Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 521/4056/18-ц

провадження № 61-17206св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Малиновська державна нотаріальна контора у м. Одеса,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 15 листопада 2018 року у складі судді Лічмана Л. Г. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Малиновська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 , спільних дітей у них не було.

Проте у дружини від попереднього шлюбу є син ОСОБА_5 , який має двох дітей ОСОБА_6 , 1991 року народження, та ОСОБА_2 , 1997 року народження.

За 3-4 роки до смерті ОСОБА_4 її син ОСОБА_5 переїхав працювати до м. Києва, а пізніше переїхав і син ОСОБА_6 . Дружина ОСОБА_5 ОСОБА_7 із сином ОСОБА_2 залишилися проживати у м. Одесі, періодично виїжджаючи до Києва. З цього часу родичі ОСОБА_4 (за винятком відповідача) перестали спілкуватися з нею, не цікавилися її життям, не відповідали на телефонні дзвінки, проявляли повну байдужість до неї.

Вказував, що в подальшому дружина склала на користь онука ОСОБА_2 заповіт, оскільки з ним спілкувалась.

Посилався на те, що у ОСОБА_4 були проблеми зі здоров`ям, зокрема 06 червня 2017 року вона була госпіталізована з діагнозом «хронічний панкреатит», а 08 червня 2017 року їй було проведено операцію. У результаті проведеної операції у ОСОБА_4 було виявлено захворювання - пухлина сліпої кишки IV ступеня. В той час відповідач перестав спілкуватися з бабусею, не відповідав на телефонні дзвінки, заблокував телефон від дзвінків.

В подальшому під час його перебування у США, у його дружини виникла пухлина на ногах, після чого відмовили обидві ноги. Відчуваючи зневажливе ставлення до себе та не маючи допомоги від онука, дружина визнавала, що помилялася стосовно свого онука, та просила вибачення, що не встигла все виправити.

ОСОБА_4 перебувала у важкому стані, у неї прогресувало онкологічне захворювання, було порушено уклад життя, а ІНФОРМАЦІЯ_1 вона померла. ОСОБА_2 та його родина не прийняли участі у її похованні. Спадкодавець разом із ним у рівних частках була власником квартири АДРЕСА_1 . Крім того, їй належала земельна ділянка на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт на ім'я ОСОБА_2 , складений ОСОБА_4 , недійним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що при укладенні заповіту волевиявлення ОСОБА_4 було вільним, відповідало її внутрішній волі, оскільки вона бажала залишити все своє майно своєму онуку - ОСОБА_2 .

Крім того, суди зазначили, що за час свого життя ОСОБА_4 своїм правом щодо скасування або зміни заповіту, передбаченим статтею 1254 ЦК України, не скористалась.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що на підставі частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. При цьому під волею заповідача слід розуміти його внутрішнє усвідомлене бажання визначити своїм спадкоємцем певну особу, а волевиявлення заповідача є зовнішнім проявом волі у вигляді визначення у заповіті спадкоємця. Таким чином, підставою для ухвалення рішення про визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України, є встановлена розбіжність між внутрішньою волею заповідача та її зовнішнім проявом у вигляді заповіту.

Вказує, що суди попередніх інстанцій помилково пов`язали можливість визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України, виключно зі станом здоров`я заповідача й тим самим невірно тлумачили зміст вказаної норми.

Посилається на те, що на момент складання заповіту ОСОБА_4 мала намір залишити своє майно ОСОБА_2 , проте в подальшому її воля змінилась й на момент відкриття спадщини через ставлення до неї з боку онука вона не мала наміру призначити останнього своїм спадкоємцем.

Зазначає, що ОСОБА_4 ставила своє рішення стосовно призначення спадкоємця у залежність від уваги та турботи, яку вона отримувала.

Судами не враховано, що з точки зору закону заповіт має бути зовнішнім проявом саме останньої волі спадкодавця, тобто заповіт має відповідати внутрішній волі спадкодавця саме на момент відкриття спадщини.

Крім того, вказує, що, зважаючи на природу заповіту як одностороннього правочину, яким заповідач визначає особу, до якої переходить її права та обов`язки після її смерті, допущена заповідачем помилка в особі спадкоємця є достатньою підставою для визнання заповіту недійсним з підстав, передбачених статтею 229 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Спадкодавець ОСОБА_4 , прізвище якої до шлюбу було ОСОБА_4 , є бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

Батько відповідача ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб 18 лютого 1989 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 , внаслідок чого прізвище дружини змінено на « ОСОБА_4 ». Спільних дітей від шлюбу не мають.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 19 березня 1997 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням органу приватизації від 19 березня 1997 року № 95555, зареєстровано і записано в реєстрову книгу за № 3-9396, посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 загальною площею 54,3 кв. м, дійсно належить на правах спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках.

Відповідно до державного акту про право власності на землю серії ЯЕ № 118644 ОСОБА_4 також була власником земельної ділянки площею 0,055 га, розташованої на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, СТ «Відпочинок», ділянка НОМЕР_6 , кадастровий номер 5121082400:01:001:0132.

21 січня 1998 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Корольовою Т. О., зареєстрований в реєстрі за № 1-137, відповідно до якого належну їй квартиру АДРЕСА_1 вона заповідала своєму сину ОСОБА_5 .

У зв`язку з тим, що її син, якому вона заповідала квартиру, виїхав до м. Києва і взагалі перестав її відвідувати і надавати допомогу, 03 серпня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого заповіла все своє майно онуку ОСОБА_2 . Заповіт зареєстрований в реєстрі за № 5783, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С.

Проте, у зв`язку з тим, що текст вказаного заповіту був складений з помилками, а саме вказано, що спадкодавець заповідає все майно, яке належить спадкодавцю на день смерті не « ОСОБА_2 », а « ОСОБА_2 », що в подальшому могло бути перешкодою для прийняття спадкодавцем спадщини, через 2 тижні, а саме 27 серпня 2016 року ОСОБА_4 склала новий заповіт (спірний), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С., зареєстрований в реєстрі за № 6453. Відповідно до цього заповіту ОСОБА_4 зробила розпорядження, у якому все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, включаючи банківські рахунки, і взагалі все те, що на день смерті буде належати їй і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2 .

Більше ніж через рік, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 74 років спадкодавець ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (актовий запис № 919).

Після її смерті з заявами про прийняття спадщини до Сьомої одеської державної нотаріальної контори 11 жовтня 2017 року звернувся її чоловік - ОСОБА_1 , заява № 1838, та 27 грудня 2017 року - ОСОБА_2 , заява № 2461.

У зв`язку з цим, після смерті ОСОБА_4 було зареєстровано спадкову справу № 736/2017, номер у спадковому реєстрі 61367836.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

За змістом статті 11 ЦК Україницивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і за її змістом правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 203 ЦК України законодавством визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частиною третьою статі 203 цього Кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу Українизаповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із частиною другою статі 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно дослідили обставини справи, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому, прийшли до обґрунтованого висновку про відсутність передбачених частиною другої статті 1257 ЦК України підстав для задоволення позову.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами не було враховано положення статті 229 ЦК України під час розгляду справи, не можуть бути прийняті судом, оскільки обставини, з якими закон пов`язує застосування статті 229 ЦК України не знайшли свого підтвердження, тому що на момент вчинення правочину спадкодавець знала про наслідки його вчинення, зміст статей 1241 1254 1037 ЦК України заповідачу нотаріусом роз`яснено. Заповіт містить позначення, що його прочитано вголос та підписано власноручно ОСОБА_4 .

Крім того, на час укладення останнього заповіту ОСОБА_4 не знаходилась на обліку в наркологічному диспансері. Її багаторазові звернення до лікарів, лікування свідчать про те, що вона була в нормальному психічному стані і постійно дбала про стан свого здоров`я.

Також не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 після складання заповіту на ім`я ОСОБА_2 змінила своє бажання щодо призначення останнього своїм спадкоємцем, оскільки з часу складання заповіту та до дня смерті спадкодавця пройшло більше року, проте вчинення дій заповідачем, передбачених положенням статті 1254 ЦК України, матеріали справи не містять, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 1233 1234 1235 1236 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при укладенні заповіту волевиявлення ОСОБА_4 було вільним, відповідало її внутрішній волі, оскільки вона бажала залишити все своє майно своєму онуку - ОСОБА_2 , підстав з яких оспорюваний заповіт необхідно визнати недійсним ОСОБА_1 не доведено, а тому суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 15 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович