ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року

м. Київ

справа №522/16821/18

адміністративне провадження №К/9901/68209/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на окрему ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 (колегія суддів у складі: Димерлія О. О., Коваля М. П., Кравченка К. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року Головне управління Державної Міграційної служби України в Одеській області (далі - позивач, ГУ ДМС України в Одеській області) звернулося до суду з адміністративним позовом до громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 21.09.2018 позов задовольнив: затримав громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на строк необхідний для виконання рішення про примусове видворення, але не більш як на 6 місяців до 17.01.2019 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, до поміщення в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України утримувати особу в ІТТ ГУ НП в Одеській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача відсутній документ, що підтверджує його особу, він не має законних підстав для перебування на території України, тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилитиметься від виконання рішення про його примусове видворення. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 06.11.2018 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.09.2018 скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ГУ ДМС в Одеській області до громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення відмовив.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, серед іншого, виходив з того, що уповноваженими органами ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято рішення про примусове повернення в країну походження № 379 від 19.09.2018 відносно громадянина В`єтнаму на ім`я ОСОБА_1 , тобто позивачем було прийняте рішення про примусове повернення зовсім іншої особи. Разом з тим, у повідомленні щодо рішення про примусове повернення в країну походження серед інших громадян зазначено громадянина В`єтнаму на ім`я ОСОБА_1 , тобто також зазначено інше ім`я, відтак ОСОБА_1 не було повідомлено про прийняття щодо нього рішення про примусове повернення в країну походження, отже, не будучи обізнаним про прийняття такого рішення 19.09.2018 він, відповідно, був позбавлений можливості самостійно виконати його шляхом залишення території України з поважних причин, фактично був затриманий працівниками ГУ ДМС України в Одеській області. Також суд зазначив, що всупереч приписів статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 6 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110, в рішенні суду першої інстанції визначено утримання ОСОБА_1 у ІТТ ГУ НП в Одеській області до розміщення в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Крім того, П`ятим апеляційним адміністративним судом постановлено окрему ухвалу від 06.11.2018, в якій зазначено, що про викладене довести до відома ГУ ДМС України в Одеській області для вжиття відповідних заходів реагування з метою усунення причин та умов, що призвели до порушення вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Про вжиті заходи повідомити П`ятий апеляційний адміністративний суд у місячний термін.

Постановляючи окрему ухвалу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення ГУ ДМС в Одеській області частини першої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 6 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110, та неналежне виконання своїх обов`язків працівниками, які мали відношення до оформлення матеріалів та прийняття відповідних рішень відносно відповідача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із окремою ухвалою, представник ГУ ДМС України в Одеській області просив скасувати окрему ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018. На обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що 20.09.2018, після повторного виявлення співробітниками УБЗПТЛ ГУ НП України в Одеській області громадянина В`єтнаму на ім`я ОСОБА_1 , відповідач надав до ГУ ДМС України в Одеській області паспортний документ громадянина В`єтнаму, в якому були зазначені наступні дані власника: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому відповідач підтвердив, що дані, які він надав по відношенню до себе є помилковими та заявив, що дані, вказані в його паспортному документі є дійсними та відповідають його персональним даним. Наголошує на тому, що відповідно до Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 за № 806/21119, начальник (заступник начальника) органу ДМС, органу охорони державного кордону, яким ініційовано прийняття такого рішення, здійснює контроль за підготовкою та фактичним виконанням примусового видворення, а саме: уточнює дані щодо прийнятого рішення про примусове повернення або примусове видворення та заходів для його реалізації. У зв`язку з чим, було прийнято рішення вважати персональними даними громадянина В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставини справи, оскільки в матеріалах справи наявна розписка відповідача про ознайомлення з рішенням про примусове повернення від 19.09.2018 № 379, окрім цього, під час прийняття зазначеного рішення приймав участь перекладач. Також скаржник зазначає, що 01.11.2018 було виконано рішення суду про примусове видворення та ОСОБА_1 залишив територію України авіарейсом компанії «МАУ» № PS 371 «Київ-Бангкок-Ханой». У зв`язку з чим, вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що паспорт відповідача до теперішнього часу (тобто до 06.11.2018) відповідачу не повернутий. Окрім цього, вважає протиправними висновки щодо вилучення у відповідача паспорту, що унеможливило виконання рішення про примусове повернення, оскільки паспорт було виявлено лише 20.09.2018. Крім цього, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази придбання відповідачем електронного авіаквитка.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Желтобрюх І. Л. (судді-доповідача), Білоуса О. В., Стрелець Т. Г. від 05.02.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДМС України в Одеській області на окрему ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.06.2019 № 797/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 522/16821/18 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2019 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В, Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 522/16821/18.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04.09.2020 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

19.09.2018 працівниками УБЗПТЛ ГУ НП України в Одеській області за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено громадянина Вєтнаму ОСОБА_1 , який на території України знаходиться незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має.

19.09.2018 року стосовно громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення та постановою про адміністративне правопорушення він був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн.

19.09.2018 ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення від 19.09.2018 № 379 про примусове повернення в країну походження відповідача та зобов`язано його покинути територію України у термін до 20.09.2018.

У визначений у рішенні про примусове повернення термін відповідач з території України не виїхав.

20.09.2018 ГУ ДМС України було подано адміністративний позов до відповідача про примусове видворення.

Відповідно до Акту прикордонного контролю про повернення пасажира, ОСОБА_1 01.11.2018 вибув з України рейсом Київ-Бангкок-Ханой.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою, другою, третьою, четвертою статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їхнього в`їзду в Україну та виїзду з України врегульовано Законом України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Відповідно до пункту 6 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110, розміщення іноземців та осіб без громадянства в пункті тимчасового перебування здійснюється адміністрацією такого пункту на підставі рішення територіального органу ДМС або органу охорони державного кордону згідно з актом, складеним пунктом тимчасового перебування та органом, який доставив іноземців та осіб без громадянства до пункту. До розміщення в пункті тимчасового перебування іноземці та особи без громадянства, стосовно яких адміністративними судами за позовами органів охорони державного кордону чи Служби безпеки в установленому законом порядку прийнято рішення про затримання, утримуються у спеціально обладнаних для зазначених цілей приміщеннях органів охорони державного кордону чи Служби безпеки.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оцінка доводів позивача і висновків суду апеляційної інстанції

Верховний Суд, переглянувши оскаржувану окрему ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Відповідно до статті 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Згідно з частиною першою статті 324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

Відповідно до частини першої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Частиною другою вказаної статті визначено, що у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Положеннями частини четвертої цієї ж статті встановлено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Тобто, окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням передбачених адміністративним процесуальним законом засобів.

Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом вирішення справи по суті.

При цьому такі порушення мають негативно впливати на стан суб`єктивних прав та обов`язків особи в публічно-правових відносинах.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що окрема ухвала суду є одним із інструментів механізму стримувань і противаг, превенції вчинення порушень закону, які адміністративний суд не може самостійно усунути шляхом вжиття належних заходів.

Адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними.

Зі змісту вищевказаних норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» випливає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав уважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Отже, підстави, які дають позивачу право на пред`явлення зазначених позовних вимог виникають після невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, уповноваженими органами ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято рішення про примусове повернення в країну походження № 379 від 19.09.2018 відносно громадянина В`єтнаму на ім`я ОСОБА_1 . Водночас з позовом про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ГУ ДМС України в Одеській області звернулося відносно громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 .

Крім того, суд встановив, що у повідомленні щодо рішення про примусове повернення в країну походження серед інших громадян зазначено громадянина В`єтнаму на ім`я ОСОБА_1 , відтак громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 не було повідомлено про прийняття щодо нього рішення про примусове повернення в країну походження, отже, не будучи обізнаним про прийняття такого рішення 19.09.2018 він, відповідно, був позбавлений можливості самостійно виконати його шляхом залишення території України з поважних причин, фактично був затриманий працівниками ГУ ДМС України в Одеській області.

Також суд зазначив, що уповноваженими органами ГУ ДМС України в Одеській області було вилучено закордонний паспорт відповідача та проставлено у ньому відмітку про прийняття рішення про примусове повернення в країну походження № 379 від 19.09.2018 та відмітку про заборону в`їзду на територію України строком на 3 роки після чого закордонний паспорт у відповідача було вилучено, що унеможливило виконання ним рішення від 19.09.2018. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що уповноваженими особами ГУ ДМС України в Одеській області відповідачу було надано менше однієї доби для виконання рішення про примусове повернення від 19.09.2018, а саме: до 12:00 год 20.09.2018.

Під час судового засідання суд апеляційної інстанції встановив, що особу не випускали з місця утримання. Не було звернуто уваги на те, що відповідачем було придбано електронний авіаквиток для повернення в країну походження та він не має наміру ухилятися від виконання рішення та не має наміру втекти та переховуватися, тобто відсутній ризик втечі й немає підстав для затримання відповідача.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що не зважаючи на те, що законодавством України, зокрема частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», передбачено можливість самостійно виконати зазначене рішення, міграційною службою фактично позбавлено відповідача такої можливості, не було взято до уваги те, що відповідач не володіє українською мовою та перебував в умовах ізоляції без можливості отримання належної правової допомоги, оскільки фактично його було затримано та він утримувався в приміщенні ДМС в Одеській області, що також унеможливило виконання ним рішення про примусове звернення в країну походження.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 утримувався у ІТТ ГУ НП в Одеській області до розміщення в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що суперечить приписам статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 6 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110, та практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про порушення ГУ ДМС в Одеській області частини першої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункту 6 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110, та неналежне виконання своїх обов`язків працівниками, які мали відношення до оформлення матеріалів та прийняття відповідних рішень відносно відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для постановлення окремої ухвали, та доведення про вказані у ній порушення до відома ГУ ДМС України в Одеській області для вжиття відповідних заходів реагування.

Оцінюючи доводи скаржника, Суд зазначає, що всі його доводи, викладені в позові, збігаються з доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, досліджувалися судом апеляційної інстанції з наданням їм належної правової оцінки. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Посилання позивача в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права при постановленні окремої ухвали є неприйнятним, оскільки вирішення цього питання є суто процесуальною дією суду.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а окрема ухвала без змін.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX, статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Окрему ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк