Постанова
Іменем України
05 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 522/1303/19
провадження № 61-12139св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів:
Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк»),
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , про визнання договорів недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договори: від 01 березня 2018 року № 87К, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року
№ 73-100/01/14, укладеним між ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_5 ; від 01 березня 2018 року № 87і про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 ; від 02 квітня 2018 року про купівлю-продаж прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року
№ 73-100/01/14, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; від 02 квітня 2018 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за іпотечним договором, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідченим 27 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О. С. та зареєстрований за № 598, не відповідають вимогам статей 202 203 ЦК України.
Позивач вказувала, що за договором купівлі-продажу прав вимоги приховано договір факторингу, який фактично укладено. За договором факторингу фактором може бути фінансова установа або фізична особа - підприємець, яка має право на здійснення фінансованих операцій. Відповідно до чинного законодавства банки можуть продавати борги лише суб`єктам господарювання. Таким чином, ПАТ «Платинум Банк» не мав права продавати права вимоги фізичним особам, тому такі договори слід визнати недійсними.
З огляду на викладене ОСОБА_6 просила:
визнати недійсним договір від 01 березня 2018 року № 87К, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14,
укладеним між ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_5 ;
визнати недійсним договір від 01 березня 2018 року № 87і про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і
ОСОБА_3 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладений 02 квітня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
визнати недійсним договір від 02 квітня 2018 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за іпотечним договором, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченим 27 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. та зареєстрованим за
№ 598;
зобов`язати відповідачів повернути їй правовстановлюючі документи на квартиру.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2019 року позов ОСОБА_6 задоволено.
Визнано недійсним договір № 87к, укладений 01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладеним між ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_5 .
Визнано недійсним договір № 87і про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, укладений 01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та
ОСОБА_3 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладений 02 квітня 2018 року між
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Визнано недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за іпотечним договором, укладений 02 квітня 2018 року між ОСОБА_3
та ОСОБА_4 , посвідченим 27 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О. Є., зареєстрований за
№ 598.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
фізична особа, у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ;
відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки на користь фізичної особи суперечить нормам частини третьої статті 512, статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, зокрема кредитор - банк або інша фінансова установа.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПАТ «Платинум Банк» задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги
ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Апеляційний суд виходив з того, що порядок реалізації активів (майна) банків, що ліквідуються, не вимагає проведення аукціону безпосередньо між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок). Право придбати вимогу за кредитними договорами та забезпечувальними договорами за результатами проведення аукціону мають не лише банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, та фізичні особи. Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції вказав, що аналіз статей 512 1077 ЦК України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочин, предметом якого є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу. При цьому відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірне передання зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. При відступлені права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 514 ЦК України). Однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передання грошових коштів
у розпорядження за плату, тобто взамін на права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає у переданні грошових коштів у розпорядження на певний час,
з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними. Договори факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності
у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє також після того, як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.
За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що спірний договір від 01 березня 2018 року за своєю правовою природою не є оплатним договором відступлення права вимоги за кредитним договором,
а є договором факторингу, оскільки доказів передання за укладеним договором грошових коштів у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату не надано.
Обґрунтування вимог про визнання недійсними договору від 01 березня 2018 року відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладеним між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , договору від 02 квітня 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_3 і
ОСОБА_4 , договору від 02 квітня 2018 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за іпотечним договором, пов`язується із задоволенням вимоги про визнання недійсним договору № 87к, укладеного 01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, укладеним між ПАТ «Фінбанк» та ОСОБА_5 .
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року представник позивачки ОСОБА_6 і третя особа ОСОБА_2 подали до Верховного Суду кожен окремо касаційні скарги, в яких просили скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційні скарги мотивовані тим, що:
відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є банком або фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором;
договір купівлі-продажу від 01 березня 2018 року, укладений між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 , за яким продано уступку права вимоги номінальною (дійсною) вартістю 790 048,00 грн за ціною 260 026,00 грн, не є договором цесії;
законодавство не передбачає права фізичних осіб здійснювати підприємницьку діяльність із надання коштів у позику, тому таку діяльність
і, відповідно, укладення договорів позики можуть здійснювати лише юридичні особи;
висновок апеляційного суду про те, що придбати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання за результатами проведення відкритого конкурсу мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші юридичні особи, які не віднесені до банків та небанківських фінансових установ, а також фізичні особи, є помилковим. Норми Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року № 388, передбачають продаж активів і майна банків, а не уступку права вимоги за кредитними зобов'язаннями;
суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання представника позивача на те, що за договорами уступки права вимоги, укладеними між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_3 і між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не передавалися оригінали правовстановлюючих документів на заставлене майно, оригінали договору іпотеки та кредиту, що суперечить нормам частин першої, другої статті 517 ЦК України;
у матеріалах справи немає доказів оплати за попереднім договором від
30 березня 2018 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , що свідчить про порушення статті 203 ЦК України.
У вересні 2020 року від ПАТ «Платинум Банк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк просить касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що придбати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання шляхом проведення відкритого конкурсу мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, а й інші фізичні та юридичні особи, котрі не є банками та небанківськими фінансовими установами;
доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 за договором відступлення права вимоги набув прав та обов`язків кредитодавця (що суперечить статті 1054 ЦК України, згідно з якою кредитодавцем може бути лише банк або інша фінансова установа), помилкові, оскільки за оспорюваним договором ОСОБА_3 набув права вимоги за кредитною заборгованістю, а не обов`язки щодо надання кредиту;
відносини між банком і ОСОБА_3 відповідно до абзацу 1 частини сьомої статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регламентуються нормативно-правовими актами Фонду, тобто спеціальними нормами, які поширюються саме на діяльність банку та можливість реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури. Таким чином, договір
№ 87к і договір № 87і є договорами відступлення права вимоги в контексті статей 512 - 519 ЦК України, їх метою є передання прав кредитора іншій особі за оплатним правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги);
позивач не довела того факту, що заміна кредитора у зобов`язанні порушує її права як боржника за кредитним договором та договором іпотеки.
У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційні скарги залишити без задоволення,
а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.
Вказаний відзив мотивований тим, що:
доводи осіб, які подали касаційні скарги про відсутність відповідної ліцензії
у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для здійснення фінансових операцій,
є помилковими, оскільки предметом спірних договорів є саме відступлення права вимоги (цесія), що не є фінансовою послугою. При цьому договори факторингу між відповідачами не укладались;
особи, які подали касаційні скарги, не врахували специфіку укладення договорів за участю неплатоспроможного банку;
посилання ОСОБА_6 і ОСОБА_2 на висновки, які викладені
у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, безпідставні. Зазначені висновки не підлягають врахуванню під час вирішення цієї справи, оскільки
є нерелевантними;
твердження про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки приєднав до матеріалів справи докази без належного ознайомлення усіх сторін у справі з ними, помилкове. Вказані докази надано на виконання ухвали суду від 19 травня 2020 року, а не у порядку подання окремого клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, до якого додаються докази направлення клопотання разом з додатками іншим учасникам справи.
У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_6 надійшла заява про зупинення провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника.
У листопаді 2020 року від представника ОСОБА_4 надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 .
У грудні 2020 року від представника ОСОБА_6 надійшло пояснення на клопотання про закриття касаційного провадження у справі.
У листопаді 2021 року від ПАТ «Платинум Банк» надійшло клопотання про врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 , поданою її представником, витребувано справу із суду першої інстанції. Крім того, цією ж ухвалою клопотання ОСОБА_6 , подане її представником, про зупинення дії оскарженої постанови до закінчення її перегляду в касаційному порядку залишено без задоволення.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Цією ж ухвалою
у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії оскарженої постанови апеляційного суду до її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_4 про закриття касаційного провадження відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року провадження у цій справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_6 .
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2022 року поновлено провадження у цій справі та залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 03 вересня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження представник ОСОБА_6 зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права (апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 910/6714/15-г. Таким чином, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права (апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня
2018 року у справі № 909/968/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 та у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі
№ 910/6714/15-г. Таким чином, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
24 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Фінбанк» (далі - ПАТ «Фінбанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 73-100/01/14, згідно з умовами якого кредитор надає позичальнику кредит в сумі 640 000,00 грн строком на 120 місяців з 24 січня 2014 року до 23 січня 2024 року.
Відповідно до пункту 1.5 цього кредитного договору, як забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, позичальник надає двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6
27 січня 2014 рокуміж ПАТ «Фінбанк» і ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, зареєстрований приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М. за реєстраційним № 493. Предметом іпотеки
є двокімнатна квартира
АДРЕСА_1 .
Згідно з актом приймання-передачі правовстановлювальних документів на нерухомість від 27 січня 2014 року провідний економіст відділу кредитного адміністрування ОСОБА_7 прийняла на зберігання оригінали правовстановлюючих документів на зазначену квартиру.
14 квітня 2015 року між ПАТ «Платинум Банк» і ПАТ «Фінбанк» укладено договір застави майнових прав, згідно з пунктом 1.1 якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і фізичними особами, перелік яких наведений у додатках 1 та 2 до цього договору.
Зокрема, відповідно до додатку 2 ПАТ «Платинум Банк» було відступлено право вимоги до боржника ОСОБА_5 . Згідно з додатком 5 ПАТ «Платинум Банк» було відступлено право вимоги до майнового поручителя ОСОБА_6 .
Відповідно до договору відступлення права вимоги від 15 квітня 2015 року
№ 20150415-Г/1, укладеного між ПАТ «Платинум Банк» і ПАТ «Фінбанк», сторони вирішили питання про звернення стягнення за договором застави майнових прав, що укладений між сторонами 14 квітня 2015 року, на предмет застави шляхом позасудового врегулювання.
Право вимоги до поручителя ОСОБА_2 перейшло до ПАТ «Платинум Банк», про що зазначено в додатку 2 до договору відступлення права вимоги від 15 квітня 2015 року № 20150415-Г/1.
28 липня 2015 року між ПАТ «Платинум Банк» і ПАТ «Фінбанк» було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у тому числі стосовно договору, укладеного з ОСОБА_6
01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 87к, згідно з додатком 1 до якого, право вимоги до ОСОБА_5 і ОСОБА_2 перейшло до ОСОБА_3
01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за договором іпотеки
№ 87і, за яким іпотекодавцем є ОСОБА_6 .
Згідно з попереднім договором купівлі-продажу права вимоги від 30 березня 2018 року ОСОБА_3 зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у повному обсязі, а ОСОБА_4 зобов`язалась прийняти у повному обсязі права вимоги, що належать продавцю за кредитним договором від 24 січня 2014 року № 73-100/01/14, в сумі 983 276,10 грн, в тому числі кредит -
532 564,10 грн, проценти - 257 484,17 грн, 3 % річних - 26 635,37 грн, інфляційні втрати - 124 619,99 грн, неустойка - 41 972,53 грн. У разі збільшення або зменшення розміру відчужуваного права вимоги загальна вартість за основним договором підлягає перерахуванню відповідно до номіналу заборгованості на день укладення основного договору. Ціна продажу становить 260 026,00 грн.
02 квітня 2018 року між ОСОБА_3 в ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року
№ 73-100/01/14. Право вимоги, що відступається, становить 984 199,63 грн
(в тому числі кредит - 532 564,10 грн, проценти - 257 484,17 грн, 3 % річних -
27 558,84 грн, інфляційні втрати - 124 619,99 грн, неустойка - 41 972,53 грн) зі збереженням подальших нарахувань згідно з умовами кредитного договору.
Актом приймання-передачі до договору купівлі-продажу права вимоги від
02 квітня 2018 року підтверджується факт передання та отримання
ОСОБА_4 оригіналів договорів.
Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О. С. та зареєстровано в реєстрі за № 598. Згідно
з цим договором до ОСОБА_4 перейшло право іпотекодержателя щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Позиція Верховного Суду
Касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор
у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тобто відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора
в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі
№ 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що «договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак. […] Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. […] Відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада
2021 року у справі № 711/3008/20 (провадження № 61-1719св21).
У справі, що переглядається, встановивши, що укладений 01 березня
2018 року між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 24 січня 2014 року
№ 73-100/01/14, вчинений у період перебування ПАТ «Платинум Банк» у процесі ліквідації за результатами проведення аукціону з реалізації активів неплатоспроможного банку, і в ньому сторони погодили, що жодне з положень цього договору та будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються фінансуванням новим кредитором первісного кредитора, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що оспорюваний правочин не є договором факторингу, а тому не може бути визнаний недійсним
з підстав відсутності у ОСОБА_3 статусу фінансової установи або відповідної ліцензії. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні інших позовних вимог щодо визнання недійсними наступних договорів відступлення права вимоги, оскільки вони є похідними від вимоги щодо недійсності укладеного 01 березня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_3 договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором, з недійсністю якого позивач пов`язувала і недійсність наступних договорів про відступлення права вимоги.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання представника позивача на те, що за договорами уступки права вимоги, укладеними між ПАТ «Платинум Банк» і ОСОБА_3 та між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не передавалися оригінали правовстановлюючих документів на заставлене майно, оригінали договору іпотеки та кредиту, що суперечить нормам частин першої, другої статті 517 ЦК України, оскільки ця обставина не є підставою для визнання оспорених договорів недійсними, а може бути лише підставою для боржника не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина друга статті 517 ЦК України).
Доводи касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів оплати за попереднім договором від 30 березня 2018 року, укладеним між ОСОБА_3
і ОСОБА_4 , не мають правового значення, оскільки у цій справі не вирішуються вимоги про недійсність цього попереднього договору.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також
у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційних скарг з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2021 року у справі № 711/3008/20 (провадження № 61-1719св21), не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
І. О. Дундар