Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 522/17956/17

провадження № 61-17232св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Транс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Кнізюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Транс» (далі - ТОВ «Олімпекс Транс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації та поновлення державної реєстрації, розірвання договору купівлі-продажу.

Позов обґрунтовано тим, що 14 березня 2014 року між ТОВ «Олімпекс Транс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 619,85 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 86.

За домовленістю сторін продаж квартири здійснено за ціною у розмірі - 7 140 000,00 грн, що є еквівалентом суми - 550 000,00 дол. США (пункт 2.1 Договору). Зазначену суму покупець - ОСОБА_1 мав перерахувати на поточний рахунок продавця - ТОВ «Олімпекс Транс» частинами за зазначеним у договорі купівлі-продажу графіком, з кінцевим строком - до 30 грудня 2014 року.

За умовами договору купівлі-продажу (пункт 2.3) про факт повного розрахунку покупця перед продавцем має свідчити підписаний сторонами і нотаріально посвідчений договір про повний розрахунок, який укладатиметься між продавцем та покупцем після отримання продавцем всієї суми, вказаної в пункті 2.1 договору купівлі-продажу, а також за наявності у сторін усіх оригіналів відповідних платіжних доручень з відміткою банку, згідно яких покупець здійснював оплату за об`єкт продажу. Договір про повний розрахунок є підставою для реєстрації права власності на об`єкт продажу за покупцем. ОСОБА_1 за умовами договору купівлі-продажу мав здійснити розрахунок з ТОВ «Олімпекс Транс» частинами за відповідним графіком у строк - до 31 грудня 2014 року безготівковим шляхом. Тобто, доказом здійснення покупцем сплати вартості квартири має бути надходження коштів на рахунок продавця.

Позивач вказував, що досягнуті у договорі купівлі-продажу домовленості покупцем дотримані не були, так як за продану квартиру продавець отримав гроші не в обумовленому поговором купівлі-продажу сумі - 7 140 000,00 грн, а тільки у сумі - 441 510,00 грн, про що свідчить видана Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» виписка з банківського рахунку продавця.

Відповідач не здійснив розрахунок за об`єкт продажу в повному обсязі. Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача за договором становить - 6 698 490,00 грн. При цьому, покупець запевнив продавця (керівника ТОВ «Олімпекс Транс» - ОСОБА_3 ) про здійснення повного розрахунку за об`єкт продажу та необхідність укладення договору про повний розрахунок, як того вимагають умови договору купівлі-продажу. Переконатися в дійсності слів покупця продавець на мав можливості, оскільки на той час Національний банку України прийняв рішення про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних та ввів у цьому банку тимчасову адміністрацію.

25 травня 2016 року між ТОВ «Олімпекс Транс», в особі директора - громадянина Литовської республіки ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 , від імені якого діяв його син - ОСОБА_5 , укладено договір про повний розрахунок, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 252. Вказаний договір став підставою для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за покупцем - ОСОБА_1 .

В пункті 1 договору про повний розрахунок вказано, що покупець перерахував на поточний рахунок продавця за купівлю квартири під АДРЕСА_1 , а ТОВ «Олімпкс Транс» отримало від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі, визначеній в пункті 2.1 договору купівлі-продажу, посвідченого Петровською О. В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 14 березня 2014 року за реєстровим № 86, до підписання цього договору.

Позивач переконував, що в дійсності грошові кошти не надходили на рахунок продавця, окрім суми у розмірі - 510,00 грн, яка надійшла на рахунок ТОВ «Олімпекс Транс» - 14 березня 2014 року, та суми у розмірі - 441 000,00 грн, яка надійшла на рахунок ТОВ «Оліпекс Транс» - 09 червня 2015 року.

Таким чином, ОСОБА_1 навмисно і цілеспрямовано ввів в оману продавця щодо факту здійснення повної сплати вартості квартири. Ознакою обману є - умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що інша сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

У зв`язку з чим, позивач просив суд: визнати недійсним договір про повний розрахунок, посвідчений 25 травня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 252; скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; поновити в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Олімпекс Транс».

Крім того, оскільки на день звернення до суду заборгованість відповідача за договором купівлі-продажу становить - 6 698 490,00 грн, і такими діями, на думку позивача, відповідач порушує його законні права та інтереси, істотні умови договору, а також приписи чинного законодавства України, позивач також просив суд розірвати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 619,85 кв. м., посвідчений 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 86, укладений між ТОВ «Олімпекс Транс» і ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року позов ТОВ «Олімпекс Транс» задоволено. Визнано недійсним договір про повний розрахунок, укладений між ТОВ «Олімпекс Транс» та ОСОБА_1 , посвідчений 25 травня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 252. Розірвано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 619,85 кв. м, укладений між ТОВ «Олімпекс Транс» та ОСОБА_1 , посвідчений 14 березня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровською О. В., зареєстрований в реєстрі за № 86. Скасовано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Поновлено в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Олімпекс Транс». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олімпекс Транс» судові витрати по справі в сумі 7 200,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що

відповідач не здійснив повного розрахунку за оспорюваним договором купівлі-продажу квартири, а умисно ввів в оману позивача про вчинення таких дій з метою набуття у власність спірної квартири.

Не погодившись із таким рішенням, особа, яка не брала участі у розгляді справи - ОСОБА_2 , через свого представника - ОСОБА_6 , у січні 2020 року звернулася до суду з апеляційною скаргою, зазначивши, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується її прав та інтересів.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що справу було розглянуто без участі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а тому не були встановлені дійсні обставини по справі; квартира є спільним сумісним майном подружжя - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , оскільки була придбана за кредитні кошти під час шлюбу. Про спірну квартиру йшла мова в проекті шлюбного контракту; ОСОБА_5 , у змові зі своїм батьком - ОСОБА_1 , перереєстрував квартиру на батька. З приводу шахрайських дій вказаних осіб порушено кримінальну справу, вона визнана потерпілою; посвідчивши договір про повний розрахунок, нотаріус засвідчив факт здійснення повного розрахунку між сторонами договору. Тобто, оплата за спірну квартиру була здійснена у повному обсязі; спір між позивачем та відповідачем носить штучний характер, задля уникнення поділу квартири.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просила суд поновити строк на апеляційне оскарження вищевказаного заочного рішення.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою та надано сторонам строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року закрито.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, ухваливши 24 травня 2018 року оскаржене заочне рішення, не вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_2 , оскільки заявником не доведено наявність права останньої на спірну квартиру як на час ухвалення заочного рішення, так і на час розгляду її апеляційної скарги.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не надав належної оцінки доводам заявника про те, що справжнім покупцем квартири АДРЕСА_1 , виступав ОСОБА_5 , та про те, що вказана квартира є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ;

- не перевірив дійсних обставин справи та ухвалив рішення, яке ґрунтується на припущеннях;

- не надав належну оцінку всім доводам апеляційної скарги;

- вийшов за межі апеляційної скарги та надав оцінку не порушеному праву особи, і яким чином це рішення впливає на них, а надав оцінку доказам, як майбутнім вимогам, які особа має намір подавати і має на це законне гарантоване конституцією право, та з наслідком таких висновків, позбавив останню на звернення до суду з окремим позовом;

- порушив вимоги статі 40 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) при вирішенні заяви про відвід судді Заїкіну А. П. від 16 жовтня 2020 року, зокрема в частині порядку відводу;

- не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 642/2618/16-ц;

- порушив право заявника на доступ до суду;

- порушив процесуальний порядок розгляду справи в суді апеляційної інстанції;

- помилково закрив провадження у справі з підстав відсутності порушення інтересів заявника рішенням суду першої інстанції.

Крім того, заявник зазначив у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції у цій справі не дотримався засад цивільного судочинства, не встановив дійсних обставин справи, не залучив до участі у справі дружину ОСОБА_1 , яка надала свою нотаріальну згоду під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14 березня 2014 року, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, приховав кримінальне правопорушення, що призвело до ухвалення незаконного рішення суду, що мало бути скасовано апеляційним судом.

У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Олімпекс Транс» на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому заявник посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить її залишити без задоволення, а оскаржувану увалу апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 522/17956/17 із Приморського районного суду м. Одеси, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2021 року матеріали справи № 522/17956/17 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін, оскільки її постановлено з додержанням норм процесуального права.

Нормативно-правове обґрунтування

У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що указаним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки апелянта не вирішувалося, а тому вона не має права на оскарження такого судового рішення в апеляційному порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що справжнім покупцем квартири АДРЕСА_1 , виступав ОСОБА_5 , та про те, що вказана квартира є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Зокрема апеляційний суд правильно зазначив, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений 14 березня 2014 року між ТОВ «Олімпекс Транс» та ОСОБА_1 (колишнім свекром апелянта). Доказів направлення спільних коштів подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на придбання спірної квартири під час апеляційного розгляду не надано.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 642/2618/16-ц, є безпідставними з урахуванням того, що у наведеній заявником постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, у зазначеній вище постанові Верховний Суд виходив із того, що особа, яка подала апеляційну скаргу на рішення по справі, в якій вона участь не приймала, є спадкоємцем першої черги, а отже судом апеляційної інстанції було вирішено питання про права та інтереси цієї особи.

Разом з тим, у справі, що переглядається, ОСОБА_2 стверджує, що судом першої інстанції у цій справі було вирішено питання про її права та інтереси, оскільки спірна квартира є спільною сумісною власністю її та її колишнього чоловіка - ОСОБА_5 , та просить апеляційний суд встановити цей факт на підставі наданих нею доказів.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду першої інстанції у цій справі, Верховний Суд відхиляє, оскільки вказане судове рішення не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом вимог статті 40 ЦПК України при вирішенні заяви про відвід судді Заїкіна А. П. від 16 жовтня 2020 року, зокрема в частині порядку відводу, є безпідставними з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, 04 червня 2020 року ОСОБА_2 вперше звернулася до Одеського апеляційного суду із заявою про відвід судді-доповідача Заїкіна А. П. (а. с. 46-65 т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2020 року у задоволенні такої заяви ОСОБА_2 про відвід судді-доповідача Заїкіна А. П. відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю (а. с. 121-129 т. 2).

14 липня 2020 року ОСОБА_2 вдруге звернулася до Одеського апеляційного суду із заявою про відвід судді-доповідача Заїкіна А. П. (а. с. 222-225 т.2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 липня 2020 року таку заяву ОСОБА_2 про відвід судді-доповідача Заїкіна А. П. визнано необґрунтованою. Справу передано до канцелярії апеляційного суду для визнання у встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України порядку судді для вирішення питання про відвід (а. с. 227-234 т. 2).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2020 року заяву ОСОБА_2 про відвід судді-доповідача Заїкіна А. П. залишено без задоволення у зв`язку з необґрунтованістю (а. с. 236-238 т.2).

16 жовтня 2020 року ОСОБА_2 втретє подала до Одеського апеляційного суду заяву про відвід судді-доповідача Заїкіна А. П. (а. с. 1-78 т.3).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року вказану заяву було залишено без розгляду з підстав зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами на підставі частини п`ятої статті 39 ЦПК України та продовжено розгляд справи (а. с. 212-216 т.3).

Відповідно до частини п`ятої статті 39 ЦПК України, якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.

Отже, при вирішенні заяви ОСОБА_2 від 16 жовтня 2020 року про відвід судді-доповідача Заїкіна А. П. апеляційний суд дотримався положень статті 40 ЦПК України, зокрема в частині порядку відводу.

Також Верховний Суд дійшов висновку про те, що судові рішення, ухвалені за результатами розгляду заяв ОСОБА_2 про відвід судді Заїкіна А. П., є законними та обґрунтованими, скасуванню не підлягають.

Посилання у касаційній скарзі про те, що апеляційний суду не надав належну оцінку всім доводам апеляційної скарги, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції права на оскарження судового рішення, доступу до суду є необґрунтованими з огляду на таке.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростував. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо поданої ОСОБА_2 апеляційної скарги та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що можуть бути підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик