Постанова
Іменем України
07 червня 2022 року
м. Київ
справа № 522/10366/16
провадження № 61-6179св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ,
відповідач - виконавчий комітет Одеської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - відділ забезпечення діяльності органу опіки і піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , подану адвокатом Чижиковим Олегом Павловичем, на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., від 17 березня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та інформація про рух справи у судах
У червні 2016 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради та уточнивши позовні вимоги просила стягнути із відповідача вартість однокімнатної квартири, площею 40 кв. м, в розмірі 675 000 грн для придбання квартири в Суворовському районі м. Одеси та переселення її з дочкою.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), її дочка - ОСОБА_2 , 2007 року народження, є особою з інвалідністю з дитинства. Вони проживали в квартирі АДРЕСА_1 , в будинку який визнано ветхим, таким, що знаходиться в зоні підтоплення та перебуває на балансі органів місцевого самоврядування.
Із 31 січня 2015 року ОСОБА_1 перебуває в черзі на отримання житла в Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради складом сім`ї 2 особи. За загальною чергою під № 5291, за пільговою (першочерговою) чергою під № 2358.
Однак оскільки орган місцевого самоврядування не здійснює заходів щодо відселення та надання житла позивачці та її дочці, що в силу положень статей 30, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до повноважень виконавчого комітету Одеської міської ради, позивач звернулася із позовом до суду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області
від 13 квітня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 квітня 2017 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.
08 лютого 2019 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просила суд зобов`язати виконавчий комітет Одеської міської ради виділити їй та її дочці ОСОБА_2 для постійного проживання із комунального житлового фонду квартиру
АДРЕСА_3 .
В обґрунтування цих вимог вказала, що вона із дочкою проживали у небезпечних умовах. На даний момент перебувають в черзі на отримання житла, потребують соціального захисту з боку держави.
У 2017 році рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради їй надано житлове приміщення із фонду для тимчасового проживання та у подальшому укладено тристоронній договір найму. Згідно вказаного договору ОСОБА_1 та її дочка отримали у тимчасове користування житло на строк до 26 липня 2018 року, а саме: квартиру АДРЕСА_3 . Строк тимчасового проживання неодноразово було продовжено.
Позивач вважала, що надання тимчасового житла вирішує питання безпечного проживання лише на певний час, а тому з огляду на наявне право отримати житлову площу та обов`язок відповідача забезпечити безпечні умови проживання і можливість надати їм із дочкою постійне житло, просила задовольнити позов.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2019 року, за клопотанням представника позивача, замінено відповідача Одеську міську раду належним відповідачем - виконавчим комітетом Одеської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді
Чернявської Л. М., від 03 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено.
Зобов`язано виконавчий комітет Одеської міської ради виділити ОСОБА_1 та її неповнолітній дочці ОСОБА_2 для постійного проживання із комунального житлового фонду квартиру
АДРЕСА_3 .
Встановлено порядок виконання судового рішення, шляхом виключення зазначеного житлового приміщення з фонду для тимчасового проживання, у зв`язку з тим, що відпала потреба в такому його використанні.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та її дочка належать до соціально незахищених верств населення, не мають достатнього доходу для придбання житла або його винаймання, мають право отримати житлову площу у вигляді окремої квартири на сім`ю, а у виконавчого комітету Одеської міської ради є обов`язок забезпечити належні та безпечні умови проживання і можливість надати житло на постійній, а не тимчасовій основі.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд, виходив із того, що житлові приміщення виключаються з фондів житла для тимчасового проживання, якщо відпала потреба в такому їх використанні, а також у разі виключення їх в установленому порядку з числа житлових. Проте докази наявності підстав для виключення житла з фонду для тимчасового проживання відсутні.
Отже, вимоги позивача про зобов`язання виконавчого комітету міської ради надати їй для постійного проживання квартиру, яка належить до фонду житла для тимчасового проживання не можуть бути задоволені.
Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилося і те, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості, а тому позивач має право на забезпечення постійним житлом згідно з існуючою чергою з урахуванням часу взяття на облік та у порядку, передбаченому законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , -адвокат Чижиков О. П., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , - адвокат Чижиков О. П. подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду
від 17 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, посилається на те, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження з порушенням вимог частини другої статті 357 ЦПК України.
Зазначає, що у розглядуваній справі вирішується спір щодо забезпечення житлом для постійного користування осіб, які належать до незахищених верств населення.
Апеляційний суд безпідставно ототожнив спосіб виконання рішення суду першої інстанції (виключення спірного житлового приміщення з фонду для тимчасового проживання) із позовними вимогами (зобов`язання відповідача виділити позивачу та її дочці із комунального житлового фонду спірну квартиру для постійного проживання).
Наголошує, що заявник із 2017 року проживає у квартирі, яка належить до фонду житла для тимчасового проживання, що фактично не дає можливості органу місцевого самоврядування використовувати це приміщення за цільовим призначенням.
Звертає увагу, що у зв`язку із тривалим проживанням у спірному житлі у ОСОБА_1 та її дочки склалися міцні соціальні та юридичні зв`язки з цією квартирою. Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стверджує, що заявник має особливий статус, в якому черговість перебування на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов не застосовується. Переселення із небезпечного місця проживання надає право одночасного отримання житлового приміщення для постійного проживання.
Також при поданні апеляційної скарги судовий збір було сплачено не в повному обсязі, а в довіреності особи, яка сплатила судовий збір не зазначено про наявність таких повноважень.
Крім того, вважає, що Верховний Суд має оцінити нові докази щодо народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та її реєстрації у спірній квартирі.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала із дочкою ОСОБА_2 , 2007 року народження, в квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів від 15 липня 1988 року вказаний будинок визнано ветхим та таким, що перебуває в зоні підтоплення.
Відповідно до договору від 08 листопада 2001 року, укладеного між Одеською залізницею та Суворівською районною адміністрацією м. Одеса, згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 грудня 2001 року № 911, розпорядження міського голови від 24 січня 2002 року
№ 93-01 відомчий житловий фонд Одеської залізниці, розташований у Суворовському районі м. Одеси, в тому числі будинок по вул. Перша Сортувальна , переданий на баланс органів місцевого самоврядування.
За повідомленням служби електропостачання Одеської залізниці
від 07 вересня 2016 року навколо вказаного будинку розташовано лінії електропередачі 0,4 кв., трьох фазна лінія ДПР 27,5 кв. та контактна мережа 27,5 кв, які знаходяться на балансі залізниці.
Згідно листа Державного санітарного лікаря Суворовського району м. Одеси
від 30 листопада 2007 року № 3-1/2632 зазначений будинок по вул. Перша Сортувальна розташований на відстані 6-6,20 метрів від залізниці, що є порушенням пункту 5.20 Державних санітарних правил «Планування та забудова населених пунктів» від 19 червня 1996 року № 173.
За висновком Державної установи «Інститут гігієни та медичної екології
ім. О. М. Марзєєва академії медичних наук України» від 26 вересня
2008 року № 23/5393 лінії електропередачі (ЛЕП) високої напруги є об`єктом підвищеної небезпеки для здоров`я та життєдіяльності людини, яка знаходиться в зоні проходження траси високовольтної ЛЕП.
Пунктом 3 протоколу № 2 засідання комісії Одеської міської ради, яка створена розпорядженням міського голови від 22 червня 2012 року
№ 632-01р, з вирішення питання відселення громадян з будинку
АДРЕСА_5 , вказано департаменту міського господарства в строк до 15 лютого 2013 року направити даний протокол до управління Одеської залізниці, оскільки житлові будинки АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_10 перебувають в аварійному стані.
Із 2015 року ОСОБА_1 перебуває в черзі на отримання житла в Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради складом сім`ї
2 особи ( ОСОБА_1 та її дочка).У загальній черзі під № 5291, у пільговій (першочерговій) - під № 2358.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), її дочка ОСОБА_2 , 2007 року народження, є особою з інвалідністю з дитинства.
ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності та державну соціальну допомогу на дитину-інваліда, станом на червень 2019 року була вагітна.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 07 грудня
2016 року № 1349-VII «Про надання згоди на придбання в комунальну власність територіальної громади м. Одеси квартир для створення фонду житла для тимчасового фонду» надано згоду на придбання в комунальну власність територіальної громади м. Одеси квартир для створення фонду житла для тимчасового проживання, а також доручено виконавчому комітету Одеської міської ради сформувати фонд житла для тимчасового проживання з включенням до нього квартир, придбаних відповідно до цього рішення, в тому числі квартиру
АДРЕСА_3 .
Відповідно до пункту 3 вказаного рішення, уповноважено управління капітального будівництва Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу квартири із ТОВ «Екоп-Південь».
15 грудня 2016 року на виконання рішення Одеської міської ради
від 07 грудня 2016 року між ТОВ «Екоп-Південь» та територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діє Управління капітального будівництва Одеської міської ради, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .
23 березня 2017 року на підставі акту приймання-передачі, квартиру АДРЕСА_8 , передано від Управління капітального будівництва Одеської міської ради до Департаменту міського господарства Одеської міської ради з метою створення фонду житла для тимчасового проживання.
За рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27 липня
2017 року ОСОБА_1 надано житлове приміщення з фонду житла для тимчасового проживання.
17 серпня 2017 року між ОСОБА_1 , як наймачем, Департаментом міського господарства, як наймодавцем, та ТОВ «Екоп-Південь», як балансоутримувачем, укладено тристоронній договір найму житлового приміщення з фонду житла для тимчасового проживання АДРЕСА_9 , за умовами якого ОСОБА_1 та її дочка отримали у тимчасове користування житло на строк до 26 липня 2018 року, а саме: квартиру
АДРЕСА_3 .
За рішеннями виконавчого комітету Одеської міської ради від 26 липня
2018 року продовжено строк проживання сім`ї ОСОБА_1 у вказаній квартирі терміном на 1 рік.
27 липня 2018 року укладено додаткову угоду № 1 про продовження ОСОБА_1 та членам її сім`ї тимчасового користування житлом до
27 липня 2019 року.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 липня
2019 року продовжено строк проживання сім`ї ОСОБА_1 в квартирі, терміном на один рік.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно частини першої статті 1321 ЖК України до жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання.
Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання також надаються особам, яких визнано біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, та громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому законом (частина третя статті 1321 ЖК України).
За змістом статті 1322 ЖК України жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний доход недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення. Першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім`ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку.
Громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти в нього інших мешканців.
Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються на строк до одного року з можливістю продовження цього строку у разі неспроможності мешканця цього приміщення набути альтернативне місце проживання. Підставами для дострокового припинення права громадянина на користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання є: надання громадянину або придбання ним іншого жилого приміщення; підвищення доходів громадянина до рівня, який дозволяє йому укласти договір найму іншого жилого приміщення; порушення громадянином правил користування жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання; приведення мешканцем жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання у непридатність для його використання; інші підстави, встановлені законом.
Порядок надання та користування жилою площею в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 422 затверджено Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання.
Відповідно до пункту 4 Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання, житлові приміщення виключаються з фондів житла для тимчасового проживання, якщо відпала потреба в такому їх використанні, а також у разі виключення їх в установленому порядку з числа житлових.
За змістом статті 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Згідно пункту 38 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року N 470 (далі - Правила № 470) громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку загальної черги, крім осіб, що мають право першочергового одержання жилих приміщень, осіб, які користуються перевагою у строках одержання жилих приміщень (пункт 39 Правил № 470).
Пунктом 44 Правил № 470 передбачено, що у першу чергу жилі приміщення надаються тим, що перебувають на квартирному обліку, зокрема особам, які проживають у ветхих будинках, що не підлягають капітальному ремонту.
Приписами статті 46 ЖК України та пункту 46 Правил № 470 визначено категорії осіб, які мають право на позачергове отримання житла.
Відповідно до пункту 47 Правил № 470 громадяни, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, включаються в окремий список.
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі
№ 522/6826/19 (провадження № 61-3778св21) сформульовано висновок про те, що забезпечення житлом можливе лише згідно з існуючою черговістю з урахуванням часу взяття на облік та у порядку, передбаченому законодавством. Іншого порядку, ніж дата взяття на облік, у формуванні черговості забезпечення житлом осіб, які користуються певним правом (мають однакові пільги) в черговості одержання таких приміщень, діючим законодавством не встановлено.
У розглядуваній справі судами встановлено, що ОСОБА_1 (особа з інвалідністю ІІ групи) разом із неповнолітньою ОСОБА_2 (особа з інвалідністю з дитинства) проживали в квартирі АДРЕСА_1 .
Будинок за вказаною адресою визнано ветхим та таким, що перебуває в зоні підтоплення.
ОСОБА_1 надано інше житлове приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, а саме квартиру
АДРЕСА_3 , та взято на квартирний облік.
На час вирішення справи судами ОСОБА_1 перебувала у загальній черзі під № 5291, у пільговій (першочерговій) - під № 2358.
Відомості про включення ОСОБА_1 до списку громадян, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, апеляційний суд, скасовуючи рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, правильно врахував, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості, а тому позивач має право на забезпечення постійним житлом згідно з існуючою черговістю з урахуванням часу взяття на облік та у порядку, передбаченому законодавством.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, адже надання житлового приміщення позивачу раніше, ніж його отримають особи, які перебувають у черзі перед ОСОБА_1 , суперечитиме вищезазначеним нормам щодо черговості надання житла.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на недоведеність підстав, передбачених пунктом 4 Порядку формування фондів житла для тимчасового проживання, для виключення спірної квартири з фонду житла для тимчасового проживання.
При вселення у спірну квартиру ОСОБА_1 була обізнана, що їй надана квартира з фонду житла для тимчасового проживання.
Доводи касаційної скарги про те, що у позивача та її дочки склалися міцні соціальні та юридичні зв`язки зі спірною квартирою підтверджують факт користування наданим їм житлом та виконання обов`язків, зокрема передбачених пунктами 19-20 Порядком надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 422, щодо утримання житлового приміщення та оплати комунальних послуг, однак не свідчать про наявність підстав для задоволення позову.
У матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач порушує питання про виселення ОСОБА_1 та її дочки зі спірної квартири.
Посилання заявника на статус ОСОБА_1 та її дочки, як осіб з інвалідністю, самі по собі не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки такий статус враховувався, зокрема, при визначенні позивача, як особи, що потребує першочергового забезпечення житлом.
Доводи касаційної скарги щодо неможливості використання спірного приміщення в якості фонду житла для тимчасового проживання є безпідставними.
За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанцій і ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги щодо недоліків при сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на правильність вирішення спору не впливають та не можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови, оскільки апеляційний суд, з огляду на надані учасниками справи докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Не підлягає задоволенню клопотання заявника про дослідження Верховним Судом нових доказів, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України на стадії касаційного розгляду подання нових доказів та дослідження їх касаційним судом не передбачено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , подану адвокатом Чижиковим Олегом Павловичем, залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович