ПОСТАНОВА
Іменем України
03 квітня 2020 року
Київ
справа №521/1612/15-а
адміністративне провадження №К/9901/15011/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Одеської міської ради, за участю третьої особи -Управління капітального будівництва Одеської міської ради, про визнання рішення незаконним, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Малиновського районного суду м. Одеси у складі судді Мирончук Н.В. від 19 лютого 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Стас Л.В., суддів Турецької І.О., Косцової І.П., від 26 травня 2016 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , позивачі) звернулися з позовом до Одеської міської ради (далі - Одеська МР, відповідач), за участю третьої особи - Управління капітального будівництва Одеської МР, про визнання пункту 3 рішення Одеської МР № 4610-VІ, від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 ; про зобов`язання Одеську МР надати позивачам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 ; про зобов`язання Одеську МР, передати позивачам у власність в порядку безоплатної приватизації земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 .
2. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 8 січня 2015 року отримали поштою лист Департаменту комунальної власності Одеської МР від 24 грудня 2014 року, з якого їм стало відомо, що на виконання ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2013 року по справі № 2а-684/10, відповідачем, Одеською МР, розглянуто питання щодо передачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у власність земельної ділянки, на якій розташований, належний їм на праві приватної власності, житловий будинок з господарськими спорудами та пункту 3 рішення № 4610-VІ від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», було їм відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 .
Як вказують позивачі, відмова відповідача, з посиланням на рішення Одеської МР від 9 квітня 2009 року № 4146-V «Про розірвання договорів оренди землі, які укладені між Одеською міською радою та управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та передачу земельних ділянок у постійне користування», мотивована відсутністю погодження землекористувача. Проте, позивачі зазначили, що на теперішній час та на час винесення відповідачем оспорюваного рішення, третя особа, Управління капітального будівництва Одеської МР не являлось землекористувачем земельної ділянки під АДРЕСА_1 , з огляду на що, на думку позивачів - згода управління капітального будівництва Одеської МР для надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , не потрібна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року - позов задоволено частково.
Визнано незаконним та нечинним пункт 3 рішення Одеської МР № 4610-VI від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі» - в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 .
Зобов`язано Одеську МР розглянути питання про надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що по справі № 2-а-7901/08/1570, Одеський окружний адміністративний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказав, що оскаржуване рішення № 2271 від 22 січня 2008 року щодо відведення земельних ділянок та надання управлінню капітального будівництва Одеської МР в оренду, загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_2 (в тому числі АДРЕСА_1 ), було прийнято Одеською МР не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд також посилався на те, що Одеською МР порушено пункт 10 Висновку державної експертизи землевпорядної документації від 6 грудня 2007 року № А1406 та до початку реалізації проектних рішень не вирішено майнові питання з власниками житлових та нежитлових приміщень, що знаходяться на запроектованих та відведених земельних ділянках, загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_2, де розташовані одно- та двоповерхові будинки житлової забудови, серед яких вказана і адреса позивачів та інших осіб.
Крім того, в ході розгляду справи також було встановлено, що висновок Управління архітектури та містобудування Одеської МР від 7 вересня 2007 року № 246/3888 щодо можливості надання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, для подальшого проектування та будівництва громадсько-житлового комплексу з підземним паркінгом, в тому числі ґрунтувався на рішенні виконавчого комітету Одеської МР від 17 вересня1992 року № 366, яке було на той час скасовано, згідно рішення виконавчого комітету Одеської МР № 169 від 27 квітня 2005 року за наслідками розгляду протесту прокуратури м. Одеси № 194 від 10 березня 2005 року.
Виходячи з вищевикладеного, системного аналізу обставин, встановлених у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що пункт 3 рішення Одеської МР № 4610-VI від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі» - в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 , було прийнято Одеською МР не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року змінено постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року. Абзац другий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції :
«Визнати протиправним та скасувати п. 3 рішення Одеської міської ради № 4610-VI від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі» - в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 ».
В іншій частини постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції приймаючи таке рішення, погодився з висновками суду першої інстанції стосовно протиправності прийняття спірного рішення в частині, що стосується позивачів, проте вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції у зв`язку з невірно обраним способом захисту порушеного права позивачами з огляду на те, що вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без розгляду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. 4 травня 1940 відповідно до договору на право забудови, громадянину ОСОБА_5 було передано земельну ділянку площею 792,0 м.кв., з метою забудови кам`яними спорудами для себе та членів своєї родини по АДРЕСА_1 (а.с. 210-211).
7. Згідно договору дарування від 5 липня 1978 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрованого за № 2-3657, ОСОБА_1 став власником 11/50 часток вищеназваного домоволодіння ( а.с. 14).
8. Відповідно до договору дарування від 25 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1035, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 - згідно свідоцтва про шлюб), отримали в дар в рівних частках домоволодіння (житлового будинку з надвірними спорудами), розташованого по АДРЕСА_1 (а.с. 13).
9. Як вбачається з свідоцтва про шлюб, серії 1-ЖД НОМЕР_1 , ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».(а.с.16)
10. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 грудня 2005 року по цивільній справі № 2-10039/05 було встановлено порядок користування земельною ділянкою, яка розташована в АДРЕСА_1 , між гр. ОСОБА_8 та сім`єю ОСОБА_1 , згідно якого, з зазначеної земельної ділянки, сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_10 ) в користування виділено ділянку НОМЕР_2, площею 544,74 м.кв., у межах, вказаних в додатку № 1, який являється невід`ємною часткою вищеназваного судового рішення (а.с. 123-126).
11. Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2010 року зобов`язано Одеську МР передати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 у приватну власність в порядку безкоштовної приватизації для обслуговування житлового будинку та господарських споруд земельну ділянку, площею 544,74 м.кв., розташовану в АДРЕСА_1 у частках, відповідних часткам власності щодо житлового будинку та господарських споруд, розташованих в АДРЕСА_1 (а.с. 233).
12. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2013 року по справі № 2а-684/10 було встановлено порядок виконання вказаної постанови суду та зобов`язано Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської МР підготувати проект рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 544,74 м.кв., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 гр. гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 - у власність, або про відмову у його наданні.
Також, зобов`язано Одеську МР розглянути проект рішення Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської МР щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 544,74 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 гр. гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 у приватну власність або про відмову у його наданні на чергової сесії Одеської міської ради.
Крім того, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2012 року було визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 право власності в рівних частках земельної ділянки, площею 544,74 м.кв., розташованої в АДРЕСА_1 . (а.с.119).
Вказане рішення від 10 грудня 2012 року судом апеляційної інстанції було скасовано та відмовлено в задоволенні зазначених позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку.
13. Як вбачається з листа Управління Держземагенства у м. Одесі ГУ Держземагенства в Одеській області Держземагенства України за вихідним № 9-1905-0.15-4042)2-14 від 22 серпня 2014 року, право користування земельною ділянкою загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_2 (до складу якої також входить земельна ділянка під АДРЕСА_1 ) було зареєстровано за Управлянням капітального будівництва Одеської МР за договором оренди від 23 травня 2008 року, який був погашений, на підставі договору про розірвання договору оренди землі від 18 травня 2009 року». (а.с. 8)
14. До матеріалів справи долучено відповідачем копію рішенням Одеської МР від 9 квітня 2009 року № 4146-V, згідно якого, договір оренди було розірвано та, відповідно до додатку № 2 до рішення Одеської VР від 9 квітня 2009 року № 4146-V, надано земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, Управлінню капітального будівництва Одеської МР у постійне користування.(а.с. 59-60)
15. Позивачами долучено до матеріалів справи висновок Управління земельних ресурсів у м. Одесі від 14 січня 2008 року № 10/В, згідно якого управління погоджує позивачам оформлення права спільної сумісної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:55:014:0019, Код УКЦВЗ 1.8 для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, площею 0,0545 га), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.185-186)
Згідно висновку Управління архітектури та містобудування м. Одеси, управління вважає можливим передачу у спільну сумісну власність позивачів земельної ділянки для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, площею 0,0545 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.187)
Також, на зазначену земельну ділянку було складено геодезичні матеріали. (а.с.200-208).
16. Судами також було встановлено, що стосовно зазначеної ділянки, 23 червня 2008 року прокуратура м. Одеси звернулась до суду з адміністративним позовом до Одеської МР, за участю третіх осіб, у тому числі і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління капітального будівництва Одеської МР, ТОВ «Златоград», ГО АІ «Золоте руно», про визнання протиправним та скасування рішення Одеської МР від 22 січня 2008 року № 2271 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання управлінню капітального будівництва Одеської міської ради в оренду земельних ділянок, загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_2 для подальшого проектування та будівництва громадсько-житлового комплексу з підземним паркінгом».(а.с. 230).
До подання вказаного позову, 5 лютого 2008 року прокуратурою м. Одеси був внесений протест № 18/07-07 на вказане рішення, в якому викладено вимогу про скасування прийнятого 22 січня 2008 року Одеською МР рішення № 2271, оскільки Одеською МР, у порушення вимог статей 140 146 Земельного кодексу України, до прийняття рішення щодо передачі в оренду Управлінню капітального будівництва Одеської МР, земельних ділянок, не було вирішено питання щодо викупу тих земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для суспільних потреб та на час прийняття опротестованого рішення, не були виконані зауваження державної землевпорядної експертизи, які містились у пункті 10 висновку від 6 грудня 2007 року № А1406.
Проте, 16 квітня 2008 року Одеською МР Рішенням № 2744, було відмовлено прокурору у задоволенні поданого протесту.(а.с. 230 зворотній бік).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2011 року, у справі № 2а-7901/08/1570, в задоволенні позовних вимог прокуратури, було відмовлено, але, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року касаційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури Одеської області задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2011 року було скасовано, справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд. (а.с. 230).
За цим позовом при новому розгляді справи, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 4 червня 2015 року, адміністративний позов прокуратури м. Одеси задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської МР № 2271 від 22 січня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання управлінню капітального будівництва Одеської МР в оренду земельних ділянок, загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_2 для подальшого проектування та будівництва громадсько-житлового комплексу з підземним паркінгом». (а.с. 230).
Не погоджуючись з вказаною постановою Одеська МР подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом стало не вирішення при прийнятті спірного рішення Одеською МР майнових питань з власниками об`єктів житлового та нежитлового нерухомого майна, що розташоване на території відведеної земельної ділянки, а Одеська МР вважає, що само по собі затвердження спірним рішенням проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки юридично не створює жодних правових наслідків у вигляді отримання будь-якими особами речових прав на земельну ділянку, а тому, на думку Одеської МР, не порушує будь-яких майнових прав фізичних та юридичних осіб. (а.с. 230, зворотній бік).
Відносно зауваження прокуратури щодо необхідності вирішення майнових питань з власниками жилих та нежилих приміщень, розташованих на запроектованих земельних ділянках, Одеською МР вказано, що в орендне користування передавались земельні ділянки, які не перебували у власності або користуванні інших осіб (земельні ділянки, які знаходились у власності або користуванні, були вилучені із загального масиву земель на стадії розробки документації), а тому, на думку Одеської МР, порушень вимог статті 116 Земельного кодексу України при прийнятті рішення не було. Крім того, Одеська МР зазначила, що на час розгляду даної справи договір оренди спірної земельної ділянки, затверджений оскаржуваним рішенням Одеської МР розірвано, згідно рішення Одеської МР від 9 квітня 2009 року.
Зазначене на думку Одеської МР свідчить, що фактично юридичні наслідки спірного рішення, що полягали в укладенні договору оренди землі, припинили свою дію, що виключає, як вказує Одеська МР, існування будь-яких порушень прав третіх осіб. (а.с.231).
Проте, зазначене Одеською МР по вказаній адміністративній справі, спростовується прийнятим пунктом 3 його рішення № 4610-VІ від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», яким було відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги прокуратури м. Одеси по адміністративній справі № 2-а-7901/08/1570, Одеський окружний адміністративний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказав, що оскаржуване рішення № 2271 від 22 січня 2008 року щодо відведення земельних ділянок та надання управлінню капітального будівництва Одеської МР в оренду земельних ділянок, загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_2, було прийнято Одеською МР не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. (а.с.231)
Також, суд, посилаючись на висновок державної експертизи землевпорядної документації від 6 грудня 2007 року № А1406, вказав, що Одеською МР порушено пункт 10 зазначеного висновку державної експертизи та до початку реалізації проектних рішень не було вирішено майнові питання з власниками житлових та нежитлових приміщень, що знаходяться на запроектованих та відведених земельних ділянках, загальною площею 2,3420 г., за адресою: АДРЕСА_2 , де розташовані одно- та двоповерхові будинки житлової забудови, серед яких вказана і адреса позивачів та інших осіб.
Також, в ухвалі адміністративного суду апеляційної інстанції було зазначено, що на момент прийняття Одеською МР спірного рішення від 22 січня 2008 року № 2271 та дотепер повного відселення громадян за адресами, вказаними у рішенні Одеського міськвиконкому № 787 від 26 липня 2007 року здійснено не було, що свідчить про те, що управлінням капітального будівництва Одеської МР до початку реалізації проектних рішень не були вирішені майнові питання з усіма власниками житлових та нежитлових приміщень, що знаходяться на запроектованих земельних ділянках, та не виконано п. 10 зауважень висновку державної експертизи землевпорядної документації Головного управління земельних ресурсів у Одеській області Держземагентства України, викладених у висновку від 6 грудня 2007 року № А1406, а тому проект землеустрою не може вважатись таким, що отримав позитивний висновок землевпорядної експертизи, що виключає можливість його затвердження органом місцевого самоврядування.
Крім того, тією ж ухвалою суду вказано, що, в ході розгляду справи також було встановлено, що висновок управління архітектури та містобудування Одеської МР від 7 вересня 2007 року № 246/3888 щодо можливості надання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, для подальшого проектування та будівництва громадсько-житлового комплексу з підземним паркінгом, в тому числі ґрунтувався на рішенні виконавчого комітету Одеської МР від 17 вересня 1992 року № 366, яке було на той час скасовано, згідно рішення виконавчого комітету Одеської МР № 169 від 27 квітня 2005 року за наслідками розгляду протесту прокуратури м. Одеси №194 від 10 березня 2005 року.
При цьому, в тій же ухвалі суду зазначено, що, однією з підстав скасування вказаного рішення став той факт, що воно було прийнято без згоди землекористувачів та власників мікрорайону «Ближні Млини», а тому апеляційну скаргу Одеської МР залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 4 червня 2015 року, було залишено без змін. (а.с.230-232).
Вказана ухвала суду, набрала законної сили. Доказів її скасування, відповідачем до суду не надано.
17. Позивачі 8 січня 2015 року отримали поштою лист Департаменту комунальної власності Одеської МР від 24 грудня 2014 року за вихідним номером 01-26/КО-36- 1721, з якого їм стало відомо, що на виконання ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2013 року по справі № 2а-684/10, відповідачем, Одеською МР, пункт 3 рішення № 4610-VІ від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», було відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 . (а.с.7).
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
18. Скаржник вважає рішення судів попередніх інстанцій незаконними та необґрунтованими. В касаційній скарзі зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки вказане рішення № 4610-VІ від 13 лютого 2014 року було розміщено на сайті міської ради 4 березня 2015 року, отже позивачів було забезпечено доступом до інформації, що містилась у вказаному рішенні. Натомість з позовною заявою позивач звернувся до суду першої інстанції лише 4 лютого 2015 року. Крім того, Рада вказувала на те, що рішенням від 9 квітня 2009 року за № 4146-V було передано спірну земельну ділянку у складі земельного масиву у постійне користування Управління. Наведена обставина у відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України є підставою для надання позивачем згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки лише за наявності письмової згоди Управління на вилучення такої земельної ділянки з його користування.
19. Позивачами не було надано відзиву (заперечення) на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод, чи інтересів ( частина друга статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).
Виходячи зі змісту даної норми, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду законодавець пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачі з позовом до суду звернулись 04.02.2015 року, тобто у місячний термін, з дати, коли їм стало відомо про відмову в наданні їм дозволу.
При цьому, посилання скаржника на те, що ним вказане рішення було розміщено на сайті міської ради не свідчить про отримання позивачами зазначеного рішення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відсутні будь-які докази та фактичні дані про те, що Одеська міська рада повідомляла будь-яким чином позивачів про прийняття оскаржуваного рішення від 13 лютого 2014 року.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачами не пропущено строк звернення до адміністративного суду.
21. Статтею 116 Земельного кодексу України передбачені підстави набуття права на землю, згідно з якими, за позивачем зберігається право на безоплатну передачу земельної ділянки лише один раз по кожному виду використання.
22. Порядок надання земельних ділянок у користування громадянам передбачений статтею 12 Земельного кодексу України, якою встановлено, що їх надання можливе лише за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які приймаються на підставі проекту землеустрою і особа, яка зацікавлена в одержанні в користування такої земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення повинна звернутися з клопотанням про надання такого дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради. Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевої державної адміністрації.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк повинен розглянути клопотання цієї особи і дати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.
23. Згідно із частинами першою, другою та одинадцятою статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
24. Верховний Суд вказує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як громадяни України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України мають право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром не більше 0,25 га кожним.
25. Отже, підставою для відмови у наданні дозволу відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
26. Крім того, чинним Земельним кодексом України фактично забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що зміна підстав набуття управлінням капітального будівництва права користування земельною ділянкою ( з оренди на постійне користування ) не вплинули на вирішення спірного питання та не є суттєвою обставиною для позивачів, оскільки не поновлює їх прав щодо набуття права власності на земельну ділянку.
27. Верховний Суд вказує, що обставини, які були зазначені у вищевказаних рішеннях судів, і являлися підставою для визнання рішення міської ради від 22 січня 2008 року № 2271 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання управлінню капітального будівництва Одеської міської ради в оренду земельних ділянок, загальною площею 2,3420 га, за адресою: АДРЕСА_2 для подальшого проектування та будівництва громадсько-житлового комплексу з підземним паркінгом» - незаконним, не усунуті міською радою і до теперішнього часу, що також не може свідчити про законність послідуючого рішення від 9 квітня 2009 року № 4146-V «Про розірвання договорів оренди землі, які укладені між Одеською міською радою та управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та передачу земельних ділянок у постійне користування».
28. Також, з огляду на приписи частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини) колегія суддів, вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності пункту 3 рішення Одеської МР №4610-VІ, від 13 лютого 2014 року «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в
АДРЕСА_9 . Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» зазначено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення, відповідно до закону, питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.
Крім того, Верховний Суд України, в пункті 14 Інформаційного листа від 29 жовтня 2008 року надав роз`яснення, стосовно того, що при розгляді справ за адміністративними позовами до органів державної влади чи місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання позивачу земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суд вправі зобов`язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду.
30. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності зобов`язання відповідача, Одеську МР, розглянути питання про надання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в
АДРЕСА_1 . При цьому, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що повторна відмова у наданні дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування господарських будівель з підстав, зазначених у попередніх рішеннях ради з відповідного питання, у тому числі й і в оскарженому рішенні, за умов надання позивачем усіх документів відповідно до вимог Земельного кодексу України, не допускається.
32. Крім того, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - акта індивідуальної дії.
Так, нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб`єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.
Тому, суд апеляційної інстанції правильно змінив судове рішення суду першої інстанції в частині визнання нечинним рішення Одеської МР, оскільки у даному випадку, коли предметом спору є акт індивідуальної дії, то позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта протиправним (недійсним, незаконним).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
33. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
34. Враховуючи наведене, Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу Одеської міської ради слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2016 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Коваленко
Судді: Я. О. Берназюк
І.В. Желєзний