№ 522/19835/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 522/19835/17

провадження № 61-1496св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД», Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Престиж VII», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гайдай Яніна Федорівна, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 17 липня 2018 року в складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Апеляційного суду Одеської області

від 28 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД» (далі - ТОВ «Добробуд ЛТД»), Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Престиж VII» (далі - ОК «ЖБК «Престиж VII»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 23 серпня 2006 року між Приватним підприємством «Інвест-Прогрес» (далі - ПП «Інвест-Прогрес») та

ОСОБА_1 укладено інвестиційний договір, відповідно до умов якого останній набув майнове право на квартиру з будівельним № 115, розрахунковою площею 106,38 кв. м, що розташована на 14 поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 . У подальшому (08 червня 2009 року) сторону вищевказаного правочину ПП «Інвест-Прогрес» замінено на ТОВ «Добробуд ЛТД».

Між ОСОБА_1 і ТОВ «Добробуд ЛТД» 23 червня 2010 року укладено договір, відповідно до якого інвестиційний договір укладено у новій редакції, зокрема, останній зобов`язався передати позивачу майнове право на квартиру

АДРЕСА_1 . Позивач також зобов`язався виконувати умови інвестиційного договору та сплатити кошти за спірну квартиру.

Вказував, що після закінчення будівництва будинку зазначеній вище квартирі було присвоєно № 402/1 з виділенням частини приміщень в окрему квартиру № 402 .

ОСОБА_1 виконав належним чином свої зобов`язання перед

ТОВ «Добробуд ЛТД» та сплатив кошти за спірну квартиру, проте останній шляхом укладення оспорюваних у цій справі правочинів відчужив зазначене майно на користь інших осіб, чим позбавив позивача права власності на нерухомість.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав

від 03 лютого 2010 року (в редакції від 10 червня 2014 року); визнати недійсною додаткову угоду від 26 грудня 2014 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 03 лютого 2010 року; визнати недійсною угоду про заміну сторони від 10 червня 2014 року до договору купівлі-продажу майнових прав від 03 лютого 2010 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 22 червня 2017 року, покупцем за яким є ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 22 червня 2017 року, покупцем за яким є ОСОБА_4 ; визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право власності на квартири АДРЕСА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного міста Одеси від 17 липня 2018 року

в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не виконав належим чином свої зобов`язання за договором, зокрема не сплатив повну вартість спірного об`єкта нерухомості, тому відповідно до умов цього правочину не набув майнових прав на вказану вище квартиру з будівельним № 115 (об`єкт інвестування) на АДРЕСА_3 .

Оскільки в обумовлені сторонами інвестиційного договору строки

ОСОБА_1 кошти не сплатив (допустив прострочення понад 45 днів),

то ТОВ «Добробуд ЛТД» на підставі пункту 7.2 останньої редакції вищевказаного договору в односторонньому порядку розірвало договір, чим припинило зобов`язання сторін цього правочину.

Позивач не набув право власності на спірне нерухоме майно у порядку, встановленому статтею 331 ЦК України, тому його вимоги про захист права власності відповідно до статті 392 ЦК України є безпідставними. Крім того, ОСОБА_1 не довів порушення своїх прав під час укладення правочинів, стороною яких він не є. При цьому ОСОБА_1 також не довів, що предметом оспорюваних правочинів було майно, яке він мав набути за інвестиційним договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідно до інвестиційного договору в редакції від 23 червня 2010 року початковий розмір інвестиції визначено у розмірі 185 543,73 грн, проте позивачем сплачено лише 164 927,76 грн. Таким чином позивач не виконав належним чином свої зобов`язання, тому у нього не виникло безумовне майнове право на квартиру під будівельним № 115 на

АДРЕСА_3 .

Позивач відповідно до пункту 5.15 договору в редакції від 23 червня

2010 року не набув обумовлених цим договором майнових прав з огляду на неповне виконання своїх зобов`язань в частині розрахунків. ТОВ «Добробуд ЛТД» на підставі пункту 7.2 цього договору обґрунтовано розірвала вказаний вище правочин та не передала ОСОБА_1 квартиру під будівельним

№ 115 на АДРЕСА_3 . Отже, позивач не набув достатніх підстав для виникнення у нього права власності на зазначене майно.

Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами, що квартира під будівельним № 115 на АДРЕСА_3 була перепланована на дві окремих квартири, яким присвоєні номери № 402 , 402 / 1 на АДРЕСА_3 . Висновок проведеної у справі судової будівельно-технічної експертизи від 12 червня 2018 року не підтверджує доводи позивача в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за інвестиційним договором та сплатив на користь

ТОВ «Добробуд ЛТД» кошти, які передбачені цим правочином. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення позивачу забудовником повідомлень про розірвання інвестиційного договору.

ТОВ «Добробуд ЛТД» з порушенням вимог відчужило на користь інших осіб майно, яке було предметом укладеного з позивачем інвестиційного договору. Крім того, після розірвання з ОСОБА_1 інвестиційного договору в односторонньому порядку ТОВ «Добробуд ЛТД» продовжувало приймати від позивача платежі за цим договором, отже він був чинним, сторони виконували його умови, зокрема на час укладення між відповідачами спірних правочинів.

На час укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 14 березня 2011 року з ОСОБА_5 у ТОВ «Добробуд ЛТД» були відсутні правові підстави для його укладення, оскільки був чинним договір, який укладений з ОСОБА_1 .

Суди дійшли помилкового висновку про недоведення позивачем тих обставин, що саме квартира, права на яку за інвестиційним договором були передані останньому, була у подальшому відчужена ТОВ «Добробуд ЛТД» на користь інших осіб. Так, зібраними у справі доказами підтверджено, що квартира № 115 та відчужені за спірним правочином квартири знаходилася на АДРЕСА_8 .

Позивач довів належними та допустимими доказами заявлені у справі вимоги, тому його порушені права підлягають захисту шляхом задоволення позову.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що позивач не сплатив кошти за інвестиційним договором, тому ТОВ «Добробуд ЛТД» обґрунтовано його розірвано в односторонньому порядку. Судами правильно встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ідентичності квартири з будівельним номером 115, розрахунковою площею 122,01 кв. м, та квартири з будівельним номером 115/2, розрахунковою площею 61 кв. м, яка розташована у тому самому будинку, майнові права на яку були предметом договору купівлі-продажу майнових прав від 14 березня 2011 року, а також якій після введення будинку в експлуатацію присвоєно № 402/1)

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

14 березня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 серпня 2006 року між ОСОБА_1 і ПП «Інвест-Прогрес» укладено договір про інвестування, відповідно до умов якого останнє зобов`язалося передати у власність позивача безумовне майнове право на квартиру з будівельним № 115 розрахунковою площею 106,38 кв м, що розташована на 14 поверсі жилого будинку

АДРЕСА_1 після здавання його в експлуатацію (об`єкт інвестування), а позивач зобов`язався прийняти цей об`єкт інвестування і сплатити за нього обумовлену договором інвестицію.

Пунктом 1.2 договору про інвестування передбачено, що за своїм правовим змістом він є договором купівлі-продажу майнових прав.

Між ОСОБА_1 , ПП «Інвест-Прогрес» і ТОВ «Добробуд ЛТД» 08 червня 2009 ркоу укладено додаткову угоду до договору про інвестування, відповідно до якої сторону ПП «Інвест-Прогрес» замінено на ТОВ «Добробуд ЛТД».

Між ОСОБА_1 і ТОВ «Добробуд ЛТД» 23 червня 2010 року укладено договір про внесення змін до договору про інвестування шляхом викладення його у новій редакції (далі - договір в редакції від 23 червня 2010 року).

Відповідно до договору в редакції від 23 червня 2010 року ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати у власність позивача безумовне майнове право на квартиру з будівельним № 115 розрахунковою площею 122,01 кв. м, що розташована на 14 поверсі жилого будинку

АДРЕСА_1 , а позивач зобов`язався прийняти зазначене безумовне майнове право та сплатити за нього обумовлену договором інвестицію.

Пунктом 5.3 договору в редакції від 23 червня 2010 року передбачено, що відповідно до попередньої редакції цього договору на момент підписання цієї редакції договору інвестор фактично сплатив ПП «Інвест-Прогрес» грошові кошти у розмірі 42 552 дол. США, у тому числі податок на додану вартість. Інвестор зобов`язаний протягом 60 календарних днів з моменту набуття чинності цієї редакції договору надати підприємству довідку відповідної банківської установи або ПП «Інвест-Прогрес» про фактичне надходження коштів, зазначених у цьому пункті договору, на поточний рахунок ПП «Інвест-Прогрес».

Суди встановили, що матеріали справи не містять доказів надання відповідної довідки ТОВ «Добробуд ЛТД», що підтверджувала сплату ОСОБА_1 зазначеної суми грошових коштів на користь ПП «Інвест-Прогрес».

Пунктами 5.4, 5.5 договору в редакції від 23 червня 2010 року передбачено обов`язок інвестора сплатити на рахунок підприємства залишок інвестиції, початковий розмір якої визначено на рівні 185 543,73 грн до 15 лютого

2011 року, а саме: до 25 червня 2010 року - 20 615,97 грн, до 15 липня

2010 року - 20 615,97 грн, до 15 серпня 2010 року - 20 615,97 грн,

до 15 вересня 2010 року - 20 615,97 грн, до 15 жовтня 2010 року -

20 615,97 грн, до 15 листопада 2010 року - 20 615,97 грн, до 15 грудня

2010 року - 20 615,97 грн, до 15 січня 2011 року - 20 615,97 грн, до 15 лютого 2011 року - 20 615,97 грн.

Суди також встановили, що у порушення встановленого договором в редакції від 23 червня 2010 розміру і графіку сплати залишку інвестиції

ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «Добробуд ЛТД» лише 8 платежів на загальну суму 164 927,76 грн, а саме: 01 липня 2010 року - 20 615,97 грн, 30 липня 2010 року - 20 615,97 грн, 15 вересня 2010 року - 20 615,97 грн,

03 грудня 2010 року - 20 615,97 грн, 26 травня 2011 року - 20 615,97 грн,

01 червня 2011 року - 20 615,97 грн, 19 липня 2011 року - 20 615,97 грн,

09 серпня 2011 року - 20 615,97 грн.

Докази сплати позивачем інших сум за договором в редакції від 23 червня 2010 року у матеріалах справи відсутні.

Згідно з пунктом 5.15 договору в редакції від 23 червня 2010 року неповна (часткова) сплата інвестором інвестиції не є підставою для виникнення у нього права власності на об`єкт інвестування. При цьому Розділом 2 «Терміни» договору в редакції від 23 червня 2010 року передбачено, що об`єкт інвестування - це безумовне майнове право на квартиру

АДРЕСА_9 .

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 допущено прострочення внесення інвестицій за договором в редакції від 23 червня 2010 року на термін, що перевищує 45 календарних днів, у зв`язку з чим ТОВ «Добробуд ЛТД» в односторонньому порядку розірвало цей договір на підставі

пункту 7.2 договору, яким передбачено, що у випадку прострочення Інвестором внесення інвестицій на термін, що перевищує 45 (сорок п`ять) календарних днів, підприємство має право розірвати договір в односторонньому порядку. У такому випадку договір вважається припиненим з моменту одержання інвестором відповідного письмового повідомлення підприємства. У випадку, якщо з причин, що не залежать від підприємства, таке повідомлення неможливо вручити інвестору, цей договір вважається припиненим з моменту одержання підприємством повторного (другого) повідомлення підприємства зв`язку про неможливість вручення відповідного повідомлення інвестору.

Так, 12 жовтня 2011 року ТОВ «Добробуд ЛТД» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору на підставі пункту 7.2 договору в редакції від 23 червня 2010 року. У зв`язку з повідомленням підприємства поштового зв`язку про неможливість вручення листа

від 12 жовтня 2011 року, ТОВ «Добробуд ЛТД» 06 березня 2012 року повторно направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про розірвання договору на підставі пункту 7.2 цього договору в редакції від 23 червня 2010 року. У зв`язку з отриманням ТОВ «Добробуд ЛТД» повторного (другого) повідомлення підприємства поштового зв`язку про неможливість вручення позивачу повідомлення про розірвання договору, останнє вважало договір припиненим.

Враховуючи викладене, ТОВ «Добробуд ЛТД» розірвало вищевказаний договір, а зобов`язання сторін, що випливали з договору в редакції

від 23 червня 2010 року є припиненими, позивач не набув прав вимоги щодо передання йому у власність квартири АДРЕСА_9 .

Суди встановили, що 14 березня 2011 року між ТОВ «Добробуд ЛТД» і

ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, відповідно до якого ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_5 безумовне майнове право на квартиру з будівельним №115/2 розрахунковою площею 61кв. м, що розташована на 14 поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 зобов`язався прийняти зазначене безумовне майнове право та сплатити за нього обумовлену договором Інвестицію. Копія договору наявна у матеріалах справи.

Між ТОВ «Добробуд ЛТД», ОСОБА_5 і ОСОБА_6 25 травня 2014 року укладено угоду про заміну сторони у договорі від 14 березня

2011 року, за умовами якої (угоди) ОСОБА_5 замінено на ОСОБА_7 .

Суди також встановили, що 01 квітня 2014 року ТОВ «Добробуд ЛТД» отримало сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво багатоповерхового жилого комплексу з паркінгом» на

АДРЕСА_3 , а розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 червня 2014 року зазначеному жилому комплексу присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_10 .

Між ТОВ «Добробуд ЛТД» і ОСОБА_6 26 грудня 2014 року на виконання договору від 14 березня 2011 року й угоди від 25 травня 2014 року підписано акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_11 , загальною площею 61,6 кв. м. У подальшому ОСОБА_8 зареєстрував право власності на цю квартиру.

ОСОБА_8 21 березня 2017 року продав, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_11 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 червня 2017 року вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_12 зареєстровано за ОСОБА_3 19 червня 2017 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 26 грудня 2014 року, складеного за участю ТОВ «Добробуд ЛТД»; договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 03 лютого 2010 року, стороною якого було ТОВ «Добробуд ЛТД»; нової редакції договору купівлі-продажу майнових прав від 10 червня 2014 року, стороною якої було ТОВ «Добробуд ЛТД»; додаткової угоди до нової редакції від 26 грудня 2014 року, стороною якого було ТОВ «Добробуд ЛТД»; угоди про заміну сторони від 10 червня

2014 року, стороною якої було ТОВ «Добробуд ЛТД».

ОСОБА_3 22 червня 2017 року продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_13 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи

від 12 червня 2018 року експертом встановлений частковий збіг (в частині конфігурації зовнішніх меж і частково конфігурації меж внутрішніх приміщень) об`ємно-планувальних показників квартири № 115 , розташованої на 15 поверсі, об`ємно-планувальні показники якої визначені у витязі з поверхневого плану будинку № 2 у складі багатоповерхового жилого комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування і підземним паркінгом на АДРЕСА_3 , який підписано позивачем і ТОВ «Добробуд ЛТД» як додаток до договору в редакції від 23 червня

2010 року (інших об`ємно-планувальних показників квартири № 115 , зокрема і такої, що розташована на 14 поверсі, документи, підписані позивачем і

ТОВ «Добробуд ЛТД», не містять), і квартир: № 371 на 11 поверсі; № 381 та

№ 382 на 12 поверсі; № 392 на 13 поверсі; № 402 та № 402/1 на 14 поверсі;

№ 412 на 15 поверсі; № 422 та № 422/1 на 16 поверсі; № 433 на 17 поверсі.

Експертом встановлений збіг характеристик квартири № 115 , а саме конфігурації зовнішніх меж і частково конфігурації меж внутрішніх приміщень, як з квартирами, розташованими на 14 поверсі, так і з квартирами, що розташовані на 15 та інших поверхах.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (стаття 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Тобто, укладаючи договір про інвестування від 23 серпня 2006 року та договір від 23 червня 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, позивач отримав обмежене речове право, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно у майбутньому.

Так, умовами вищевказаних правочинів встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов`язалось передати у власність ОСОБА_1 безумовне майнове право на квартиру з будівельним № 115 розрахунковою площею 122,01 кв. м, що розташована на 14 поверсі жилого будинку

Для отримання позивачем права власності саме на новозбудоване майно (квартиру з будівельним № 115 розрахунковою площею 122,01 кв. м, що розташована на 14 поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 ) необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані, зокрема пунктами 5.4, 5.5 договору в редакції від 23 червня 2010 року, відповідно до яких передбачено обов`язок інвестора сплатити на рахунок підприємства 185 543,73 грн.

Відповідно до пункту 6.2 договору в редакції від 23 червня 2010 року оформлення права власності інвестора на новостворене майно здійснюється Виконавчим комітетом Одеської міської ради шляхом видачі свідоцтва про право власності на підставі цього договору, акта прийому-передачі об`єкту інвестування та свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Пунктом 6.3 договору в редакції від 23 червня 2010 року передбачено, що оформлення права власності на новостворене майно інвестор здійснює самостійно за власні кошти.

Разом з тим, суди встановили, що у порушення встановленого договором в редакції від 23 червня 2010 розміру і графіку сплати залишку інвестиції

ОСОБА_1 сплачено на користь ТОВ «Добробуд ЛТД» лише 8 платежів на загальну суму 164 927,76 грн. Докази сплати позивачем інших сум за договором в редакції від 23 червня 2010 року у матеріалах справи відсутні.

При цьому пунктом 5.15 договору в редакції від 23 червня 2010 року передбачено, що неповна (часткова) сплата інвестором інвестиції не є підставою для виникнення у нього права власності на об`єкт інвестування. Розділом 2 «Терміни» договору в редакції від 23 червня 2010 року визначено, що об`єкт інвестування - це безумовне майнове право на квартиру АДРЕСА_9 .

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою

статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.

Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Крім того, має місце пред`явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.

При цьому Верховний Суд вважає, що з огляду на те, що позивач не є і не був власником жодної із зазначених квартир ( АДРЕСА_5 ), на які просить визнати право власності, а також не надав доказів, що є власником майнових прав на ці квартири, то суд першої інстанції правильно вважав, що позивач безпідставно звернувся із позовом з такими вимогами.

Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

При цьому, як вже зазначалося вище - індивідуальні ознаки (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), якими наділена квартира із будівельним номером АДРЕСА_9 , яка зазначена у договорі про інвестування від 23 серпня 2006 року та договорі від 23 червня 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, не відповідають індивідуальним ознакам, притаманним квартирам АДРЕСА_1 .

Крім того, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідно до позовної заяви, позивач вважає, що його права та інтереси порушені саме невиконанням ТОВ «Добробуд ЛТД» своїх зобов`язань за договором про інвестування від 23 серпня 2006 року та договором від 23 червня 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, які стосуються передання йому новозбудованого майна та документів необхідних для реєстрації за ним права власності на нього. Отже, з огляду на те, що позивач стверджує про перебування з ТОВ «Добробуд ЛТД» у зобов`язальних відносинах, то права позивача повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. Разом з тим, з іншими відповідачами позивач не перебував в зобов`язальних правовідносинах та не вказував, яким чином вони порушили його права.

Також, судами було встановлено, що ТОВ «Добробуд ЛТД» у порядку визначеному пунктом 7.2 договору в редакції від 23 червня 2010 року використало своє право на одностороннє розірвання цього договору шляхом направлення відповідних повідомлень позивачу, враховуючи, що останнє повторне повідомлення не було вручено позивачу з причин, що не залежали від ТОВ «Добробуд ЛТД». Отже, з дати повторного повернення повідомлення кур`єрської служби про неможливість здійснити доставку поштових конвертів ОСОБА_1 , вищевказаний договір є розірваним на підставі статті 651 ЦК України, якою передбачено, що розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до приписів статей 526 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору і вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - у відповідності зі звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з тим, позивач не довів належними та допустимими доказами виконання своїх інвестиційних зобов`язань - сплати коштів за договором

від 23 червня 2010 року про внесення змін до договору про інвестування, зокрема з урахуванням зміни курсу валют. Обґрунтованих розрахунків суми доплати інвестиції з урахуванням умов вказаного договору до матеріалів справи не подав.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 не було доведено ті обставини, що він належним чином виконав вищевказані зобов`язання за договором про інвестування від 23 серпня 2006 року та договором від 23 червня 2010 року про внесення змін до договору про інвестування в частині щодо оплати у повному обсязі інвестиції в контексті вирішення питання щодо набуття ним відповідного майнового права щодо спірного нерухомого майна.

Разом з тим, питання щодо встановлення розміру дійсної фактичної площі спірної квартири вочевидь стосується безпосереднього предмету судового розгляду, в тому числі, в контексті визначення співвідношення вищевказаної квартири із будівельним номером

АДРЕСА_9 , визначеного у договорі про інвестування в редакції від 23 червня 2010 року, до квартир АДРЕСА_5 , на які позивач просить визнати право власності.

При цьому згідно із законом саме на ОСОБА_1 було покладено обов`язок щодо доведення цих обставин.

Так, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проведеною у справі судовою будівельно-технічною експертизою

від 12 червня 2018 року лише встановлено збіг характеристик квартири

АДРЕСА_9 , а саме конфігурації зовнішніх меж і частково конфігурації меж внутрішніх приміщень, як з квартирами, розташованими на 14 поверсі, так і з квартирами, що розташовані на 15 та інших поверхах.

При цьому не є доведеним твердження ОСОБА_1 , що вищевказана квартира із будівельним номером

АДРЕСА_9 , яка визначена договором про інвестування в редакції

від 23 червня 2010 року, що розташована на 14 поверсі, є тим самим нерухомим майном, на яке позивач просив визнав за ним право власності, проте, вже з іншими вищевказаними номерами.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину. Відповідно до

статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивачем не доведено, що оскаржувані правочини не відповідають вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, іншим вимогам закону або порушують його законні права та інтереси.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивачем не доведено належне виконання умов інвестиційного договору, а також що спірні у цій справі правочини порушують його законні права та інтереси, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за інвестиційним договором та сплатив на користь ТОВ «Добробуд ЛТД» кошти, які передбачені цим правочином, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних обставин.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ТОВ «Добробуд ЛТД» не направляло на адресу позивача двічі повідомлень про розірвання інвестиційного договору, оскільки такі доводи спростовані наявними у матеріалах справи супровідними листами, актами про відсутність отримувача та накладними про направлення поштової кореспонденції.

Доводи касаційної скарги, що ТОВ «Добробуд ЛТД» з порушенням вимог закону відчужило на користь інших осіб майно, яке було предметом укладеного з позивачем інвестиційного договору, не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що саме квартира під будівельним номером АДРЕСА_9 є предметом оспорюваних правочинів. Відповідно до частини шостої

статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що після розірвання з ОСОБА_1 інвестиційного договору в односторонньому порядку

ТОВ «Добробуд ЛТД» продовжувало приймати від позивача платежі за цим договором, оскільки він не позбавлений звернутись до нього з позовом про повернення безпідставно набутого майна за наявності на це правових підстав.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що до розірвання укладеного з позивачем інвестиційного договору, предметом якого є майнові права на квартиру з будівельним № 115 розрахунковою площею 122,01 кв. м на АДРЕСА_3 , ТОВ «Добробуд ЛТД» не мало права відчужувати на користь ОСОБА_5 майнові права на квартиру з будівельним №115/2 розрахунковою площею 61кв. м на АДРЕСА_3 , оскільки у матеріалах справи відсутні докази, що предметом вказаних правочинів є одне і те ж саме майно.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гайдай Яніна Федорівна, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного міста Одеси від 17 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк