Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/16225/17
провадження № 61-9789св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») в особі
філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору про відновлювальну кредитну лінію від 16 серпня 2007 року відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України»), правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», надало ОСОБА_3 кредит у розмірі 250 000 доларів США зі сплатою процентів за його користування у розмірі 14 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту 16 серпня 2017 року.
У рахунок належного виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 16 вересня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 укладено договір поруки.
Крім того, 16 вересня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань щодо повернення наданих кредитних коштів не виконувала, то ПАТ «Державний ощадний банк України», яке є правонаступником ВАТ «Державний ощадний банк України», звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 359 349,99 доларів США.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2013 року позовні вимогиПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі його філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 16 серпня 2007 року у загальному розмірі 359 349,99 доларів США, що станом на 06 лютого 2012 року за курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 2 871 098,62 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом 171 850 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 373 029,95 грн; прострочена заборгованість за кредитом 78 149,64 доларів США, що за курсом НБУ складає 624 392,18 грн; заборгованість за відсотками 78 913,69 доларів США, що за курсом НБУ складає 630 496,71 грн; заборгованість зі сплати пені та відсотками 15 066,86 доларів США, що за курсом НБУ складає 120 379,69 грн; заборгованість зі сплати пені по основному боргу 15 469,80 доларів США, що за курсом НБУ складає 123 599,06 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2013 року змінено.
Зменшено суму заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку, з 171 850 доларів США на 59 731,38 доларів США та вказано, що з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 269 082 долари США, що за курсом НБУ становить 2 000 884,45 грн, та 243 978,75 грн, з яких залишок заборгованості за кредитом складає 112 118 доларів США, що за курсом НБУ становить 895 794, 14 грн.
Після набрання законної сили рішенням суду, його направлено на примусове виконання до Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Приморський ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області).
Під час здійснення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду, позивачу стало відому про те, що в квартирі
АДРЕСА_1 з 14 червня 2017 року зареєстровані ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_2 , 2016 року народження.
Позивач зазначав, що ОСОБА_3 здійснила реєстрацію у квартирі ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_2 , 2016 року народження, в порушення вимог договору іпотеки, а саме без згоди на це іпотекодержателя, а також реєстрація вказаних осіб у квартирі перешкоджає примусовій її реалізації в межах виконавчого провадження.
На підставі викладеного ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» просило виселити ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_2 , 2016 року народження, з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що майно, яке передано в іпотеку, придбано не за рахунок кредитних коштів, тому виселення з такого житла осіб без надання іншого жилого приміщення є порушенням частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
При цьому позивачем не доведено, що у порушення частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР ним направлялася відповідачам письмова вимога добровільно звільнити квартиру протягом одного місяця.
Оскільки позивач не є власником спірної квартири, яка є предметом іпотечного договору від 16 серпня 2007 року, тому у нього відсутнє право вимагати виселення власника та інших осіб із належного йому на праві власності нерухомого майна.
Крім того, вимога банку про зняття з реєстрації відповідачів є передчасною та похідною від вимоги про виселення.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 травня 2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовну заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено частково.
Виселено ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_2 , 2016 року народження, законним представником якої є ОСОБА_1 , з квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив із наявності правових підстав для примусового виселення відповідачів із квартири, яка передана в іпотеку.
При цьому, суд зазначив про те, що відповідачі не є членами сім`ї власника квартири - ОСОБА_3 , договір найму іпотечного житла із власником квартири не укладали, договірні правовідносини між ними та позивачем відсутні, тому вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Крім того, у порушення договору іпотеки від 16 серпня 2007 року реєстрацію відповідачів у квартирі, яка є предметом іпотеки, здійснено без попереднього погодження іпотекодержателя ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк».
Оскільки ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» не заявляло вимог про виселення власника квартири ОСОБА_3 , тому право власності останньої на іпотечне майно не порушено, у зв`язку з чим банк правомірно пред`явив вимоги до відповідачів, які зареєстровані в іпотечному майні.
Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що банк як іпотекодержатель зобов`язаний направити мешканцям жилого приміщення, переданого в іпотеку, письмову вимогу про добровільне звільнення цього приміщення протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги лише в разі позасудового врегулювання спору на підставі договору. В разі примусового звернення стягнення на предмет іпотеки зазначена вимога не застосовується.
У зв`язку з тим, що виселення відповідачів із квартири є достатньою та самостійною підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання, тому вимога ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» про зняття з реєстрації відповідачів є передчасною.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , 2016 року народження, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування положень статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), постановах Верховного Суду України від: 25 листопада 2015 року провадження № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року провадження № 6-1469цс15, 03 лютого 2016 року провадження №№ 6-1449цс15, 6-2947цс15 та 10 лютого 2016 року провадження № 6-2830цс15 та постанові Верховного Суду від 27 липня 2020 року у справі № 202/5200/17, а саме що при виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредитних коштів і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Крім того, ухвалюючи рішення про виселення, суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права не зазначивпостійного жилого приміщення, що надається особі, яку виселяють.
Доводи інших учасників справи
ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції та зазначило, що ОСОБА_3 здійснила реєстрацію відповідачів у квартирі, яка є предметом іпотеки, в порушення умов договору іпотеки від 16 серпня 2007 року, відповідачі не є членами її сім`ї і не проживають у спірній квартирі.
Крім того, реєстрація відповідачів у квартирі перешкоджає примусовій реалізації іпотечного нерухомого майна в межах примусового виконання судового рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
01 вересня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 16 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_3 укладено договір про відновлювальну кредитну лінію, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 250 000 доларів США зі сплатою процентів за його користування у розмірі 14 % річних з кінцевим терміном погашення кредиту 16 серпня 2017 року.
У рахунок належного виконання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 16 серпня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_4 укладено договір поруки.
Згідно з пунктом 1.2. Іпотечного договору від 16 серпня 2007 року, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 45,2 кв.м., яка належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 09 листопада 2001 року.
Внаслідок невиконання ОСОБА_3 умов кредитного договору,
ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі його філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося з позовом до Приморського районного суду м. Одеси про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку.
Приморським районним судом м. Одеси 17 грудня 2013 року ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі його
філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії від 16 серпня 2007 року у загальному розмірі 359 349,99 доларів США, що станом на 06 лютого
2012 року за курсом НБУ складає 2 871 098,62 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом 171 850 доларів США, що за курсом НБУ складає 1 373 029,95 грн; прострочена заборгованість за кредитом 78 149,64 доларів США, що за курсом НБУ складає 624 392,18 грн; заборгованість за відсотками 78 913,69 доларів США, що за курсом НБУ складає 630 496,71 грн; заборгованість зі сплати пені та відсотками 15 066,86 доларів США, що за курсом НБУ складає 120 379,69 грн; заборгованість зі сплати пені по основному боргу 15 469,80 доларів США, що за курсом НБУ складає 123 599,06 грн.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2013 року змінено, зменшено суму заборгованості за кредитом, що підлягає стягненню солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку, та зменшено суму заборгованості за кредитом з 171 850 доларів США на 59 731,38 доларів США й вказано, що з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає стягненню солідарно заборгованість у загальному розмірі 269 082 долари США, що за курсом НБУ становить 2 000 884,45 грн, та 243 978,75 грн, з яких залишок заборгованості за кредитом складає 112 118 доларів США, що за курсом НБУ становить 895 794, 14 грн.
Вказане рішення суду набрало законної сили й направлено на примусове виконання до Приморського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області.
Постановою Приморського ВДВС міста Одеси ГТУЮ в Одеській області
від 22 травня 2017 року описано та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_3
14 червня 2017 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_2 , 2016 року народження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , 2016 року народження, підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону України «Про іпотеку».
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Так, згідно з частиною другою статті 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Крім того, одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є позасудове врегулювання, яке здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Судами установлено, що на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором.
При цьому, питання звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку не вирішувалося, до суду з таким позовом позивач не звертався, відсутні докази й використання права на звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, який є позасудовим.
Разом з тим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення боргу, який було задоволено, та відкрито виконавче провадження на його виконання.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.
Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).
Відповідно до статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 грудня
2018 року у справі № 638/14123/14-ц (провадження № 61-21712св18),
від 19 червня 2020 року у справі № 332/2922/19 (провадження
№ 61-6047св20).
Місце проживання ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2 , 2016 року народження, зареєстровано у спірній квартирі за згодою власника ОСОБА_3 після укладання договору іпотеки, вони вважають себе членами сім`ї власника, набули права користування спірною квартирою відповідно до статті 405 ЦК України,
статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.
Відповідно достатті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Таким чином, ОСОБА_3 , яка є власником спірної квартири, мала право вчинити дії щодо розпорядження своїм майном.
Крім того, посилання позивача на те, що іпотекодавець ОСОБА_3 , всупереч умов іпотечного договору, не повідомив іпотекодержателя про реєстрацію в іпотечному майні малолітньої ОСОБА_2 , 2016 року народження, та згоди на проведення вказаний дій не отримував, є безпідставними, оскільки факт реєстрації боржником в іпотечному майні малолітньої особи не впливає на встановлений порядок передачі на реалізацію нерухомого майна, право на користування яким мають малолітні діти. При цьому, стягувач не позбавлений можливості захистити своє порушене право, спричинене порушенням умов іпотечного договору у спосіб, встановлений нормами законодавства України.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, не звернув увагу, що банк не набув у визначеному законом порядку права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав на звернення до суду із позовом про виселення осіб, які проживають у цій квартирі.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі
№ 235/9835/15-ц (провадження № 61-8142св18) та від 06 серпня 2020 року у справі № 324/783/18 (провадження № 61-3146св20).
Крім того, 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).
Вирішуючи спір та виселяючи ОСОБА_1 , малолітню ОСОБА_2 , 2016 року народження, суд апеляційної інстанції не врахував, що під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» виселення осіб з іпотечного майна є неможливим.
Отже, місцевий суд, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності та надавши їм правову оцінку, дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк».
Апеляційний суд не врахував указані вище норми права, тому дійшов помилкових висновків про задоволення позову ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» та виселення ОСОБА_1 , малолітньої ОСОБА_2 , 2016 року народження, з квартири АДРЕСА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання касаційної скарги ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , сплатила 3 200 грн, які підлягають стягненню з позивача на її користь.
Керуючись статтями 141 400 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2020 року скасувати, та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 17 липня 2019 року.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 3 200 (три тисячі двісті) гривень судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська
С. П. Штелик