Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 522/15183/17

провадження № 61-11783св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеський національний політехнічний університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеського національного політехнічного університету на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року в складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2020 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

15 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Одеського національного політехнічного університету, який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила:

- визнати її звільнення з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету незаконним;

- скасувати наказ від 30 червня 2017 року № 514-к про її звільнення з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету;

- поновити її на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету;

- стягнути з Одеського національного політехнічного університету на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 421 944,45 грн.

Позов мотивований тим, що з 22 лютого 2006 року вона працювала в Одеському національному політехнічному університеті на різних посадах. Останньою посадою, яку вона обіймала, була посада старшого викладача кафедри інформаційної безпеки.

Наказом від 30 червня 2017 року № 514-к її звільнено з роботи за вчинення аморального проступку не сумісного з продовженням роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Посилаючись на те, що, перебуваючи на вищевказаній посаді не вчиняла жодного аморального проступку, вказані відповідачем підстави звільнення є надуманими з огляду на її принципову позицію щодо навчального процесу та розформування кафедри інформаційної безпеки, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.

Оскільки формальну відповідь ректора Одеського національного політехнічного університету щодо свого звільнення вона отримала лише 24 липня 2017 року, вважає, що визначений частиною першої статті 233 КЗпП України строк для звернення до суду пропущений з поважних причин і підлягає поновленню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року позов задоволено частково. Визнано поважною причину пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду та поновлено їй строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору. Скасовано наказ від 30 червня 2017 року № 514-К про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету. Поновлено ОСОБА_1 з 30 червня 2017 року на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки Одеського національного політехнічного університету. Стягнуто з Одеського національного політехнічного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 113 723 грн. В частині поновлення на роботі рішення допущено до негайного виконання. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване відсутністю в діях ОСОБА_1 аморального проступку, не сумісного з продовженням її роботи, що є підставою для скасування наказу від 30 червня 2017 року № 514-К та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

При цьому судом зазначено, що встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 пропущений з поважних причин, оскільки початком перебігу його слід вважати 24 липня 2017 року під час отримання позивачем відповіді ректора Одеського національного політехнічного університету.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Одеського національного політехнічного університету залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача.

При цьому суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду, зазначивши, що порушене право позивача є таким, що підлягає захисту судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У серпні 2020 року Одеський національний політехнічний університет подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм матеріального і процесуального права при відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно поновили позивачу пропущений строк звернення до суду та на врахували, що матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_1 була ознайомлена про звільнення 29 червня 2017 року на засіданні профспілкового комітету Одеського національного політехнічного університету. Поза увагою суду залишились відомості, які мітяться в книзі реєстрації трудових книжок, відповідно до яких позивач отримала трудову книжку 03 липня 2017 року. Суди попередніх інстанцій неправильно встановлено дату, від якої має відраховуватись встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк на звернення до суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 522/15183/17 з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного політехнічного університету про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала в Одеському національному політехнічному університеті на посаді старшого викладача кафедри інформаційної безпеки, яку займала згідно результатів конкурсу з 17 жовтня 2016 року.

26 червня 2017 року ректор Одеського національного політехнічного університету направ голові профкому університету подання щодо звільнення з роботи старшого викладача кафедри інформаційної безпеки ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставами вищевказаного подання зазначено, що виконуючи обов`язки заступника директора ПБРТ з навчальної роботи, ОСОБА_1 зловживала покладеними на неї обов`язками, а саме: сприяла окремим студентам університету у вирішенні їх проблем з навчанням, за що отримувала від них грошові кошти, чим допустила аморальний проступок, не сумісний з продовженням роботи, та порушила вимоги пункту 3 статті 58 Закону України «Про вищу освіту», пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до протоколу № 19 засідання первинної профспілкової організації працівників Одеського національного політехнічного університету від 29 червня 2017 року ухвалено надати згоду профкому на звільнення з роботи старшого викладача кафедри інформаційної безпеки ОСОБА_1 за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Наказом від 30 червня 2017 року № 514-к старший викладач кафедри інформаційної безпеки ОСОБА_1 звільнена з роботи 30 червня 2017 року за згодою профспілкового комітету за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

13 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою на ім`я ректора Одеського національного політехнічного університету з проханням надати їй розширене обґрунтування причин звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

У відповіді від 24 липня 2017 року № 1741/104-08 ректор Одеського національного політехнічного університету повідомив ОСОБА_1 , що підставою її звільнення є рішення адміністрації університету, прийняте за згодою профспілкового комітету, відповідно до пункту 3 статті 58 Закону України «Про вищу освіту» - недотримання норм педагогічної етики, моралі, неповага гідності осіб, які навчаються в університеті, та пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України - вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадськи місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

При необґрунтованості позовних вимог працівника або власника суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог саме з цієї підстави, але якщо позовні вимоги є обґрунтованими, а строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, пропущений без поважних причин, суд відмовляє в позові у зв`язку з пропуском установленого строку для звернення до суду, оскільки пропуск такого строку є самостійною підставою для відмови в позові. При обґрунтованості позовних вимог і пропуску строку з поважних причин строк звернення до суду поновлюється, а позовні вимоги задовольняються.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вважав позов обґрунтованим, оскільки відсутні будь-які факти вчинення ОСОБА_1 аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, який відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України є підставою для звільнення позивача.

Вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом, суд першої інстанції вважав, що такий пропущений з поважних причин, оскільки про порушення свого права позивач дізналась 24 липня 2017 року з відповіді ректора Одеського національного політехнічного університету, а тому саме з цієї дати слід обраховувати визначений частиною першою статті 233 КЗпП України строк.

Апеляційний суд погодився з вказаним висновком місцевого суду, посилаючись на те, що порушене право позивача є таким, що підлягає захисту судом.

Звертаючись з апеляційною скаргою, Одеський національний політехнічний університет, посилався на те, що трудову книжку ОСОБА_1 отримала 03 липня 2017 року, що підтверджується її підписом в книзі реєстрації трудових книжок, копія якої міститься в матеріалах справи.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. Тобто, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.

Стаття 233 КЗпП України визначає день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист права. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, зазначена норма статті конкретизує це правило стосовно до випадку звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд вищевказаного не врахував, не надав оцінки доводам апеляційної скарги Одеського національного політехнічного університету та не дослідив наявний у матеріалах справи витяг з книги реєстрації трудових книжок, який є юридично значимим фактом для визначення початку перебігу строку у справах про звільнення працівників.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, не дослідив надані сторонами докази в сукупності, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки суд не в повній мірі дослідив наявні у справі докази, надані сторонами, а оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, норми матеріального права відповідно до них не застосовані, суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості усунути ці недоліки, тому справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Одеського національного політехнічного університету задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 17 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді : В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун