№ 521/20955/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 521/20955/17

провадження № 61-17999св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головне Управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з казначейського рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, призначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, на свою користь 2470,16 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року, яке набрало законної сили 18 березня 2015 року, позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми у розмірі 2 226,56 грн та судового збору у розмірі 243,60 грн, а загалом у розмірі 2 470,16 грн задоволено.

Рішення сторонами не оскаржувалось та було звернуто до примусового виконання, на теперішній час боржником не виконано. 24 квітня 2015 року позивачем було подану заяву щодо здійснення попереднього розгляду документів, винесення відповідного рішення у виконавчому провадженні та з проханням письмово повідомити його про результати розгляду цієї заяви, проте ніяких відповідей він не отримав. Лише після неодноразових звернень засобами зв`язку позивачу стало відомо, що 29 квітня 2015 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області було відкрите виконавче провадження № 47409270 щодо виконання відповідного рішення суду.

Проте, крім винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, виконавчою службою з 29 квітня 2015 року в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», жодних дій не здійснювалося. Позивач неодноразово письмово звертався до виконавчої служби щодо належного здійснення дій за виконавчим провадженням, 11 серпня 2016 року звертався до відповідача з заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, які для ознайомлення були надані лише після подання повторної заяви від 23 серпня 2017 року. За результатами ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження стало відомо, що виконавчою службою не здійснено жодних дій, спрямованих на виконання рішення, навіть після направлення вищенаведених заяв. Ці обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року у складі судді Мазун І. А. позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 2470,16 грн, шляхом безспірного списання цих сум з відповідного казначейського рахунку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

Постановою Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 січня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не наведено будь-яких належних та допустимих доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, як не надано жодних доказів, що підтверджують зміни в стані здоров`я потерпілого у зв`язку з діями/бездіяльністю Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції, в чому полягали вимушені зміни та їх характер у його життєвих і виробничих стосунках, як знизився ступінь його престижу/ділової репутації, який час та зусилля було витрачено позивачем для відновлення попереднього стану. Апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, ним неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню з ухваленням нового судового рішення, про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, а судове рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі заявник посилається не те, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та зазначав, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що він не скористався своїм правом на оскарження дій та бездіяльності органу державної виконавчої служби. На думку заявника такий висновок суду апеляційної інстанції звужує його право на доступ до правосуддя, адже судове рішення не виконується взагалі, а у виконавчому провадженні не вчиняються жодні дії протягом більш ніж чотирьох років. Означений висновок суду апеляційної інстанції повністю нівелює принцип судового контролю за виконанням судового рішення.

Стягувач не повинен обов`язково спочатку оскаржувати бездіяльність державного виконавця, а саме встановлення факту тривалої відсутності жодних дій з боку державного виконавця є достатньою підставою для відшкодування шкоди.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Малинівського районного суду міста Одеси.

24 квітня 2019 року справа № 521/20955/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року у цій справі закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 20 листопада 2014 року, що набрало законної сили 18 березня 2015 року, позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми у розмірі 2 470,16 грн задоволено. Рішення звернуто до примусового виконання та на час звернення до суду боржником не виконано.

24 квітня 2015 року позивачем було подану заяву щодо здійснення попереднього розгляду документів, винесення відповідного рішення по виконавчому провадженню та з проханням письмово повідомите його про результати розгляду цієї заяви, проте ніяких відповідей він не отримав.

29 квітня 2015 державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області було відкрите виконавче провадження № 47409270 щодо виконання відповідного рішення суду.

Місцевим судом встановлено, що позивач 11 серпня 2016 року звертався до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області з заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, які для ознайомлення були надані лише після подання повторної заяви від 23 серпня 2017 року. За результатами ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивачу стало відомо, що державним виконавцем не здійснено жодних дій направлених на виконання рішення, навіть після направлення вищенаведених заяв.

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять жодного розпорядчого документа або судового рішення, яким би було визнано незаконність рішень та дій посадової особи Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, суди повинні ураховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоди, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Зазначені обставини підлягають доказуванню на загальних підставах, що відповідно до статей 12 81 ЦПК України є обов`язком позивача.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до положень статей 447 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», зокрема відповідно до частини першої статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень (стаття Закону України «Про виконавче провадження»).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції перевіривши доводи заявника, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні з примусового виконання рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми у розмірі 2 470,16 грн, за недоведеністю заподіяння йому моральної шкоди, протиправності дій, бездіяльності державного виконавця та причинного зв`язку між ними.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та за таких же підстав не приймає до уваги аналогічні доводи відповідача, які містяться у касаційній скарзі.

Сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду не є безумовною підставою для висновку про бездіяльність державного виконавця щодо вчинення необхідних дій задля виконання судового рішення, оскільки необхідними умовами також є доведення наявності самої шкоди та причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю та шкодою.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Великою Палати Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) де вказано, що правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездіяльності) її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати моральну шкоду необхідно наявність незаконних дії чи бездіяльності держави в особі компетентних органів, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинного зв`язку між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статті 1167 ЦК України.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Таким чином колегія суддів зазначає, що для забезпечення принципу змагальності у цій справі позивачу необхідно було не лише послатись у позовній заяві на бездіяльність державного виконавця та зазначити про це, а і надати цьому належні докази, чого ним здійснено не було і вказану обставину встановлено судом апеляційної інстанції.

Фактично наведені заявником доводи зводяться до переоцінки доказів наданих судами попередніх інстанцій, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків апеляційного суду не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 31 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик