ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 522/18779/15-ц

провадження № 61-2181св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія»,

відповідачка - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Реу Кристина Павлівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 09 лютого 2016 року у складі судді Ільченко Н. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 січня 2024 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі -

ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного 29 жовтня

2007 року договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу № 11237433000, відповідачка отримала кредит в іноземній валюті в сумі 13 135,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 66 331,75 грн за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення кредитного договору. Відповідачка зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 29 жовтня 2014 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі

13 % річних.

З метою забезпечення виконання взятих зобов`язань, відповідачка передала банку в заставу нерухоме майно, а саме - транспортний засіб марки «Chevrolet», модель «AveoTC58U», 2007 року випуску, синього кольору, типу - легковий седан,

з номерами агрегатів кузов: НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1 .

Банк виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, проте відповідачка всупереч умовам кредитного договору, не здійснювала платежі з метою погашення суми заборгованості за кредитом та нарахованими процентами, чим порушила взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 27 серпня

2015 року відповідачка мала заборгованість у розмірі 18 071,50 доларів США,

з яких: 8 903,01 доларів США - заборгованість за кредитом; 9 168,49 доларів США - заборгованість за процентами.

Крім того, за несвоєчасне погашення заборгованості банк нарахував відповідачці пеню у загальному розмірі 160 633,19 грн, з яких: 84 293,43 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 76 339,76 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість станом на 27 серпня 2015 року у валюті кредиту у загальному розмірі 18 071,50 доларів США та пеню у гривневому еквіваленті у загальному розмірі 160 633,19 грн, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2016 року у складі судді Ільченко Н. А. позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу

від 29 жовтня 2007 року № 11237433000 у загальному розмірі 18 071,50 доларів США та 160 633,19 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 8 903,01 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитними коштами -

9 168,49 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 84 293,43 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами - 76 339,76 грн, та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки на користь банку заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не дотрималась встановлених кредитним договором термінів повернення наданого кредиту та термінів сплати процентів за користування кредитом.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2016 року замінено стягувача з виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 09 лютого 2016 року у справі, а саме: з ПАТ «УкрСиббанк» на Товариство

з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» (далі -

ТОВ «Українська факторингова компанія»).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Реу К. П. задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Українська факторингова компанія».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Українська факторингова компанія», заборгованість за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 29 жовтня

2007 року № 11237433000 станом на 27 серпня 2015 року у загальному розмірі 18 071,50 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 8 903,01 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами -

9 168,49 доларів США; та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та за процентами за користування кредитом станом на 27 серпня

2015 року у загальному розмірі 160 633,19 грн, з яких пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 84 293,43 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами - 76 339,76 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Українська факторингова компанія», витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 654,00 грн.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції через порушення районним судом порядку розгляду справи, зокрема, судову повістку про виклик до суду на 09 лютого 2016 року позивачці було направлено засобами поштового зв`язку 01 грудня 2015 року, проте поштовий конверт з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернувся до суду першої інстанції 25 грудня 2015 року з відміткою працівника поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Наведене не може вважатися належним повідомленням учасника справи про дату, час і місце розгляду справи, оскільки це не відповідає вимогам частини першої статті 74 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції чинній на дату ухвалення рішення, якою передбачено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку за адресою місцезнаходження (проживання). Враховуючи, що справу розглянуто за відсутності осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених належним чином про час і місце розгляду справи, ухвалене судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню

з ухваленням нового судового рішення по суті заявлених вимог.

Переглядаючи справу по суті спору, суд апеляційної інстанції прийняв таке саме рішення щодо змісту позовних вимог банку, мотивуючи це тим, що банк довів належними і допустимими доказами факт укладення між ним та ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов`язків, а зі сторони відповідачки має місце прострочення виконання як позичальником взятих на себе зобов`язань, тому наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - Реу К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 09 лютого 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 20 травня 2022 року

у справі № 336/4796/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц,

від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України). Крім того, зазначає, що судами належним чином не встановлено фактичні обставини у справі та не в повному обсязі досліджені докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця також, посилаючись на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вказує, що матеріали справи містять лише копію договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 29 жовтня 2007 року, розрахунки заборгованості надані

в довільній формі, первинні документи, що підтверджують факт отримання коштів, відсутні в матеріалах справи. Суд вважав доведеною суму заборгованості лише

у зв`язку з наявністю кредитного договору та договору застави. Кредитор мав довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Крім того, суд апеляційний суд, всупереч вимогам підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, не вирішив питання про часткове стягнення на користь відповідачки сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, незважаючи на її часткове задоволення.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема для доплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року клопотання про зменшення сплати судового збору задоволено, зменшено розмір судового збору, що підлягає сплаті ОСОБА_1 за подання касаційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2016 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 січня 2024 року, із 16 434,84 грн до 7 308,00 грн, відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 522/18779/15-ц із Приморського районного суду м. Одеси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 522/18779/15-ц.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», назва якого згодом змінена на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11237433000.

Відповідно до предмету договору, банк зобов`язався надати позичальнику,

а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) в сумі 13 135,00 доларів США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 66 331,75 грн за курсом НБУ на день укладення договору, при цьому сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту має визначатися в договорі лише в разі надання банком кредиту в іноземній валюті (пункт 1.1).

Надання кредиту здійснюється у наступний термін: 29 жовтня 2007 року

(підпункт 1.2.1).

Позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно з додатком № 1 до договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 29 жовтня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або умов відповідної угоди сторін (підпункт 1.2.2).

За користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13 % річних. Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим договором в попередньому місяці (підпункт 1.3.1).

Нарахування процентів за договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог чинного законодавства України. Період нарахування процентів згідно з умовами договору починається з дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами

пунктів 1.3.2, 5.2 договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. При цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність банку відповідно до умов договору

(підпункт 1.3.3).

Строк сплати процентів: з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти (підпункт 1.3.4).

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на зазначені у договорі цілі, а також повернути суму кредиту, і сплатити кредит й інші грошові платежі на рахунки банку в порядку та на умовах, передбачених договором (пункт 3.4).

За порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором та/або «кредитним договором», зокрема термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку, а саме:

в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні;

в розмірі подвійної ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті;

пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування.

При цьому банк може використати таке право на застосування пені, починаючи

з 32 календарного дня, рахуючи з дати порушення позичальником терміну виконання свого грошового зобов`язання, передбаченого договором та/або «кредитний договором». Позичальник повинен сплатити пеню за цим договором та/або «кредитним договором» за першою вимогою банку (пункт 4.1).

У забезпечення виконання усіх грошових зобов`язань в повному обсязі позичальника за договором позичальник передає в заставу, а банк приймає рухоме майно, а саме - транспортний засіб марки «Chevrolet», модель «AveoTC58U», 2007 року випуску, синього кольору, типу - легковий седан,

з номерами агрегатів кузов: НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1 (пункт 2.1).

Відповідно до наданої банком довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 29 жовтня 2007 року № 0011237433000 станом на 27 серпня

2015 року розмір заборгованості відповідачки за кредитом становить

8 903,01 доларів США, за процентами за користування кредитом -

9 168,49 доларів США.

Згідно з довідками розрахунками, наданими банком, станом на 27 серпня

2015 року розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом становить 84 293,43 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом банком визначена у розмірі 76 339,76 грн.

17 листопада 2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Українська факторингова компанія» (фактор) укладено договір факторингу № 46, за умовами якого клієнт на користь фактора відступив (передав заборгованість боржників перед клієнтом, що передбачені умовами первинних догорів), у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 .

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду зазначеним вимогам відповідає з огляду на таке.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на день звернення позивача до суду) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 15 січня 2025 року у справі 753/16762/15-ц.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що банк довів належними та допустимими доказами факт укладення між ним та ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів та прострочення виконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань. Водночас апеляційний суд правильно урахував, що при розгляді справи у суді першої інстанції відповідачка була позбавлена права на захист, оскільки не отримала належним чином судову повістку про виклик до суду, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, що підтверджують факт отримання коштів, відхиляються, оскільки спростовуються установленими судами обставинами справи.

Заявниця по суті не заперечує факту укладення договору про надання споживчого кредиту та застави транспортного засобу чи отримання кредитних коштів, водночас не надала доказів погашення існуючої заборгованості або свого розрахунку, чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, отже, нею не спростований факт наявності та розміру заборгованості.

Надана позивачем довідка-розрахунок не є недопустимим доказом у розумінні статті 78 ЦПК України.

Отже, суди правильно виходили з того, що, отримавши кредит в обумовленому кредитним договором розмірі, ОСОБА_1 допустила неналежне виконання його умов у частині своєчасної сплати тіла кредиту та процентів за договором, унаслідок чого утворилась кредитна заборгованість.

Апеляційний суд у мотивувальній частині постанови обґрунтовано зазначив, що враховуючи, що термін повернення кредитних коштів сторонами договору погоджений як 29 жовтня 2014 року, і з 31 грудня 2010 року (останнє зарахування внесених коштів на погашення заборгованості за процентами за користування кредитом) жодних платежів ОСОБА_1 не проведено, а розрахунок заборгованості узгоджується із умовами кредитного договору, будь-яких власних контррозрахунків відповідачкою на спростування наявності та розміру заборгованості не надано, клопотань про витребування будь-яких доказів суду першої та апеляційної інстанцій не заявлено, то доводи апеляційної скарги

у наведеній частині про неврахування судом вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» щодо ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, є неспроможними.

Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі, проте Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 400 ЦПК України, не здійснює переоцінку доказів

у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Велика Палата Верховного Суду зазначала подібне, наприклад, у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, в порушення підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, не здійснив розподіл судових витрат, не можуть бути підставою для скасування правильного за своєю суттю рішення суду. Відповідачка в порядку статті 270 ЦПК України має право звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, якщо вважає, що має право на отримання відшкодування судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Незгода заявниці із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду

від 20 травня 2022 року у справі № 336/4796/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваної постанови, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин

у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що апеляційний суд ухвалив судове рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У наведених справах суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду та спростовуються його змістом. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив усі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за статтею 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову

ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Українська факторингова компанія».

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Реу Кристина Павлівна, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 09 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник