Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 522/17026/14-ц
провадження № 61-11447св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 11 травня 2017 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на спільне набуте майно.
Позов мотивовано тим, що з 1996 року у м. Норільську вона разом із відповідачем почали спільно проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_1 посилалась на те, що за час спільного проживання між нею та відповідачем існували сімейні стосунки, оскільки вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та багато подорожували.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась спільна дочка - ОСОБА_4 .
У червні 2005 року вона разом із відповідачем, їхньою дочкою ОСОБА_5 та двома її синами оселилися у м. Одесі. Після переїзду до України спільно орендували житлову квартиру
АДРЕСА_1 , де й проживали до 2011 року.
За час спільного проживання ними спільно були набуті об`єкти нерухомості та інше майно. Шлюб між ними ніколи не реєструвався, хоча відповідач робив їй таку пропозицію.
Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю
її та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як подружжя без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по жовтень 2011 року, а також визнати об`єктами права спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 , зокрема:
приміщення
АДРЕСА_2 , загальною площею 219,0 кв. м;
нежиле приміщення магазину № НОМЕР_1 , що розташоване у будинку
АДРЕСА_3 , загальною площею 81,2 кв. м;
нежиле приміщення магазину № НОМЕР_2 , розташоване у будинку АДРЕСА_3 , загальною площею загальною площею 158,8 кв. м;
стояночне місце № 13 відокремленої автостоянки-паркінгу, що розташоване за адресою: будинок АДРЕСА_4 , загальною площею
16,5 кв. м;
стояночне місце № 1,2, що розташоване за адресою: будинок
АДРЕСА_5 , загальною площею 74,9 кв. м;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
209,7 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
36,6 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
203,9 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/2 частку нежитлових приміщень 8-ми поверхового будинку площею
46,7 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/2 частку нежитлових приміщень 8-ми поверхового будинку площею
22,2 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
8,9 кв. м по АДРЕСА_6 ;
машинну стоянку № НОМЕР_3 , площею 13,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 ;
1/2 частку нежитлового приміщення № 202, площею 237,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 ;
автомобіль «ВМW 760 LІ», реєстраційний номер НОМЕР_4 ,
2005 року виготовлення, кузов НОМЕР_5 .
Разом із цим ОСОБА_1 просила розділити спільне сумісне майно між нею та ОСОБА_6 . Визнати за нею право власності на наступне майно: 1/2 частку приміщення № 203, розташованого будинок
АДРЕСА_7 , загальною площею 219,0 кв. м;
1/2 частку нежилого приміщення магазину № НОМЕР_1 , розташованого у будинку
АДРЕСА_3 ;
1/2 частку нежилого приміщення магазину № НОМЕР_2 , розташованого у будинку
АДРЕСА_3 ;
1/2 частку стояночного місця № 13 відокремленої автостоянки-паркінгу,
що розташоване за адресою: будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 16,5 кв. м;
1/2 частку стояночного місця
АДРЕСА_8 , загальною площею 74,9 кв. м;
1/4 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
209,7 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/4 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
136,6 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/4 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
203,9 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/4 частку нежитлових приміщень 8-ми поверхового будинку площею
46,7 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/4 частку нежитлових приміщень 8-ми поверхового будинку площею
202,2 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/4 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку площею
48,9 кв. м по АДРЕСА_6 ;
1/2 частку машинної стоянки № 52, площею 13,1 кв. м, розташована
за адресою: АДРЕСА_3 ;
1/4 частку нежитлового приміщення № 202, площею 237,8 кв. м,
що розташоване за адресою: АДРЕСА_7 ;
1/2 частку автомобіля «ВМW 760 LІ», реєстраційний номер НОМЕР_4 ,
2005 року виготовлення, кузов НОМЕР_5 .
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу та визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Позов мотивовано тим, що у 2002 році у м. Одесі вона познайомилась
з ОСОБА_2 . Через деякий час між ними виникли відносини. У 2004 році ОСОБА_2 переїхав до м. Одеси, де вони проживали в її квартирі.
22 вересня 2004 року ОСОБА_2 запропонував їй зареєструвати шлюб, проте у зв`язку із тим, що вона була студенткою ними було прийняте рішення відкласти реєстрацію шлюбу та проживати спільно однією сім`єю до реєстрації шлюбу. Шлюб між ними був зареєстрований лише 22 вересня 2012 року.
ОСОБА_3 зазначала, що під час спільного проживання вона
та ОСОБА_2 були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет.
За час спільного проживання за спільні кошти ними було придбано
14 об`єктів нерухомості, квартира та нежитлові приміщення.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд встановити факт
її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з червня 2003 року по 22 вересня 2012 року, а також визнати об`єктами спільної сумісної власності її та ОСОБА_2 :
1/2 частку нежитлового приміщення
АДРЕСА_9 , загальною площею 237,8 кв. м, реєстраційний номер майна: 19242498;
нежитлове приміщення № 203, розташоване за адресою: будинок
АДРЕСА_7 , загальною площею 219,0 кв. м, реєстраційний номер майна: 19242528;
нежиле приміщення магазину АДРЕСА_10 , загальною площею 81,2 кв. м, реєстраційний номер майна: 7758326;
нежиле приміщення магазину АДРЕСА_11 , загальною площею 158,8 кв. м, реєстраційний номер майна: 7758632;
місце для стоянки АДРЕСА_12 , загальною площею 13,1 кв. м, реєстраційний номер майна: 8733187;
стояночне місце № 13 відокремленої автостоянки-паркінгу розташоване
за адресою: будинок АДРЕСА_4 , загальною площею 16,5 кв. м, реєстраційний номер майна: 19261283;
1/2 частку квартири
АДРЕСА_13 , реєстраційний номер майна: 22066660;
стояночне місце АДРЕСА_8 , загальною площею 74,9 кв. м, реєстраційний номер майна: 22279017;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 148,9 кв. м, реєстраційний номер майна: 25459692;
1/2 частку нежитлових приміщень 8-ми поверхового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 202,2 кв. м, реєстраційний номер майна: 25459742;
1/2 частку нежитлових приміщень 8-ми поверхового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею146,7 кв. м, реєстраційний номер майна: 25459760;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 203,9 кв. м, реєстраційний номер майна: 25459779;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 136,6 кв. м, реєстраційний номер майна: 25461011;
1/2 частку нежитлових приміщень 9-ти поверхового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 209,7 кв. м, реєстраційний номер майна: 25461141.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2016 року клопотання представника ОСОБА_7 про прийняття позовної заяви ОСОБА_7 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 задоволено. Прийнято позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу та визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя для спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності на спільно набуте майно.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2014 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до Приморського районного суду
м. Одеси.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року
у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не довели, а суд під час розгляду справи по суті не здобув належних та допустимих доказів
на підтвердження факту спільного проживання сторін у зазначений період, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, усталених відносин, що притаманні подружжю.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції відповідно до вимог частин другої-третьої статті 89 ЦПК України оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,
а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, мотивував відхилення або врахування кожного доказу та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позовів через недоведеність фактів спільного проживання сторін у зазначений період, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, взаємних прав
та обов`язків, усталених відносин, що притаманні подружжю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині її позову
та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції
в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16,
від 27 лютого 2019 року у справі № 552/25049/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц,
від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18-ц, від 03 липня 2019 року
у справі № 554/8023/15-ц та від 24 січня 2020 року у справі
№ 490/10757/16-ц.
ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції застосував принцип вибірковості під час застосування до спірних правовідносин
статті 74 СК України та судової практики, в оскаржуваному судовому рішенні посилався виключно на випадки, коли особа обґрунтовувала свій позов однією обставиною/доказом, наприклад, виключно показами свідків або фотографіями, виключно наявністю спільних дітей.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої
та апеляційної інстанції є необ`єктивними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального і процесуального права, без врахування наданих нею письмових доказів, а також без врахування показань свідків
з її боку.
Зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки спільним домашнім відеозаписам її та ОСОБА_2 , на яких видно спільний побут сторін, хрещення дочки, спільний відпочинок, а також відповідям товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-фуд» від 28 вересня
2015 року № УРБ10/14-5094, відомостям щодо членів родини учасника програми «Власний рахунок» (торгова мережа магазин «Сільпо»), регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України
в Одеській області щодо автомобілів Mercedes-Benz Gl 320 та Toyota Prado, приватного підприємства «Квадро-Н» від 05 квітня 2011 року, публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» від 08 квітня 2011 року
№ 138-1/19-18-17/483, товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Вітон Україна» від 30 червня 2015 року № 300615-1, приватного акціонерного товариства «Київстар» від 02 липня 2015 року № 5363124976/03/03/02, приватної стоматологічної клініки «Фідєс» від 08 липня 2015 року, меблевого салону «Далі» від 09 липня 2015 року № 33, ОСББ «Середньофонтанський
19-Б» від 15 липня 2015 року, товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Вітон Україна» від 19 липня 2015 року № 19/7, салону магазину «Tempur - Новые Технологии Сна» від 27 липня 2015 року.
Також, на думку ОСОБА_1 , судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки наказу Одеської спеціалізованої школи № 35 І-ІІ ступенів
з поглибленим вивченням англійської мови Одеської міської ради Одеської області від 06 вересня 2010 року № 183, заяві ОСОБА_2 щодо проходження ОСОБА_8 пришвидшеного курсу 2-3 класу за 2010-2011 учбового року, документам на тварину, листу командира військової частини № 3030 на її ім`я та ім`я ОСОБА_2 , угоді від 06 березня 2007 року, укладеній між нею та приватним акціонерним товариством «Київстар», витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 22 жовтня 2015 року № 29882173, витягу з кримінального провадження від 20 жовтня 2015 року № 12015160500008280, ухвалі слідчого Приморського районного суду м. Одеси судді Каплі О. І. у справі № 522/16441/15-к, рішенню Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року та рішенню Апеляційного суду Одеської області від 11 квітня 2017 року у справі № 522/19849/15-ц, рішенню Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року у справі № 522/4050/16-ц та рішенню Приморського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2016 року у справі № 522/22272/15-ц.
На думку ОСОБА_1 , матеріали справи містять належні та допустимі докази спільного її проживання із ОСОБА_2 однією сім`єю, ведення ними спільного побуду, а також наявності взаємних прав та обов`язків.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи
із Приморського районного суду м. Одеси.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено
до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно із свідоцтвом про встановлення батьківства від 21 травня 2002 рoкy
серії НОМЕР_6 , видaним відділом реєстрації актів цивільного стану територіальної адміністрації Новосибірського району Новосибірської області, ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_10 , яка народилась
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Новосибірську. Мати дитини - ОСОБА_1 (а. с. 41, т. 1).
На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій громадянин рф ОСОБА_2 перебував у зареєтрованому шлюбі з ОСОБА_11 . Шлюб було зареєстровано 22 вересня 2012 року, про що відділом реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції здійснено відповідний актовий запис № 1696 та видaно свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_7 від 22 вересня 2012 року.
ОСОБА_2 разом із ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_12 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 20 березня 2013 року серія НОМЕР_8 (а. с. 197, т. 1).
Згідно з поясненнями свідка ОСОБА_13 , яка є невісткою ОСОБА_1 , зі слів її чоловіка ОСОБА_14 їй відомо про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом у квартирі АДРЕСА_13 . Бачила ОСОБА_2 двічі, у гостях ніколи нe була.
Відповідно до пояснень ОСОБА_15 приблизно з 2005 року
по 2010 рік ОСОБА_2 орендував квартиру
АДРЕСА_1 , яка належала їй. У квартирі проживала ОСОБА_1 зі своїми дітьми. ОСОБА_2 у цій квартирі вона не бачила. Квартиру оплачував ОСОБА_2 . Коли їй були потрібні гроші за оренду квартири завчасно, ОСОБА_2 казав їй отримати ix у його дружини
ОСОБА_7 . У зв`язку із цим, у зазначений період вона неодноразово зустрічалась з ОСОБА_2 на вул. Французький бульвар, де проживала ОСОБА_2 , поблизу універсаму «Сільпо», i отримувала від неї гроші
за оренду квартири, у якій проживала ОСОБА_1 разом із дітьми.
Згідно із довіреностями від 17 грудня 2007 року та 24 грудня 2007 року ОСОБА_1 уповноважувала ОСОБА_2 на отримання її банківських вкладів у відділеннях акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (а. с. 21, 26, 30, 34, 39, т. 5).
01 серпня 2008 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_16 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_14 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Іллічовою Н. А., зареєстрований в реєстрі за № 12374. Під час укладення цього договору ОСОБА_1 підписана заява згідно якої
ОСОБА_1 зазначала, що майно яке є предметом цього правочину
не є предметом спільної сумісної власності, оскільки на час придбання
і продажу вказаної у договорі нерухомості вона не знаходилась у шлюбі
та не проживала однією сім`єю з чоловіком (а. с. 222, т. 2).
03 березня 2009 року між ОСОБА_1 як продавцем, та ОСОБА_17
і ОСОБА_18 як покупцями, укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н. В. Згідно пункту 3 цього договору, ОСОБА_1 зазначала, що на момент придбання предмет договору не є об`єктом спільної власності і придбаний поза шлюбом (а. с. 84, т. 5).
29 квітня 2009 року між ОСОБА_1 як продавцем, та ОСОБА_19
як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М. О. Під час укладення цього договору ОСОБА_1 підписана заява, згідно якої вона указувала, що майно, яке є предметом цього правочину не є предметом спільної сумісної власності, оскільки на час придбання вказаної у договорі нерухомості вона не знаходилась у шлюбі
та не проживала однією сім`єю з чоловіком (а. с. 224, 225, т. 2).
Згідно із інформацією із Державної прикордонної служби України
у 2006-2008 роках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перетинали державний кордон України і деякі дати в`їзду та виїзду цих осіб співпадають
(а. с. 107, 108, т. 1).
Відповідно до пояснень ОСОБА_2 , він виявив бажання їздити разом із своєю дочкою ОСОБА_20 у закордонні подорожі, проте мати дитини - ОСОБА_1 відмовила йому у наданні дозволу на виїзд дитини
за кордон, обґрунтовуючи свою відмови тим, що у закордонні подорожі вона також має виїжджати разом із дитиною, на що він погодився. При виїзді
за кордон ОСОБА_2 завжди проживав у окремому від ОСОБА_1
та дочки ОСОБА_10 готельному номері.
Згідно довідки туристичного агентства « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 30 вересня 2014 року
№ 45 з 2006 року ОСОБА_2 є постійним клієнтом цього агентства, бронював та особисто оплачував туристичне обслуговування для себе з окремим розміщенням у окремому номері та для ОСОБА_1 і дочки
ОСОБА_10 двомісне розміщення у окремому номері
(а. с. 203-205, т. 1).
Відповідно до акта від 17 жовтня 2014 року, складеного комісією співробітників приватного підприємства «ЖЕК «Наш Дім», зареєстровані
у квартирі АДРЕСА_13 ОСОБА_1 та її сини ОСОБА_21
та ОСОБА_22 у цій квартирі не проживали з 2008 року. У квартирі проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дитиною. Комунальні послуги сплачуються ОСОБА_2 (а. с. 100, т. 2).
Згідно із листом фізичної особи-підприємця ОСОБА_23 від 27 жовтня
2014 року ОСОБА_2 одноособово розміщував та оплачував замовлення
на оздоблення квартири
АДРЕСА_13 (а. с. 186, т. 2).
Відповідно до довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей» від 20 жовтня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є постійними клієнтами з 2005 року по 2014 рік. Викликали таксі за адресами: Французький бульвар № 18, а з 2011 року - АДРЕСА_15 (а. с. 102, т. 2).
Згідно з довідкою приватного підприємства «Профідент» від 20 жовтня
2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є пацієнтами стоматологічного центру «Профідент» з 2006 року по дату видачі довідки (а. с. 101, т. 2).
Відповідно до довідки публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інто» від 07 жовтня 2014 року № 146 та отриманих у відповідь
на запит суду документів ОСОБА_2 та ОСОБА_11 ,
що проживали за адресою: АДРЕСА_16 , були застраховані в страховій компанії з 07 серпня 2006 року
по 18 січня 2011 року (а. с. 198, т. 1 та а. с. 228-231, т. 4).
Згідно з довідкою приватного підприємства «Кімс» від 18 жовтня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є постійними клієнтами хімчистки з 2006 року
(а. с. 103, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми правау подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права
та обов`язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року
№ 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути
не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї
є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом
є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки
та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав
та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Разом із тим, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або
в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити із того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі
статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України
від 20 лютого 2012 року в справі № 6-97цс11.
Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами
та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що позивачкою ОСОБА_1 належних та достатніх доказів того, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по жовтень 2011 року у передбаченому статтями 12 81 ЦПК України порядку суду не надано, дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 . Судами не встановлені обставини, які б могли свідчити про те, що у зазначений період ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та взаємні права та обов`язки
При цьому суди вважали, що факт перебування майна у спільній частковій власності чоловіка і жінки не є достатнім доказом наявності між ними відносин, притаманних сім`ї, ведення спільного господарства. Згідно з положеннями частини другої статті 356 ЦК України суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відтак чинне законодавство не обмежує коло осіб які можуть мати у спільній частковій власності нерухоме майно, це свідчить про те, що співвласниками майна можуть бути в тому числі і особи не пов`язані сімейними відносинами.
Як вбачається з матеріалів справи, позову ОСОБА_1 , заперечень відповідача ОСОБА_2 та його відзиву на касаційну скаргу, вони познайомились у 1996 році у м. Норільську. Проте, як стверджував відповідач, вони не проживали однією сім`єю. На той час він перебував
у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_24 , який було розірвано лише
19 грудня 1997 року. ОСОБА_1 також перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_25 , який був розірваний лише у 2002 році,
що підтверджується ухвалою суду. Вона була зареєстрована у м. Запоріжжі. Після розірвання шлюбу він вважав себе вільним чоловіком, зустрічався
з різними жінками, у тому числі з позивачкою, з якою мав епізодичні відносини без серйозних намірів. У 2001 році ОСОБА_1 повідомила його про вагітність занадто пізно, а у вересні 2001 року ОСОБА_1 народила дочку, тобто у той час, коли вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_25 . Він не заперечував оформлення батьківства щодо його дочки (а. с. 2-14, 41, 42, 143-148. т. 1).
ОСОБА_2 стверджував, що він мав намір оформити 1/2 частину указаної квартири на дочку ОСОБА_5 , однак, оскільки для вчинення правочину
за участю малолітньої дитини необхідно було збирати багато документів,
ця частина квартири була тимчасово оформлена на ОСОБА_1
за умови подальшого переоформлення цієї частки у праві власності на дочку.
Як встановлено судами, у період 2008 та 2009 років ОСОБА_1 укладала договори щодо придбання та продажу нерухомого майна, у яких вона повідомляла нотаріусів та контрагентів за договорами про те, що майно, яке є предметом указаних правочинів, не є спільною сумісною власності, оскільки на час придбання і продажу вказаної у договорах нерухомості вона не знаходилась у шлюбі та не проживала однією сім`єю з чоловіком
(а. с. 222, 224, 225.т. 2, а. с. 84, т. 5).
Означені заяви та договори, презумпція чинності яких не спростовані, ОСОБА_1 укладала вільно, без примусу, не заявляючи про перебування у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_2 .
Факт підписання заяв під час вчинення правочинів купівлі-продажу майна
та самих цих правочинів спростовує викладені у позові доводи ОСОБА_1 про те, що позивач та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по жовтень 2011 року, маючи взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.
Аналогічні заяви про те, що майно, яке є предметом правочину,
не є предметом спільної сумісної власності, так як на час придбання вказаної у договорі нерухомості він не знаходився у шлюбі та не прожив однією сім`єю з жінкою, не перебуваючи при цьому в шлюбі, підписані і відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 11, 171, т. 2).
Суди попередніх інстанцій вірно оцінили зазначені обставини як доказ того, що в указаний період сторони не проживали однією сім`єю а набуте ними майно є особистою приватною власністю кожного.
Зазначене відповідає усталеній судовій практиці (постанова Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 350/1980/19, тощо).
При розгляді справи суди також вірно врахували, що згідно із частиною другою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Залучені до матеріалів справи і розглянуті судом в якості доказу фотоматеріали, на яких зображений відповідач поряд з власною дочкою ОСОБА_5 , а на деяких фото і поряд з ОСОБА_1 , не є беззаперечним доказом факту спільного проживання останнього однією сім`єю
з відповідачем, оскільки факт спілкування та спільного відпочинку з дочкою ОСОБА_2 не заперечувався, а характер взаємовідносин позивачки
та відповідача ці фото не відтворюють і ведення спільного господарства
не підтверджують (а. с. 71-84, т. 1).
В письмових запереченнях проти позову ОСОБА_2 також зазначив,
що спілкувався з позивачкою, оскільки піклувався про спільну дитину і тому він зображений на цих фото.
Також суди виходили із того, що доказів, які б підтверджували факт зняття ОСОБА_2 коштів з рахунків ОСОБА_1 , остання не надала.
Судом надана оцінка посиланням ОСОБА_1 на наявність спільної
з відповідачем дочки ОСОБА_5 та безпосередні спілкування з нею і участь у її вихованні та матеріальному забезпеченні у сукупності з іншими доказами у справі та зроблений висновок про те, що такі посилання не можуть бути беззаперечним доказом їх проживання однією сім`єю.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків і тих обставин, що дочка сторін народилася у 2001 році у той час, коли позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі, розірвання якого оформила у 2002 році.
У своїх поясненнях позивачка посилалася на наявну у матеріалах справи дизайн-пропозицію з текстильного оздоблення вікон, як на доказ обставин особистої участі в оздобленні квартири кв.
АДРЕСА_13 . Однак ці обставини спростовуються листом
ФОП ОСОБА_23 від 27 жовтня 2004 року, з тексту якого вбачається,
що відповідач одноособово розміщував та оплачував замовлення
на оздоблення цієї квартири (а. с. 47, 186, т. 2).
Разом із цим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що посилання ОСОБА_1 на періодичний їх спільний відпочинок з відповідачем не є достатніми для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу
у розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї.
Доводи касаційної скарги про те, що факт спільного проживання
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлений рішеннями судів в інших цивільних справах № 522/22526/14-ц про стягнення аліментів
та № 522/19849/15-ц про стягнення додаткових витрат на дитину, у зв`язку
із цим не потребує доказуванню, є необґрунтованими, оскільки факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не був предметом розгляду цих справ, тому така обставина не може мати преюдиційного значення для розгляду справи, що переглядається, у якій приймають участь інші особи, які заявляють самостійні вимоги та оспорюють указаний позивачкою період її спільного проживання з відповідачем.
Доводи касаційної скарги позивачки про неврахування судами попередніх інстанцій показань свідків з її боку є необґрунтованими.
Судами була надана оцінка і тим обставинам, що сам по собі факт перебування з позивачем у близьких стосунках не заперечував сам відповідач, тільки сам цей факт не може свідчити про те, що сторони проживали у зазначений період з 2004 року по 2011 рік однією сім`єю,
а придбане одним із них майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки позивачці необхідно було надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином досліджено докази є безпідставними, оскільки
не встановлено процесуальних порушень дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.
Слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції
не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі
№ 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16,
від 27 лютого 2019 року у справі № 552/25049/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 357/6408/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц,
від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18-ц, від 03 липня 2019 року
у справі № 554/8023/15-ц та від 24 січня 2020 року у справі
№ 490/10757/16-ц, на які заявник посилається у касаційній скарзі,
є необґрунтованими, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій
не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої
та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча
пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною
в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року
та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та визнання права власності
на спільне набуте майно залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович