№ 521/1347/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 521/1347/18

провадження № 61-5832св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідача - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Прокуратура Одеської області, Приморський районний суду міста Одеси,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги адвоката Глазова Олексія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року та Державної казначейської служби України на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року у складі судді Роїк Д. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.

Позовну заяву мотивував тим, що 24 серпня 2010 року слідчий слідчого відділу Портофранківського відділення міліції Приморського району Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області (далі - СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ) порушив щодо нього кримінальну справу № 09201000334 за фактом нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, тобто за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

22 грудня 2010 року правову кваліфікацію вказаного злочину було змінено, у зв`язку з чим йому пред`явили обвинувачення за статтею 124 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони).

Вироком від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2017 року (постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 жовтня 2017 року відмовлено представнику потерпілого у відкритті касаційного провадження), Приморський районний суд міста Одеси виправдав ОСОБА_1 та визнав невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 124 КК України.

Таким чином, більше семи років позивач був змушений доводити перед органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду свою невинуватість у злочині, якого не скоював. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв`язків та сімейних стосунків.

ОСОБА_1 просив стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на свою користь 2 000 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 17 грудня 2018 року Малиновський районний суд міста Одеси позов задовольнив.

Стягнув за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 2 000 000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду.

Стягнув за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 4 004,00 грн судових витрат.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1176 ЦК України та положень Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Суд визначив розмір відшкодування виходячи з розрахункової величини мінімальної заробітної плати за січень 2018 року в сумі 3 723,00 грн за кожен місяць незаконного перебування під слідством та судом, який щонайменше має складати 316 455,00 грн (85 місяців х 3 723,00 грн).

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд взяв до уваги висновок психологічної експертизи від 22 січня 2018 року № 5/12/17, яким було встановлено характер та глибину моральних страждань позивача та визначено розмір відшкодування у 2 000 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 07 лютого 2019 року Одеський апеляційний суд апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнив частково.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2018 року змінив в частині розміру моральної шкоди та стягнув за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду, в розмірі.

В решті рішення місцевого суду залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, завданої йому за час незаконного перебування під слідством та судом, є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.

Водночас суд апеляційної інстанції вважає, що у своєму рішенні суд першої інстанції не навів детальний розрахунок розміру відшкодування в сумі 2 000 000,00 грн, який є завищеним і не відповідає вимогам розумності та справедливості, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 500 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою від 02 жовтня 2019 року Верховний Суд касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Глазова О. О. та Державної казначейської служби України задовольнив частково.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об`єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою від 29 жовтня 2019 року Малиновський районний суд міста Одеси за клопотанням позивача залучив як співвідповідачів: Головне управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області); Прокуратуру Одеської області; Приморський районний суд міста Одеси.

За клопотанням представника позивача, ухвалою від 15 січня 2020 року Малиновський районний суд міста Одеси відповідача ГУ НП в Одеській області замінив на належного відповідача - Одеське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.

Рішенням від 23 липня 2020 року Малиновський районний суд міста Одеси позов задовольнив.

Стягнув за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 2 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що загальний строк перебування позивача під судом і слідством складає 7 років 1 місяць та 12 днів, тобто, з урахуванням вимог статті 13 Закону № 266/94-ВР, позивач має право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, щонайменше у розмірі 401 455,00 грн (85 місяців під судом та слідством * 4 723,00 грн мінімальна заробітна плата в Україні на січень 2020 року).

З урахуванням усіх перелічених у позовній заяві факторів, які характеризують глибину душевних страждань позивача та їх тривалості, а також враховуючи висновок психологічної експертизи від 22 січня 2018 року № 5/12/17 щодо наявності відповідних моральних страждань у ОСОБА_1 , їх глибину, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість розміру нанесеної позивачу моральної шкоди в сумі 2 000 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 16 березня 2021 року Одеський апеляційний суд апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнив частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року змінив.

Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 600 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судові витрати компенсував за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що позивач отримав право, передбачене статтями 1, 2 Закону № 266/94-ВР на відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди, яка була завдана в результаті його незаконного затримання, взяття і тримання під вартою, безпідставного пред`явлення обвинувачення у скоєні злочину, обмеженням в праві вільно переміщуватись за межі м. Одеси (у зв`язку із запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд).

Проте з матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під слідством та судом з 24 серпня 2010 року до 10 жовтня 2017 року, тобто 07 років 01 місяць та 16 днів або 85 місяців та 16 днів, а тому мінімально гарантований розмір моральної шкоди, на яку має право позивач, становить 403 973,93 грн (4 723,00 грн * 85 місяців + 4 723:30 (кількість днів у місяці)* 16 днів = 401 455,00 грн + 2 518,93 грн = 403 973,93 грн).

Зважаючи на доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, оцінивши надані докази (неодноразове направлення справи на додаткове розслідування), тривалість перебування під слідством та судом (більше 7 років з урахуванням вступу в закону силу виправдувального вироку), суд апеляційної інстанції, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди в 600 000,00 грн, та не обмежився законодавчо гарантованим мінімумом відшкодування, оскільки зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом позивача, порівняно незначне перевищення розміру моральної шкоди від мінімально встановленого законом є виправданим у цій ситуації.

Виходячи з законодавчо встановленого порядку виконання рішень про відшкодування державою коштів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо безпідставності зазначення в рішенні суду першої інстанції про списання присуджених до стягнення коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, так як це порушує положення Бюджетного кодексу України, яким керується казначейство.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Глазов О. О. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прохає скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суд першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прохає скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження адвокат Глазов О. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначає порушення судом апеляційної інстанції статей 110 263 ЦПК України у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16 та пунктах 11 та 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8.

Адвокат Глазов О. О. в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку експерта та проігнорував наданий позивачем доказ, не з`ясував усіх доводів позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди та безпідставно змінив розмір моральної шкоди без належного мотивування.

Підставою касаційного оскарження Державна казначейська служба України зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку про те, що здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в ході кримінального провадження не може бути підставою для збільшення розміру моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц;

неврахування висновку про те, що подвійна відповідальність за завдану моральну шкоду не передбачена нормами чинного законодавства у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 392/584/16-ц.

Державна казначейська служба України мотивувала касаційну скаргу тим, що сума моральної шкоди повинна була розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб та становить 181 159,60 грн;

здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення;

суди не врахували, що позивач вже отримав належне відшкодування шкоди, завданої тривалістю досудового розслідування у розмірі 900 євро на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2017 року у справі «Гевел та інші проти України».

У липні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому адвокат Глазов О. О. в інтересах ОСОБА_1 прохає залишити касаційну скаргу Державної казначейської служби України без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Заяви та клопотання

У касаційну скарзі Державна казначейська служба України просить повідомити її представника про дату та час розгляду справи.

Оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю представника Державної казначейської служби України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 24 серпня 2010 року слідчий СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ Пантелеєв С. М. порушив щодо ОСОБА_1 кримінальну справу № 09201000334 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України (нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть).

У цей же день співробітники Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ затримали ОСОБА_3 за місцем його проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Приводом та підставою для такого затримання стала інформація органів дізнання про те, що ОСОБА_1 був учасником бійки, яка сталася 23 серпня 2010 року близько 20 години на площі Соборній в місті Одесі між двома молодими чоловіками ( ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ) та ОСОБА_1 і його дівчиною ОСОБА_6 .

За версією міліції, під час бійки ОСОБА_1 навмисно заподіяв ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілого, після чого разом із своєю дівчиною зник з місця події.

Після затримання працівники міліції вчинили щодо позивача неправомірні дії та незаконно відібрали в нього письмову заяву про визнання себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину (явку з повинною).

Факти чинення на ОСОБА_1 тиску з боку співробітника міліції та порушення його права на захист встановлено в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2017 року.

Матеріалами кримінальної справи № 09201000334 підтверджено, що з самого початку досудового розслідування ОСОБА_1 не спростовував обставин своєї участі у вищевказаній бійці та нанесення тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_4 .

Проте після допуску захисника, який роз`яснив підозрюваному його права та юридичну кваліфікацію інкримінованих йому дій, ОСОБА_1 став наголошувати на тому, що він перебував у стані необхідної оборони - захищався від нападу групи осіб, а тілесні ушкодження наніс випадково, без відповідного умислу, що підтверджується показаннями іншого учасника бійки - ОСОБА_5 .

Після затримання (24 серпня 2010 року) протягом трьох діб ОСОБА_3 знаходився в «кімнаті доставлених та затриманих» Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ в умовах, які не передбачають таке тривале перебування затриманих осіб в цьому приміщенні. Лише 27 серпня 2010 року о 23 годині позивач був конвойований до ізолятора тимчасового затримання Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Одеській області, про що свідчить висновок службового розслідування за фактом порушення дисциплінарного провадження щодо співробітників Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ від 11 січня 2011 року.

Постановою від 27 серпня 2010 року Приморський районний суд міста Одеси задовольнив подання слідчого СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ Чечиної Є. М. про обрання позивачу запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За твердженнями представника позивача, після оголошення зазначеного судового рішення від хвилювань, фізичного виснаження та отриманої під час бійки черепно-мозкової травми ОСОБА_1 втратив свідомість, у зв`язку з чим його було доставлено до міської клінічної лікарні № 1.

Зазначена обставина підтверджується, зокрема картою виїзду швидкої медичної допомоги від 27 серпня 2010 року № 525 та повідомленням медичного закладу від 27 серпня 2010 року № 6693, згідно з яким позивачу встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, вегето-судинна дистонія, гіпертонічний тип.

У подальшому ОСОБА_1 доставлено до Одеського слідчого ізолятора № 21.

Ухвалою від 01 вересня 2010 року Апеляційний суд Одеської області постанову Приморського районного суду міста Одеси від 27 серпня 2010 року скасував та змінив обраний ОСОБА_1 запобіжний захід на підписку про невиїзд.

Після зміни запобіжного заходу позивач проходив тривале лікування у Клініці нейрохірургії і неврології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, про що свідчить виписка з історії його хвороби від 08 вересня 2010 року № 14517.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи від 01 листопада 2010 року № 3733, складеним Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я та медичних катастроф Одеської державної адміністрації, тривале перебування позивача у медичному закладі пов`язане з порушенням умов його лікування.

22 грудня 2010 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого статтею 124 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони), тобто змінено правову кваліфікацію злочину з тяжкого (частина друга статті 121 КК України) на невеликої тяжкості.

У зв`язку з відмовою в задоволені клопотання захисту про закриття кримінальної справи за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, її матеріали були передані до Приморського районного суду міста Одеси.

Після двох з половиною років розгляду судом зазначеної справи постановою від 12 квітня 2013 року Приморський районний суд міста Одеси направив її матеріали до прокуратури для організації додаткового розслідування.

Ухвалою від 02 липня 2013 року Апеляційний суд Одеської області постанову Приморського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2013 року скасував як незаконну, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, а саме 17 грудня 2014 року прокурор оголосив постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення.

Постановою від 13 лютого 2015 року Приморський районний суд міста Одеси закрив кримінальну справу щодо ОСОБА_1 у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання обвинувачення.

Ухвалою від 07 квітня 2015 року Апеляційний суд Одеської області постанову Приморського районного суду міста Одеси від 13 лютого 2015 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою від 19 листопада 2015 року Приморський районний суд міста Одеси матеріали кримінальної справи направив до прокуратури для організації додаткового розслідування.

Ухвалою від 11 лютого 2016 року Апеляційний суд Одеської області постанову Приморського районного суду міста Одеси від 19 листопада 2015 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Кримінальна справа була розподілена судді Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_7., який, дослідивши всі докази у справі, звільнився з посади, в результаті чого суддя цього ж суду Іванов В. В. розпочав її повторний розгляд.

27 грудня 2016 року прокурор виніс постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, однак потерпілий погодився самостійно підтримувати обвинувачення в суді.

Вироком від 10 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2017 року, Приморський районний суд міста Одеси, визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого статтею 124 КК України.

Ухвалою від 10 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ відмовив представнику потерпілого у відкритті касаційного провадження.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що залучивши до участі у справі лише Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди, суди не встановили всіх фактичних обставин справи, які необхідні для визначення розміру відшкодування цієї шкоди. Державна казначейська служба України таких дій відносно позивача не вчиняла, тому й об`єктивно не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.

При новому розгляді цієї справи, суд першої інстанції врахував вказівки, викладені в постанові суду касаційної інстанції та за клопотання представника позивача залучив до участі у справі як співвідповідачів органи, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині розміру моральної шкоди суд апеляційної інстанції врахував обставини спричинення та розмір моральної шкоди, заявлений позивачем, оцінив надані докази (неодноразове направлення справи на додаткове розслідування), тривалість перебування під слідством та судом (більше 7 років з урахуванням вступу в закону силу виправдувального вироку), та зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір відшкодування моральної шкоди в 600 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Щодо касаційної скарги адвоката Глазова О. О. в інтересах ОСОБА_1 .

Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Глазова О. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначає порушення судом апеляційної інстанції статей 110 263 ЦПК України у подібних правовідносинах без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16 та пунктах 11 та 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 758/8728/16 (на яку, посилалася особа, яка подала касаційну скаргу, як на приклад неоднакового застосування норми права) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 253 420,00 грн з урахування вимог розумності та справедливості, порушення прав позивача у зв`язку з його затриманням, триманням під вартою та обвинуваченням у вчиненні злочинів, винесення виправдувального вироку та виходячи з висновку судової психологічної експертизи про можливий розмір нанесеної моральної шкоди рівний 540 мінімальних заробітних плат.

Так, відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до приписів статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8, передбачено, що при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Тобто, загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку висновку експерта від 22 січня 2018 року № 5/12/17 як доказу у справі у сукупності з іншими доказами, та обґрунтовано виходив з того, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду виходячи з переконання, що за встановлених у справі обставин, уклад життя позивача дійсно змінився і зміни, які відбулися у житті позивача через перебування його кілька років під слідством та судом, не можна вважати позитивними, що не могло не спричинити та спричинило позивачу моральну шкоду. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду не вважала, що зміни, які відбулися у житті позивача через перебування його кілька років під слідством та судом були кардинальними і такими, що виключають повернення позивача до нормального життя, поновлення соціальних зв`язків та можливості реалізації себе в суспільстві, як особистості і нормального члена цього суспільства.

Тобто страждання позивача незважаючи на їх суттєвість не можуть з урахуванням встановлених обставин вважатися фатальними і виходячи з особи позивача, його віку, стану здоров`я, ці негативні обставині не можна вважати такими, що унеможливлюють подальше повноцінне життя позивача, а тому колегія суддів не вбачала підстав для прийняття до уваги висновку експерта у повному обсязі, як підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у розмірі 2 000 000,00 грн.

Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки висновку експерта та проігнорував наданий позивачем доказ, не з`ясував усіх доводів позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди та безпідставно змінив розмір моральної шкоди без належного мотивування.

З огляду на повноваження, визначені статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд переоцінки доказів не здійснює.

Таким чином, доводи касаційної скарги адвоката Глазова О. О. в інтересах ОСОБА_1 про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 110 263 ЦПК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Щодо касаційної скарги Державної казначейської служби України

Підставою для відкриття касаційного провадження Державна казначейська служба України зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку про те, що здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в ході кримінального провадження не може бути підставою для збільшення розміру моральної шкоди у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц.

Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18) зменшив розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь позивача з 2 500 000,00 грн до 268 056,00 грн та зазначив, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, на що також посилаються суди в обґрунтування своїх висновків, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди.

Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону № 266/94-ВР, враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, касаційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи.

Однак, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди та зменшив суму відшкодування, врахувавши обставини спричинення та розмір моральної шкоди, заявлений позивачем, оцінивши надані докази (неодноразове направлення справи на додаткове розслідування), тривалість перебування під слідством та судом (більше 7 років з урахуванням вступу в закону силу виправдувального вироку), та зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Наведене свідчить про те, що визначений судом апеляційної інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не призведе до її збагачення, а тому доводи скарги про неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц не знайшли свого підтвердження.

Державна казначейська служба України посилалася також на неврахування висновку про те, що подвійна відповідальність за завдану моральну шкоду не передбачена нормами чинного законодавства у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 392/584/16-ц.

Так, у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 392/584/16-ц (про яку зазначив заявник як приклад неоднакового застосування норм права) Верховний Суд України виклав правовий висновок про те, що за змістом частин першої, п`ятої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановивши, що між сторонами досягнуто домовленості щодо розміру і порядку відшкодування моральної шкоди, які закріплені ними в договорі та відповідно до умов цього договору позивач отримав грошове відшкодування завданої йому моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки подвійне стягнення моральної шкоди діючим законодавством не передбачено.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 392/585/16-ц (провадження № 61-4514св18), від 16 січня 2019 року у справі № 212/8298/17-ц (провадження № 61-31844св18), від 24 лютого 2021 року у справі № № 755/9398/16-ц (провадження № 61-1830св19).

У справі, що переглядається, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду на підставі Закону № 266/94-ВР.

У справі «Гевел та інші проти України» ЄСПЛ постановив, що скарга ОСОБА_1 свідчить про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень. Сума присуджена як відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових та інших витрат ОСОБА_1 становить 900,00 євро.

У зазначеній справі ЄСПЛ держава несе відповідальність за незабезпечення розумних строків розгляду кримінального провадження, а у справі, що переглядається, відповідальність на підставі Закону № 266/94-ВР, а саме внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Водночас відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду на підставі Закону № 266/94-ВР та відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з надмірною тривалістю кримінальних проваджень мають різну природу та є різними підставами позовів.

Тривалість кримінального провадження не передбачена, як підстава відшкодування диспозицією статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Отже позов пред`явлено з інших підстав, ніж отримано відшкодування у справі «Гевел та інші проти України».

Інші наведені у касаційних скаргах доводи також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Глазова Олексія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 липня 2020 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська