ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 522/18188/17

провадження № 61-5537св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (під час розгляду справи змінено назву з Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»),

треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Довіра та Гарантія», Публічне акціонерне товариство «Комерційний індустріальний банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі -ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 18 вересня 2007 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», був укладений договір про надання споживчого кредиту № 014/80054/85/82377, відповідно до умов якого банк надав йому грошові кошти у розмірі 195 895,00 грн терміном на 240 місяців, тобто до 18 вересня 2027 року. За використання грошових коштів встановлена процентна ставка у розмірі 13,75 % річних.

Під час укладання та виконання договору банком були допущені суттєві порушення чинного законодавства, зокрема, відповідно до підпункту «е» пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення договору) банк зобов`язаний був повідомити орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких як адміністративні витрати, витрати страхування, юридичне оформлення тощо). Зазначена інформація в умовах договору не відображена, до відома позичальника не доведена, що є порушенням прав споживача та відповідно до статті 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, відповідно до додаткової угоди № 4 до вищевказаного кредитного договору, було встановлено, що після переоформлення державного акта на землю (з метою придбання якої і надавався кредит) відсоткова ставка за кредитом буде знижена до 12,5 % річних. Проте банк створював перешкоди в отриманні даного акту.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним кредитний договір від 18 вересня 2007 року № 014/80054/85/82377.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (касаційне провадження № 61-9156св19).

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року залучено до участі у справі як третю особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «Довіра та Гарантія»).

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2022 року залучено до участі у справі як третю особу Публічне акціонерне товариство «Комерційний індустріальний банк» (далі - ПАТ «Комерційний індустріальний банк»).

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів того, що банком при укладанні кредитного договору були порушені його права, зокрема, передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 була надана повна та достовірна інформація про умови споживчого кредиту, що виключає порушення банком частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, хоча він телефонував у день засідання до секретаря судового засідання та повідомляв про погіршення стану свого здоров`я.

Суд апеляційної інстанції навмисно та свідомо не проінформував про розгляд справи Перший Одеський місцевий центр вторинної безоплатної правової допомоги про дату та час розгляду справи, позбавивши його права на захист.

Судові рішення, на думку позивача, є недостатньо обґрунтованими, оскільки не містять відповідей на всі доводи його позовної заяви та апеляційної скарги.

Вказує, що у справі відсутні докази видачі кредиту, банк не дотримався порядку дострокового стягнення заборгованості, а також те, що порука відповідно до вимог статті 559 ЦК України припинилася. Зазначає, що банк до спірного кредитного договору вніс численні несправедливі умови та змусив його укласти договір завдяки обману. Також посилається на несплату банком податків при укладенні договору факторингу.

Посилається на численні постанови Верховного Суду, які, на його думку, не було враховані судами попередніх інстанцій при розгляді справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року АТ «Райффайзен Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними й не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

01 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18, 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21), від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22) та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15-ц (провадження № 61-4981св18), від 01 серпня 2018 року у справі № 592/11194/14-ц (провадження № 61-13759св18), від 25 квітня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18), від 11 червня 2020 року у справі № 756/4756/14-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 522/18188/17, від 30 червня 2022 року у справі № 910/13908/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Положеннями частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену частинами другою, четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, тривалий час виконував його умови, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

При цьому, колегія суддів враховує, що позичальник певний час виконував умови спірного кредитного договору, а із цим позовом звернувся тільки тоді, коли банк звернувся до суду з вимогою до нього про повернення кредиту, у зв`язку з неналежним виконанням його умов щодо повернення отриманих коштів.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, хоча він телефонував у день засідання до секретаря судового засідання та повідомляв про погіршення стану свого здоров`я, не заслуговують на увагу, оскільки неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належно повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (частина перша статті 223 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно вказав в оскаржуваному рішенні про те, що якщо учасник судового процесу не з`явився у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції навмисно та свідомо не проінформував про розгляд справи Перший Одеський місцевий центр вторинної безоплатної правової допомоги про дату та час розгляду справи, позбавивши його права на захист, є безпідставним, оскільки порядок подання звернення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги, його розгляд та надання такої допомоги визначено положеннями статей 18-21 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», відповідно до якого така допомога може надаватися визначеному колу осіб за їх зверненням та не передбачає повноважень суду на власний розсуд ініціювати відповідне питання.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо відсутності у матеріалах цієї справи доказів видачі кредиту, недотримання банком порядку дострокового стягнення заборгованості, припинення поруки, порядку відступлення права вимоги за кредитним договором та інших, пов`язаних з виконанням сторонами своїх зобов`язань за спірним договором, оскільки не стосуються предмету спору в цій справі, а саме визнання кредитного договору недійсним.

Не заслуговують на увагу й посилання ОСОБА_1 на те, що банк до спірного кредитного договору вніс численні несправедливі умови та змусив його укласти договір завдяки обману, оскільки така підстава для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, як несправедливість включення до нього умов, із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу. Тобто, ОСОБА_1 необхідно було довести судам несправедливість умов договору, і яким чином оспорювані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, проте, позивачем такі підстави не доведені

Доводи ОСОБА_1 про введення його в оману та нечесну підприємницьку діяльність банку ним не доведені, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України, оскільки сторони на власний розсуд дійшли згоди щодо всіх умов договору, позивач особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, при цьому принцип свободи договору не було порушено.

Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги заявника на те, що суди попередніх інстанції не забезпечили належного дослідження обставин справи, перевірки доказів, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення саме щодо предмету спору.

Посилання заявника на неврахування судами першої а апеляційної інстанцій висновків, наведених у раніше прийнятих постановах Верховного Суду, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать наведеним постановам, а у справах були встановлені різні фактичні обставини.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник