№ 521/16974/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 521/16974/17

провадження № 61-9290св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Одеська міська рада, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації ОМР,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Севастьяновим Олексієм Сергійовичем, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року у складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самовільних будівель, виділ у натурі частки домоволодіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй та відповідачу ОСОБА_2 в рівних частках (по 1/2) на праві спільної часткової власності належить домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається в цілому з двох кам`яних житлових будинків, позначених на схематичному плані під літерами «А, Б», прибудови «А1» та надвірних господарчих споруд, позначених під літерами: «Д, З» - сараї, «Е-вбиральня», І-ІV - мостіння, №3-6 - огорожа, загальною площею 82,8 кв. м, розташованого на земельній ділянці розміром 841,0 кв.м, яка перебуває у їхньому користуванні.

Згідно з даними технічної інвентаризації до 1/2 частини майна ОСОБА_1 входить: житловий будинок літера «А», приміщення 2-1, 2-2, 2-3, загальною площею 30,5 кв. м, житловою - 15,1 кв. м: загальна площа будинку 63,7 кв. м, житлова площа 27,8 кв. м; житловий будинок літера «Б», загальною площею 38 кв. м, житловою - 24,2 кв. м; сарай літера «Д»; вбиральня «Е»; мостіння І - ІV; огородження 3-6. Згідно з відповіддю КП «БТІ ОМР» ОСОБА_1 на своїй частині домоволодіння не має самочинно збудованих та реконструйованих будівель, самозахоплення земельної ділянки відсутнє. Зазначені споруди вона бажала виділити в натурі та присвоїти їм окрему адресу.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одесі від 24 листопада 2016 року у справі № 521/2239/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, визначено порядок користування земельною ділянкою, згідно якого ОСОБА_2 виділено у користування земельну ділянку площею 373,3 кв. м, позначену на плані-схемі точками 1-2-3-4-5-6-7-8-12-13-1; ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку площею 467,4 кв. м, позначену на плані-схемі точками 2-15-11-12-8-7-6-5-4-3-2.

Згідно з даними технічного паспорту від 02 березня 2017 року до частини домоволодіння, яке належить ОСОБА_3 самочинно добудовано будинок, відображений на плані літерою «А1», що складається з наступних приміщень: 1-5 підсобне площею 13 кв. м, 1-6 гараж площею 35,9 кв. м та 1-7 житлове приміщення площею 51,2 кв. м. Також, на частині земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 самочинно побудовано сарай, відображений на плані літерою «З».

Дозвіл на виконання будівельних робіт відповідач не отримувала, проєктна будівельно-технічна документація не складалася, будівництво здійснено з порушенням будівельних норм і правил та розташоване за межами першовідводу земельної ділянки, що підтверджено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 21 березня 2014 року № 001/14.

Ураховуючи те, що ОСОБА_2 не вчинила дій, спрямованих на усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, та не здійснила перебудову об`єкта відповідно до вимог чинного законодавства, вважає, що вона без достатніх підстав відмовляється від здійснення перебудови та усунення порушень її прав.

Посилаючись на те, що наявність у складі домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , самочинно збудованих ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна є перешкодою у здійсненні ОСОБА_1 прав власника належної їй частки у домоволодінні, зокрема перешкодою для поділу домоволодіння на самостійні об`єкти нерухомого майна, позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

1) усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності 1/2 частиною домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що полягають: у неможливості розпорядження своїм майном та виділення його в натурі; у невідповідності нормативно допустимих значень тривалості інсоляції житлового будинку літ. «А», що належить ОСОБА_1 ; у порушенні державних будівельних норм, що призвело до стікання атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок; у незабезпеченні потрібної сейсмічності всієї будівлі в цілому. Зобов`язати ОСОБА_2 знести за її рахунок добудовану до належної їй частини домоволодіння самочинну прибудову, позначену на плані літерою «А1», загальною площею 137 кв. м, житловою площею 24,8 кв. м, що складається з наступних приміщень, позначених у технічному паспорті від 05 квітня 2017 року: 1-5 - коридор площею 10,4 кв. м; 1-6 - гараж площею 35,6 кв. м; 1-7 - хол площею 17,2 кв. м; 1-8 - житлове приміщення площею 24,8 кв. м; 1-9 - санвузол площею 6,1 кв. м; 1-10 - мансарда площею 14,2 кв. м; 1-11 - мансарда площею 28,7 кв. м та самочинно побудований сарай, позначений на плані літерою «З»;

2) виділити їй в натурі 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і складається з житлового будинку літера «А», приміщення 2-1, 2-2, 2-3, загальною площею 30,5 кв. м, житловою - 15,1 кв. м, житлового будинку літера «Б», загальною площа 38 кв. м, житловою площею 24,2 кв. м, сарай літера «Д», вбиральня «Е», мостіння І-ІV, огородження 3-6, як самостійний об`єкт нерухомості;

3) присвоїти окрему поштову адресу новому домоволодінню.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд мотивовано тим, що відповідно до положень частини сьомої статті 376 ЦК України з урахуванням висновків щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 820/3183/16, № 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, № 813/6423/14, для задоволення позову у справах про знесення самочинного будівництва необхідна наявність таких фактів, як: неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; істотне відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил; знесенню самочинного будівництва має передувати рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише тоді, коли використано усі інші передбачені законодавством України заходи реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Посилаючись на відсутність судового рішення про зобов`язання відповідача провести самочинну добудову, яке б передувало вимогам про знесення самочинного будівництва; позивач під час розгляду справи не заявляла клопотань про призначення судової експертизи щодо визначення можливості та способів перебудови, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 обставин, які відповідно до статті 376 ЦК України є підставою для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва, а отже передчасність заявленого нею позову.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про виділення позивачу 1/2 частини домоволодіння в самостійний об`єкт нерухомості, суд, аналізуючи положення статей 364 367 376 ЦК України дійшов висновку, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Крім того, зазначив про недоведеність позивачкою технічної можливості виділити 1/2 частку домоволодіння зі спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомості.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Севастьяновим О. С., на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, в якій вона просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), викладених: Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16; Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13; Верховним Судом у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 644/745/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 285/2751/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 444/2335/17, від 15 березня 2021 року у справі № 638/8832/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 444/2913/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 727/7939/17, від 13 травня 2021 року у справі № 559/3597/13-ц, від 13 травня 2021 року у справі № 759/9199/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 521/16974/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Матеріали справи № 521/16974/17 надійшли до Верховного Суду 30 червня 2021 року.

Касаційна скаргаОСОБА_1 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:

1) вирішуючи спір, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини сьомої статті 376 ЦК України, оскільки наведена норма регулює правовідносини між суб`єктами владних повноважень та особами, які здійснили самочинне будівництво, тобто мають публічно-правовий спір. Натомість до правовідносини сторін у справі, що переглядається, підлягає застосуванню частина четверта статті 376 ЦК України, яка закріплює можливість знесення самочинного будівництва, якщо таке порушує права інших осіб і не ставить у залежність від наявності попереднього рішення про зобов`язання особи, яка здійснила таке будівництво, провести відповідну перебудову;

2) суди в порушення норм процесуального права не дослідили та не надали оцінки наявним у матеріалах справи експертним висновкам, якими підтверджується здійснення відповідачем самочинного будівництва з численними порушеннями будівельних норм, з порушенням «червоних ліній» першовідводу земельної ділянки, завдання негативного впливу на належні їй на праві власності житлові приміщення. Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій також залишилися наявні у матеріалах справи відповіді Управління архітектури та містобудування про відсутність дозвільних документів на об`єкт будівництва ОСОБА_2 та його здійснення без дотримання вимог чинного законодавства у галузі будівництва;

3) відмовляючи у задоволенні вимоги про виділ у натурі 1/2 частки спірного домоволодінні, суди безпідставно зазначили про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження технічної можливості виділити в натурі належну їй на праві власності частину домоволодіння. Такі висновки судів суперечать встановленим судами обставинам, а саме, що спірне домоволодіння складається з двох окремих кам`яних житлових будинків, та залишили поза увагою, наявні у матеріалах справи експертні висновки, в яких зазначено, що домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , фактично поділено на дві частини, що мають окремі входи, системи комунікацій, окремі прилади обліку та інше.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, не навів обґрунтованих мотивів відхилення доводів апеляційної скарги, внаслідок чого фактично залишив спір не вирішеним.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках (по 1/2) належить на праві спільної часткової власності домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту зазначене домоволодіння з надвірними спорудами в цілому складається з двох кам`яних житлових будинків, позначених на схематичному плані під літерами «А, Б», прибудови «А1» та надвірних господарчих споруд, позначених під літерами: «Д, З» - сараї, «Е-вбиральня», І-ІV - мостіння, №3-6 - огорожа, загальною площею 82,8 кв. м., розташованого на земельній ділянці площею 841,0 кв. м.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одесі від 24 листопада 2016 року у справі № 521/2239/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, визначено порядок користування земельною ділянкою, згідно якого ОСОБА_2 виділено у користування земельну ділянку площею 373,3 кв. м, позначену на плані-схемі точками 1-2-3-4-5-6-7-8-12-13-1; ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку площею 467,4 кв. м, позначену на плані-схемі точками 2-15-11-12-8-7-6-5-4-3-2.

Відповідач ОСОБА_2 притягувалася до адміністративної відповідальності за статтею 150 КУпАП за порушення правил користування жилими будинками та жилими приміщеннями і не заперечувала, що житловий будинок літ. «А1» перебуває у її користуванні та є самочинним будівництвом.

Відповідно до висновку ЧП «Одеський науково-дослідний науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скібінського С. С.» від 08 лютого 2016 року № 016/2016 за результатами будівельно-технічного експертного дослідження домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно збудований ОСОБА_2 житловий будинок літ. «А1», за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає будівельним, протипожежним, санітарним нормам.

У висновку судової будівельно-технічної експертизи від 19 червня 2019 року № 68З експертом зроблені наступні висновки:

1. Самочинно збудована прибудова літ. «А1» до частини житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 не відповідає статтям 26; 29; 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Реконструкція частини житлового будинку літ. «А» за рахунок прибудови літ. «А1» повинна була виконуватись по розробленому проекту реконструкції, який пройшов експертизу, після отримання містобудівних умов та обмежень та декларації про початок будівельних робіт, що не було виконано.

2. Самочинно збудована прибудова літ. «А1» до частини житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 не відповідає наступним вимогам державних будівельних норм:

- п.п. 9.11; 10.1; 10.4; 13.3.1; 13.3.2; 13.3.4 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт» (не виготовлений проект зі всіма необхідними розрахунками, порушена інсоляція поруч розташованих будівель, не врахована підвищена сейсмічність регіону);

- п.п. 7.3.1; 7.10.8; 11.12 ДБН В.1.1-12:2014 «Будівництво у сейсмічних районах України» (відсутній проект реконструкції, журнали ведення авторського та технічного нагляду, які підтверджують наявність жорстких горизонтальних дисків та залізобетонних вкладок згідно нормативних вимог для будівництва у сейсмічних районах України, відсутні заходи, що забезпечують сейсмостійкість всією будівлі в цілому);

- п. 3.2 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні положення», п. 14.9.2 ДБН В.2.2-12-2018, табл. 8.1 ДСТУ-Н Б В.2.2-27:2010 «Будинки і споруди. Настанова з розрахунку інсоляції об`єктів цивільного призначення» «Планування та забудова міських і сільських поселень» (не забезпечена нормована тривалість інсоляції частини житлового будинку, яка належить ОСОБА_1 );

- п.п. 1.2; 1.3; 4.1 ДБН В 1.2-12-2008 «Система надійності та безпеки в будівництві. Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимога безпеки»;

- п.п. 6.1.33; 6.1.39; 6.1.41; 15.2.2; табл. 15.2 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень», п.п. 3.19*; 3.24*; 3.25*; додатку 3.1 (обов`язковому) ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» ( частина прибудови літ. «А1» по АДРЕСА_1 виконана за червоною лінією на території вулиці, не дотримані вимоги нормативної відстані від прибудови до межі земельної ділянки, недостатньо забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель будівель на територію суміжних ділянок, не витримані протипожежні відстані до будівель на суміжній земельній ділянці);

3. Під час здійснення прибудови літ. «А1» до частини житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 порушені наступні нормативні вимоги, що регламентують нормативну відстань та правила інсоляції:

- п. 6.1.41 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень»: «Відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. Для садибної та дачної забудови, у разі розміщення житлових будинків в північно-східній, північній та північно-західній частинах земельної ділянки, відстань від межі слід встановлювати не менше 3 м»; п. 3.25* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»; «Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м.», при існуючій відстані від межі з суміжною земельною ділянкою, користувачем якої є ОСОБА_1 до стін прибудови літ. «А1» по АДРЕСА_1 - від 0,1 м до 0,6 м.

- п. 15.2.2. та табл. 15.2 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень», додаток 3.1 (обов`язковий) ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (протипожежна відстань між житловими будинками повинна бути 8 м. Фактична відстань від прибудови літ. «А1» до частини житлового будинку літ. «А», яка належить ОСОБА_1 складає 1,65 м - 1,70 м);

- п. 3.2 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні положення», п. 14.9.2 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень», п. 10.4 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», табл. 8.1 ДСТУ-Н Б В.2.2-27:2010 «Будинки і споруди. Настанова з розрахунку інсоляції об`єктів цивільного призначення», п. 10.30* ДБН 360- 92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»: «Розміщення та орієнтація житлових... будинків... повинні забезпечувати тривалість інсоляції житлових приміщень, визначених нормами, і територій не менше 2,5 год. за день на період з 22 березня по 22 вересня». Згідно висновку розрахунку тривалості інсоляції, виконаного архітектором ОСОБА_4 (кваліфікаційний сертифікат серія АА №000588) (додаткові матеріали): «Результати розрахунку показали, що інсоляція житлової кімнати, площею 15,1 кв. м., розташованої в частині житлового будинку літ. «А», що належить ОСОБА_1 складає від 46 хвилин до 1,29 год», тоді як відповідно до таблиці 8.1 ДСТУ-Н Б В.2.2-27:2010 «Будинки і споруди. Настанова з розрахунку інсоляції об`єктів цивільного призначення»: нормативна тривалість інсоляції - 2 години 30 хв. - 3 години, в залежності від пори року».

4. У зв`язку з тим, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року встановлений порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , можливо розглядати за даною адресою дві окремі земельні ділянки, які мають окремі входи та в`їзди.

Під час проведення обстеження, встановлено: прибудова літ. «А1» по АДРЕСА_1 розташована в північно-західній частині земельної ділянки на відстані: 0,1м-0,15 м - від задньої межі із суміжною земельною ділянкою, користувачем якої є ОСОБА_1 ; 0,45-0,60 м - від лівої бокової межі земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_3 .

Розміщення прибудови літ. «А1» по АДРЕСА_1 не відповідає вимогам п. 6.1.41 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень»: «відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м.

Для садибної та дачної забудови, у разі розміщення житлових будинків в північно-східній, північній та північно-західній частинах земельної ділянки, відстань від межі слід встановлювати не менше 3 м» та п. 3.25* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»: «Для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м».

5. Процент готовності прибудови літ. «А1» до частини домоволодіння по АДРЕСА_1 становить 100%.

6. Будинок літ. «А1» прибудований до житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 , в сторону вулиці, та розміщений на земельній ділянці, яка виходить за межі земельної ділянки, що була надана під забудову на підставі договору на право забудови від 18 жовтня 1940 року (стор. 48-50 справи), частково розміщена на земельній ділянці за межами червоної лінії, тобто на вуличній території, що не відповідає вимогам п. 6.1.33 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень» та п. 3.19* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»: «Житлові будинки на присадибних ділянках треба розміщувати відповідно до проекту забудови району із встановленим відступом від червоних ліній. Огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за червону лінію вулиці».

7. Прибудова літ. «А1» по АДРЕСА_1 призвела до не відповідності нормативно допустимих значень тривалості інсоляції частини житлового будинку літ. «А», що належить ОСОБА_1 , що порушує вимоги п. 3.2 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні положення», п. 14.9.2 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень», п. 10.4 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», табл. 8.1 ДСТУ-Н Б В.2.2-27:2010 «Будинки і споруди. Настанова з розрахунку інсоляції об`єктів цивільного призначення», п. 10.30* ДБН 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» та підтверджується розрахунком тривалості інсоляції житлового будинку по АДРЕСА_1 , виконаного архітектором ОСОБА_4 (кваліфікаційний сертифікат серія АА №000588) (додаткові матеріали).

Покрівля прибудови літ. «А1» по АДРЕСА_1 - двоскатна. Відведення атмосферних опадів із одного скату покрівлі здійснюється в сторону території суміжної земельної ділянки. Організація відведення атмосферних опадів здійснюється за допомогою підвісних жолобів та водостічної труби. Враховуючи значний уклін даху, що призводить до інтенсивного стоку води та незначний діаметр жолобів і наявність всього однієї водостічної труби з боку суміжної ділянки, а також враховуючи можливість утворення бурульок (в зв`язку із значними тепловтратами мансардного поверху через суміщену покрівлю) існує можливість потрапляння атмосферних опадів (в вигляді води, снігу та бурульок) на суміжну земельну ділянку, що не відповідає вимогам 6.1.41 ДБН В.2.2-12-2018 «Планування та забудова міських і сільських поселень» та п. 3.25* ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Виконана реконструкція не відповідає вимогам п. 11.12 ДБН В.1.1-12:2014 «Будівництво у сейсмічних районах України» - прийняті технічні рішення не забезпечують потрібну сейсмічність всією будівлі в цілому, в зв`язку з тим, що конструкції житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 , до якого прибудована двоповерхова прибудова літ. «А1» з мансардою, не підсилювались. З врахуванням підвищеної сейсмічної небезпеки регіону, використання реконструйованого, за рахунок прибудови літ. «А1», житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1 без виконання необхідних антисейсмічних заходів небезпечно.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Севастьяновим О. С., підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частинами першою-другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил, відповідно до положень законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Такий правовий висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).

За змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особа (власник) може заявити за умови доведеності факту порушення своїх прав самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3 15 16 391 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самовільної добудови до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо усунути допущені порушення іншим шляхом, передбаченим чинним законодавством.

За відсутності доказів того, що відповідач ухиляється від здійснення перебудови, а також неможливості проведення відповідної перебудови для приведення будинку у відповідність до будівельних норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про передчасність заявленого позову та відповідно відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 638/8832/19 та Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-172цс16, є неспроможними, оскільки висновки у справі, яка переглядається, узгоджуються із висновками у наведених постановах. Так, у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-172цс16 суд касаційної інстанції зазначив, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК Україниє крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд України, зокрема зазначив, що суди не встановили та не обґрунтували чи можливий захист прав позивачів іншим зазначеним у законодавстві способом; чи відмовляється відповідачка від відновлення прав позивачів шляхом перебудови тощо.

У справі № 916/2791/13 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року), на неврахування висновків у якій посилається заявник, фактичні обставини справи є відмінними від обставин встановлених судами у справі, що переглядається, зокрема у вказаній справі прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, про зобов`язання відповідача знести самовільно побудоване приміщення паркінгу, посилаючись на порушення відповідачем норм Земельного кодексу України, Законів України «Про охорону земель», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про основи містобудування», а отже суди обґрунтовано не ураховували викладений у наведеній постанові правовий висновок.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 644/745/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 444/2335/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 444/2913/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 727/7939/17, є безпідставними, оскільки такі висновки також зроблені судом касаційної інстанції за інших встановлених фактичних обставин справи.

Щодо вирішення позовних вимог про виділ в натурі частки домоволодіння

Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Системний аналіз положень статей 183 358 364 379 380 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Зазначений правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21 травня 2021 року у справі № 592/6413/18.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виділ у натурі належної їй на праві власності 1/2 частини домоволодіння, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності технічної можливості виділу 1/2 частини домоволодіння зі спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомості, а також наявності у складі домоволодіння самочинно збудованих відповідачем об`єктів нерухомого майна.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке.

Судами встановлено, що домоволодіння з надвірними спорудами, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до технічного паспорта складається з двох кам`яних житлових будинків, позначених на схематичному плані під літерами «А, Б», прибудови «А1» та надвірних господарчих споруд, зазначених під літерами: «Д, З» - сараї, «Е-вбиральня», І-ІV - мостіння, №3-6 - огорожа, загальною площею 82,8 кв. м.

Зазначивши про наявність у матеріалах справи наданого позивачем висновку будівельно-технічної експертизи ЧП «Одеський науково-дослідний науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скібінського С. С.» від 08 лютого 2016 року № 016/2016, та технічного висновку від 12 квітня 2017 року «Про технічний стан та можливість збереження самочинно реконструйованої 1/2 частини житлового будинку, розташованого на земельній ділянці, за адресою: АДРЕСА_1 », наданого відповідачем на підтвердження заперечень щодо позовних вимог, а також висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 19 червня 2019 року № 68, суд першої інстанції належно їх не дослідив, не навів обґрунтованих мотивів їх прийняття чи відмову в прийнятті як доказів на підтвердження обставин, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення.

В порушення норм процесуального права, суд не мотивував відхилення доводів ОСОБА_1 про те, що відповідно до наявних у справі висновків будівельно-технічних експертиз домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , поділено на дві частини, має окремі входи, автономні системи підключення комунікацій, окремі прилади обліку, а отже наявна технічна можливість виділу 1/2 частини домоволодіння зі спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомості, що не заперечувалося відповідачем. При цьому, як зазначала позивач, на належній їй частині домоволодіння та на виділеній їй у користування земельній ділянці відсутні будь-які самочинні переобладнання та споруди.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, не надав мотивованої відповіді на викладені нею в апеляційній скарзі доводи щодо неповного дослідження судом першої інстанції наявних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, фактично залишивши спір не вирішеним, а отже таке судове рішення не може вважатися таким, що відповідає завданням цивільного судочинства.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд погоджується з аргументами заявника про те, що суди попередніх інстанцій внаслідок неналежного дослідження наявних у справі доказів, дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про виділ у натурі належної їй частини домоволодіння.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно пунктів 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

У постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №202/2158/16-ц, на неврахування якої посилається заявник в касаційній скарзі, зазначено, що «встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.»

Верховний Суд ураховує тривалість розгляду справи, однак оскільки в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, касаційний суд не вправі встановлювати обставини справи та здійснювати оцінку доказів, що унеможливлює ухвалення остаточного судового рішення по суті вирішення спору, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про виділення у натурі частки домоволодіння підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої і частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права (не дослідження наявних у справі доказів) унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 про виділення у натурі частки домоволодіння, підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самовільних будівель та присвоєння виділеній їй частині домоволодіння поштової адреси, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення у цій частині касаційної скарги заявника.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за наслідками перегляду справи Верховним Судом касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, оскаржувані судові рішення - частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Севастьяновим Олексієм Сергійовичем, задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про виділення у натурі частки домоволодіння скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Одеська міська рада, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самовільних будівель, та присвоєння виділеній їй частині домоволодіння поштової адреси залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко