ПОСТАНОВА
Іменем України
18 березня 2020 року
Київ
справа № 522/11197/18
адміністративне провадження № К/9901/65517/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №522/11197/18
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук О.А., суддів Бойка А.В., Осіпова Ю.В.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі - відповідач, ГУ ДМС в Одеській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 158 про примусове повернення громадянина Афганістану ОСОБА_1 .
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача щодо його примусового повернення є протиправним та таким, що порушує права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною. Наполягає на тому, що рішення відповідача про примусове його повернення до Афганістану є незаконним, тому як там триває військовий конфлікт, існує загроза життю та здоров`ю, безпеці та свободі, небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства, систематичного порушення права людини. Повернення до Афганістану ставить під загрозу життя, право на яке є безумовно найціннішим у системі інших прав людини.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 серпня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано рішення № 158 від 08 червня 2018 року відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про примусове повернення громадянина Афганістану ОСОБА_1 .
4. Задовольняючи адміністративний позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно документу, виданого позивачу 03 липня 2018 року старшим радником з правових питань Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (представництво в Україні), останній звернувся за захистом до УВКБ ООН, заведена справа № 792-13С00453, у зв`язку з чим ця особа підпадає під захист і повинна зокрема бути захищеною від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза життю та свободі.
5. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
6. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області задоволено. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 серпня 2018 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів в підтвердження обгрунтованості побоювань після прибуття до Афганістану ОСОБА_1 , як того вимагає частина 7 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року не надав. Докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, не надані при розгляді ДМС України заяви позивача про визнання його біженцем чи особи, яка потребує додаткового захисту. 08 червня 2018 року за порушення частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 002124 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 08 червня 2018 року ПН МОД № 002124 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн.
7.1. Надаючи оцінку листу Управління Верховного Комісара ООН від 03 листопада 2018 року, суд апеляційної інстанції вказав, що до Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців представництво в Україні позивач звернувся після прийняття рішення відповідачем про примусове повернення і до цього часу доказів того, що ним вчинено будь-які дії для визнаначення свого правового статусу до суду не надано.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
8. 05 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 про скасування постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року, з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у якій просив скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
9. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням частини 1 статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI. Вказує на те, що при прийнятті рішення суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки фактичним обставинам справи, а саме не звернув увагу на реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Афганістану, а також те, що причиною виїзду позивача із країни походження є те, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у своїй країні. Тому, міграційним органом не досліджено належним чином ситуації в країні-походження заявника, не досліджено офіційні міжнародні джерела. Відповідно до загальнодоступної інформації, викладеної у ЗМІ України та інших міжнародних джерелах, ситуація в Афганістані є вкрай незадовільною, небезпечною для життя.
10. 05 листопада 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Стрелець Т.Г., судді Шарапа В.М., Данилевич Н.А.
11. Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
12. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року №524/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
13. 16 березня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 , закінчено підготовчі дії у справі та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
14. 15 січня 2019 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняте судом апеляційної інстанцій залишити без змін. Вказували на те, що доказів в підтвердження обґрунтованості побоювань після прибуття до Афганістану ОСОБА_1 , як того вимагає частина 7 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року не надав. Відповідач вважає, що ОСОБА_1 знаходиться на території України без законних на те підстав (нелегальний мігрант).
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15. Громадянин Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Кабул, мешканець провінції Пактія Афганістану населений пункт Саідкаран , порушив правила перебування іноземців в Україні, проживав без документів на право проживання в Україні, у зв`язку з чим відносно нього прийняте рішення № 158 про примусове повернення до країни походження.
16. 21 листопада 2014 року рішенням ДМС України № 634-14 йому було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погоджуючись з вказаним рішенням останній звернувся з позовом до суду, але ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року у справі № 815/926/15 позов про оскарження рішення ДМС України залишено без розгляду.
17. 08 червня 2018 року відділом організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області було прийнято рішення № 158 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Відповідно до рішення вирішено примусово повернути в країну походження громадянина Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 07 липня 2018 року.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення; далі - Закон № 3773-VI).
20. Частиною 3 статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
21. Згідно пунктом 14 статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
22. Відповідно до частин 1, 3 статті 25 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених цим Законом.
Рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.
23. Відповідно до статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.
У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
24. Відповідно до частини 1 статті 31 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
25. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ" (далі - Закон № 460-IX).
26. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
27. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
28. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
29. Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).
30. Судом апеляційної інстанції встановлено, що громадянин Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до України прибув у 2013 року та звернувся за захистом в Україні. В ході перевірки громадянина Афганістану ОСОБА_1 було встановлено, що він прибув в Україну поза КПП України на автомобілі та не мав при собі жодних документів.
31. 21 листопада рішенням ДМС України № 634-14 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI.
32. Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, громадянин Афганістану ОСОБА_1 оскаржив його судовому порядку.
33. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року у справі № 815/926/15 адміністративний позов громадянин Афганістану ОСОБА_1 було залишено без розгляду.
34. Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 08 червня 2018 року за адресою: м.Одеса, вул. Преображенська, 64 співробітниками відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області було виявлено громадянина Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без належних документів. Перевіркою іноземця було встановлено, що громадянин Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання на території України без документів, постійного місця проживання та законних джерел для існування не має.
35. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач із заявою у відповідності до частини 3 статті 25 Закону № 3773-VI, а також з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до ГУ ДМС України в Одеській області повторно не звертався. Будь-яких дій щодо легалізації свого статусу в Україні позивач не вчиняв.
36. Своїми діями громадянин Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим, 08 червня 2018 року останній був притягнутий до адміністративної відповідальності.
37. Скаржник обґрунтовує свою позицію, щодо неможливості повернення до Афганістану тим, що він має побоювання стати жертвою переслідування у своїй країні.
38. Водночас, відповідно до актуальної інформації по соціально-політичній ситуації в Афганістані, а саме в м. Кабул є задовільною. За інформацією міжнародної координаційної ради поліції, Афганська національна поліція (АNP) забезпечує добрий рівень безпеки в Кабулі та інших великих містах. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), в Кабулі були випадки нападів терористів-смертників, що мали вплив на життя людей. У той же час, Кабул є більш безпечним містом, а ніж інші міста в Афганістані.
39. В той же час, Верховний Суд звертає увагу на те, що позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України та ухиляється від її залишення. Доказів в підтвердження обґрунтованості побоювань після прибуття до Афганістану ОСОБА_1 , не надано.
40. При цьому, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини 1 статті 31 Закону № 3773-VI. Також, відсутні підстави стверджувати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
41. Крім цього, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що заявлена позивачем інформація про причини неможливості повернутися до Афганістану носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині за політичною, релігійною чи іншими ознаками, що свідчить про необґрунтованість доводів скаржника та, як наслідок, відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року.
42. Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, доводи скаржника щодо небезпеки повернення його до Афганістану, та враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт порушення позивачем статті 26 Закону № 3773-VI, вважає таке порушення достатньою підставою для примусового повернення позивача до країни походження.
43. Також, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся до Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців після прийняття рішення відповідачем про примусове видворення і під час судового розгляду не надав доказів вчинення дій для визначення свого правового статусу у судовому порядку. Такі висновки підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме листом з Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців Представництво в Україні від 09 серпня 2018 року. Отже даний лист не надавався відповідачу, а тому не міг бути врахований ним під час прийняття оскаржуваного рішення.
44. Отже, враховуючи вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
45. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні.
46. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
47. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
48. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
49. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
50. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
51. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
52. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
53. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
54. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 522/11197/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду