Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/19969/16-ц
провадження № 61-13225св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2017 року у складі судді Тарасова А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про вселення та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 2010 року вона проживала однією сім`єю із ОСОБА_3 та згодом між ними зареєстрований шлюб.
Вказувала на те, що до реєстрації шлюбу з нею ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , під час якого придбав квартиру АДРЕСА_1 . У 2010 році ОСОБА_5 померла, після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла частина зазначеної квартири, яку прийняли ОСОБА_3 (чоловік) та ОСОБА_2 (син).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після його смерті відкрилась спадщина на частину спірної квартири, яку вона як дружина спадкодавця прийняла та продовжувала проживати у зазначеній квартирі.
25 червня 2016 року вона не змогла потрапити до квартири, оскільки ОСОБА_2 замінив замок на вхідних дверях квартири.
Також вказувала на те, що відповідач незаконно отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , оскільки пропустив строк на прийняття спадщини, на час смерті своєї матері у квартирі не проживав, із заявою про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини не звертався, а його реєстрація у спірній квартирі є незаконною.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила вселити її до квартири АДРЕСА_2 , та визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1/4 частину вказаної квартири, яке видане 21 червня 2016 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 після смерті його матері ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 .
У іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про вселення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач має право на захист свого суб`єктивного цивільного права шляхом вселення до квартири АДРЕСА_2 , оскільки вона як дружина спадкодавця є спадкоємцем першої черги та у строк, перебачений законом, звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини й фактично набула права на спадщину у вигляді частки спірної квартири, а відповідач чинить їй перешкоди у користуванні спадковим майном, а саме замінив замок на вхідних дверях та не надає доступу до квартири.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на 1/4 частину спірної квартири, яке видане 21 червня 2016 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 після смерті його матері ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що видачою цього свідоцтва права позивача не порушені, оскільки вона не належить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_5 , а тому не має права на звернення до суду з вимогою про визнання вказаного свідоцтва недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про вселення і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій незаконно відмовили йому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 522/12852/16 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання шлюбу недійсним (фіктивним), що перебуває в провадженні Приморського районного суду м. Одеси.
Вказував на те, що у випадку задоволення позову у вказаній справі у ОСОБА_1 не виникне права на спадкування спірної квартири.
Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року і витребувано із Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу № 522/19969/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 вересня 2000 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрований шлюб.
15 лютого 2001 року ОСОБА_3 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_5 на підставі довіреності, укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_5 придбала квартиру АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_2 .
Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 25 лютого 2011 року звернувся ОСОБА_3 (чоловік) та 14 вересня 2011 року - ОСОБА_2 (син).
24 лютого 2015 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Ананьєву С. П. видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте за час шлюбу, а саме на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 , та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку вказаної квартири.
08 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та позивачем зареєстрований шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
21 червня 2016 року державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Міклушевському В. С. видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 після смерті його матері ОСОБА_5
14 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Місік О.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).
Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.
Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника (особи, яка має речове право на чуже майно), тобто при порушенні насамперед такої правомочності власника, як користування та розпорядження своїм майном.
По своїй суті позов про вселення є різновидом негаторного позову.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 як дружина померлого ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги та 14 липня 2016 року звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Місік О. В. із заявою про прийняття спадщини, до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 .
Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 355/340/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Проте відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
Задовольняючи позовні вимоги про вселення позивача у спірну квартиру, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на захист свого суб`єктивного цивільного права шляхом вселення до спірної квартири, оскільки як спадкоємець першої черги у встановленому законом порядку прийняла спадщину, а тому з часу відкриття спадщини має право володіння та користування спадковим майном, а відповідач чинить їй перешкоди у користуванні таким майном.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), § 2).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк