Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 522/17680/18

провадження № 61-3240св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Червинської М. Є.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

особа, дії якої оскаржуються - державний виконавець Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джміль О. О.,

заінтересована особа (стягувач)- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Приморського районного суду

м. Одеси від 27 квітня 2020 року у складі судді Донцова Д. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Джміля О. О. (далі - державний виконавець).

Вимоги скарги мотивовані тим, що скаржник не перешкоджала виконанню рішення суду, проте державним виконавцем протиправно складено акти про перешкоджання нею зустрічам ОСОБА_2 із дитиною на підставі рішення суду; прийнято постанови про накладення штрафу на боржника, закінчено виконавче провадження, а також подано повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 27 грудня 2019 року у виконавчому провадженні № 60628758.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2020 року, залишеною без змін постановоюОдеського апеляційного суду від 17 грудня

2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що зазначаючи про неправомірність дій державного виконавця, а також про умисне створення стягувачем перешкод у виконанні боржником рішення суду, ОСОБА_1 надано до суду ряд актів, складених її адвокатом Шляпіною Л. М. про нез`явлення

ОСОБА_2 на побачення з дитиною, а також про з`явлення ОСОБА_2 з групою осіб, що на думку боржника не відповідає способу виконання рішення, встановленого судом, на підтвердження чого надано відеозапис, який долучено до матеріалів справи. Разом з тим, скаржником не надано доказів щодо оскарження нею вказаних постанов про накладення стягнення. Згідно з тлумаченням статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передумовою для закінчення виконавчого провадження є невиконання боржником рішення суду, в результаті чого державним виконавцем подається повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення. Оскільки постанова державного виконавця є процесуальним рішенням, яким зафіксовано певні факти й обставини, та враховуючи чинність постанов державного виконавця від 23 та 24 грудня 2019 року про стягнення штрафів з ОСОБА_1 у розмірах 1 700 грн та 3 400 грн, то наявні передумови для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Окрім цього заявником обрано неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсною постанови, оскільки частина друга статті 451 ЦПК України встановлено спосіб захисту порушеного права шляхом визнання рішення, дії чи бездіяльності неправомірними та зобов`язання усунути порушення.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки постанова державного виконавця є процесуальним рішенням, яким зафіксовано певні факти та обставини, та враховуючи чинність постанов про накладення штрафу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передумов для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Окрім цього, суд вірно зазначив, що заявником обрано неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсною постанови, оскільки частина друга статті 451 ЦПК України встановлено спосіб захисту порушеного права шляхом визнання рішення, дії чи бездіяльності неправомірними та зобов`язання усунути порушення.

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що державний виконавець допустив бездіяльність всупереч положень частин першої, другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та не визначив місце побачення батька з дитиною, що виключає саму можливість робити висновки про перешкоджання боржником виконанню судового рішення, оскільки місце його виконання залишалось невизначеним, враховуючи, що стягувач та боржник мали суперечки щодо такого місця, що випливає з пояснень самого державного виконавця та сторін виконавчого провадження. Суди не врахували, що

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, тому у зв`язку з хворобою боржника постановою державного виконавця відкладено проведення виконавчих дій на 13 грудня 2019 року. З 12 грудня 2019 року по

21 грудня 2019 року ОСОБА_1 також перебувала на амбулаторному лікуванні. Суд апеляційної інстанції, пославшись на наявні у справі відеозаписи, безпосередньо їх не досліджував. За таких обставин акти державного виконавця від 14, 15 та 21 грудня 2019 року є необґрунтованими.

Висновки про наявність передумов для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, враховуючи чинність постанов про накладення штрафу, є помилковими, оскільки сама по собі наявність чинної постанови державного виконавця про накладення штрафу не має преюдиційного значення для суду.

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мажеру І. О. подала до суду відзив, у якому просила оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну - без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Зазначає, що у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не була винесена постанова про визначення місця побачення стягувача із дитиною. Однак порядок проведення виконавчих дій в даному випадку передбачено іншою статтею, державний виконавець не мав потреби виносити таку постанову, адже мова йдеться про зобов`язання ОСОБА_1 утриматися від вчинення певних дій, що регламентовано саме статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження». За своїм змістом та суттю такі твердження є фактично новою скаргою з новими доводами на бездіяльність державного виконавця.

ОСОБА_1 не доводила у суді у встановленому законом порядку неправомірність постанов про накладення штрафів , які є чинними та які були передумовою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» постанова - це рішення державного виконавця, саме тому єдиним способом захисту порушеного права є визнання цієї постанови неправомірною, але ніяк не «недійсною», як зазначено ОСОБА_1 у своїй скарзі. Твердження представника ОСОБА_1 , що нею в скарзі була заявлена вимога про скасування постанови є такими, що не варті уваги, адже ЦПК України чітко передбачений спосіб захисту порушеного права, що полягає у визнанні оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності неправомірними та зобов`язанні державного виконавця усунути порушення (в даному випадку - скасувати постанову), але не зазначено, що можна обрати якийсь один спосіб захисту порушеного права на вибір.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, в якій вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від

14 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду від 01 липня

2020 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не перешкоджати зустрічам і спілкуванню батька ОСОБА_2 з малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши спосіб участі батька у вихованні дитини шляхом встановлення систематичних зустрічей батька з дитиною кожної суботи та неділі з 09:00 до 11:00 у присутності матері ОСОБА_1 . У дні народження та святкові дні - зустрічі батька з дитиною за попередньою домовленістю батьків. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою державного виконавця від 19 листопада 2019 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 522/17680/18 про зобов`язання ОСОБА_1 не перешкоджати зустрічам і спілкуванню батька ОСОБА_2 з малолітнім ОСОБА_4 , визначивши спосіб участі батька у вихованні дитини шляхом встановлення систематичних зустрічей батька з дитиною кожної суботи та неділі з 9:00 до 11:00 у присутності матері ОСОБА_1 . У дні народження та святкові дні - зустрічі батька з дитиною за попередньою домовленістю батьків.

Стягувач разом з державним виконавцем неодноразово з`являлись за адресами можливого проживання боржника, зокрема і зазначеною у виконавчому листі: АДРЕСА_1 , проте зустрічі батька з дитиною не відбулись, про що складено акти державного виконавця: від 23 листопада 2019 року, 24 листопада 2019 року, 14 грудня 2019 року, 15 грудня 2019 року,

21 грудня 2019 року, 22 грудня 2019 року.

Відповідно до відеозаписів виконавчих дій ОСОБА_1 чинила перешкоди ОСОБА_2 для зустрічей із малолітнім ОСОБА_4 , не надавши можливості батьку зустрітись із дитиною.

14 грудня 2019 року та 15 грудня 2019 року державним виконавцем складено акти щодо зобов`язання ОСОБА_5 не перешкоджати зустрічам батька з дитиною, проте зустрічі не відбулись, рішення суду не виконано.

У зв`язку із неправомірними діями ОСОБА_1 , державним виконавцем 23 грудня 2019 року на ОСОБА_1 було накладено штраф в розмірі 1700 грн., а постановою від 24 грудня 2019 року на ОСОБА_1 - в розмірі

3 400 грн.

ОСОБА_1 надала до суду акти, складені її адвокатом Шляпіною Л. М. про нез`явлення ОСОБА_2 на побачення з дитиною, а також про з`явлення ОСОБА_2 з групою осіб, що, на думку боржника, не відповідає способу виконання рішення, встановленого судом.

Державним виконавцем за погодженням з начальником Першого Приморського ВДВС м. Одеси подано до Приморського відділу поліції в м. Одесі повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 січня 2020 року за

№ 12020160500000022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України.

Постановою від 27 грудня 2019 року виконавче провадження № 60628758 закінчено.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Виходячи зі змісту статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

У частині першій статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що уразі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Оскільки вимоги до змісту судового рішення за скаргою визначені законом, помилкове формулювання прохальної частини скарги заявника не є визначальним для суду, а тому не може бути і підставою для відмови у її задоволенні.

Тому посилання судів як на підставу для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 , що заявником обрано неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсною постанови, є помилковим.

Разом з тим, у статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі

№ 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

У справі, що переглядається, скарга ОСОБА_1 обґрунтована протиправністю складених державним виконавцем актів про перешкоджання нею зустрічам ОСОБА_2 із дитиною, постанов про накладення штрафу, яка вважає, що не перешкоджала виконанню рішення суду. Однак суди не врахували, що предметом оскарження у справі є постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 60628758, в якому ОСОБА_1 є боржником, і яка не наводить мотивів, яким чином саме вказане рішення державного виконавця порушує її права, яке порушене право (інтерес) вона захищає та яким чином таке право буде поновлено внаслідок задоволення вимог скарги.

Тому у задоволенні скарги суди мали відмовити у зв?язку з відсутністю порушення прав (інтересів) ОСОБА_1 оскарженим рішенням державного виконавця, що є достатньою та самостійною підставою такої відмови. Отже, суди правильно відмовили у задоволенні скарги, проте помилилися щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржені судові рішення належить змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416, 451 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 рокузмінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. М. Коротун

Є. В. Краснощоков

М. Є. Червинська