Постанова

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 522/14953/17

провадження № 61-20626св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після смерті ОСОБА_2 у січні 2013 року відкрилась спадщина у вигляді 251/2000 частки квартири спільного заселення АДРЕСА_1 .

03 січня 2013 року на майно померлого видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 251/2000 частки вищевказаної квартири на ім`я ОСОБА_1 . Інші 251/2000 частки вказаної квартири після смерті ОСОБА_2 залишились не успадкованими. Не погодившись з вказаним ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, з 251/2000 частки вказаної квартири на 251/1000 частки.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси в позові ОСОБА_1 відмовлено, оскільки за змістом заповіту спадкодавець заповів їй лише 251/2000 частки вищевказаної квартири.

Протягом року після смерті ОСОБА_2 спадщина в частині 251/2000 частки вищевказаної квартири іншими спадкоємцями не прийнята в установленому законом порядку.

Посилаючись на вказані обставини та на відсутність спадкоємців ОСОБА_2 за законом та за заповітом, Одеська міська рада просила задовольнити позовні вимоги на підставі статті 1277 ЦК України, визнати спадщину, що складається з 251/2000 частки вищевказаної квартири після смерті ОСОБА_2 відумерлою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 проживала з померлим ОСОБА_2 однією сім`єю більше ніж як п`ять років до часу відкриття спадщини та звернулась до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування, а тому вимоги позивача є безпідставними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника Поповської І. П. в інтересах Одеської міської ради задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2018 року скасовано, позов задоволено. Визнано спадщину після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з 251/2000 частки квартири спільного заселення АДРЕСА_1 , загальною площею 63,29 кв. м, що належала спадкодавцю на праві власності, відумерлою.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що спадкодавцю належало 2 частки по 251/2000 кожна у квартирі спільного заселення АДРЕСА_1 , проте 15 листопада 2012 року він склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 тільки на 251/2000 частки зазначеної квартирі, інша частка спадкоємцями не успадкована. За відсутності даних про наявність інших спадкоємців ОСОБА_2 та враховуючи те, що ОСОБА_1 , перебуваючи в іншому шлюбі, не надала доказів, що вона входить до кола спадкоємців, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання 251/2000 частки цієї квартири відумерлою.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, щов провадженні суду знаходиться її позов до Одеської міської ради про визнання права власності на спадкове майно на спірну частку нерухомого майна, виходячи з того, що у разі задоволення судом її позову, остання, як спадкоємець, не буде позбавлена права вимагати передання відумерлої спадщини в натурі на підставі частини другої статті 1280 ЦК України, а у разі його продажу - буде мати право на грошову компенсацію.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , оскільки проживала із спадкодавцем однією сім`єю більш ніж п`ять років до моменту відкриття спадщини, у зв`язку з чим звернулась до суду з відповідним позовом, який розглядається Приморським районним судом у м. Одесі. Представник ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції зупинити провадження по цій справі до розгляду справи за її позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, однак суд безпідставно відмовив.

Відзив до суду касаційної інстанції не поданий

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 522/14953/17 з Приморського районного суду м. Одеси. Зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 13 червня 1990 року мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з відповідачкою у зазначеній квартирі спільного заселення АДРЕСА_1 мешкала сім`я: ОСОБА_3 (мати) та ОСОБА_2 (син), яким у зазначеній квартирі належало по 251/2000 частки на праві спільної часткової власності.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , після смерті матері ОСОБА_3 , як спадкоємець оформив свідоцтво про право на спадщину на 251/2000 частки вищевказаної квартири.

15 листопада 2012 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким належну йому 251/2000 частку квартири АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 належало дві частки по 251/2000 частин на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 09 листопада 2004 року та на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06 квітня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно довідки від 06 червня 2013 року у квартирі АДРЕСА_1 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 проживав один.

11 червня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою для прийняття спадщини на 251/2000 частки у квартирі АДРЕСА_1 .

10 липня 2013 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 251/2000 частки вищевказаної квартири.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2017 року (справа №522/14063/16) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що спадкоємець заповів ОСОБА_1 тільки 251/2000 частки, які він отримав на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Також судами встановлено, що після смерті ОСОБА_2 інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини на частку майна, яка залишилась не успадкованою, до нотаріальної контори не зверталися.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті

Частинами першою, другою та третьою статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про прийняття спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частинами першою та другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна (частини перша та друга статті 1221 ЦК України).

Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Аналогічна за змістом стаття 278 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду.

У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Суди встановили, що ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 на підставі заповіту 251/2000 частки у квартирі АДРЕСА_1 .

Інші спадкоємці після смертіОСОБА_2 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини на частку майна, яка залишилась не успадкованою, не зверталися.

Встановивши відсутність спадкоємців ОСОБА_2 за заповітом і за законом на інші 251/2000 частки квартирі та дотримання Одеською міською радою вимоги щодо подання заяви про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, апеляційний суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про визнання 251/2000 частки у квартирі АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №520/11547/15-ц (провадження №61-30827св18).

Також апеляційний суд вмотивовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що нею подано позов до Одеської міської ради про визнання права власності на спірну частку нерухомого майна, що є підставою для зупинення провадження по цій справі.

Як роз`яснено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі коли після спливу строку для прийняття спадщини та розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (стаття 1272 ЦК), такі спадкоємці мають право вимагати передання їм частки в натур шляхом перерозподілу майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. При переході за цих обставин спадкового майна як відумерлої спадщини до територіальної громади такий спадкоємець має право вимагати його передання в натурі, а у разі його продажу має право на грошову компенсацію на підставі статті 1280 ЦК.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2020 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного рішення суду підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов