№ 521/16200/15-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 521/16200/15-ц

провадження № 61-487св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Погрібного С. О., Яремка В. В.,учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Одеська міська рада, Державне виробниче житлово-побутове підприємство «Укрбуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю, в якому просила зобов`язати ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинну прибудову до кімнат АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що вона вже тридцять років проживає у гуртожитку АДРЕСА_3. З 2013 року позивач є власницею кімнати АДРЕСА_4 на четвертому поверсі будинку АДРЕСА_3 . У липні 2013 року відповідач почала будувати самовільну прибудову до своїх кімнат АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , внаслідок чого у позивача з`явилися перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном. З моменту завершення самочинного будівництва перед її вікном на рівні долу відповідачем було встановлено величезний дах самовільної прибудови розміром 3 х 7 метрів, що суттєво ускладнило її існування у власній квартирі. У зв`язку з тим, що покриття даху самочинної прибудови металеве, тому влітку суттєво збільшується температура у її кімнаті, і, як наслідок, їй перебувати у власній квартирі практично неможливо. Кожного разу, коли починається дощ, в її кімнаті чутно сильний шум краплин дощу, які б`ються об металеве покриття даху самовільної прибудови відповідача. На даху самочинної прибудови відповідача накопичується вологість, тому в її кімнаті з`явилася цвіль, висушити випраний одяг стало неможливо, тому що через самовільну прибудову відповідача збільшилася вологість у її кімнаті.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2016 року до участі у справі як третю особу залучено ДВЖПП «Укрбуд».

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 знести за власний рахунок самочинну прибудову площею 15,6 кв. м (розмірами 6м х 2м) до кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , розташовану на третьому поверсі будинку АДРЕСА_3 , зі сторони віконних отворів по фасаду, що опирається на нижче розташовані прибудови. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5 250,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що є доведеним той факт, що самочинна споруда, на знесенні якої наполягає позивач, порушує її права, права інших осіб та інтересів суспільства, суперечить санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, впливає на міцність і безпечність всього житлового будинку.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 - особа, яка не брала участі у справі, звернулась із апеляційною скаргою, в якій зазначала, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено її права, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що вона є власником 125/1000 частки кімнат у секції гуртожитку під АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , що АДРЕСА_3 , тобто позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка є неналежним відповідачем, так як не є власником майна, колегія суддів апеляційного суду вважала безпідставними, оскільки ОСОБА_1 ще у вересні 2015 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самовільно збудованої прибудови, яка на час звернення до суду із зазначеним позовом була власником та забудовником на той час самовільно збудованої прибудови, а у ОСОБА_3 право власності на зазначені кімнати виникло лише у листопаді 2016 року, тобто вже після звернення до суду із зазначеним позовом. Окрім того, ОСОБА_3 за договором дарування не отримувала у власність самочинні побудовані об`єкти, які підлягають знесенню ОСОБА_2 , яка їх побудувала.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року у вищевказаній справі, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що апеляційним судом розглянуто апеляційну скаргу за відсутності апелянта та її представника, в оскаржуваній постанові не надано оцінки клопотанню представника апелянта про відкладення розгляду справи у зв`язку з її перебуванням на лікарняному та не зазначено про визнання/невизнання причини неявки поважною; апеляційний суд безпідставно вирішив, що ОСОБА_3 не отримала у власність за договором дарування самочинно побудовані об`єкти, оскільки: 21 грудня 2015 року зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - реконструкцію кімнат АДРЕСА_3 , загальною площею прибудованих приміщень 15,6 кв. м, 20 січня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Одеського міського управління юстиції видано свідоцтво про право спільної часткової власності на 125/1000 частки кімнат у відповідній секції гуртожитку, загальною площею 439,5 кв. м, та прийнято рішення про державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , таким чином, загальна площа нерухомості збільшилась на 15,6 кв. м з урахуванням прибудови, про що також свідчить технічний паспорт. ОСОБА_3 було подаровано 125/1000 частки кімнат у секції гуртожитку під АДРЕСА_3, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_3 , та складаються в цілому з кімнат та приміщень житловою площею 217,6 кв. м, загальною площею 439,5 кв. м, з урахуванням прибудови площею 15,6 кв. м. Таким чином, ОСОБА_3 отримала за договором дарування у власність, у тому числі, і самочинно побудовані об`єкти.

Від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 січня 2019 року цю касаційну скаргу призначено судді ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, надано учасникам справи строк для подачі відзивів на касаційну скаргу та відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про зупинення дії оскаржуваної постанови.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 01 жовтня 2019 року провадження № 61-487св19 призначено судді Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі - у редакції станом на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК Українипередбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власницею кімнати АДРЕСА_21 , житло позивача розташовано на четвертому поверсі вищевказаного будинку.

Звертаючись до суду з позовом у вересні 2015 року, ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 мешкає у кімнатах АДРЕСА_3, АДРЕСА_6 цього ж будинку, без погодження з нею та іншими власниками та мешканцями гуртожитку самовільно прибудувала до приміщення кімнат гуртожитку АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , зі сторони віконних отворів по фасаду будинку, прибудову площею 15,6 кв. м (розмірами 6 м х 2 м), що опирається на нижче розташовані прибудови.

Під час розгляду справи відповідач та її представники надали до суду декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, на кімнати АДРЕСА_3 від 21 грудня 2015 року № ОД 142153552505, зареєстровану у Департаменті ДАБІ в Одеській області 21 грудня 2015 року. Інформація щодо наявності вищевказаної декларації стала приводом для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 21 грудня 2015 року № ОД 142153552505. При розгляді адміністративної справи № 815/3184/16 судом враховувався висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 липня 2016 року № 6 у цивільній справі № 521/16200/15-ц.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року, що набрала чинності 08 листопада 2016 року, у справі № 815/3184/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, від 21 грудня 2015 року № ОД 142153552505.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 липня 2016 року № 6 об`єктом дослідження експерта були кімнати АДРЕСА_3 та прибудова до цих кімнат. Експертом встановлено, що при здійсненні прибудови ймовірно не розроблявся проект реконструкції (в зв`язку з неможливістю дотримання нормативних вимог), отже, не враховані вимоги, яких необхідно дотримуватися під час розбирання частини стіни під отвір дверей (підвіконної частини) та вимог по влаштуванню перекриття із закладенням балок до несучої стіни, не існує розрахунку за несучою здатністю, стійкістю, тріщиностійкістю і деформативністю усіх несучих конструкцій нижче розташованих прибудов і будинку в цілому, не дотримуються вимоги щодо інсоляції, освітлення, провітрювання тощо. На підставі дослідження експертом зроблено висновок, що реконструкція кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , яка виконана за рахунок прибудови, не відповідає нормативно-правовим актам в галузі будівництва, нормам ДБН та нормативним вимогам.

Допитана в судовому засіданні експерт Гончар Н . В ., яка проводила судово-будівельну експертизу, надала суду пояснення про те, що в процесі проведення дослідження у цій справі нею досліджувалися кімната АДРЕСА_4 , в якій проживає позивач, а також кімнати АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , що належать відповідачу ОСОБА_2 , за результатами якого експертом встановлено, що реконструкція кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , виконана за рахунок прибудови, не відповідає нормам ДБН, нормативним вимогам, негативно впливає на весь житловий будинок, здійснює негативний вплив на кімнату АДРЕСА_21 .

Крім того, судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які надали свої пояснення про те, що ОСОБА_2 самочинно побудувала споруду з фасадної сторони будинку, яка здійснює негативний вплив на квартиру, в якій проживає ОСОБА_1 , так як споруда не відповідає будівельним нормам та правилам.

Нормативно-правове обґрунтування та висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 375 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За змістом статей 386 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, а власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Зазначене кореспондує визначеним у статті 16 ЦК України способам захисту цивільних прав та інтересів.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності із врахуванням роз`яснень, наданих у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, суди повинні в кожному випадку з`ясовувати, зокрема, наскільки збудована будівля за розміром відповідає площі, поверховості, розміщенню та іншим умовам, передбаченим проектом; як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

У необхідних випадках для з`ясування питань, що виникають при розгляді таких справ і потребують спеціальних знань, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може призначити відповідну експертизу.

Факт відхилення від проекту та порушення будівельних норм і правил має довести особа, яка пред`явила позов про знесення самочинного будівництва.

Відхилення від проекту забудови об`єкта нерухомості або від вимог будівельних норм і правил, які не є істотними, не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства, не суперечать санітарно-технічним вимогам і правилам експлуатації, не впливають на міцність і безпечність цього об`єкта (зокрема, відхилення у житловому будинку від внутрішнього планування зі збереженням чи незначним відхиленням від установленого проектом розміру житлової площі, незначна зміна його зовнішніх габаритів, місця розташування тощо), не можуть бути підставою для задоволення вимог про перебудову чи про знесення об`єкта нерухомості.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

Матеріали справи містять висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 липня 2016 року № 6, за результатами якої реконструкція кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , виконана за рахунок прибудови, не відповідає нормативно-правовим актам в галузі будівництва, нормам ДБН та нормативним вимогам, зокрема: пунктам 16, 22 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 «Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 750), статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктам 2.24, 2.27, 2.30, 3.2, 3.3, 3.4, 3.6 ДБВ В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», пунктам 8.14, 9.10, 9.11, 10.1 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» (а. с. 74-97 т. 1).

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог та правильність їх задоволення судом першої інстанції, оскільки, як підтверджуєвисновок судової будівельно-технічної експертизи від 14 липня 2016 року № 6, що міститься у матеріалах справи, при здійсненні відповідачем самочинної прибудови до кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , зі сторони віконних отворів по фасаду, що спирається на нижче розташовані прибудови, не враховані вимоги, яких необхідно дотримуватися під час розбирання частини стіни під отвір дверей (підвіконної частини) та вимог по влаштуванню перекриття із закладенням балок до несучої стіни, не існує розрахунку за несучою здатністю, стійкістю, тріщиностійкістю і деформативністю усіх несучих конструкцій нижче розташованих прибудов і будинку в цілому, не дотримуються вимоги щодо інсоляції, освітлення, провітрювання тощо, зазначена реконструкція не відповідає нормативно-правовим актам в галузі будівництва, нормам ДБН, відповідним нормативним вимогам.

Окрім цього, згідно з поясненнями допитаного у судовому засіданні експерта Гончар Н. В., яка проводила зазначену експертизу, під час її проведення нею досліджувалися кімната АДРЕСА_4 , в якій проживає позивач, кімнати АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , належні відповідачу ОСОБА_2 . Виявлені експертом порушення, пов`язані з реконструкцією, виконаною за рахунок самочинної прибудови, негативно впливають на весь житловий будинок, окрім цього, здійснюють негативний вплив на кімнату АДРЕСА_21 , зокрема рівень покрівлі прибудованої до кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 споруди перевищує позначку підлоги вище розташованого житлового приміщення кімнати АДРЕСА_4 , в якій проживає ОСОБА_1 , покриття покрівлі прибудованої споруди не має захисного шару, а тому не запобігає сонячному перегріву; оскільки спірна прибудова була здійснена без належного проекту, то порушуються вимоги щодо природного освітлення, не має захисту від шуму, вібрації; порушення державних будівельних норм при будівництві прибудови до кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 здійснює негативний вплив на кімнату АДРЕСА_4 за цією адресою.

За таких умов, коли самочинно здійснена ОСОБА_2 прибудова до кімнат АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 без дотримання державних будівельних норм та нормативних вимог негативно впливає як на кімнату АДРЕСА_21 , де проживає ОСОБА_1 , так і на увесь будинок гуртожитку в цілому, право власності позивача дійсно порушується відповідачем, при цьому заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про знесення самочинної прибудови відповідає відновленню її порушених цивільних прав, є адекватною змісту порушеного права та дає можливість його захисту.

Доводи ОСОБА_3 правильно не взяті апеляційним судом до уваги, оскільки право власності на 125/1000 частки кімнат у секції гуртожитку під АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , виникло у неї лише у листопаді 2016 року, а з позовом ОСОБА_1 звернулася ще у вересні 2015 року.

Доводи касаційної скарги, зокрема те, що ОСОБА_3 отримала у власність самочинну прибудову, з посиланням на матеріали справи, зводяться у сукупності до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Посилання заявника в касаційній скарзі на реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації - реконструкцію кімнат АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , спростовуються тим, що судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах адміністративної справи № 815/3184/16 скасовано зазначену реєстрацію декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, на кімнати АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 від 21 грудня 2015 року № ОД 142153552505. У свою чергу відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом не відкладено розгляд справи за клопотанням представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у зв`язку з перебуванням останньої на лікарняному та розглянуто апеляційну скаргу за відсутності апелянта та представника апелянта без надання оцінки клопотанню останньої відхиляються колегією суддів, оскільки згідно з матеріалами справи про судове засідання 05 грудня 2018 року апелянт ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 були завчано повідомлені засобами поштового зв`язку 22 листопада 2018 року (а. с. 57 т. 2) та 16 листопада 2018 року (а. с. 56 т. 2) відповідно, згідно з довідкою від 30 листопада 2018 року № 200, виданою ОСОБА_4 , вона знаходилась на амбулаторному, а не стаціонарному лікуванні, з 28 листопада 2018 року, слухання справи в суді апеляційної інстанції неодноразово відкладалось, про що сторони повідомлялись, згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, отже, загалом право на захист апелянта порушено не було, при цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

Доводи касаційної зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, що їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, апостанова суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко