Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 522/13307/16-ц

провадження № 61-1831св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, встановлення порядку користування та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Мхітаряна Олександра Сергійовича на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2019 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування вказаною квартирою, виділивши йому в користування житлову кімнату площею 21,9 кв. м, а відповідачу - житлову кімнату площею 5,3 кв. м; допоміжні приміщення: кухню площею 8,6 кв. м; ванну кімнату площею 2,7 кв. м; туалет площею 1,6 кв. м; коридор площею 4,5 кв. м; коридор площею 1,9 кв. м залишити в спільному користуванні співвласників; стягнути з відповідача на його користь 5 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що йому та його брату ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , яка складається із двох житлових кімнат та приміщень, житловою площею 27,2 кв. м, загальною площею 47,8 кв. м. З 2014 року він не має змоги користуватись своєю 1/2 частиною спірної квартири. Між ним та відповідачем виникають постійні чвари, що ускладнює їх спільне проживання в спірній квартирі. На день звернення до суду відповідач змінив замки, через що він та його дружина не мають змоги потрапити до квартири. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 14 листопада 2019 року позов задовольнив частково. Вселив ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідач чинить ОСОБА_1 перешкоди у доступі до належної йому частини квартири, чим порушує його охоронювані законом права, а тому позовні вимоги в частині вселення позивача до квартири підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні вимог про встановлення порядку користування спірною квартирою, суд виходив з того, що ці вимоги є недоведеними, оскільки виділення у користування позивачу житлової кімнати площею 21,9 кв. м, а відповідачу - 5,3 кв. м, не відповідатиме часткам співвласників майна.

Також суд дійшов висновку, що надані позивачем докази не свідчать про те, що через дії відповідача він зазнав моральних страждань, і у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2020 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2019 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У січні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мхітарян О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 24 червня 2020 року у справі № 202/7415/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/12779/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також посилається на пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що відповідач заперечував наявність спірних правовідносин, пояснюючи при цьому, що дійсні наміри позивача спрямовані на отримання від нього 1/2 вартості спірної квартири. Реального спору щодо перешкод у вселенні та мешканні ніколи між сторонами не існувало. Така ситуація штучно змодельована позивачем та його представником, щоб у судовий спосіб домогтися розподілу квартири з подальшим примусовим продажом його частки або іншим шляхом отримати половину її вартості. При цьому зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Обставини щодо створення перешкод у користуванні спірною квартирою та вселенні в неї встановлені судами з пояснень позивача, наведених ним у позові. Особистих пояснень під час розгляду справи по суті позивач не надавав, як свідок судом не допитувався. У матеріалах справи немає будь-яких інших належних та допустимих доказів цих фактів, зокрема, показів свідків, відповідних актів перешкоджання в користуванні спірною квартирою тощо. Посилаючись лише на пояснення позивача, наведені ним у позові, суди встановили, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні належною йому частиною майна, не пускаючи позивача до квартири, перешкоджаючи його вселенню до житлового приміщення. Однак самі по собі пояснення позивача, викладені ним у позові, не можуть бути допустимими доказами в розумінні цивільного процесуального закону. Тому суди помилково вважали доведеними вищевказані обставини, на які позивач лише посилався у позові як на підставу своїх вимог, не підкріплюючи їх жодними належними й допустимими доказами, що свідчить про порушення судами норм процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 лютого 2021 року справа № 522/13307/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом серії ВМВ № 265678 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССО № 950500.

З 2014 року позивач не має змоги користуватись своєю 1/2 частиною спірної квартири, оскільки, між позивачем та відповідачем виникають постійні чвари, що ускладнює їх спільне проживання в спірній квартирі.

З відповіді Портофранківського відділення Приморського ВП в місті Одеса ГУНП в Одеській області від 27 квітня 2016 року № 36/2-6527 на звернення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 встановлено, що з ОСОБА_2 проведено бесіду профілактичного характеру щодо недопущення антигромадської поведінки в побуті і недопущення порушень законодавства. Крім того, для вирішення спірних питань щодо спадщини рекомендовано звернутися до суду в приватному порядку.

Також апеляційний суд встановив, що в останньому судовому засіданні, яке відбулося в Приморському районному суді міста Одеси, відповідач відмовився надати комплект ключів позивачу для того, щоб він міг ними користуватися та потрапити до спірної квартири.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року оскаржені тільки в частині задоволених вимог позову, а тому переглядаються лише в частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Результат аналізу наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпорядженні власністю (негаторний позов).

Відповідно до статей 391 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаного з позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Таким чином для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених повноважень мають рівні права.

Частиною першою статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що за усною домовленістю він дозволив відповідачу разом із сім`єю тимчасово мешкати та користуватися своєю частиною вказаної квартири. Однак починаючи з 2014 року між позивачем та відповідачем виникли сварки, що ускладнило їх спільне проживання в спірній квартирі, оскільки відповідач постійно створює перешкоди у користуванні частиною спірної квартири, яка належить позивачу на праві спільної приватної власності. Також зазначав, що відповідач змінив замки, у зв`язку із чим потрапити до квартири він не може.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Результат аналізу статті 391 ЦК України свідчить, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Установивши, що відповідач чинить ОСОБА_1 перешкоди у доступі до належної йому частини квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги в частині вселення позивача до квартири підлягають задоволенню.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав, а суди на підставі належних та допустимих доказів не встановили створення відповідачем перешкод у користуванні спірною квартирою; суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; суди не врахували відсутності факту порушеного права позивача, оскільки ці доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мхітаряна Олександра Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року в частині задоволених вимог позову залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко