ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2024 року
м. Київ
справа № 522/18864/19
провадження № 61-10697 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Сенс Банк», юридичний департамент Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Реви Дмитра Сергійовича,
на постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнювався, до акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ Альфа-Банк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому просила суд витребувати в АТ «Альфа-Банк» нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1583013851101.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28 квітня 2006 року вона уклала
з акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»
(далі - АКБ СР «Укрсоцбанк»), після зміни назви - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), договір кредиту № 200624-24/050,
за яким отримала в кредит 50 000,00 доларів США для купівлі квартири. Виконання вказаних кредитних зобов`язань забезпечено іпотекою нерухомого майна
на підставі укладеного з АКБ СР «Укрсоцбанк» іпотечного договору від 28 квітня 2006 року, за яким банку передано в іпотеку зазначену квартиру.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
22 червня 2018 року державним реєстратором Мельник Т. І. звернуто стягнення
за іпотечним договором на предмет іпотеки та проведено реєстрацією права власності на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_1 , за іпотекодержателем.
Позивач уважала, що вказані дії державного реєстратора здійснено з порушенням
статей 33, 35, 37 Закону України «Про іпотеку».
Зазначала, що на час укладення договору іпотеки та на час звернення стягнення
на предмет іпотеки діяли різні редакції статті 37 Закону України «Про іпотеку».
На час укладення договору іпотеки єдиною підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки міг бути лише договір
про задоволення вимог іпотекодержателя, який між ними не укладався.
При цьому державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком була проведена на наступний день після отримання нею вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, хоча вона мала 30 днів на усунення відповідних порушень. При зверненні стягнення на предмет іпотеки
не проводилася оцінка предмета іпотеки.
Державним реєстратором порушено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі - Порядок), норми Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки у державного реєстратора були відсутні оригінали всіх необхідних документів.
Крім того, державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем
на спірне нерухоме майно проведено з порушенням вимог Закону України
«Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит надано в іноземній валюті, предметом іпотеки була квартира, загальна площа якої 60,9 кв. м, і вона є єдиним
і постійним місцем її проживання.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд
її позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року у складі cудді Свяченої Ю. Б. позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано у АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме квартиру
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1583013851101.
Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира використовується ОСОБА_1 як постійне місце її проживання, тому в силу вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого
як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження, не може бути примусово стягнута, у тому числі
шляхом реєстрації права власності не неї за банком.
При цьому, оскільки квартира була відчужена без згоди ОСОБА_1 на користь
банка під час дії мораторію на таке відчуження, то усі подальші зміни власників квартири є нікчемними в силу вимог закону.
Крім того, рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є рішенням, яке передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Районний суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати
Верховного Суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн.
Суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку наданим сторонами доказам і виходив із того, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк», після реорганізації - АТ «Альфа-Банк», який в подальшому змінив назву на АТ «Сенс Банк», існували правовідносини на підставі укладених між ними кредитного
та іпотечного договорів.
АТ «Сенс Банк» є правонаступником банка, з яким позивачка уклала вищевказані договори. У спірних правовідносинах нерухоме майно, що було предметом іпотеки, не вибуло до третіх осіб, які не мають договірних відносин з ОСОБА_1 ,
а залишилося у власності банку, який на підставі договору іпотеки зареєстрував право власності на майно та продовжив ним володіти як правонаступник.
Тому вимога позивачки про витребування майна із чужого незаконного володіння є неефективним способом судового захисту порушеного, на її думку, права. Ефективним способом судового захисту права є скасування рішення державного реєстратора, втрата права власності та відновлення права власності, виходячи
із того, що право власності на предмет іпотеки виникло на підставі умов іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку». Вказане є окремою правовою підставою для відмови у позові ОСОБА_1 .
Судом апеляційної інстанції враховано судову практику Великої Палати Верховного Суду, яка була ухвалена пізніше тієї, яку застосував районний суд, щодо належного та ефективного способу судового захисту у даній категорії справ.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду
У липні 2023 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Рева Д. С., звернулися
до Верховного Суду із касаційними скаргами на постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, в яких просять оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити
в силі.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявники посилаються на те, що апеляційним судом: застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; належним чином
не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1,
4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та її представника - адвоката
Реви Д. С. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу.
У задоволенні клопотань заявників про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 року у задоволенні клопотань заявників про повідомлення дати, часу та місця розгляду справи, про розгляд справи за участю сторін відмовлено. Справу призначено до судового розгляду
в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Крім того, у січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рева Д. С., подав
до Верховного Суду письмові пояснення, які по суті є доповненням до касаційної скарги. Проте, вони подані поза строком на касаційне оскарження й заявником
не ставиться питання про поновлення цього строку, тому вони залишаються
без розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, від 25 січня 2022 року
у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20, від 14 грудня 2022 року
у справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22).
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні її позову у зв`язку
з неефективним способом судового захисту й не врахував судову практику Верховного Суду у даній категорії справ, за якою вона має право на витребування свого майна із чужого незаконного володіння.
ПАТ «Укрсоцбанк» звернуло стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на іпотечне майно у червні 2018 року, а отже, з цього часу основне зобов`язання та іпотека припинили свою дію. До АТ «Альфа-Банк» не переходили права за відповідними кредитним та іпотечним договорами. У спірних правовідносинах фактично відбувся перехід права власності на спірну квартиру
до третьої особи - АТ «Альфа-Банк», яке не було стороною кредитного
та іпотечного договорів. Тому вона має право витребувати своє майно
в АТ «Альфа-Банк». При цьому вона проживає у спірній квартирі. Обраний нею спосіб судового захисту порушеного, на її думку, права є ефективним.
Вказує, що суд апеляційної інстанції розглядав справу протягом тривалого проміжку часу, за який судова практика у даній категорії справ неодноразово змінювалася. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні її позову, помилково керувався лише судовою практикою Верховного Суду й безпідставно не врахував норми закону.
Крім того, апеляційний суд не надав оцінку доводам сторін, указав про обставини, які не відповідають дійсності, у тому числі про те, що вона отримувала письмову вимогу банка, оскільки відповідних повідомлень вона не отримувала. Більше того, вона не мала заборгованості за кредитним договором, укладеним між нею
та банком.
Посилається на порушення банком процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеної нормами Закону України «Про іпотеку». Вказує також
на порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
При цьому зазначає, що вона є особою з інвалідністю другої групи й відповідні докази знаходилися у матеріалах справи. Тому апеляційний суд безпідставно стягнув із неї на користь банка судовий збір.
У касаційній скарзі представника ОСОБА_1 - адвоката Реви Д. С., викладено доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги, яка подана ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 від юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому вказується, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідна касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
28 квітня 2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 2006/24-24/050, за яким останній надано кредит у сумі
50 000,00 доларів США під 12,05 % річних на строк по квітень 2026 року
для придбання нерухомого майна - квартири, загальною площею 60,9 кв. м, житловою площею 42,3 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 18-22, т. 1).
На забезпечення виконання умов указаного кредитного договору у цей самий день, 28 квітня 2006 року, між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, за яким банку передано в іпотеку нерухоме майно - квартиру, загальною площею 60,9 кв. м, житловою площею 42,3 кв. м, що знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
(далі - приватний нотаріус) Чапським А. Е., зареєстровано в реєстрі за № 253
(а. с. 23-27, т. 1).
Згідно з умовами іпотечного договору від 28 квітня 2006 року у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.1); іпотекодержатель
за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки
в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві
на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38
Закону України «Про іпотеку»; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки
між іпотекодавцем та відповідним покупцем у порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (пункт 4.5).
Вищевказана квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_2
на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2006 року, укладеного
з ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Чапським А. Е., зареєстрованого в реєстрі за № 244 (а. с. 29-31, т. 1).
Відповідно до повідомлення від 21 березня 2018 року про звернення стягнення
на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору
та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням,
яке надіслано ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 , борг за кредитним договором станом на 14 березня 2018 року складав 28 507,71 доларів США, еквівалент -
738 802,59 грн (20 464,00 доларів США - строкова заборгованість за тілом кредиту; 4 857,53 доларів США - прострочена заборгованість за тілом кредиту;
132,94 доларів США - строкова заборгованість по відсоткам за кредитом;
3 053,24 доларів США - прострочена заборгованість по відсоткам за кредитом).
У порядку статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» попереджено, що в разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку ПАТ «Укрсоцбанк» зверне стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37
Закону України «Про іпотеку». Повідомлення вручено ОСОБА_1 27 березня
2018 року (а. с. 115-116, 119, 233, 234, 242-247, т. 1).
Згідно з Рішенням від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 єдиного акціонера
АТ «Укрсоцбанк» затверджено Передавальний акт та визначено,
що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк»,
які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» із дати визначеної у Передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року.
15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини 4 статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1, 5.3 постанови Правління Національного банка України від 27 червня 2008 року № 189 «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників» було затверджено Передавальний акт,
за яким АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набув усіх прав
за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення,
у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін
до відповідних договорів.
Згідно з пунктом 1 Передавального акту від 15 жовтня 2019 року внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, прав та обов`язків за цим актом став АТ «Альфа-Банк», правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникло у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього Передавального акту загальними зборами акціонерів
АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме -
15 жовтня 2019 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1583013851101) - квартира, загальною площею 60,9 кв. м, житловою площею 42.3 кв. м, розташована
за адресою:
АДРЕСА_1 , зареєстрована на праві власності (приватна, розмір частки 1/1)
за АТ «Альфа-Банк» 03 лютого 2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Чапським А. Е.; підстава для державної реєстрації: передавальний акт, серія та номер: б/н, виданий 11 жовтня 2019 року, видавник: АТ «Альфа-Банк»
та АТ «Укрсоцбанк»; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50997890 від 06 лютого 2020 року, приватний нотаріус Чапський А. Е. (а. с. 47, т. 2).
У квітні 2021 року АТ «Альфа-Банк» повідомив ОСОБА_1 , що відповідно
до статті 37 Закону України «Про іпотеку» банк 23 червня 2018 року задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. У зв`язку з набуттям права власності на предмет іпотеки у АТ «Альфа-Банк» відсутні фінансові претензії до ОСОБА_1 за кредитним договором від 28 квітня 2006 року № 2006/24-24/050 (а. с. 13-20, т. 3).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника - адвоката Реви Д. С., підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Щодо способу судового захисту
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_4 звернулася до суду
з позовом, який нею уточнювався, до АТ Альфа-Банк», правонаступником якого
є АТ «Сенс Банк», юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому просила суд витребувати в АТ «Альфа-Банк» нерухоме майно, а саме квартиру
АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 1583013851101).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження
№ 12-158гс18).
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив
на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,
та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені
у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися
до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права
та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,
що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,
за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом
у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або
є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача,
у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом
або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір
у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позовунезалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі
№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
ОСОБА_1 , уточнивши свої позовні вимоги, посилаючись, у тому числі,
на статтю 387 ЦК України, просила суд витребувати у банка спірну квартиру.
ОСОБА_1 посилалася на порушення банком процедури звернення стягнення
на предмет іпотеки - спірну квартиру, та порушення державним реєстратором порядку проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.
Верховний Суд, у тому числі, надаючи оцінку доводам касаційних скарг
у відповідній частині, враховує, що власник має право витребувати своє майно
від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним
(стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване
за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога
про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна
з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису
до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме
за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження
№ 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі
№ 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року
у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна
з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387
і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів,що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня
2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).
Разом із цим, вищевказані справи та справа, яка переглядається, не є подібними,
у цих справах різні фактичні обставини та правозастосування, що спростовує доводи касаційних скарг у цій частині.
Правові відносини між ОСОБА_1 та банком - ПАТ «Укрсоцбанк», після реорганізації - АТ «Альфа-Банк», яке, у свою чергу, змінило назву на АТ «Сенс Банк», виникли на підставі укладеного між позивачкою та банком кредитного договору, який забезпеченого іпотекою на підставі укладеного між сторонами іпотечного договору.
Тобто АТ «Сенс Банк», до зміни назви - АТ «Альфа-Банк», є правонаступником
ПАТ «Укрсоцбанк».
Суд апеляційної інстанції вказав про те, що у спірних правовідносинах нерухоме майно, яке було предметом іпотеки, не вибуло до третіх осіб, які не мають договірних відносин з ОСОБА_1 , а залишилося у власності банка, який
на підставі договору іпотеки зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки.
При цьому ОСОБА_1 зазначає про те, що вона проживає у спірній квартирі.
У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо правомірного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення
на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі.
Зокрема, у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вказано, що:
«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16
ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією
із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення
на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73,
75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі
№ 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.
110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна
не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
111. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище,
яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку»
(у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора
про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав
на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором
до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16
ЦК України.
116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки
за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване
за відповідачем, а не за іншою особою».
Надавши належну правову оцінку обраному позивачкою способу судового захисту, врахувавши всі фактичні обставини спору, суд апеляційної інстанції зробив вірні висновки про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про витребування спірного майна
з чужого незаконного володіння є неефективним способом судового захисту порушеного, на її думку, права.
У спірних правовідносинах відсутній факт відчуження банком, стороною договору
з позивачкою, предмета іпотеки третім особам, а речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.
Право, за захистом якого ОСОБА_1 звернулася до суду, не підлягає захисту шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки в основі переходу права власності на спірне нерухоме майно за банком лежать кредитні правовідносини, забезпечені іпотекою.
Суд апеляційної інстанції зробив вірні висновки у цій частині, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв`язку з невірно обраним нею способом судового захисту. При цьому апеляційним судом обґрунтовано наголошено позивачці
і на ефективному способі судового захисту своїх прав у спірних правовідносинах.
Такі висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
(частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції
є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
У зв`язку з цим, безпідставними є посилання касаційних скарг на неврахування відповідної судової практики Верховного Суду та на зміну правових позицій,
так як правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо належних способів судового захисту та ефективності сформовані з 2017 року,
у тому числі щодо відмінності реституції й віндикації. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Районний суд урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»,
а також щодо належного й ефективного способу судового захисту. Проте, вказана судова практика не є релевантною до спірних правовідносин. Натомість, суд апеляційної інстанції вірно врахував релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду.
Доводи касаційних скарг у цій частині зводяться до власного тлумачення норм права та до незгоди з відповідними висновками апеляційного суду, а тому відхиляються Верховним Судом.
Щодо розподілу апеляційним судом судових витрат
Касаційні скарги містить також доводи про те, що ОСОБА_1 є особою
з інвалідністю другої групи, тому апеляційний суд безпідставно стягнув з неї
на користь банка судовий збір.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, стягнув
із ОСОБА_1 на користь банка судові витрати, зокрема сплачений останнім судовий збір за подання апеляційної скарги.
Колегія суддів не може погодитися із судовим рішенням апеляційного суду
у частині розподілу судових витрат.
ОСОБА_1 та її представник зазначають у касаційних скаргах, що ОСОБА_1
є особою з інвалідністю другої групи, на підтвердження чого надано відповідні докази, зокрема копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 15 червня 2016 року серії 10 ААВ № 801131, відповідно до якої
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи з 01 травня 2022 року, причина інвалідності - загальне захворювання, інвалідність встановлена безстроково.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей
з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 141 ЦПК України якщо сторону,
на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно
до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується
за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються
за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Задовольняючи апеляційну скарга банка та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції стягув із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судові витрати у вигляді сплаченого банком судового збору за подання апеляційної скарги. Проте, апеляційний суд не взяв до уваги вищенаведені обставини та норми права, не врахував, що ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору в силу вимог закону.
Крім того, копії відповідних доказів знаходилися у матеріалах справи
(а. с. 28 зворот, а. с. 30, т. 3).
Висновки Верховного Суду
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає,
що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки
чи оцінки доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно
та ухвалено правильне судове рішення, але допущено неправильне застосування норм ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» щодо розподілу судових витрат між сторонами, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню
у відповідній частині з ухваленням нового рішення у цій частині про компенсацію банку вказаних витрат за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 183/685/17(провадження № 61-9088св23).
Щодо розподілу судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення
або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що оскаржуване судове рішення у частині відмови
у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з невірно обраним способом судового захисту залишається без змін, тому розподіл судових витрат Верховний Суд
не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 410 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та її представника - адвоката Реви Дмитра Сергійовича, задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
Судові витрати (судовий збір), понесені акціонерним товариством «Сенс Банк»
(до зміни назви - акціонерне товариство «Альфа-Банк») у розмірі 1 152,60 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 25 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець