ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 522/13316/19

провадження № 61-11322св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк Володимира Дмитрівна,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернулося із вказаною позовною заявою та просило суд скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк В. Д. про державну реєстрацію від 01 серпня 2019 року, індексний номер 48047444, зобов`язати ОСОБА_4 привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу №363 від 30 травня 2019 року за власний рахунок .

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_5 навів недостовірні відомості в повідомленні про початок виконання будівельних робіт № ОД 061191891724 від 08 липня 2019 (далі - повідомлення) та декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 141192071758 від 26 липня 2019 року (далі - декларація) з реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в частині визначення класу наслідків (відповідальності), зазначивши, що за класом наслідків (відповідальності) даний об`єкт будівництва належить до об`єктів з незначними наслідками (CC1), тоді як такий відноситься до об`єктів зі значним класом наслідків (відповідальності) - СС3. Зазначене стало підставою для скасування вказаних повідомлення та декларації на підставі наказів Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 05 серпня 2019 року відповідно №01-13/338ДАБК та №01-13/339ДАБК. Разом з тим, 01 серпня 2019 року державний реєстратор управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк В. Д., не маючи належних правових підстав, без введення об`єкту до експлуатації у встановленому законом порядку з урахуванням класу наслідків об`єктів (СС3), зареєструвала право власності на новоутворені об`єкти за ОСОБА_6 на підставі декларації, тим самим надала об`єкту самочинного будівництва статус приватної власності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2020 року в задоволенні позовної заяви Управління державного архітектурно-

будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_4 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк В. Д., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради задоволено частково, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 20 серпня 2020 року - скасовано, провадження у справі за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_4 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк В. Д., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання вчинити певні дії - закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для суб`єкта, якого він контролює, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин. Враховуючи наведене, колегія суддів вважала, що вказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 липня 2023 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради через систему «Електронний Суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради поновлений строк на касаційне оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

19 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення рішення суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми процесуального законодавства, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 29 травня 2019 року у справі №815/4063/15 та від 11 вересня 2019 року у справі №815/4789/16, за наявності спору про право, що є підставою для розгляду вказаного спору за правилами цивільного судочинства, ухвалив рішення про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частиною 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

27 листопада 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_5 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

На обґрунтування відзиву відповідач посилається на те, що на час подання позову, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, здійснював свою діяльність на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Положення про управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 03 листопада 2021 року з №671-VIII, вимогами яких Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради було уповноважене пред`являти до суду позови про приведення в первинний стан самовільно реконструйованих квартир та нежитлових приміщень, які знаходяться на території міста Одеси. Так, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, встановивши порушення ОСОБА_6 вимог діючого законодавства у сфері містобудівної діяльності, виконувало свої публічно-правові функції та звернулося з відповідним позовом до суду, надавши до суду на його обґрунтування документи, які видавались Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради у зв`язку з виконанням покладених на нього публічно-правових функцій як суб`єкта владних повноважень. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин. Зважаючи на викладене, вважає, що спір, який є предметом розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом приведення в первинний стан самовільно реконструйованих квартир, а тому такий спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Фактичні обставини, встановлені судами

08 липня 2019 року Управлінням архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними насідками (СС1) з реконструкції квартири АДРЕСА_2 за №ОД 061191891724, замовник будівництва - ОСОБА_5

26 липня 2019 року Управлінням архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) за № ОД 141192071758, замовник- ОСОБА_7 .

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельченко М.М. за реєстровим №363, право власності на зазначене майно зареєстроване 01 серпня 2019 року державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Шерстюк В. Д., індексний номер 48047444.

Разом з тим, будинок за адресою: АДРЕСА_3 «Будинок, в якому жив ОСОБА_8 - генерал лейтенант, Герой Радянського Союзу»побудований в 1968-1980 рр., прийнятий під охорону держави на підставі рішення Одеського обласного виконавчого комітету №491 від 20 жовтня 1987 року та наказу МКТ від 20 червня 2008 року №728/0/16-08 як пам`ятка історії, охоронний номер №168-ОД.

Згідно з Наказом Управління архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №01-13/338ДАБІ від 05 серпня 2019 року скасоване право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) № ОД 0611918911724 «Реконструкція квартири АДРЕСА_2 », замовник - ОСОБА_7 .

Відповідно до Наказу Управління архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №01-13/339ДАБІ від 05 серпня 2019 року скасована реєстрація декларації про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) № ОД 041192071758 від 26 липня 2019 року «Реконструкція квартири АДРЕСА_2 », замовник - ОСОБА_7 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За статтею 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4 19 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому Кодексі термін «суб`єкт владних повноважень» вживається у такому значенні: це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити зі змісту права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17, від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17, від 23 листопада 2021 року у справі №175/1571/15.

Звертаючись до суду із позовом у справі, що переглядається, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради просило суд зобов`язати ОСОБА_4 привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу №363 від 30 травня 2019 року за власний рахунок, посилаючись на те, що останній навів недостовірні відомості в повідомленні та декларації з реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в частині заниження класу наслідків (відповідальності).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд (частина перша статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Згідно із частинами другою та третьою статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про адміністративні правопорушення та справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Під час здійснення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю мають право видавати обов`язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт (частини перша, друга, пункт 3 частини третьої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Згідно з підпунктом 1 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва, а саме: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

У справі, що переглядається, Управління державного архітектурно-будівельного контролю звернулось з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію, як такого, що зареєстроване без введення об`єкту до експлуатації у встановленому законом порядку з урахуванням класу наслідків об`єктів (ССЗ).

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд (далі - клас наслідків) - це характеристика рівня можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно або періодично перебуватимуть на об`єкті або які знаходитимуться зовні такого об`єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов`язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об`єкта.

У частині другій статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18) зроблено висновок, що «у справі, яка розглядається, Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до суду з позовом, у якому просила суд зобов`язати ОСОБА_3 за свій рахунок привести до попереднього стану житловий будинок, мотивувавши свої вимоги тим, що будівництво та реконструкція здійснені відповідачем без необхідних дозвільних документів та з недотриманням вимог зокрема законів України: від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», від 17 грудня 1993 року № 3745-XII «Про пожежну безпеку», від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» та низки підзаконних актів. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. Більше того, звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими».

Схожі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а, від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц, від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 та Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2023 року у справі №522/14301/20 від 26 квітня 2023 року, у постанові від 11 серпня 2023 року у справі №524/7871/20 та у постанові від 28 лютого 2023 року у справі №522/10859/19.

За таких обставин колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим.

Зазначені норми процесуального права при вирішенні питання юрисдикційності спору були дотримані судом апеляційної інстанції, релевантна практика Верховного Суду також застосована правильно, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду в частині закриття провадження у справі суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15 та від 11 вересня 2019 року у справі №815/4789/16, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ, їх суб`єктний склад, характер правовідносин та зміст порушеного права, є відмінними від справи, що переглядається.

Так, у справі № 815/4063/15 заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради звернувся до суду з позовом до державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Саченко О.Ф., реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління Одеської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними дій державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Саченко О.Ф. щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування свідоцтва про право власності на вказане майно, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського управління юстиції в Одеській області про державну реєстрацію прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна. Позов мотивовано тим, що оскаржувані дії та рішення державного реєстратора, а також свідоцтво про право власності є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки реєстрація за ОСОБА_1 права власності на будинок здійснена всупереч вимогам законодавства у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташоване вказане майно. У постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речових права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства, зазначивши, що оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка вважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру.

У справі № 815/4789/16 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області та Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_1, Одеська міська рада, про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані. Тобто у вказаній справі оскаржувались дії державної архітектурно-будівельної інспекції щодо неправомірної реєстрації декларації про готовність нерухомого майна до експлуатації. При цьому, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір у справі стосується не стільки правомірності дій відповідача при реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скільки правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, створений за результатами реконструкції квартири, а тому захист порушеного права власності територіальної громади міста Одеси має вирішуватися у порядку, встановленому ЦПК України. Поновити своє порушене право позивач може шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку цивільного судочинства із залученням до справи як відповідача фізичної особи - власника майна.

Таким чином, позови у зазначених справах були спрямовані на захист майнових прав позивача, зазначена категорія справ відноситься до спорів щодо права власності і має приватно-правовий характер.

У свою чергу у справі, що переглядається, спір не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту внесення недостовірних відомостей в частині заниження класу наслідків та усунення порушень шляхом приведення у відповідність до договору. Справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Звертаючись до суду з такими позовами і мотивуючи їх порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам, а не для захисту своїх приватних прав та інтересів.

Спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

З огляду на викладене, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська