки ОСОБА_1 оскаржував сумісне рішення адміністрації та президії профкому ВАТ «ОЗРСВ» від 23 січня 2008 року щодо видачі спірної квартири ОСОБА_2 , на яку позивач, як він вважає, має пріоритетне право у порівнянні з ОСОБА_2 і претендує, як на таку, яка мала бути виділена саме йому, що обумовило звернення до суду з відповідним позовом про визнання неправомірним і скасування цього рішення, яке як він вважав, порушило його право на поліпшення житла.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 при написанні заяви до заводу ПАТ «ОЗРСВ» про отримання квартири АДРЕСА_1 , вже мав поліпшені житлові умови, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , яку набув на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2007 року у справі № 2-2554/2006; та не дослідили усі наявні у справі докази, зокрема: лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕРП «Адміральський» від 29 жовтня 2018 року та лист з ПАТ «ОЗРСВ» від 30 жовтня 2018 року, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 навмисно впродовж вже більше 10 років не реєструє квартиру АДРЕСА_6 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, щоб незаконно отримувати інші квартири у користування, є безпідставними і по своїй суті зводяться до припущень заявника.
Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, а тому оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 липня 2019 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик