Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 522/12590/17-ц
провадження № 61-3135св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів:
Драгомерецького М. М., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк») про припинення поруки.
Позовна заява мотивована тим, що згідно з кредитним договором від 05 березня 2008 року № 00399/FO та додатковою угодою від 06 квітня 2010 року № 1, а також додатковою угодою від 06 квітня 2010 року № 2, Відкрите акціонерне товариство «Морський транспортний банк (далі - ВАТ «Морський транспортний банк»), надало ОСОБА_2 кредит у вигляді непоновлювальної лінії у сумі 310 525,83 доларів США, що в еквіваленті становила 1 568 155,44 грн, на строк користування з 05 березня
2008 року по 03 березня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою у розмірі 11,9 % річних.
Наданий ОСОБА_2 кредит забезпечений порукою поручителів: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 06 квітня 2010 року між ПАТ «Марфін Банк» і поручителями укладені додаткові угоди № 1 до договорів поруки.
Через невиконання боржником і поручителями своїх зобов`язань за кредитним договором, їх заборгованість перед банком станом на 29 червня 2011 року склала
292 535,72 доларів США.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2014 року з боржника ОСОБА_2 та поручителів у солідарному порядку стягнуто вказану заборгованість.
15 квітня 2014 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 2 402 783,99 грн на користь ПАТ «Марфін Банк».
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2014 року, з
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , на користь ПАТ «Марфін Банк» стягнуто заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі
41 342,68 доларів США, що в еквіваленті становить 329 625,19 грн.
Позивач стверджує, що з 30 червня 2011 року - по 15 листопада 2013 року
ПАТ «Марфін Банк» не заявляв до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ,
ОСОБА_4 , позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом.
У грудні 2016 року ПАТ «Марфін Банк» звернувся до Приморського районного суду
м. Одеси з позовом про стягнення з позичальника ОСОБА_2 і поручителів
ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , заборгованості за процентами за користування кредитом, у сумі 91 004,45 доларів США, за період із 16 листопада
2013 року по 15 листопада 2016 року, тобто після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Таким чином, позивач вважає, що договір поруки є припиненим на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, так як закінчився шестимісячний строк, із дня настання основного зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом.
Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив визнати договір поруки
від 05 березня 2008 року № 03803-СО, з додатковою угодою від 06 квітня 2010 року
№ 1 - припиненими.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір поруки від 05 березня 2008 року
№ 03803-СО, з додатковою угодою від 06 квітня 2010 року № 1, укладений між
ПАТ «Марфін Банк» і ОСОБА_1 - припиненим.
Рішення мотивоване тим, що банк не скористався своїм правом у встановлений законом строк та не пред`явив до поручителя вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості за відсотками за користування кредитом за період
із 30 червня 2011 року по 15 листопада 2013 року, тому порука ОСОБА_1 є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у зв`язку із закінченням шестимісячного строку з дня настання основного зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом. У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України на припинення зобов`язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя про визнання договору поруки від 05 березня 2008 року № 03803-СО, з додатковою угодою від 06 квітня 2010 року № 1, укладених між ПАТ «Марфін Банк» і ОСОБА_1 припиненим.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Марфін Банк» задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішенням тим, що ОСОБА_1 не доведено належним чином, що зобов`язання за договором поруки від 05 березня 2008 року
№ 03803-СО, з додатковою угодою від 06 квітня 2010 року № 1, укладених між
ПАТ «Марфін Банк» і ОСОБА_1 є припиненими, тому банк не порушив права поручителя ОСОБА_1 та відповідно до статей 15 16 ЦК України його право не підлягає захисту.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір поруки від 05 березня 2008 року
№ 03803-СО з додатковою угодою від 06 квітня 2010 року № 1 є припиненим, оскільки строк виконання позичальником основного зобов`язання з дострокового повернення кредиту та сплати усіх нарахувань настав після спливу 30 календарних днів із дня отримання позичальником ОСОБА_2 11 травня 2011 року повідомлення про дострокове повернення кредиту, проте відповідач не визнає припинення поруки. Крім того, рішення апеляційного суду суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду України та Верховного Суду щодо визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у зв`язку з закінченням шестимісячного строку з дня настання основного зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом.
У травні 2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу.
У червні 2019 року від ПАТ «Марфін Банк» надійшла відповідь на додаткові пояснення до касаційної скарги.
Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргуОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
Встановлено, що 05 березня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 00399/FO, який 06 квітня 2010 року доповнено додатковою угодою № 2, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 310 525,83 доларів США, що в еквіваленті становило 1 568 155,44 грн зі сплатою 11,9 % річних за користування кредитом, строком до
03 березня 2028 року, для придбання квартири
АДРЕСА_1 , вартістю 275 360,00 доларів США та сплати страхових платежів у порядку, передбаченому кредитним договором.
На забезпечення виконання вказаного договору, 05 березня 2008 року укладені договори поруки: № 03801-СО - між банком та ОСОБА_3 , № 03802-СО - банком та ОСОБА_4 , № 03803-СО - банком та ОСОБА_1 , які доповнені додатковими угодами від 06 квітня 2010 року.
Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору поруки поручитель відповідає перед банком за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що й позичальник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2014 року у справі
№ 2/1522/9232/11 позов ПАТ «Марфін Банк» задоволено та солідарно стягнуто на його користь з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 00399/FO, станом на 29 червня 2011 року у розмірі 2 332 387,30 грн та 70 396,69 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 251 193,04 доларів США (2 002 762,11 грн), за відсотками за користування кредитом - 41 312,68 доларів США (329 625,19 грн), штраф - 12 253,43 грн, пеня за несплату основного боргу - 17 793,82 грн, пеня за несплату процентів - 40 349,44 грн.
04 березня 2014 року Приморський районним судом м. Одеси виданий банку виконавчий лист на примусове виконання вказаного судового рішення.
Постановою державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 31 березня 2014 року відкрито виконавче провадження про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошової суми у розмірі 2 402 783,99 грн.
У грудні 2016 року ПАТ «Марфін Банк» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за користування кредитом у розмірі 91 004,45 доларів США за період із 16 листопада 2013 року по 15 листопада 2016 року за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 00399/FO та договорами поруки
від 05 березня 2008 року №№ 03801-СО, 03802-СО, 03803-СО.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 червня 2017 року, яке набрало законної сили 05 жовтня 2017 року, встановлено факт погашення заборгованості боржника ОСОБА_2 перед ПАТ «Марфін Банк» за кредитним договором від 05 березня 2008 року з додатковими угодами від 06 квітня 2010 року №№ 1, 2, у повному обсязі, у зв`язку з чим зобов`язання боржника перед банком припинилося.
Договором поруки від 05 березня 2008 року і додатковими угодами до цього договору поруки невизначено строк, після закінчення якого зобов`язання припиняється.
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599
ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Частиною другою статті 548 ЦК України встановлено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Тобто, за виключенням гарантії (стаття 562 ЦК України), лише дійсні вимоги можуть бути забезпечені.
Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Тобто порука є додатковим (акцесорний) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18).
Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність від його умов, у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (№ 14-318цс18) вирішила відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 26 листопада
2014 року (справа № 6-75цс14), від 03 лютого 2016 року (справа № 6-2017цс15) та
від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору. А тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішення від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції, що вимоги про визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення заборгованості з поручителя, адже порука на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки.
Доводи касаційної скарги про те, що договір поруки від 05 березня 2008 року
№ 03803-СО з додатковою угодою від 06 квітня 2010 року № 1 є припиненим, оскільки строк виконання позичальником основного зобов`язання з дострокового повернення кредиту та сплати усіх нарахувань настав після спливу 30 календарних днів із дня отримання позичальником ОСОБА_2 11 травня 2011 року повідомлення про дострокове повернення кредиту, не заслуговують на увагу, з підстав, наведених вище. Такі доводи по своїй суті спрямовані на ревізії висновків судів, у справі 2/1522/9232/11, у якій рішення набрало законної сили.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що рішення апеляційного суду суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду України та Верховного Суду щодо визнання поруки припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України у зв`язку з закінченням шестимісячного строку з дня настання основного зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом, не заслуговує на увагу, оскільки за обставинами цієї справи, позивачем заявлено вимогу про визнання поруки припиненої після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості як з боржника, так і з поручителя, тому Верховним Судом у цій справі застосована правова позиція, позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (№ 14-318цс18)
Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів
Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик