Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 521/13075/18

провадження № 61-6236св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), Одеська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси у складі судді Плавича І. В. від 28 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., від 25 лютого 2021 року.

Зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання прав та обов`язків забудовника в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 вересня 2016 року під час дорожньо-транспортної пригоди загинули його батьки: ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 . Після їх смерті відкрилась спадщина у вигляді завершеного будівництвом будинку, який не було введено в експлуатацію, розташованого по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 вказував, що він є спадкоємцем за законом після смерті батьків. ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 . Посилався на те, що вони звернулись із заявами про прийняття спадщини, але нотаріусом їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, зокрема, через відсутність правовстановлюючих документів на майно. Позивач зазначав, що між ним та відповідачкою існує спір щодо визначення розміру часток у правах забудовника на спірний будинок.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним права забудовника щодо 3/4 частини житлового будинку літ. «М», загальною площею 233,1 кв. м, житловою площею 158,0 кв. м, прибудов «М1, м», гаражу літ. «Н», що розташовані по

АДРЕСА_1 , закінчених будівництвом, відсоток готовності яких становить

100 %, із правом здачі цієї частини будинку в експлуатацію та отримання на своє ім`я документів, що посвідчують право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , померлих ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2019 року ОСОБА_2 пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 , Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , в якому просила визнати за нею права забудовника щодо 1/2 частини житлового будинку літ. «М», загальною площею 233,1 кв. м, житловою площею 158,0 кв. м, прибудов «М1, м», гаражу літ. «Н», що розташовані по

АДРЕСА_1 , закінчених будівництвом, відсоток готовності яких становить

100 %, із правом здачі цієї частини будинку в експлуатацію та отримання на своє ім`я документів, що посвідчують право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що будівництво спірного будинку здійснювалось її матір`ю ОСОБА_5 на підставі усіх необхідних дозволів, відповідно до проєктної документації.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада

2019 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову

ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі за первісним та зустрічним позовами не надали належних та достатніх доказів на підтвердження того, що спірне майно є об`єктом завершеного будівництва, відповідає державним будівельним нормам, збудоване у встановленому законом порядку на підставі дозвільної і проєктної документації. Суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи містять докази, що за вказаною позивачами адресою наявне самочинне будівництво нерухомого майна, яке не відповідає державним будівельним нормам.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2019 року змінено, доповнено мотивувальну частину рішення висновками згідно з мотивувальною частиною цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, разом з тим вважав за необхідне змінити рішення суду першої шляхом доповнення його мотивувальної частини. Апеляційний суд зазначив, що спадкоємці мають право звернутись до суду з позовом про визнання за ними майнових прав забудовника, як таких, що входять до складу спадщини, але за умови, що будівництво здійснювалося спадкодавцем згідно із законом. Проте докази, на які посилалися позивачі, не є дозвільною та проєктною документацією на будівництво. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи не виникає право власності на нього як на об`єкт нерухомого майна.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, які є подібними за змістом, ОСОБА_2 та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просять скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного й зустрічного позовів.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, посилаючись на застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц,

від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 509/1784/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 334/5409/15-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 725/5630/15-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 359/8362/17, від 18 березня 2021 року

у справі № 759/17450/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційних скарг обґрунтовані тим, що визначені у висновку будівельно-технічної експертизи невідповідності будівництва державним будівельним нормам не є істотними й такими, що унеможливлюють прийняття завершеного будівництва в експлуатацію. На думку заявників, суди не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які свідчать, що будівництво спірного будинку здійснювалось спадкодавцями на підставі належної дозвільної документації. Заявники вказують, що дозвіл на виконання будівельних робіт та проєктно-кошторисна документація на будівництво не зберіглися. Особи, які подали касаційні скарги, стверджують, що судами не було вирішено питання щодо часток спадкоємців у спірному спадковому майні.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 просить відмовити у задоволенні касаційних скарги, посилаючись на те, що позивачі не повідомили суд про наявність спору між ними та

ОСОБА_3 щодо самочинної будівлі, права забудовника на яку вони намагаються визнати у справі, яка переглядається. Вказує, що на розгляді в суді перебуває справа № 521/17283/17 за позовом ОСОБА_3 до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, рішення по якій ще не ухвалено.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з дублікатом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Малиновського районного управління юстиції м. Одеси 13 травня 2006 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 17 жовтня 1980 року.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 12 вересня

2016 року, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідності до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 12 вересня 2016 року, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відкрилася спадщина.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_5 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Селезньовою Г. М., ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 купила 26/100 частин домоволодіння з надвірними спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , яке у цілому складається із двох кам`яних житлових будівель, загальною площею 42,2 кв. м, надвірних споруд «Д, В, Л, К» - сараї, «Ж» - котельної, «З» - вбиральні, «И» - душу,

№ 1-3 огороджень, І - мостіння, ІІ - басейна, розташованих на земельній ділянці, загальною площею 616 кв. м.

Відповідно до листа комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 09 березня 2017 року

№ 481564.36.17 станом на 31 грудня 2012 року право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано:

26/100 частин за ОСОБА_5 ; 74/100 частин за ОСОБА_3 .

Листом комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 28 березня 2017 року № 483191.36.17 повідомлено, що згідно з поточною інвентаризацією від 25 грудня 2016 року будинковолодіння АДРЕСА_1 складається з одного житлового будинку літ. «Б», загальною площею 47,4 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, сарая літ. «К», вбиральні літ. «З», літнього душа літ «И», котельні літ. «Ж», навіса літ. «П», вбиральні-душа літ. «О», огорож № 2, 4, 6, мостіння - І, басейна - ІІ. Сараї літ. «Д», «В», «Л», житловий будинок літ. «А», загальною площею 21,7 кв. м, житловою площею 12,8 кв. м - знесені. Навіс літ. «П», вбиральня-душ літ. «О» - тимчасові споруди, які не належать до самочинного будівництва. Будинок літ. «М», загальною площею 185,5 кв. м, житловою площею 39,2 кв. м, гараж літ «Н», розташовані по АДРЕСА_1 , є об`єктами самочинного будівництва.

Згідно з листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю. від 10 квітня 2017 року № 110/02-14 свідоцтва про права на спадщину на будинковолодіння АДРЕСА_1 видати неможливо у зв`язку з необхідністю розподілу часток. Рекомендовано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернутися до суду.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 29 травня 2018 року № 32/18, складеного судовим експертом Сікорською О. А., розміщення на земельній ділянці АДРЕСА_1 житлового будинку літ. «М» та надвірних будівель і споруд частково відповідають нормативним вимогам державних будівельних норм. Розміщення вказаних будівель не відповідає ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень», пункт 3.25, ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», пункт 8.10.

Згідно з листом Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 29 травня 2018 року № 01-15/267п у журналі реєстрації дозволів інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси зареєстровано дозвіл на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 від 30 грудня 1998 року № 563/98.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини другої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Згідно з пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Забудовник (замовник)- це особа, яка має у власності або у користуванні земельну ділянку, подала у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення, реконструкції) об`єкта містобудування.

Реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою

Таким чином, для спадкування прав забудовника спадкодавець за життя повинен набути увстановленому законодавством порядку право на забудову земельної ділянки та отримати документи дозвільного характеру для проєктування будівництва й виконання будівельних робіт.

Обґрунтовуючи позови, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилались на те, що будівництво спірного будинку здійснювалось їхніми батьками відповідно до дозволу на будівництво житлового будинку по

АДРЕСА_1 від 30 грудня 1998 року № 563/98.

Згідно з пунктами 1.1, 2.1 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Мінбудархітектури України

від 10 серпня 1993 року N 136 (який був чинним до січня 2001 року) дозвіл на будівництво є юридичним документом, що посвідчує право забудовника та генпідрядчика на виконання будівельних робіт, їх фінансування, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж видачу ордерів на земляні роботи.

Для реєстрації об`єкта та одержання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен подати до органу, зокрема, документ, що посвідчує право забудовника (замовника) на користування (власність земельною ділянкою, на якій буде розміщено об`єкт (будова); рішення відповідної ради народних депутатів про погодження будівництва або державного виконавчого органу в разі делегування йому радою своїх повноважень в цьому питанні; затверджену в установленому порядку проектно кошторисну документацію та висновок відповідного місцевого органу у справах містобудування і архітектури про узгодження проектної документації відповідного будівництва.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проєктної документації або порушення будівельних норм і правил призводить до визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Право власності насамочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають ні особи, які здійснили це будівництво, ні їхні спадкоємці. Таке майно не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за первісним та зустрічним позовами, оскільки позивачі не надали належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що будівництво житлового будинку літ. «М», загальною площею 233,1 кв. м, житловою площею

158,0 кв. м, прибудов «М1, м», гаражу літ. «Н», що розташовані по АДРЕСА_1 , здійснювалось спадкодавцями за життя відповідно до положень чинного законодавства.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували право власності або право користування земельною ділянкою, на якій проведено будівництво. Позивачами не надано суду достовірних доказів, які б могли підтвердити видачу дозволу та складання проєктної документації на будівництво спірного домоволодіння.

У той же час висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 29 травня 2018 року № 32/18 встановлено невідповідність житлового будинку та надвірних споруд державним будівельним нормам.

Між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існує спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок, а також відносно знесення самочинного будівництва, що перебуває на розгляді у суді (справа № 521/17283/17).

Вказані обставини підтверджують відсутність підстав для визнання за спадкоємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у порядку спадкування прав забудовника щодо самочинно збудованого будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1 .

Посилання касаційних скарг на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки судів за встановлених у цій справі обставин не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявниками постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, належна правова оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2019 року у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович