Постанова

Іменем України

15 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 522/12205/21

провадження № 61-4161св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори м. Одеси Вахненко Юлія Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду

від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Сегеди С. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори м. Одеси Вахненко Юлія Олександрівна, про визнання договору дарування недійсним.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори м. Одеси Вахненко Ю. О., в якому просив суд визнати недійсним договір дарування від 10 вересня 2020 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори

у м. Одесі Вахненко Ю. О. та зареєстрований у реєстрі за № 4-315.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладенні договору дарування волевиявлення позивача не було спрямоване на добровільне та безоплатне відчуження належного йому майна на користь обдарованого, він помилявся щодо правової природи правочину, мав на меті складання заповіту.

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, у 2005 році переніс відкриту черепно-мозкову травму у результаті дорожньо-транспортної пригоди, а з 2019 року постійно звертався до лікаря та мав встановлений діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія, що передбачає ураження мозку та подальше зниження його функцій.

Організацію підписання договору взяв на себе відповідач. У нотаріуса ніхто позивачу не зачитував договір, хоча він мав вади здоров`я та йому важко читати й сприймати інформацію, тому він підписав документ, не читаючи, повністю довіряючи своєму сину. При цьому нотаріусом при укладенні договору дарування від 10 вересня 2020 року не було роз`яснено зміст правочину та не було встановлено, чи взагалі позивач розумів, що саме підписує.

ОСОБА_1 вказував, що іншого житла не має, а після укладання спірного договору надалі проживає у спірній квартирі, майно не вибуло з фактичного володіння та користування, позивачем оплачуються всі комунальні послуги, тобто фактичної передачі спірного нерухомого майна не відбулося.

Посилаючись на зазначені обставини у їх сукупності, просив суд задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним договір дарування від 10 вересня

2020 року на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Вахненко Ю. О., зареєстрований у реєстрі

за № 4-315.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року

в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що укладаючи договір дарування квартири, ОСОБА_1 не міг не розуміти, що йдеться саме про договір дарування. Доказів недійсності договору дарування, вчинення його під впливом помилки, а також на підтвердження того, що стан здоров`я позивача не давав йому змоги у повній мірі усвідомлювати свої дії, суду надано не було, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 07 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Визнано недійсним договір дарування від 10 вересня 2020 року на квартиру

АДРЕСА_2 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі

Вахненко Ю. О. та зареєстрований у реєстрі за № 4-315.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в період до та після укладення договору дарування (10 вересня 2020 року) стан здоров`я позивача погіршився, знизилася можливість сприйняття інформації та можливість розмовляти, що підтверджується копією медичної картки. З урахуванням наявних у позивача розладів здоров`я, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач дійсно на момент укладання договору дарування перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 березня 2023 року ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У травні 2023 року справа № 522/12205/21 надійшла до Верховного Суду.

12 травня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження судового рішення посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Так, апеляційним судом у порушення вимог процесуального права

не враховано висновки Верховного Суду, викладені у спірних правовідносинах у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16, від 04 травня 2020 року у справі № 633/268/17, від 13 лютого 2020 року у справі

№ 756/6516/16, від 29 квітня 2020 року у справі № 715/856/16. У зазначених постановах указано про те, зокрема, що вік позивача, стан його здоров`я, продовження дарувальником проживання у подарованому майні самі по собі не свідчать про укладення договору дарування під впливом помилки і, відповідно, не є підставою для визнання правочину недійсним.

Апеляційний суд повно та всебічно не дослідив обставини справи та не звернув належної уваги на те, що медичні картки, виписки і довідки не є остаточним підтвердженням вразливого стану позивача та можливості усвідомлювати свої дії.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву, у якій посилається на свій похилий вік (82 роки), постійні проблеми зі здоров`ям (черепно-мозкова травма, ускладнення після інсульту) та просить ухвалити законне рішення про задоволення його вимог.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що 10 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори м. Одеси Вахненко Ю. О. та зареєстрований у реєстрі за № 4-315 (т. 1, а. с. 11).

Право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 10 вересня 2020 року, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності

№ 223380615 (т. 1, а. с. 12).

Згідно з копією довідки до акта огляду МСЕК серія 2-18ОБ №061599

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання пов`язане із проходження воєнної служби (т. 1, а. с. 9).

Відповідно до копії виписного епікризу № 6826 з 08 квітня 2005 року до

29 квітня 2005 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні з діагнозом: тяжка сумісна травма, відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку середнього ступеня тяжкості, субарахноїдальний крововилив, перелом основи черепа, закрита травма грудної клітини, перелом ребер IV-V зліва, лівосторонній посттравматичний пульмоніт, лівосторонній малий гідроторакс, закрита травма живота, забій передньої черевної стінки, перелом кісток носа зі зміщенням уламків, множинні синці та забої м`яких тканин, правостороння нижньодолева пневмонія (т. 1, а. с. 20).

Відповідно до копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого

№ 5662/207 від 19 квітня 2019 року повний діагноз позивача (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення): церебральноваскулярна хвороба ІІІ ст., церебральний атеросклероз, дисцикуляторна енцефалопатія ІІІ ст. - прогресуючий перебіг, дифузний кардіосклероз СН І ст., декомпенсація, варикозна хвороба, доброякісна гіпертрофія передміхурової залози ІІ ст. (т. 1, а. с. 16 зворот).

З копії медичної картки встановлено, що 28 липня 2020 року ОСОБА_1 звертався до невролога. Діагноз: дисцикуляторна енцефалопатія ІІІ ст., прогресуючий перебіг, виражений вестибуло-атактичний синдром.

14 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до невролога зі скаргами на запаморочення, хиткість при ходьбі та утруднення мови (т. 1, а. с. 17).

13 жовтня 2020 року після повторного огляду у лікаря-невролога, останній зазначив, що скарги зберігаються, стан хворого без позитивної динаміки (т. 1, а. с. 18).

Відомостей про наявність у ОСОБА_1 іншого житла матеріали справи не містять та судами не встановлено.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції залишенню без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування від 10 вересня 2020 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори м. Одеси Вахненко Ю. О. та зареєстрований у реєстрі за № 4-315, посилаючись на те, що на момент підписання вказаного правочину помилився щодо його змісту та правової природи.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Частиною першою статті 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За загальним правилом тягар доказування недійсності правочину покладається на позивача.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства: суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У справі, що переглядається, повно та всебічно дослідивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено, що на момент укладання спірного договору дарування стан його здоров`я погіршився, знизилася можливість сприйняття інформації та можливість розмовляти. З урахуванням наявних у позивача розладів здоров`я, похилого віку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що на момент укладення оспорюваного правочину він помилився стосовно правової природи укладеного договору, відповідно існують підстави, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним.

Крім того, спірне нерухоме майно є єдиним житлом ОСОБА_1 , іншого житла позивач не має, сторони не заперечували факт, що після укладення договору дарування позивач залишився проживати у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги. Будь-яких дій на виконання умов договору щодо звільнення нерухомого майна сторонами не здійснювалося, а тому апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24 серпня 2023 року у справі № 947/32485/20, від 08 жовтня 2021 року у справі № 295/12881/20, від 27 травня 2020 року у справі № 1915/19407/2012.

У свою чергу, доводи касаційної скарги про застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 15 вересня 2021 року у справі № 161/17523/16, від 04 травня 2020 року

у справі № 633/268/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16,

від 29 квітня 2020 року у справі № 715/856/16, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи щодо волевиявлення особи під час укладення договору дарування.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному спрямовані на переоцінку доказів, що знаходить поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що наведені в касаційній скарзі доводи

не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 02 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров