№ 521/9056/20 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 521/9056/20

провадження № 61-10482св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоз січня 2005 року вона проживала з відповідачем однією сім`єю, а 18 вересня 2009 року між нею та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_2 . Також в їхній сім`ї проживала та виховувалася її дочка від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказувала, що за час перебування у шлюбі сторонами було набуто право власності на таке майно:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2006 року, вартістю 318 150,00 грн, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горлач Т. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2157;

- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 107,5 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847299051101, вартістю 738 815,00 грн на підставі договору про інвестування серія та номер 85ЧП, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ліберті Л» від 29 березня 2013 року;

- парко-місце № НОМЕР_1 , загальною площею 15,5 кв. м, у приміщенні паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 270 000,00 грн, на підставі договору про інвестування серія та номер 85ЧП від 29 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ліберті Л»;

- автомобіль марки «Toyota Venza», 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 540 000,00 грн.

Зазначала, що квартиру АДРЕСА_1 , придбано ними у період фактичних сімейних (шлюбних) відносин за грошові кошти, які були отримані за договором про надання споживчого кредиту від 26 жовтня 2006 року № 11065354000 та за договором про надання споживчого кредиту від 26 жовтня 2006 року № 11064589000/2, укладених між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк». 26 жовтня 2006 року ОСОБА_2 також уклав з банком іпотечний договір на забезпечення виконання усіх грошових зобов`язань за договорами про надання споживчого кредиту від 26 жовтня 2006 року № 11065354000 та № 11064589000/2. Кредитні кошти, що були отримані на придбання квартири, повернуто банку у період фактичних шлюбних відносин за сумісні кошти. Придбана квартира перебувала у непридатному для проживання стані та за час фактичних шлюбних відносин та шлюбу вона та відповідач сумісно, внаслідок спільних трудових та грошових затрат, зробили реконструкцію та капітальний ремонт квартири, внаслідок чого її вартість істотно збільшилась.

Вказані обставини підтверджуються висновком експерта (спеціаліста) № 27-05/2020, складеного 27 травня 2020 року спеціалістом ОСОБА_5 , який має кваліфікацію експерта МРРБЖКГУ (сертифікат серія АЕ №001034), архітектора з розроблення містобудівної документації (сертифікат серія АА № 001440) та інженера з інвентаризації нерухомого майна (сертифікат серія АЕ № 002070), відповідно до якого вартість реконструкції та капітального ремонту квартири АДРЕСА_1 , відповідно до кошторисного розрахунку становить 320 278,00 грн.

У зв`язку з вказаними обставинами, вважала, що вказана квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначала, що з 2017 року вони не підтримують сімейні відносини та не пов`язані спільним побутом. На час звернення до суду з цим позовом шлюб між ними не розірваний.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати спільним сумісним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м;

- визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м;

- припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м;

- визнати за нею право власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 107,5 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847299051101;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 107,5 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847299051101;

- припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частини парко-місця № НОМЕР_1 , загальною площею 15,5 кв. м, у приміщенні паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини парко-місця № НОМЕР_1 , загальною площею 15,5 кв. м, у приміщенні паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 ;

- припинити право спільної сумісної власності на парко-місце № НОМЕР_1 , загальною площею 15,5 кв. м, у приміщенні паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 .

- визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Тоуоtа Venza», 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини автомобіля марки «Тоуоtа Venza», 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2

- припинити право спільної сумісної власності на автомобіль марки «Тоуоtа Venza», 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2022 року, ухваленим у складі судді Леонова О. С., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільним сумісним майном подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 30,3 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 107,5 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847299051101.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 107,5 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 847299051101.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини парко-місця № НОМЕР_1 , загальною площею 15,5 кв. м, у приміщенні паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини парко-місця № НОМЕР_1 , загальною площею 15,5 кв. м, у приміщенні паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 .

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на парко-місце № НОМЕР_1 , загальною площею 15,5 кв. м, у приміщенні паркінгу за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частки автомобіля марки «Тоуоtа Venza», 2012 року випуску, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у розмірі 197 318,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 15 133,52 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що квартира АДРЕСА_2 ,парко-місце АДРЕСА_4 та автомобіль марки «Тоуоtа Venza», 2012 року випуску, придбані під час шлюбу сторін, а тому є спільним майном подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними.

Установивши, що автомобіль марки «Тоуоtа Venza» відчужений відповідачем, суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частки його вартості.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач довела факт її проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбуз вересня 2006 року до вересня 2009 року, що підтверджується фотокартками та поясненнями свідків, а тому визнав квартиру АДРЕСА_1 , яка придбана 26 жовтня 2006 року за кредитні кошти, спільним сумісним майном подружжя.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 червня 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним сумісним майном подружжя - квартири АДРЕСА_1 , визнання права власності, припинення права спільної сумісної власності, судових витрат скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним сумісним майном подружжя квартири АДРЕСА_1 , визнання права власності на 1/2 частини квартири за кожним, припинення права спільної сумісної власності відмовлено.

Рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частини автомобіля залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1 та її поділу, апеляційний суд виходив із того, що позивачка до 14 вересня 2006 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , що виключає можливість стверджувати, що позивачка та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2005 року (в цей же період часу), оскільки це суперечить вимогам статті 25 СК України. Наявні у справі спільні фотографії сторін, а також показання свідків, одним з яких є дочка позивача, яка є заінтересованою особою, не можуть свідчити про те, що сторони з 2005 року до 2009 року проживали як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Та обставина, що кредитні зобов`язання припинилися у відповідача у період перебування сторін у шлюбі, не є підставою для визнання права на майно, набутого до укладення шлюбу, оскільки спірна квартира є особистою приватною власністю відповідача, так як набута ним у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_1 та за кошти, отримані відповідачем за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року, за яким у позивачки не виникло жодних зобов`язань.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що саме з вересня 2006 року, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 14 вересня 2006 року, до вересня 2009 року, тобто до реєстрації шлюбу 18 вересня 2009 року, вона перебувала у фактичних сімейних відносинах з відповідачем без реєстрації шлюбу. У вказаний період вони проживали спільно, були пов`язані спільним побутом, мали спільні права та обов`язки, що підтверджується показаннями свідків та фотографіями.

Спірна квартира АДРЕСА_1 придбана 26 жовтня 2006 року, тобто після розірвання її першого шлюбу з ОСОБА_6 (14 вересня 2006 року), вже у період сумісного проживання з відповідачем.

Вказана квартира придбана за рахунок грошових коштів, отриманих за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «УкрСиббанк».Кредит виплачений спільними коштами 01 лютого 2010 року.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що вона не довела факт спільного проживання з відповідачем однією сім`єю, не звернув уваги на те, що шлюб між сторонами зареєстрований 18 вересня 2009 року, а спільна дитина народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує факт проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу.

Підставами касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц (провадження № 61-5296св19), від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18 (провадження № 61-6203св20); відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 65 74 СК України щодо регулювання правовідносин, що склалися на підставі укладених договорів в інтересах сім`ї чоловіком та жінкою, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, які створюють обов`язки для другого з подружжя, або стосуються майна, яке використане в інтересах сім`ї (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який розірваний 14 вересня 2006 року. У шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 народилась дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

18 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2020 року у справі № 521/9046/20.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_7 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2006 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 .

Зі змісту договору купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2006 року вбачається, що на прохання ОСОБА_2 у зв`язку з отриманням ним грошових коштів у відділенні № НОМЕР_3 АКІБ «УкрСиббанк» цей договір посвідчено у приміщенні відділення банку за адресою: АДРЕСА_5 .

26 жовтня 2006 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір про надання споживчого кредиту № 11065354000 та договір про надання споживчого кредиту № 11064589000/2.

На забезпечення виконання грошових зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 11065354000 від 26 жовтня 2006 року та за договором про надання споживчого кредиту № 11064589000/2 від 26 жовтня 2006 року ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору передав в іпотеку АКІБ «УкрСиббанк» нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін вартість предмета іпотеки складає 410 868,00 грн.

Відповідно до листа АТ «УкрСиббанк» від 01 грудня 2021 року в рамках погашення заборгованості за кредитним договором №11065354000 від 26 жовтня 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 та банком, 01 лютого 2010 року надійшла сума коштів, достатня для повного погашення заборгованості за вказаним кредитним договором. Кредитний договір №11064589000/2 від 26 жовтня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та банком, з метою надання кредитних коштів на сплату страхових платежів, проте ОСОБА_2 послугою не скористався, кошти за даним кредитним договором не надавались клієнту і вказаний кредитний договір закрито 02 лютого 2010 року у зв`язку з погашенням заборгованості за кредитним договором № 11065354000 від 26 жовтня 2006 року.

Відповідно до Витягу про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек (реєстрація вилучення запису) на підставі повідомлення 138-1/8/37 від 12 березня 2010 року АТ «УкрСиббанк», бланк 034771, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горлач Т. Г. вилучено запис 3953109 у зв`язку з виконанням зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 26 жовтня 2006 року № 11065354000 та договору про надання споживчого кредиту від 26 жовтня 2006 року № 11064589000/2, укладених між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк».

Згідно з довідкою про склад сім`ї та реєстрацію, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані такі особи: 04 вересня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , 26 травня 2010 року ОСОБА_7 .

Згідно зі звітом щодо обмірювання робіт та обстеження квартири АДРЕСА_1 виготовлено паспорт станом на 28 травня 2020 року та згідно з яким загальна площа вказаної квартири змінена шляхом збільшення з 48,0 кв. м до 53,4 кв. м.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (дочка позивачки), які допитані в судовому засіданні у суді першої інстанції, повідомили, що у січні 2005 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) познайомилась з ОСОБА_2 та з червня 2005 року вони почали жити спільно, були пов`язані спільним побутом, мали спільні права та обов`язки, однак свої стосунки вирішили не реєструвати в органах РАЦС. ОСОБА_1 з ОСОБА_2 жили спільно в м. Одесі, працювали разом на ринку «Світ», мали свої два контейнери. Від власної справи мали гарний заробіток. Їх сімейні відносини будувалися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та фінансової підтримки. ОСОБА_1 з ОСОБА_2 мали рівні права та обов`язки у сімейних стосунках, а тому прийняли рішення купувати квартиру АДРЕСА_1 у кредит спільно. Ремонт у вказаній квартирі робили разом та кредит також виплачували разом. Ремонт в квартирі довелось робити двічі, оскільки перший ремонт був неякісний. У 2009 році позивач та відповідач вирішили офіційно зареєструвати їх відносини. Всі зароблені гроші сім`ї витратили на оплату кредиту за квартиру. Кредит змогли виплатити лише в 2012 році. ОСОБА_1 з ОСОБА_2 купували автомобіль «Toyota Venza» за спільно зароблені гроші, приблизно за 16 000,00 дол. США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Перевіряючи судове рішення апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, а саме щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільним сумісним майном подружжя - квартири АДРЕСА_1 та поділ цієї квартири, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_2 26 жовтня 2006 року придбав квартиру АДРЕСА_1 за кошти отримані в кредит, який погашений 01 лютого 2010 року.

04 вересня 2009 року за адресою спірної квартири зареєстровано місце проживання позивачки.

18 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що на час придбання квартири АДРЕСА_1 вона проживала однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу. Факт спільного проживання однією сім`єю її та відповідача підтверджується спільними фотографіями, показаннями свідків.

Суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, установивши, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з відповідачем на час придбання спірної квартири (26 жовтня 2006 року), ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 , оскільки позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_2 були відносини, притаманні подружжю, а спірна квартира набута за спільні кошти та спільними зусиллями.

Доводи касаційної скарги про те, що зобов`язання за кредитним договором виконувались із 26 жовтня 2006 року й кредит повністю погашений лише 01 лютого 2010 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У цій справі встановлено, що з 26 жовтня 2006 року до 01 лютого 2010 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» існували договірні стосунки на підставі укладеного між ними кредитного договору, за яким останній отримав кредитні кошти на придбання нерухомості.

Заборгованість за кредитом погашена у 01 лютого 2010 року під час перебування ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (сторони перебували у шлюбі з 18 вересня 2009 року до 19 серпня 2020 року).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, об`єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї.

Водночас відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21) дійшов висновку про те, що у разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той із подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини суми, що вносилась на виконання кредитного зобов`язання. Сплата подружжям частини коштів за кредитним договором, укладеним одним із них для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладений не в період перебування сторін у шлюбі й зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло у позичальника. Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, після розірвання шлюбу має на компенсацію половини сум, що вносилися на виконання кредитного зобов`язання, та не має права на компенсацію частки вартості нерухомого майна або на певну частку нерухомості.

Вимоги про стягнення компенсації половини сум, що вносилися на виконання кредитного зобов`язання, позивачка не заявляла, тому суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні вимог щодо визнання права спільної сумісної власності та права власності на частину спірної квартири.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник