Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 521/7207/18
провадження № 61-14014 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Шалько Олександра Андріївна;
відповідач - ОСОБА_2 ;
представник відповідача - адвокат Биков Дмитро Юрійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року у складі судді Граніна В. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2014 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб в Єреванському територіальному відділі ЗАЦС (Вірменія).
Під час перебування у шлюбі у них народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказувала, що проживання однією сім`єю між сторонами фактично припинено, подальше сумісне життя з відповідачем неможливе. Як причину розпаду сім`ї зазначала на той факт, що у сторін різні погляди на подружнє життя та сім`єю. Крім того позивач стверджувала, що тривалий час не проживає разом з відповідачем, має іншу сім`ю.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 в Єреванському територіальному відділі ЗАЦС, актовий запис № 95.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб, зареєстрований 28 лютого 2014 року Єреванським територіальним відділом ЗАЦС, актовий запис № 95 (свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ), між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Прізвища сторін після розірвання шлюбу залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 витрати при оформленні реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС у розмірі 17 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони припинили подружні стосунки, а подальше спільне проживання та збереження сім`ї сторін неможливе, оскільки суперечитиме інтересам позивача.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що судом було вжито заходи щодо примирення подружжя з наданням сторонам строку на примирення до 27 грудня 2018 року, після завершення якого встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені остаточно, подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім`ї є неможливим, шлюб носить формальний характер. Позивач перебуває у відносинах з іншою особою, з якою мешкає разом та фактично має сім`ю, тому збереження даного шлюбу є недоцільним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 521/7207/18 із Малиновського районного суду м. Одеси.
Зупинено виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення оспорюваних судових рішень не застосовано норми Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки позивач є громадянкою двох держав (України та Республіки Вірменія), а відповідач є громадянином Республіки Вірменія, у якій і проживає. Отже, правовідносини, що виникли, мають ознаку іноземного елемента.
Оскільки між Республікою Вірменія і Україною немає договору про надання правової допомоги та спірні правовідносини між сторонами обтяжені ознакою «іноземний елемент», то вирішення спору між ними щодо розірвання шлюбу та наслідків розірвання шлюбу в судових органах України необхідно здійснювати відповідно до спеціального закону - Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням вимог ЦПК України та інших законів України.
Суди не звернули уваги, що згідно зі статтею 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.
Між сторонами немає жодних розбіжностей щодо останнього місця проживання подружжя - Республіки Вірменія. Суди не з`ясували та не дослідили право, що підлягає застосуванню під час розгляду питання про розірвання шлюбу.
Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання з нею чи перебування на її утриманні малолітньої дитини, що надавало б позивачу право на вибір підсудності справи про розірвання шлюбу у відповідності до вимог статті 28 ЦПК України. Зазначав, що суд першої інстанції у зв`язку із цими обставинами мав би залишити позовну заяву без руху відповідно до частин першої-другої статті 185 України.
Суд апеляційної інстанції не врахував наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених у частині першій статті 377 ЦПК України.
Суди не взяли до уваги Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, якою врегульовано питання про порядок повідомлення про порушену справу, час і місце судового розгляду та вручення документів громадянам однієї з держав - учасниць Конвенції, які проживають на її території, чим порушили право відповідача на подання зустрічного позову та апеляційної скарги щодо порушення правил підсудності.
Суди обмежили відповідача у реалізації права на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), чим допустили порушення норм процесуального закону.
Судами безпідставно стягнуто державне мито за оформлення реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Шалько О. А., у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 28 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, про що Єреванським територіальним відділом ЗАЦС зроблено актовий запис за № 95, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .
В період шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про надання строку на примирення з метою збереження сім`ї.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року зупинено провадження у справі до 27 грудня 2018 року для надання сторонам строку для примирення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої-третьої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.
Вирішуючи спір, суди, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 367 ЦПК України, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
Судом апеляційної інстанції враховано, що у відповідності до вимог статті 111 СК України судом першої інстанції було вжито заходи щодо збереження шлюбу з наданням сторонам строку на примирення до 27 грудня 2018 року, після завершення якого встановлено, що сімейні відносини між сторонами припинені остаточно, подальше сімейне життя чоловіка і дружини та збереження сім`ї є неможливим. Позивач перебуває у відносинах з іншою особою, з якою мешкає разом та фактично має сім`ю, тому збереження даного шлюбу є недоцільним.
Також апеляційний суд враховав, що позов про розірвання шлюбу подано до суду 27 квітня 2018 року, та відкривши провадження у справі 03 травня 2018 року, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення тільки 04 грудня 2019 року, тобто, у вказаний період часу ОСОБА_2 мав можливість вживати заходи до примирення із ОСОБА_1 , однак остання послідовно наполягала на розірванні шлюбу, заяв про відмову від позову, або залишення позову без розгляду не подавала.
За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило інтересам позивача, а відмова судів у розірванні шлюбу могла б свідчити про примушування ОСОБА_1 до шлюбу проти її волі.
Доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності з урахуванням того, що і позивач і відповідач є громадянами Вірменії, незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Про міжнародне приватне право», який, зокрема визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом, колегія суддів вважає безпідставними та звертає увагу на те, що при розгляді справи судом першої інстанції відповідач не оскаржував ухвалу про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності (пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи).
Статтею 378 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав, передбачених статтею 378 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням правил підсудності.
Конституцією України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9).
22 січня 1993 року в Мінську (Республіка Білорусь) в рамках країн СНД, з метою забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян та осіб, що проживають на їхніх територіях, була підписана Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі - Конвенція).
10 листопада 1994 року Верховною Радою України ратифіковано цю Конвенцію та 14 липня 1995 року вона набула чинності для України.
Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.
Частиною другою статті 1 Конвенції передбачено, що громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ других Договірних Сторін, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні і кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.
Відповідно до статті 28 Конвенції по справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.
По справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 статті 28, компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви. Якщо на момент подачі заяви подружжя проживає на території іншої Договірної Сторони, то компетентні також установи цієї Договірної Сторони. По справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 статті 28, компетентні установи Договірної Сторони, на території якої проживає подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, по справах про розірвання шлюбу компетентні установи обох Договірних Сторін, на територіях яких проживає подружжя (стаття 29 Конвенції).
Отже, подання на території України позову про розірвання шлюбу до особи, яка проживає на території іншої Договірної Сторони, не суперечить Конвенції та вимогам міжнародного законодавства.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач ОСОБА_1 , з якою проживає малолітня дитина, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України, та відноситься до юрисдикції Малиновського районного суду м. Одеси.
Факт проживання та перебування на утриманні позивача малолітньої дитини, що надає позивачу право на вибір підсудності справи про розірвання шлюбу у відповідності до вимог статті 28 ЦПК України, не заперечував сам відповідач у відзиві на позовну заяву. Також цей факт підтверджено наявністю спору між сторонами про забезпечення повернення малолітньої дитини до Вірменської Республіки та визначення місця проживання дитини (справа № 521/16839/18).
Таким чином позивач у відповідності до норм чинного законодавства України звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом про розірвання шлюбу за зареєстрованим місцем свого проживання.
Доводи касаційної скарги щодо порушення судами порядку повідомлення відповідача про наявність справи, час і місце судового розгляду та вручення документів, передбаченого Конвенцію, до уваги не приймаються, ураховуючи те, що відповідачем подавалися до суду заяви, клопотання, апеляційна скарга із зазначенням адреси його листування у м. Одесі (а. с. 122-123, 125-127, 135-140, 154, 169-183), за якою відповідач отримував кореспонденцію із суду.
Крім того ОСОБА_2 безпосередньо приймав участь у розгляді справи у суді першої інстанції через перекладача, подавав заперечення на позов, знайомився з матеріалами справи (а. с. 26-28, 29-30, 120, 121), тобто реалізовував свої процесуальні права, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до частин першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
Представники відповідача - адвокат Булавенко В. В., адвокат Лящук Є. В., адвокат Биков Д. Ю., повноваження яких на представництво інтересів ОСОБА_2 підтверджено належними документами, які знаходяться в матеріалах справи, брали участь у розгляді цієї справи у судах попередніх інстанцій, що також свідчить про реалізацію ними прав відповідача на судовий захист та справедливий суд.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 червня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович