Постанова

Іменем України

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 522/13813/17

провадження № 61-15466св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання договору укладеним в інтересах позивача, визнання права власності, визнання незаконним та скасування свідоцтв про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір комісії від 09 серпня 2003 року, згідно з яким останній зобов`язався придбати в інтересах та за рахунок коштів ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 285,0 кв. м.

Відповідно до договору ОСОБА_2 зобов`язався оформити право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру, а ОСОБА_1 сплатити 683 550,00 грн на користь ОСОБА_2

21 лютого 2006 року за актом прийому-передачі готівкових коштів позивач передав, а відповідач ОСОБА_2 отримав грошову суму в розмірі 683 550,00 грн, однак на порушення умов договору ОСОБА_2 зареєстрував право власності на квартиру на себе та відповідачку ОСОБА_4 , чим порушив право позивача, як власника спірної квартири.

Позивач просив суд визнати договір дольової участі в будівництві підземної автостоянки від 01 грудня 2003 року № 21 (11) укладеним в його інтересах; визнати договір про дольову участь у будівництві житла від 11 серпня 2003 року № 258/3 укладеним в його інтересах; визнати за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 284,3 кв. м; визнати за ним права власності на місця № № 1, 2 на підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 74,9 кв. м; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 07 лютого 2018 року НОМЕР_1 на місця № № 1, 2 на підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності від 31 січня 2008 року НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року позов задоволено.

Визнано договір дольової участі в будівництві підземної автостоянки від 01 грудня 2003 року № 21(11) укладеним в інтересах ОСОБА_1 .

Визнано договір про дольову участь у будівництві житла від 11 серпня 2003 року № 258/3 укладеним в інтересах ОСОБА_1 .

Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 284,3 кв. м за ОСОБА_1 .

Визнано право власності на стояночні місця № № 1, 2 на підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 74,9 кв. м за ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 07 лютого 2008 року НОМЕР_1 на стояночні місця № № 1,2 на підземній автостоянці за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності від 31 січня 2008 року НОМЕР_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини з договору комісії, ОСОБА_2 своїми протиправними діями, які полягали в укладенні договорів про дольову участь у будівництві, зазначивши себе та ОСОБА_3 як осіб, які набувають право власності на квартиру, фактично порушив умови договору комісії та права позивача, а свідоцтва, які посвідчують право власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , видані з порушенням вимог законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції погодився з тим, що ОСОБА_2 порушено зобов`язання, що виникло із договору комісії, проте відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності того, що він приступав до його виконання, зокрема вносив кошти отримані у ОСОБА_1 в рахунок придбання права власності на спірну квартиру на себе та ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду,ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 була повідомлена про дату та час розгляду справи у суді першої інстанції, відмовлялася підписувати розписку та зловживала процесуальними правами, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для скасування рішення суду першої інстанції;

позивач довів належними доказами те, що передані ним за актом грошові кошти були внесені за договором дольової участі; договір комісії недійсним не визнаний, а ОСОБА_2 не виконав умов договору та діяв недобросовісно, ввів позивача в оману надавши витяг з реєстру на підтвердження права власності позивача на спірне майно.

У листопаді 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заяви та клопотання

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить суд постановити окрему ухвалу про направлення матеріалів до національної поліції з метою відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 та притягнення до відповідальності за фактом використання завідомо підроблених документів, шахрайських дій, відповідальність за які передбачені статтею 190 КК України, частиною четвертою статті 358 КК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що посилання в касаційній скарзі на непостановлення окремої ухвали не свідчить про несправедливу процедуру. При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про постановлення окремої ухвали суду касаційної інстанції є необґрунтованим. Суд під час розгляду справи не встановив підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для вчинення відповідної процесуальної дії. Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали належить відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складено договір комісії від 09 серпня 2003 року, відповідно до якого комісіонер ( ОСОБА_2 ) зобов`язався за винагороду (683 550,00 грн) вчинити дії від свого імені та за рахунок комітента ( ОСОБА_1 ) і придбати в інтересах комітента житло шляхом інвестування, у тому числі за рахунок дольової участі у будівництві житла, 5-ти кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 (12 поверх) загальною площею орієнтовно 285 кв. м, а також 2-х місць на автостоянці (а. с. 8-10 т. 1), а 21 лютого 2006 року складено акт прийому-передачі коштів ОСОБА_1 - ОСОБА_5 у розмірі 683 550,00 грн (а. с. 11 т. 1).

11 серпня 2003 року, між Виробничо-комерційною фірмою «АСК ЛТД», за дорученням Приватного підприємства «ЗАРС» (замовник), відповідно до договору доручення № 6 про дольову участь у будівництві житла від 15 серпня 2002 року, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір № 258/3 про дольову участь у будівництві житла у будинку будівельний АДРЕСА_4 , 5-ти кімнатної квартири АДРЕСА_5 на 12 поверсі загальною площею 285 кв. м, при цьому, вартість квартири становить 550 000,00 грн, а 27 грудня 2007 року складено акт № 48 прийому-передачі квартири АДРЕСА_5 на виконання договору доручення № 6 про дольову участь у будівництві житла від 15 серпня 2002 року, договір від 11 серпня 2003 року № 258/3 про дольову участь у будівництві житла (а. с. 14-16 т. 1).

01 грудня 2003 року між Виробничо-комерційною фірмою «АСК ЛТД», за дорученням Приватного підприємства «ЗАРС» (замовник), відповідно до договору доручення № 11 про дольову участь у будівництві житла від 02 червня 2003 року, та ОСОБА_2 укладено договір № 21 (11) про дольову участь у будівництві підземної автостоянки, місця 1, 2 за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 60 000,00 грн (а. с. 17, 18 т. 1).

31 січня 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 видано свідоцтво НОМЕР_2 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 284,3 кв. м на підставі договору про право власності про дольову участь у будівництві житла від 11 серпня 2003 року, акта № 48 прийому передачі квартири АДРЕСА_5 від 27 грудня 2007 року (а. с. 20 т. 1).

07 лютого 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на стояночне місце № № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 на АДРЕСА_2 , загальною площею 74,9 кв. м на підставі договору № 21 (11) про дольову участь у будівництві підземної автостоянки від 01 грудня 2003 року, акта прийому-передачі стояночного місця № № 1, 2 на підземній автостоянці від 27 грудня 2007 року (а. с. 19 т. 1).

12 лютого 2008 року зареєстроване право власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , за кожним по Ѕ частці, на квартиру АДРЕСА_1 , при цьому, підставою для реєстрації права власності стало свідоцтво про право власності НОМЕР_2 , видане 31 січня 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради (а. с. 22, 31 зворот, 32, 51-53 т. 1).

Рішенням Приморського районного суду від 17 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2017 року у справі № 522/4050/16-ц за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, позов задоволено, вселено ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 58-62, 71-76 т. 1).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 травня 2017 року у справі № 522/2085/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про збільшення частки у спільній власності та визнання права власності, позов ОСОБА_3 задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_3 в квартиру. У задоволенні зустрічного позову відмовлено (а. с. 63-67 т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції 2004 року).

Правовідносини сторін за договором комісії і договорами про дольову участь у будівництві житла та підземної автостоянки на АДРЕСА_2 виникли у 2003 році і продовжували існувати після набрання чинності ЦК України 2004 року.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (частина перша статті 395 ЦК України 1963 року, частина перша статті 1011 ЦК України 2004 року).

Майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього (частина перша статті 398 ЦК України 1963 року).

Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (частина перша статті 1018 ЦК України 2004 року).

Суди встановили, що між сторонами виникли правовідносини щодо невиконання зобов`язань за договором комісії.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України).

Як передбачено частиною першою статті 76, частинами першою, другою статті 77, частинами першою, другою статті 80 та частиною першою статті 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої комісійної винагороди з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних та рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 травня 2017 року ОСОБА_2 у позові відмовлено з підстав недоведеності факту виконання договору комісії від 09 серпня 2003 року, а саме: укладення договору про дольову участь в інвестуванні квартири АДРЕСА_1 та того, що саме в інтересах комітента було придбано квартиру шляхом інвестування, що комісіонер сплатив кошти на будівництво житла; що комісіонер регулярно, поквартально інформував комітента про хід будівництва житла, писав акти, звіти, робив та надсилав фото тощо (а. с. 68-70 т.1).

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі, що розглядається та відмовляючи у позові, правильно виходив з того, що між сторонами укладено договір, однак комісіонер належним чином не виконав своїх зобов`язань за договором.

Главою 69 розділу ІІ ЦК України не передбачено правових наслідків невиконання зобов`язань за договором комісії комісіонером, а тому до спірних правовідносин підлягає застосування глава 51 ЦК України, якою передбачено загальні правових наслідків порушення зобов`язання та відповідальність за порушення зобов`язання.

Так, статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги не є належним способом поновлення його порушених прав, оскільки як встановлено судом ОСОБА_2 порушено зобов`язання за договором та укладено договір про дольову участь на свою користь та на користь ОСОБА_3 , позивач не позбавлений права на звернення з вимогами про відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання.

При цьому, квартира не перебуває у володінні ОСОБА_2 , який з 2015 року знаходиться за межами України, а на даний час квартира перебуває у володінні та розпорядженні ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги про те, що позивач довів належними доказами того, що передані ним за актом грошові кошти були внесені за договором дольової участі; договір комісії недійсним не визнаний, а ОСОБА_2 не виконав умов договору та діяв недобросовісно, ввів позивача в оману надавши витяг з реєстру на підтвердження права власності позивача на спірне майно, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 була повідомлена про дату та час розгляду справи у суді першої інстанції, відмовлялася підписувати розписку та зловживала процесуальними правами, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав для скасування рішення суду першої інстанції є неприйнятними, оскільки висновки апеляційного суду щодо неналежного повідомлення відповідача підтверджуються матеріалами справи, яким судом надана належна оцінка.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська