Постанова

Іменем України

18 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 521/13774/18

провадження № 61-2243св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпроект»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка дієв своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка дієв своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» на постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будпроект» (далі - ТОВ «Будпроект») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у проведенні реконструкції гуртожитку шляхом виселення відповідачів з кімнат № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.

Позов обгрунтований тим, що будівля гуртожитку на АДРЕСА_2 перебуває у власності ТОВ «Будпроект». Згідно з розпорядженням Малиновської районної державної адміністрації від 04 листопада 2002 року № 773/01-04 зазначена будівля гуртожитку знаходиться на реконструкції з 2002 року. Розпорядженням Малиновської районної державної адміністрації від 28 квітня 2004 року № 481/01-04 частина будівлі здана в експлуатацію як багатоквартирний житловий будинок, інша частина, де мешкають відповідачі, знаходиться в стадії будівництва. ТОВ «Будпроект» не може закінчити реконструкцію будівлі через проживання відповідачів, які користуються житловими приміщеннями без правових підстав та мають інше житло на праві власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року позов задоволено. Виселено відповідачів з кімнат № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 гуртожитку в будинку АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі проживають на території гуртожитку безпідставно, чим порушують права власника житла.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_6 , задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 січня 2019 року в частині задоволення позову ТОВ «Будпроект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод, виселення скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, відмовивши в позові в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про усунення перешкод та виселення виходив з того, що житло в гуртожитку в 1988 році надано ОСОБА_1 у зв`язку з його перебуванням в трудових відносинах з підприємством, на час звільнення в 1995 році він пропрацював більше 10 років, припинення трудових відносин з ним через прогули не стало перешкодою для надання йому в 2000 році житла, незважаючи на звільнення. 21 березня 2000 року він отримав ордер на кімнати в гуртожитку № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 , станом на час вирішення цього спору ордер недійсним не визнаний. Таким чином, право на користування кімнатами визнавалось відповідачем після звільнення, і тому доводи про припинення трудових відносин як підставу виселення без надання іншого жилого приміщення, порушення порядку надання житла аргументом на користь виселення бути не можуть.З того часу проживання відповідачів у гуртожитку необхідно вважати безперервним. Також встановлено, що спірні кімнати в будівлі є єдиним житлом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , у якому вони зареєстровані та проживають.

Ухваливши рішення про задоволення позову та виселення відповідачів зі спірного приміщення, суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що у кімнатах зареєстровані та проживають малолітні діти ОСОБА_6 і ОСОБА_4 , під час розгляду справи органи опіки та піклування суд до участі у справі не залучив, права малолітніх дітей відповідачів у цьому спорі не визначив, що є окремим аргументом на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави для виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 з наведених позивачем підстав не знайшли свого підтвердження, а пред`явлена вимога про їх виселення зі спірних житлових кімнат без надання іншого житлового приміщення становитиме для них надмірний тягар, та буде невиправданим втручанням в їх право на повагу до житла.

Залишивши апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що їй належить на праві власності квартира АДРЕСА_3 , що свідчить про наявність у неї іншого житла, тому рішення суду першої інстанції в частині вимог до неї підлягає залишенню без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ТОВ «Будпроект» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, просило скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Відповідачі не дотримали порядку отримання житлової площі в гуртожитку; вони не проживають у гуртожитку, а лише зареєстровані в ньому; ОСОБА_1 навмисно погіршив власні житлові умови, відмовившись від прав на квартиру № АДРЕСА_3 під час поділу майна подружжя.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що орендні підприємства створювалися за рахунок працівників колишнього державного підприємства; він як працівник БМУ тресту «Укрпобутпромбудмонтаж» брав безпосередню участь у створенні такого орендного підприємства шляхом трудової участі, тобто своєю працею брав участь у викупі державного майна, у тому числі гуртожитку, у якому набув право користування житлом. Він вселився до гуртожитку правомірно - на підставі ордера, який не визнано недійсним. Позивач уже звертався до суду до нього і членів його родини із позовом про виселення, суд у позові відмовив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради депутатів трудящих м. Одеси від 30 червня 1972 року № 336 введено в експлуатацію гуртожиток на АДРЕСА_2 на 345 койко-місць.

ОСОБА_1 з 1984 року знаходився у трудових відносинах з ОБМУ тресту «Укрпобутпромбудмонтаж».

31 березня 1988 ОСОБА_1 видано ордер № 5 серії УР на житлову площу в гуртожитку на АДРЕСА_2 як працівнику Одеського БМУ тресту «Укрпобутпромбудмонтаж». Ордер видано на право зайняття із сім`єю з трьох осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_3 - дочка) житлової площі в гуртожитку - кімнати № НОМЕР_3 розміром 13 кв. м. В ордері зазначено, що його видано на підставі спільного рішення адміністрації профсоюзного комітету та комітету комсомолу профкому й адміністрації БМУ від 01 березня 1988 року.

25 квітня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані в цьому гуртожитку.

У березні 1993 року на базі Одеського ОБМУ тресту «Укрпобутпромбудмонтаж» створено Орендне підприємство «Одеспобутбудпроект».

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 листопада 1993 року рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів від 17 грудня 1993 року створено Акціонерне товариство закритого типу «Одеспобутбудпроект» (далі АТЗТ «Одеспобутбудпроект») та зареєстровано нову редакцію установчих документів АТЗТ «Одеспобутбудпроект».

Наказом АО «Одеспобутбудпроект» від 19 жовтня 1995 року № 54/к ОСОБА_1 за рішенням профкому від 19 жовтня 1995 року № 19 звільнено за прогул.

21 березня 2000 року ОСОБА_1 видано ордер № 5 серії УР на право зайняття із сім`єю з чотирьох осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_5 - дочка) житлової площі розміром 31 кв. м в гуртожитку на АДРЕСА_2 - кімнати № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 . В ордері зазначено, що його видано на підставі спільного рішення адміністрації профсоюзного комітету АТЗТ «Одеспобутбудпроект» від 20 березня 2000 року.

ОСОБА_1 уклав договір оренди житла та здійснює оплату комунальних послуг.

16 січня 2001 року АТЗТ «Одеспобутбудпроект» реорганізовано, і повним його правонаступником є ТОВ «Будпроект».

За зверненням ТОВ «Будпроект» на підставі розпорядження Малиновської районної державної адміністрації від 04 листопада 2002 року № 773/01-04 будівля на АДРЕСА_2 з 2002 року перебуває на реконструкції. Частина будівлі здана в експлуатацію як багатоквартирний житловий будинок (розпорядження Малиновської районної державної адміністрації від 28 квітня 2004 року № 481/01-04), інша частина, в якій проживають відповідачі, знаходиться в стадії реконструкції будівлі гуртожитку в багатоквартирний будинок.

Розпорядженням Малиновської районної адміністрації від 04 листопада 2001 року затверджено робочий проєкт реконструкції існуючої будівлі гуртожитку в багатоквартирний будинок за умови гарантування додержання житлового законодавства України стосовно мешканців, які проживали до початку реконструкції.

На час розгляду справи у спірному житловому приміщенні зареєстровані ОСОБА_1 з 25 квітня 1988 року; ОСОБА_3 з 13 травня 2004 року та її малолітня дитина ОСОБА_4 з 22 лютого 2013 року; ОСОБА_5 з 22 квітня 2008 року та її малолітня дитина ОСОБА_6 з 17 січня 2018 року.

Відповідно до рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визнає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Право на житло - одне з найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною четвертою статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 6 ЖК Української РСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Відповідно до частини першої статті 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України (частина перша статті 128 ЖК Української РСР).

Відповідно до пунктів 9-10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208 (далі - Положення), жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вправі вселити в займані приміщення своїх неповнолітніх дітей (пункт 17 Положення).

Порядок та правові підстави виселення з гуртожитків визначені статтею 132 ЖК Української РСР.

Відповідно до частини першої статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину (частина друга статті 132 ЖК Української РСР).

Згідно з частиною третьою статті 132 ЖК Української РСР осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

У рішенні від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

З огляду на практику ЄСПЛ виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зважаючи на викладене, вирішення спору про виселення без оцінки фактичних обставин у світлі вимог та загальновизнаних гарантій прав на житло не допускається.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (та її малолітня дитина ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (та її малолітня дитина ОСОБА_6 ) вселилися до кімнат в гуртожитку на підставі спеціального ордера, постійно проживають і зареєстровані там, не мають іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що вони мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а кімнати у гуртожитку є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Посилання ТОВ «Будпроект»на недотримання відповідачами порядку отримання житлової площі у гуртожитку та вселення не може бути аргументом на користь припинення права на повагу до житла відповідача у формі такого втручання держави, як виселення з кімнат у гуртожитку, оскільки відповідачі вселилася до кімнат № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 гуртожитку з підстав, що не суперечать пунктам 9-10 Примірного положення про гуртожитки, тривалий час користуються цим житлом, ордер на вселення недійсним не визнаний, право користування відповідачів зазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені статтею 8 Конвенції.

Метою виселення відповідачів є необхідність здійснення реконструкції гуртожитку для утворення багатоквартирного будинку, переобладнання деяких приміщень під офісні приміщення, що не може бути достатнім та співрозмірним обґрунтуванням позбавлення житла без надання іншого приміщення, при тому, що гуртожиток підлягає перетворенню в багатоквартирний будинок, тобто буде використаний для проживання інших осіб.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що пред`явлена вимога про виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та малолітніх дітей зі спірних житлових кімнат без надання іншого житлового приміщення становитиме для них надмірний тягар, та буде невиправданим втручанням в їх право на повагу до житла, відповідають вимогам процесуального права та узгоджуються із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Суд апеляційної інстанції, надав оцінку обставинам справи та підставам виселення з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та таких критеріїв: згідно з законом, правомірної (легітичної) мети, необхідно у демократичному суспільстві.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 навмисно погіршив власні житлові умови, відмовившись від прав на квартиру АДРЕСА_3 під час поділу майна подружжя, оскільки право власності на квартиру з компенсацією 1/2 частки її вартості ОСОБА_7 (109 744,28 грн) визнано за колишньою дружиною ОСОБА_8 рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року, тобто у примусовому порядку, що виключає вільне волевиявлення ОСОБА_1 щодо відмови від житла.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення прав ТОВ «Будпроект» як власника, то Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Суд апеляційної інстанції встановив, що розпорядженням Малиновської районної адміністрації від 04 листопада 2001 року затверджено робочий проєкт реконструкції існуючої будівлі гуртожитку в багатоквартирний будинок за умови гарантування додержання житлового законодавства України стосовно мешканців, які проживали до початку реконструкції.

Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, а правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Доводи касаційної скарги щодо порушення прав ТОВ «Будпроект» як власника не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з огляду на встановлені обставини судом апеляційної інстанції, а також висновків суду про те, що виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення становитиме не буде пропорційним законній меті.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроект» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Білоконь

Г. І. Усик