№ 522/16737/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 522/16737/17

провадження № 61-4395св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року у складі судді Науменка А.В. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та усунення перешкод в користуванні майном.

17 травня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси змінено відповідача ОСОБА_2 на належного відповідача - ОСОБА_3

17 травня 2018 року ОСОБА_4 до ОСОБА_3 подано позов у новій редакції, в якій остання просила:

- визнати облаштування санвузла на сходовій площадці будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 протиправним;

- зобов`язати ОСОБА_3 за власні кошти привести сходову площадку у первісний стан, який існував до облаштування санвузлу.

У серпні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просила:

- визнати приватизацію квартири АДРЕСА_2 в частині приватизації самовільно збудованого санвузлу частково недійсною;

- визнати договір купівлі-продажу 349/1000 частини вказаної квартири, укладений 10 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частково недійсним в частині самовільно збудованого санвузлу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року зазначені справи об`єднано в одне провадження та продовжений розгляд справи по суті під № 522/16737/17.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 на третьому поверсі.

На цьому ж поверсі знаходиться квартира АДРЕСА_4 , частина якої (349/1000) належала ОСОБА_2 , а інша частина (651/1000) належала його доньці ОСОБА_3 .

Сходові конструкції багатоквартирного будинку АДРЕСА_5 є спільною сумісною власністю співвласників будинку.

У 1998 році ОСОБА_2 звернувся до Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів з проханням затвердити проект збудованого санвузла у квартирі АДРЕСА_4 .

Розпорядженням № 1364 від 02 грудня 1998 року Центральною районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів затверджено проект реконструкції квартири.

В подальшому, без згоди усіх мешканців будинку ОСОБА_5 самовільно здійснив реконструкцію, демонтував дерев`яну конструкцію, на якій знаходилась вбиральня для потреб мешканців квартир АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_4 , та облаштував власний санвузол.

Розпорядженням Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 777 від 17 серпня 2001 року задоволено протест прокурора Центрального району м. Одеси та скасовано Розпорядження № 1364 від 02 грудня 1998 року «Про затвердження проекту облаштування санвузла в квартирі АДРЕСА_2 ».

Позивач вказує, що облаштування санвузла на сходовій площадці в будинку АДРЕСА_1 здійснено без дотримання встановленого порядку, з порушенням будівельних норм, спричинило руйнування будинку в цілому та обмежило доступ до її квартири.

У 2004 році відповідачі приватизували квартиру АДРЕСА_2 .

10 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 349/1000 частини квартири АДРЕСА_2 .

На даний час власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 .

Позивачка вважає, що проведена у 2004 році приватизація та указаний договір купівлі-продажу частини квартири між відповідачами є незаконними в частині права на реконструйоване приміщення (санвузла).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що облаштування санвузла у квартирі АДРЕСА_2 було здійснено відповідно до вимог чинного на момент такого облаштування законодавства, відповідне розпорядження органу державної влади позивачкою не оскаржувалось, у зв`язку із чим вимога про визнання облаштування санвузла протиправним та усунення перешкод у користування майном є необґрунтованою.

Суд також вважав, що приватизація житла була проведена у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд виходив з їх безпідставності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

06 травня 2022 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року.

В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

01 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_4 є власницею квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданого 24 липня 1997 року на підставі Розпорядження органу приватизації № 98201 від 24 липня 1997 року.

Указана квартира знаходиться на третьому (останньому) поверсі триповерхового будинку під АДРЕСА_5 .

На даному (третьому) поверсі будинку під АДРЕСА_5 всього знаходиться дві квартири - належна позивачці ОСОБА_4 на праві приватної власності квартира під АДРЕСА_8 та належна на праві приватної власності відповідачці ОСОБА_3 квартира під АДРЕСА_4 .

Для забезпечення власних потреб відповідач ОСОБА_2 на підставі Розпорядження № 1364 від 02 грудня 1998 року Центральною районною адміністрацією виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів «Про затвердження проекту облаштування санвузла в квартирі АДРЕСА_2 » здійснив у 1999 році реконструкцію дерев`яної конструкції, у якій для забезпечення потреб мешканців квартир було облаштовано спільну вбиральню.

Після реконструкції на місці спільної вбиральні був облаштований особистий санвузол для квартири АДРЕСА_4 з відповідною зміною входу до нього безпосередньо з квартири.

Розпорядженням Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 777 від 17 серпня 2001 року було задоволено протест прокурора Центрального району м. Одеси та скасовано Розпорядження Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 1364 від 02 грудня 1998 року «Про затвердження проекту облаштування санвузла в квартирі АДРЕСА_2 ».

Встановлено, що 17 вересня 2001 року Одеською обласною службою Української державної інвестиційної експертизи Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України листом № 194 повідомлено першого заступника голови Центральної районної адміністрації про те, що, розглянувши скаргу ОСОБА_4 , служба повідомляє про відсутність відхилень від нормативів облаштування тамбуру та санвузлу квартира АДРЕСА_2 .

У жовтні 2002 року Одеський філіал НДІ ПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ України з питань житлово-комунального господарства розробив технічний висновок зберігання санітарно-технічного вузла та тамбуру у квартирі АДРЕСА_2 , відповідно до змісту якого внутрішнє планування квартири та призначення приміщень збережені відповідно до проекту, основні несучі та огороджувальні конструкції квартири находяться в задовільному технічному стані, квартира придатна до експлуатації.

14 листопада 2002 року 4-а самостійна державна пожежна частина Управління державної пожежної охорони УМВС в Одеській області, розглянувши технічний висновок, не заперечує проти збереження санітарно-технічного вузла та тамбуру у квартирі АДРЕСА_2 .

14 лютого 2003 року Державна санітарно-епідеміологічна служба м. Одеси прийшла до висновку про можливість збереження та подальшу експлуатацію прибудованого тамбуру до квартира АДРЕСА_2 .

23 липня 2003 року Розпорядженням № 1365 Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, керуючись Положенням про районну адміністрацію Одеської міської ради затверджено технічний висновок збереження санітарно-технічного вузла і тамбуру у квартирі АДРЕСА_2 , дозволено ОСОБА_5 зберегти виконану прибудову, вважати квартиру прийнятою до експлуатації. Дана указівка відділу обліку та розподілу житлової площі внести зміни у лицьовий рахунок даної квартири, а саме - прийнята до експлуатації квартира загальною площею 69,7 кв.м (житловою площею 35,9 кв.м).

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 24 травня 2004 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, 651/1000 квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3

На даний час власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Так, відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 152 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що на підставі Розпорядження Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 1364 від 02 грудня 1998 року «Про затвердження проекту облаштування санвузла квартири АДРЕСА_2 » ОСОБА_2 у 1999 році здійснив реконструкцію дерев`яної конструкції, у якій раніше для забезпечення потреб мешканців квартир було облаштовано спільну вбиральню.

Після реконструкції на місці спільної вбиральні був облаштований особистий санвузол для квартири АДРЕСА_2 з відповідною зміною входу до нього безпосередньо з квартири.

На час проведення реконструкції Розпорядження № 1364 було чинним.

Крім того, 23 липня 2003 року Розпорядженням № 1365 Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради на підставі Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради затверджено технічний висновок збереження санітарно-технічного вузла і тамбуру у квартирі АДРЕСА_2 , дозволено ОСОБА_5 зберегти виконану прибудову, вважати квартиру, загальною площею 69,7 кв.м, житловою площею 35,9 кв.м, прийнятою до експлуатації.

Установивши, що облаштування санвузла у квартирі АДРЕСА_2 було здійснено відповідно до вимог чинного на момент такого облаштування законодавства, а зазначене розпорядження Приморської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради не оскаржувалося, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у частині визнання облаштування санвузла протиправним та усунення перешкод у користування майном, з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Разом із цим, відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК Української України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).

Законом № 2482-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (пункт 1 статті 2 Закону № 2482-XII).

Пунктами 1, 2, 5 статті 8 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача квартир (будинків) у власність громадян з

доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5

цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин також регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення) (втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 30).

Пунктами 24, 26 Положення визначено, що орган приватизації оформляє розрахунки та видає розпорядження (додаток 8). На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру (додаток 9), а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло (додаток 10) та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі (додаток 11).

Пунктом 28 Положення передбачено, що свідоцтво на право власності на квартиру (будинок) підлягає обов`язковій реєстрації в органах технічної інвентаризації.

Встановлено, що Розпорядження органу приватизації № 183996 від 24 травня 2004 року прийнято уповноваженим органом, у порядку передбаченому Законом № 2482-ХІІ та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян.

Розпорядження оформлено відповідним Свідоцтвом про право власності на житло від 24 травня 2004 року, зареєстровано і записано у реєстрову книгу за № 8-15444 в органі технічної інвентаризації.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання приватизації квартири АДРЕСА_2 в частині приватизації самовільно збудованого санвузлу недійсною, оскільки приватизація житла була проведена у передбаченому чинним законодавством України порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, суди обгрунтовано виходили з того, що ОСОБА_4 не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу та вказаним договором її права та інтереси не порушені.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов