Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 522/11234/15-ц

провадження № 61-254св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатЧернушич Спартак Миколайович, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позову посилалося на таке. Відповідно до кредитного договору від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679 Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), назву якого змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а надалі на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», надав ОСОБА_1 кредит у сумі 36 000,00 дол. США з терміном остаточного погашення до 01 грудня 2025 року під 13,00 відсотків річних на умовах, визначених договором про іпотечний кредит, та відповідно до графіка погашення кредиту. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банком 05 грудня 2005 року з іпотекодавцем ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 45,5 кв. м, житловою площею 34,4 кв. м. Банк свої зобов`язання за вказаним кредитним договором виконав належним чином, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 36 000,00 дол. США готівкою. Факт отримання кредитних коштів відповідачкою підтверджується видатковим касовим ордером від 01 грудня 2005 року № К12/3. Відповідачка в обумовлені кредитним договором строки своїх зобов`язань зі своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків не виконує.

З урахуванням наведеного ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, яка станом на 21 квітня 2015 року складає 35 938,94 дол. США, що в еквіваленті становить 799 799,07 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 29 620,27 дол. США, що в еквіваленті становить 659 180,95 грн; заборгованості за відсотками - 5 170,17 дол. США, що в еквіваленті становить 115 058,96 грн; пені за прострочення кредиту та відсотків - 1 148,50 дол. США, що в еквіваленті становить 25 559,16 грн, звернути стягнення на предмети іпотеки, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 01 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., реєстр за № 1467, і зареєстрованого 02 грудня 2005 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», номер запису 291, в книзі 579пр-184, номер витягу 9148825, реєстраційний номер 8282440. Предмет іпотеки складається з двох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 45,5 кв. м, житловою площею 34,4 кв. м, визначивши початкову ціну відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 35 938,94 дол. США, що в еквіваленті становить 799 799,07 грн та складається із: заборгованості за кредитом - 29 620,27 дол. США, що в еквіваленті становить 659 180,95 грн; заборгованості за відсотками - 5 170,17 дол. США, що в еквіваленті становить 115 058,96 грн; пені за прострочення кредиту та відсотків - 1 148,50 дол. США, що в еквіваленті становить 25 559,16 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , визначивши початкову ціну відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позичальник вчасно не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, допустила заборгованість за кредитом, а тому є передбачені законом та договором підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2020 року судом до участі у справі було залучено правонаступника позивача - ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чернушич С. М., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що суд встановив факт видачі кредиту позичальнику в розмірі 36 000,00 дол. США за кредитним договором на підставі недопустимих доказів, а саме видаткового касового ордера від 01 грудня 2005 року № К12/3. Документами, які слугують підтвердженням факту надання коштів за кредитним договором, мають бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність, зокрема, меморіальні ордери або заява на видачу готівки. В основу рішень судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідачки заборгованості покладено необґрунтований розрахунок банку, тому рішення судів є незаконними й такими, що ухвалені з порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судами не враховано, що в матеріалах справи міститься вимога від 24 листопада 2014 року № 1140000/15-10022 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, що направлялася позичальнику, згідно з якою банк вимагав дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі протягом 60 календарних днів з дати цієї вимоги. Отже, 24 листопада 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, направивши позичальнику відповідну вимогу. З огляду на вказане, необхідно дійти висновку, що після направлення позичальнику письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а кредитор втратив можливість нарахування та стягнення з боржника відсотків за кредитним договором та пені. Суди не врахували, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні. Станом на момент перегляду спору судом апеляційної інстанції, предмет спору був відступній, оскільки новий кредитор - ТОВ «ФК «Алькор Інвест» скористався своїм правом позасудового врегулювання та в рахунок виконання основного зобов`язання набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 та надалі відчужив вказану квартиру третій особі.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц; Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 01 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16; Верховного Суду від 07 квітня 2018 року № 916/1435/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 561/549/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 641/1705/13-ц; недослідження зібраних у справі доказів; необґрунтованого відхилення клопотання про закриття провадження у справі; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року та постанови Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Підставами відкриття касаційного провадження є підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що 01 грудня 2005 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 014/0027/74/41679, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 36 000,00 дол. США, з терміном остаточного погашення - до 01 грудня 2025 року, при сплаті 13,00 відсотків річних на умовах, визначених кредитним договором. ОСОБА_1 зобов`язалася належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в обумовлені кредитним договором терміни.

Згідно з умовами зазначеного кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов`язався сплачувати банку відсотки в порядку, розмірах та строки, визначених в договорі.

Позивач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 36 000,00 дол. США готівкою. Факт отримання кредитних коштів відповідачкою підтверджується видатковим касовим ордером від 01 грудня 2005 року № К12/3 (т. 1, а. с. 30).

Встановлено, що в обумовлені кредитним договором строки ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення кредиту не виконала, у зв`язку з чим сума її заборгованості станом на 21 квітня 2015 року за розрахунком банкустановить 35 938,94 дол. США, що в еквіваленті становить 799 799,07 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 29 620,27 дол. США, що в еквіваленті становить 659 180,95 грн; заборгованості за відсотками - 5 170,17 дол. США, що в еквіваленті становить 115 058,96 грн; пені за прострочення кредиту та відсотків - 1 148,50 дол. США, що в еквіваленті становить 25 559,16 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк 05 грудня 2005 року уклав іпотечний договір з іпотекодавцем ОСОБА_1 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , належна ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 01 грудня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тихомировою К. В., реєстр за № 1467, і зареєстрованого 02 грудня 2005 року в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», номер запису 291, в книзі 579пр-184, номер витягу 9148825, реєстраційний номер 8282440. Предмет іпотеки складається з двох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 45,5 кв. м, житловою площею 34,4 кв. м.

ОСОБА_1 своїх зобов`язань не виконала, в обумовлені строки заборгованість за кредитним договором не повернула.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, згідно з частиною першою цієї статті в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Водночас відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Встановлено, що банк 24 листопада 2014 року надіслав відповідачці вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором за вих. № 114-0-0-00/15-10022, якою було зобов`язано у 60-денний термін достроково повернути всю суму заборгованості. Проте в установлений строк заборгованість за кредитом повернута не була (т. 1, а. с. 31).

Тобто, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати відсотків, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати відсотків за користування кредитом.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), на які посилається заявниця.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 203/4947/15-ц (провадження № 61-19344ск18) зазначив, що: «Визначення правової природи письмової вимоги кредитора до боржника, та відповідно правових наслідків її надіслання залежить від змісту такої вимоги.

Якщо вимога за своїм змістом є нагадуванням чи інформуванням про існування заборгованості, а також містить прохання про погашення поточної заборгованості, то така вимога є досудовою претензією.

Якщо письмове звернення кредитора до боржника містить вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості як простроченої, так і поточної, то таке звернення є вимогою про дострокове повернення кредиту, наслідком надіслання якої є зміна строку виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) зазначила, що: «Аналіз змісту статей 1054 1050 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то відповідний строк для пред`явлення вимоги до боржника обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику, є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов`язання й встановлює обов`язок кредитора пред`явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257 259 ЦК України), недотримання якого може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд».

Таким чином, момент та порядок настання строку виконання основного зобов`язання визначається сторонами за правилами, викладеними у кредитному договорі, а також кредитором у вимозі у разі невизначення такого моменту у кредитному договорі.

Визначаючи момент настання строку виконання основного зобов`язання, суди мають враховувати зміст умов кредитного договору, що регулюють спірні правовідносини, а також зміст вимоги, направленої кредитором позичальнику.

Усупереч наведеним нормам матеріального права банк безпідставно продовжував нараховувати відсотки після спливу визначеного 60-ти денного строку (22 січня 2015 року), про що свідчить розрахунок заборгованості.

Отже, звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, розрахованої за період з 01 грудня 2005 року до 21 квітня 2015 року, суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули, помилково погодилися із розрахунком банку в частині нарахування відсотків та пені поза межами строку дії договору.

Таке збільшення заборгованості не відповідає умовам укладеного між сторонами договору та наведеним нормам законодавства, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в частині визначення розміру заборгованості за відсотками з 5 170,17 дол. США до 3 895,44 дол. США та пені з 1 148,50 дол. США до 763,38 дол. США.

Розрахунок заборгованості за відсотками:

4 016,20 дол. США(станом на 01 лютого 2015 року) - 3 563,37 дол. США(станом на 01 січня 2015 року) = 452,83 дол. США (відсотки за січень 2015 року);

452,83 дол. США / 30 днів х 22 дні = 332,07 дол. США;

3 563,37 дол. США + 332,07 дол. США = 3 895,44 дол. США (відсотки станом на 22 січня 2015 року).

Розрахунок заборгованості за пенею за прострочення кредиту та відсотків:

792,84 дол. США(станом на 01 лютого 2015 року) - 682,38 дол. США(станом на 01 січня 2015 року) = 110,46 дол. США (пеня за січень 2015 року);

110,46 дол. США / 30 днів х 22 дні = 81,00 дол. США;

682,38 дол. США + 81,00 дол. США = 763,38 дол. США (пеня станом на 22 січня 2015 року).

Тому заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), внаслідок чого неправильно визначено розмір заборгованості за відсотками та пенею.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд встановив факт видачі кредиту позичальнику в розмірі 36 000,00 дол. США за кредитним договором на підставі недопустимих доказів, а саме видаткового касового ордера від 01 грудня 2005 року № К12/3. Зазначені доводи спростовуються матеріалами справи, а саме кредитним договором від 01 грудня 2005 року № 014/0027/74/41679, іпотечним договором від 05 грудня 2005 року, видатковим касовим ордером від 01 грудня 2005 року № К12/3 та квитанціями зі сплати заборгованості за кредитним договором.

Ці доводи зводяться до непогодження зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що новий кредитор - ТОВ «ФК «Алькор Інвест» скористався своїм правом позасудового врегулювання та в рахунок виконання основного зобов`язання набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 , Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19), предметом спору у якій є звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначено, що «частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18), предметом спору у якій є звернення стягнення на предмет іпотеки, зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Верховний Суд зазначив, що у випадку виконання одного із судових рішень про стягнення заборгованості або про звернення стягнення на предмет іпотеки основне зобов`язання може бути припиненим. Якщо ж це станеться, то боржник може звернутися до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав, що боргу вже не існує, але є ще один виконавчий документ, який стосується стягнення коштів або звернення стягнення на майно в рахунок погашення того ж самого погашеного боргу.

З урахуванням наведеного, право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежить від наявності згоди іпотекодавця, а залежить від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні, Верховний Суд відхиляє.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (див. пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц).

Оскільки виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору передбачають сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, а сторони ці умови не оспорювали, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд мав право стягнути й пеню в іноземній валюті (див. пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 рокуу справі № 757/6367/13-ц).

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення враховують актуальну правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо можливості стягнення суми боргу та пені в іноземній валюті, Верховний Суд відхиляє узагальнені та неконкретні доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі

№ 6-79цс14, від 01 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16, у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2018 року № 916/1435/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 561/549/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 641/1705/13-ц.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, визначивши розмір заборгованості в іноземній валюті, вказав на еквівалент суми боргу в національній валюті.

ПротеВелика Палата Верховного Суду висловила правову позицію з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Тому, за наявності підстав для зміни судових рішень у цій справі в частині визначення розміру заборгованості за відсотками та пені, що підлягає стягненню за рахунок предмета іпотеки, Верховний Суд вважає за необхідне не зазначати у резолютивній частині еквівалента суми боргу в національній валюті.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в частині визначення розміру заборгованості за відсотками та пені.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви позивач сплатив 3 654,00 грн судового збору.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 повинна була сплатити 5 481,00 грн судового збору.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила 7 308,00 грн судового збору.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень, рішення судів попередніх інстанцій змінено, позов задоволено на 95,38 %.

Тому з ОСОБА_1 на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 3 485,18 грн (3 654,00 грн х 95,38 / 100 %)

Також з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 227,78 грн (5 481,00 грн х 95,38 / 100 %).

З ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 337,63 грн (7 308,00 грн х 4,62 / 100 %).

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чернушич Спартак Миколайович, задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2015 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в частині визначення розміру заборгованості за відсотками та пені, що підлягає стягненню за рахунок предмета іпотеки, змінити.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 34 279,09 дол. США, що складається із: заборгованості за кредитом - 29 620,27 дол. США, заборгованості за відсотками - 3 895,44 дол. США, пені за прострочення кредиту та відсотків - 763,38 дол. США, звернути стягнення на предмети іпотеки, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , визначивши початкову ціну відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3 485,18 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держависудовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 227,78 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 337,63 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко