Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 521/18511/16-ц

провадження № 61-494св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг України» на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2017 року у складі судді Сегеди О. М. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 рокуу складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 18 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна», в якості лізингодавця, та ОСОБА_1 , в якості лізингоодержувача, укладено договір фінансового лізингу № 00009270, відповідно до умов якого, ТОВ «Порше Лізинг Україна» зобов`язалося надати у користування ОСОБА_1 об`єкт лізингу, а саме: транспортний засіб марки

VW Golf VII 2.0 TDI 2013 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , двигун

№ НОМЕР_2 , а остання зобов`язалась прийняти об`єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід`ємну частину договору, на загальну суму 25 500,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить 8 500,00 доларів США, строком на 60 місяців.

Зазначеним договором передбачено, що в забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 за договором фінансового лізингу

від 18 грудня 2013 року № 00009270, ОСОБА_2 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання відповідати як солідарний боржник по зобов`язанням ОСОБА_1 , що виникають з умов договору фінансового лізингу від 18 грудня 2013 року № 00009270.

Згідно додаткової угоди від 27 квітня 2015 року № 1/1 до договору фінансового лізингу від 18 грудня 2013 року № 00009270 сторонами змінено строк лізингу на 84 місяці.

Оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості за кредитним договором в розмірі

437 260,66 грн, та судові витрати по сплаті судового збору в сумі

6 558,91грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси

від 14 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки договір фінансового лізингу є нікчемний, а тому він не створює жодних юридичних наслідків для сторін.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна» відхилено.

Заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ТОВ «Порше Лізинг Україна», суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 лютого 2018 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» через засоби поштового зв?язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про нікчемність договору фінансового лізингу, оскільки згідно аналізу положень статті 806 ЦК України, частини першої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, має бути викладено у простій формі та не підлягає обов?язковому нотаріальному посвідченню.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2018 року поновлено ТОВ «Порше Лізинг Україна» строк на касаційне оскарження заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2017 року та ухвали апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Малиновського районного суду міста Одеси.

У квітні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ «Порше Лізинг Україна» на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи:

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 18 грудня 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 був укладений у простій письмовій формі договір лізингу.

На забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 за договором фінансового лізингу № 00009270 від 18 грудня 2013 року, ОСОБА_2 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання відповідати як солідарний боржник по зобов`язанням ОСОБА_1 , що виникають з умов договору фінансового лізингу № 00009270 від 18 грудня 2013 року.

Згідно додаткової угоди № 1/1 від 27 квітня 2015 року до договору фінансового лізингу № 00009270 від 18 грудня 2013року сторонами змінено строк лізингу на 84 місяці.

ТОВ «Порше Лізинг Україна» виконало умови договору, надавши відповідачці ОСОБА_1 об`єкт лізингу в користування, що підтверджується актом прийому-передачі від 18 грудня 2013 року, відповідно до якого,

ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 об`єкт лізингу автомобіль VW Golf VII 2.0 TDI.

Через невиконання відповідачами зобов`язань за договором фінансового лізингу № 00009270 від 18 грудня 2013 року, станом на 07 квітня 2016 року утворилась заборгованість, тому 03 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. був вчинений виконавчий напис № 1789 про повернення майна: автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Golf, тип транспортного засобу - легковий, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , рік випуску 2013, реєстраційний номер НОМЕР_3 , колір-білий.

16 серпня 2016 року постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служба міста Києва ГТУЮ у місті Києві про відкриття виконавчого провадження № 51957757, було відкрито виконавче провадження за виконавчим написом нотаріуса № 1789.

25 серпня 2016 року постановою державного виконавця було оголошено розшук майна боржника.

Оскільки договір не виконується, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки договір фінансового лізингу є нікчемний, а тому він не створює жодних юридичних наслідків для сторін.

Проте повністю з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

У частині другій статті 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 628 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статями 526 530 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України.

Частина перша вказаної статі визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

А за правилами частини другої вказаної статті якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Аналіз частини другої статті 216 ЦК України свідчить про те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, що в свою чергу полягає у поверненні кожної із сторін правочину другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування - реституція.

Виходячи зі змісту реституції в зобов`язально-правових відносинах захисту права власності, її метою є поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Ставлячи за мету поновлення майнового становища сторін, реституція покликана виконувати, насамперед, правовідновлювальну функцію. Вона як один із засобів захисту права власностінастає за порушення права власності іншої особи, що спричиняє негативні наслідки майнового характеру, аналогічно наслідкам недійсного правочину. Відновлювальний характер порушеного становища обох явищ, обумовлює необхідність визначити, чи належить реституція до мір цивільно-правової відповідальності, а якщо ні - визначити її місце в системі правоохоронних відносин власності. Незважаючи на однакову мету, яку покликані виконувати реституція та цивільно-правова відповідальність, вони є зовсім різними юридичними явищами. Реституція є найбільш прийнятним засобом захисту права власності за недійсним правочином, який відповідає і приватноправовим засадам, і справедливості.

На відміну від цивільно-правової відповідальності, реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України обов`язок повернути майно, а у випадку неможливості його повернення - відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Цивільно-правова відповідальність, як правило, має односторонній характер, зобов`язуючи особу, котра порушила право власності іншої особи відшкодувати заподіяні потерпілій стороні збитки.

Особливістю реституції, як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди. Реституцію нікчемного правочину породжує наявність таких юридичних фактів, як встановлена законом нікчемність правочину та його виконання хоча б однією стороною. Факт наявності вини та заподіяної шкоди для поновлення сторін у становище, яке існувало до вчинення правочину, законодавець не бере до уваги у розрізі застосування реституції при захисті права власності, проте при цивільно-правовій відповідальності наявність даного елементу є обов`язковим.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 23 грудня 2019 року у справі № 521/13581/15-ц (провадження

№ 61-8558св18).

Суди попередніх інстанцій, відмовивши у задоволенні позову з тих підстав, що договір про фінансовий лізинг є нікчемним, а тому не створює жодних юридичних наслідків для сторін є неправильним. Судами не враховано наведені вище вимоги законодавства, не з`ясовано, чи повернуто позивачу предмет договору чим фактично суди ухилилися від вирішення спору по суті. Тобто судами не виконано вимоги, передбачені частиною першою статті 216 ЦК України про застосування у спірних правовідносинах реституції щодо нікчемного правочину.

Крім того, зазначивши, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків для сторін, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України), суди не звернули уваги на те, що у цій же статті у абзаці 2 частини першої передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в частині другій цієї статті - якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вищевикладене і дійшли передчасного висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову ТОВ «Порше Лізинг Україна».

Судові рішення не містять належних висновків щодо наявності, чи відсутності заборгованості за договором про фінансовий лізинг та збитків.

Аналогічного висновку дійшов верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 жовтня

2019 року у справі № 203/5042/16-ц (касаційне провадження

№ 61-34928св18).

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин оскаржувані судові не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг України» задовольнити.

Заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун В. П. Курило