ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа №521/21913/16-а

касаційне провадження №К/9901/30883/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 30.03.2017 (суддя Сегеда О.М.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 (головуючий суддя - Кравченко К.В., судді: Градовський Ю.М.; Лук`янчук О.В.) у справі № 521/21913/16-а за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування постанов у справах про порушення митних правил,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Одеської митниці ДФС, в якому, з урахуванням заяви про доповнення та зміну позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати постанови від 22.04.2015 та від 15.09.2015 у справах про порушення митних правил № 0104/50000/15 і № 0411/50007/15.

Малиновський районний суд м. Одеси постановою від 30.03.2017 адміністративний позов залишив без задоволення.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.05.2017 залишив без постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 30.03.2017 змін.

Вирішуючи спір, судові інстанції виходили з положень пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, відповідно до якого якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Відтак, на переконання судових інстанцій, наявність у позивача громадянства України, навіть при наявності паспорта громадянина Болгарії, зобов`язувала його ввозити на територію України спірний автомобіль виключно в статусі громадянина України, оскільки Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III не передбачає альтернативи у визначенні громадянства особи, яка одночасно має громадянство України та громадянство іншої держави у правових відносинах з державними органами України.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 як особа, яка одночасно має громадянство України та громадянство Болгарії, при ввезені спірного автомобіля на територію України повинен був задекларувати його як громадянин України і відповідно до вимог частини третьої статті 380 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сплатити необхідні митні платежі.

Не погоджуючись із прийнятими у справі рішеннями, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 30.03.2017, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: статей 4 380 485 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому наголошує на тому, що він має постійне місце проживання в Республіці Болгарії, про що є відповідна відмітка в особовій картці (паспорті) громадянина Болгарії, яка дійсна до 25.10.2022, а відтак не повинен був здійснювати обов`язкове декларування транспортного засобу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.02.2015 о 10 год. 30 хв. у пункт пропуску «Рені-Джюрджюлешть-авто» митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС по смузі руху «зелений коридор» на в`їзд в Україну прибув легковий автомобіль марки «BMW», модель «X5», державний номер НОМЕР_1 , країна реєстрації Болгарія, що прямував з Республіки Болгарії (м. Пловдів) до України (м. Одеса) під керуванням громадянина ОСОБА_1 , який надав для ввезення вказаного автомобіля в режимі тимчасового ввезення та митного оформлення паспорт громадянина НОМЕР_2 , виданий МВР Пловдів 25.10.2012.

Посадовими особами митного органу відповідно до листа Ізмаїльського прикордонного загону від 12.02.2015 № 51/108 та на підставі оцінки й аналізу ризиків для проведення поглибленого догляду названого транспортного засобу та особистих речей водія, легковий автомобіль марки «BMW», модель «X5», державний номер НОМЕР_1 , виведено в «червоний коридор» для проведення поглибленого догляду, в ході якого в позивача виявлено паспорт громадянина України, серії НОМЕР_3 , виданий 29.11.2013 Київським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до якого він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

В зв`язку з цим посадовою особою митного органу стосовно позивача складено протокол про порушення митних правил від 12.02.2015 № 0104/50000/15 за статтею 485 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), де зазначено, що він як громадянин України, маючи статус громадянина-резидента, при ввезенні на митну територію України автомобіля марки «BMW», модель «X5», державний номер НОМЕР_1 , заявив митному органу України, що він є громадянином Болгарії та нерезидентом, чим вчинив противоправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.

На підставі цього протоколу 22.04.2015 заступником начальника Одеської митниці ДФС прийнято постанову у справі про порушення митних правил № 0104/50000/15, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення порушення становить 1737862,65 грн.

В подальшому, 02.05.2015 о 01 год. 19 хв. у пункт пропуску «Віноградівка-Вулканешти» митного поста «Ізмаїл» Одеської митниці ДФС по смузі руху «зелений коридор» на в`їзд в Україну позивач знову прибув на легковому автомобілі марки «BMW», модель «X5», державний номер НОМЕР_1 , країна реєстрації Болгарія, при митному оформленні якого знову надав паспорт громадянина НОМЕР_2 , виданий МВР Пловдів 25.10.2012.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 має паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 29.11.2013 Київським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, відповідно до якого він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а також на підставі оцінки й аналізу ризиків для проведення поглибленого догляду даного транспортного засобу та особистих речей водія, автомобіль марки «BMW», модель «X5», державний номер НОМЕР_1 , виведено в «червоний коридор» для проведення поглибленого догляду.

За результатами проведеного огляду посадовими особами відповідача складено акт про проведення огляду транспортного засобу, а також стосовно ОСОБА_1 складено протокол про порушення митних правил № 0411/50007/15 за статтею 485 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

15.09.2015 на підставі цього протоколу заступником начальника Одеської митниці ДФС стосовно позивача прийнято постанову у справі про порушення митних правил № 0411/50007/15, за якою його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого статтею 485 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що на день вчинення порушення становить 1453484,76 грн.

Відповідно до частини першої статті 458 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно зі статтею 485 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв`язку з якими було надано такі пільги, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.

За правилами частини другої статті 380 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об`єктом оподаткування митними платежами.

В свою чергу, частиною третьою статті 380 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Обґрунтовуючи свою позицію, митний орган наполягав на тому, що позивач безпідставно ввіз на територію України розглядуваний транспортний засіб як громадянин Болгарії на підставі частини другої статті 380 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тобто без сплати митних платежів, хоча як громадянин України він повинен був ввезти цей автомобіль згідно з вимогами частини третьої вказаної статті Кодексу після сплати всіх митних платежів.

Слід зазначити, що відповідальність, передбачена статтею 485 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), настає у разі наявності в особи мети - неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також заявлення неправдивих відомостей.

При цьому необхідність сплати особою митних платежів при ввезенні на територію України транспортного засобу для особистого користування або звільнення від їх сплати залежить від того, чи є особа резидентом чи нерезидентом, і встановлюється митним органом при ввезенні автомобіля на територію України.

Відповідно до підпункту «в» пункту 50 статті 4 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) резидентами є, зокрема, фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.

В свою чергу, нерезидентами - фізичні особи: іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України (підпункт «в» пункту 33 статті 4 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Тобто, основоположним критерієм визначення особи як резидента чи нерезидента в розумінні Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є її постійне місце проживання, а не її громадянство, як помилково зазначили суди, оскільки нерезидентом може бути, зокрема, як громадянин України, так і громадянин іншої держави.

Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В порушення наведених процесуальних приписів суди попередніх інстанцій достеменно не з`ясували постійне місце проживання позивача шляхом, зокрема, скерування відповідного запиту до територіального підрозділу Державної міграційної служби України з метою з`ясування характеру реєстрації ОСОБА_1 в м. Одесі, а саме чи є ця реєстрація постійною або тимчасовою.

Не витребували судові інстанції й інформації в Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо кількості перетинів позивачем митного кордону, а також тривалості знаходження на території України та за її межами.

Не перевірили суди й наявність у паспорті громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон відмітки «постійне проживання», яка повинна містити дату внесення із зазначенням посади і прізвища особи, яка її внесла, що скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного територіального підрозділу Міністерства закордонних справ України або дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном.

Суд касаційної інстанції, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 30.03.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2017 у справі № 521/21913/16-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк