Постанова

Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 521/574/22

провадження № 61-9422св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2022 року у складі судді

Тополевої Ю. В. та постанову Одеського апеляційного суду

від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Експансія» (далі - ТОВ «Експансія») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 12 лютого 2020 року він працював на посаді касира торговельного залу в Одеській філії ТОВ «Експансія».

22 жовтня 2020 року він отримав трудову книжку із записом про його звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України

з 12 жовтня 2020 року, наказ від 12 жовтня 2020 року № 410/к/тр.

Вважає, що його звільнення з роботи є незаконним та таким, що порушує право на працю, так як у нього було відсутнє волевиявлення на звільнення

з роботи. Заяву про звільнення з роботи за власним бажанням він не подавав.

Тому є підстави для поновлення його на роботі та стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати наказ про звільнення від 12 жовтня 2020 року № 410/к/тр та звільнення його з роботи незаконним;

- поновити його на посаді касира торговельного залу в Одеській філії

ТОВ «Експансія»;

- стягнути з Одеської філії ТОВ «Експансія» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеса від 14 квітня 2022 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не мав правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи за відсутності заяви про звільнення його з роботи за власним бажанням на підставі

статті 38 КЗпП України. Вирішуючи питання про застосування строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, суд встановив, що у цьому випадку початок перебігу місячного строку звернення до суду розпочався

з 22 жовтня 2020 року, тобто з дня, коли позивач дізнався про його звільнення та отримав копію трудової книжки. З цим позовом ОСОБА_1 звернувся 06 січня 2022 року, клопотання про поновлення строків позовної давності не заявляв та не надав доказів того, що він не мав реальної можливості звернутися з цим позовом у межах строку, визначеного законом. За результатами розгляду справи судом були встановлені підстави для задоволення позовних вимог по суті спору, проте, позивач пропустив строк на звернення до суду з відповідним позовом, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку

з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеса від 14 квітня 2022 року змінено та доповнено в частині мотивування.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки станом на момент розгляду справи карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), скасовано не було, строки, встановлені статтею 233 КЗпП України на звернення до суду з позовом, продовжуються. Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо пропуску позивачем строку позовної давності, в зв`язку з чим апеляційний суд змінив оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині мотивування.

Позивач не спростовував факт написання заяви, наданої відповідачем на стадії апеляційного розгляду справи, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи позивач не заявляв, тому апеляційний суд дійшов висновку про законність наказу Одеської філії ТОВ «Експансія»

від 12 жовтня 2020 року № 410/к/тр про звільнення ОСОБА_1 з роботи за статтею 38 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд, незважаючи на недоведеність відповідачем факту об`єктивної неможливості подання до суду першої інстанції доказу - заяви про звільнення за власним бажанням, взяв до уваги цю заяву та помилково відмовив у задоволенні його позовних вимог на підставі саме цього доказу. Отже, апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Прийнявши на стадії апеляційного перегляду справи новий доказ, суд не звернув уваги на те, що згідно із записами у трудовій книжці його звільнення від 09 жовтня 2020 року на підставі наказу від 09 жовтня

2020 року № 408-к було скасовано, про що зроблено запис у трудовій книжці № 05 такого змісту: «Запис № 04 не є дійсним».

Зазначає, що в судовому порядку оскаржується наказ про звільнення

від 12 жовтня 2020 року № 410/к/тр, натомість підставою для видачі цього наказу не може бути заява про звільнення з 09 жовтня 2020 року, так як на підставі цієї заяви був виданий інший наказ (від 09 жовтня 2020 року

№ 408-к), що скасовано роботодавцем.

Вказує, що його незаконно звільнено з роботи 12 жовтня 2020 року, тобто

в період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 (який на вказаний момент було продовжено постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641).

До суду із цим позовом він звернувся 06 січня 2022 року. Станом на час його звернення до суду на території України продовжував діяти карантин, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211, який було продовжено постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень

ОСОБА_1 посилається на те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року ТОВ «Експансія» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 лютого 2020 року відповідно до наказу № 70-к Одеської філії

ТОВ «Експансія» ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду касира торговельного залу (а.с. 6).

28 вересня 2020 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення його

з посади за власним бажанням з 09 жовтня 2020 року (а.с. 88).

12 жовтня 2020 року відповідно до наказу № 410/к/тр Одеської філії

ТОВ «Експансія» ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі його заяви за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України з 12 жовтня

2022 року. Компенсовано 16 днів невикористаної відпустки (а.с. 32).

Повідомлення про звільнення було направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням та отримано ним 21 жовтня 2020 року (а.с. 37).

22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 отримав трудову книжку.

31 січня 2022 року ТОВ «Експансія» подало до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог

ОСОБА_1 (а.с. 39).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП Україниіз заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлений статтею 233 КЗпП Українистрок поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України

від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом

SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби

COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Встановлено, що позивач був звільнений з посади 12 жовтня 2020 року відповідно до наказу № 410/к/тр Одеської філії ТОВ «Експансія» на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України з 12 жовтня 2022 року.

Повідомлення про звільнення було направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням та отримано ним 21 жовтня 2020 року, трудову книжку позивач отримав 22 жовтня 2020 року.

06 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, правильно посилався на те, що ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжені відповідно до положень глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто до 31 грудня 2022 року.

Предметом позову у справі, яка переглядається, є припинення трудового договору у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу

в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом,

а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга статті 38 КЗпП України).

Отже, розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 квітня

2018 року у справі № 545/2544/13 (провадження № 61-678св17),

від 04 травня 2022 року у справі № 761/16900/21 (провадження

№ 61-12562св21).

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору

з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. Проте така ініціатива з наміром припинити трудові відносини в односторонньому порядку має бути доведена до відома роботодавця.

Своє бажання щодо звільнення за статтею 38 КЗпП України працівник оформлює у письмовій довільній формі. Спосіб подання заяви на звільнення законодавством не обмежується.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що не подавав заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, в зв`язку

з чим наказ ТОВ «Експансія» про його звільнення № 410/к/тр є незаконним.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Апеляційним судом встановлено, що 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням з 09 жовтня 2020 року (а.с. 88).

Відповідно до наказу № 410/к/тр Одеської філії ТОВ «Експансія»

від 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі його заяви про звільнення за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України

з 12 жовтня 2020 року (а.с. 32).

Ураховуючи зазначене, та те, що позивач не спростовував факт написання ним заяви про звільнення за власним бажанням, наданої відповідачем, клопотання про призначення почеркознавчої експертизи позивач не заявляв, свою заяву про звільнення не відкликав, апеляційний суд дійшов правильного висновку про законність наказу від 12 жовтня 2020 року

№ 410/к/тр Одеської філії ТОВ «Експансія» про звільнення ОСОБА_1

з роботи за статтею 38 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно прийняв новий доказ, а саме заяву ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив

у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.

Відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд, задовольняючи клопотання відповідача про прийняття нового доказу, врахував, що Законом України від 24 лютого 2022 року

№ 2102-ІХ був затверджений Указ Президента України «Про

введення воєнного стану в Україні». Місце розташування головного офісу відповідача - Київська область та введення в країні воєнного стану, безпосередньо та об`єктивно вплинуло на вчинення процесуальних дій, тому прийняв новий доказ - заяву ОСОБА_1 про звільнення.

Таким чином, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої інстанції у незміненій під час апеляційного перегляду частині та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій під час апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2022 року

у незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк