№ 522/20238/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 522/20238/18

провадження № 61-12503св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Управління Служби безпеки України в Одеській області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , подану через адвоката Красножона Ігоря Івановича, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року у складі судді Шкамерди К. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року Управління Служби безпеки України в Одеській області (далі - СБУ) звернулося до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування службовою квартирою та виселення.

Позов обґрунтований тим, що службова квартира АДРЕСА_1 включена до числа службових приміщень СБУ та надана у користування відповідачам у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі в СБУ, проте 30 листопада 2015 року його звільнено з військової служби у запас СБУ і виключено зі списків особового складу з 01 грудня 2015 року. На сьогодні право користування службовою квартирою належить відповідачам, що утруднює позивачу розпорядження службовою квартирою, а саме немає можливості надати службову квартиру іншим співробітникам, які потребують поліпшення житлових умов.

Позивач просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовою квартирою СБУ АДРЕСА_1 та виселити їх їз цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування службовою квартирою СБУ АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зі службової квартири без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на отримання та користування відповідачами спірною службовою квартирою виникло та існувало на законних підставах під час проходження ОСОБА_1 військової служби з 31 січня 2009 року до 16 грудня 2009 року. Право користування спірною квартирою відповідач ОСОБА_1 втратив 16 грудня 2009 року у зв`язку з переведенням його для подальшого проходження військової служби до іншого органу СБУ в іншу місцевість.

Щодо застосування позовної давності, то суди з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справа № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, зазначили, що поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення, тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 через адвоката Красножона І. І. звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, просили скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди неправильно застосували статтю 124 ЖК Української РСР, пункт 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок), пункт 34 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській УРСР № 37 (далі - Положення). Замість вказаних норм суди повинні були застосувати статті 123 125 ЖК Української РСР та пункт 35 Положення, відповідно до яких відповідачі не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення, зокрема ОСОБА_1 як особа, яка пропрацювала на підприємстві, в установі, організації, що надали їй службове жиле приміщення, не менш як десять років; особі, звільненій у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонеру по старості.

Незастосування судами статті 125 ЖК Української РСР призвело до порушення статті 47 Конституції України.

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 правомірно у червні 2009 року вселились у спірне житло як службове. Незважаючи на те, що між позивачем та відповідачем виникли житлові правовідносини щодо найму службового житла, суд не застосував спеціальні норми, а застосував загальні норми, чим порушив правило співвідношення загального і спеціального законодавства.

Суди дійшли помилкового висновку, що у квартирі позивача відповідачі зареєстровані, але відсутні, тобто не проживають, оскільки це твердження спростовується тим, що сам предмет позову про виселення, вказує на те, що відповідачі фактично займають спірне житло, проживають там.

Суди порушили статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Суди не звернули увагу, що на спірні правовідносини, що виникають із договору найму службового житла, поширюється позовна давність, а тому відмова суду відповідачам в реалізації його права на застосування позовної давності, про що неодноразово заявлялось відповідачами, є незаконною.

Аргументи інших учасників справи

Відзив СБУ на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції правильно перевірив законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, зокрема і застосування норм матеріального права.

Суди обгрунтовано застосували застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що відповідачі не можуть бути виселені відповідно до статті 125 ЦК Української РСР, оскільки вони втратили право користування квартирою не у 2015 році у зв`язку зі звільненням, а 16 грудня 2009 року у зв`язку з переведенням ОСОБА_1 для подальшого проходження служби в іншу місцевість - до Центрального управління СБУ у м. Київ. Після переведення відповідачі повинні були звільнити вказане приміщення, службова кварира надавалася ОСОБА_1 на період проходженням служби ним саме в цьому регіоні.

ОСОБА_1 не звільнений у грудні 2015 року за віком, на час звільнення на пенсію за віком відповідач не виходив.

Відповідачі помилково посилаються на те, що між сторонами існують договірні зобов`язальні відносини, оскільки спірне житло надане відповідачам у користування як службове, за що не передбачена плата.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що за клопотанням СБУ рішенням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 квітня 2009 року № 330, двокімнатна квартира АДРЕСА_1 включена до числа службових жилих приміщень позивача. З 23 квітня 2009 року до сьогодні вказана квартира є службовою.

Згідно з довідкою відділу кадрового забезпечення СБУ від 22 жовтня 2018 року № 65/14-588сп в період з 31 січня 2009 року до 16 грудня 2009 року в СБУ проходив військову службу полковник ОСОБА_1

14 березня 2009 року він прийнятий на квартирний облік зі складом сім`ї дві особи.

З урахуванням відсутності у ОСОБА_1 за місцем проходження служби у м. Одесі житла для постійного проживання, він як військовослужбовець, який проходив військову службу в СБУ, був забезпечений службовим житлом зі складом сім`ї дві особи на час виконання ним обов`язків військової служби саме в Управлінні, шляхом надання йому для проживання спірної службової квартири.

На підставі листа СБУ, розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 29 травня 2009 року № 410 ОСОБА_1 видано службовий ордер № 1786 серія ПР на спірну службову квартиру на склад сім`ї дві особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , на підставі якого вони вселилися до неї та зареєстрували своє місце проживання за адресою вказаної квартири, що підтверджується довідкою-витягом з домової книги про склад сім`ї та прописку від 01 березня 2017 року № 12.

Відповідно до відповіді ВАДР Головного управілння державної міграційної служби України в Одеській області від 21 дистопада 2019 року відповідачі ОСОБА_1 з 05 червня 2009 року, ОСОБА_3 з 10 червня 2009 року значаться зареєстрованими за адресою спірної квартири.

Наказом Голови СБУ від 16 грудня 2009 року № 1790-ос ОСОБА_1 переведений для подальшого проходження військової служби до Центрального управління СБУ у м. Київ до іншого населеного пункту.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з рішенням Житлово-побутової комісії Центрального управління СБУ від 20 лютого 2003 року відповідачам надана двокімнатна квартира АДРЕСА_3 , яка належить їм на праві приватної власності, про що свідчить свідоцтво про право власності від 20 квітня 2004 року № НОМЕР_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно на праві приватної власності ОСОБА_3 належить квартира, загальною площею 69,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 .

Суди встановили, що спірна квартира АДРЕСА_1 не є єдиним житлом відповідачів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спір, що виник між сторонами, стосується виселення зі службового житла військовослужбовця.

Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом. Судове рішення має забезпечувати захист конституційних прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

За змістом статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституція України).

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги у контексті конституційного права особи на житло і прецедентної практики Європейського суду з прав людини та статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Верховний Суд бере до уваги, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom) 1995 року, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE) 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатував, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine) рішення від 02 грудня 2010 року).

Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла (справа «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) рішення від 18 листопада 2004 року.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Порядком, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Згідно з пунктом 2 Положення службові житлові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Відповідно до пункту 15 Положення службове жиле приміщення надається робітникам, службовцям і колгоспникам на час виконання ними обов`язків, які потребують проживання в такому приміщенні.

Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку).

Відповідно до пункту 12 Порядку службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби.

Згідно з пунктом 5.1. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом СБУ від 06 листопада 2007 року № 792, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 26 листопада 2007 року за № 1308/14575, співробітники та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Ці норми встановлюють суб`єктів, на які розповсюджуються правовідносини щодо отримання і користування службовим житлом, в тому числі на належність особи, яка отримує службове житло, до відповідного підприємства, установи, організації, що його виділяє.

Суди встановили, що з урахуванням відсутності у ОСОБА_1 за місцем проходження служби у м. Одесі житла для постійного проживання, він як військовослужбовець, який проходив військову службу в СБУ, був забезпечений службовим житлом на склад сім`ї дві особи на час виконання ним обов`язків військової служби саме в Управлінні, шляхом надання йому для проживання спірної службової квартири.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).

Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання (пункт 20 Порядку).

При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 21 Порядку).

Згідно з пунктом 19 Порядку у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню.

Верховний Суд виходить з того, що наказом Голови СБУ від 16 грудня 2009 року № 1790-ос ОСОБА_1 переведений для подальшого проходження військової служби до Центрального управління СБУ у м. Київ, тобто до іншого населеного пункту.

Суди виходили з того, шо право на отримання та користування відповідачами спірною службовою квартирою виникло та існувало на зазначених законних підставах під час проходження ОСОБА_1 військової служби з 31 січня 2009 року до 16 грудня 2009 року, проте, таке право користування спірною квартирою ним втрачено 16 грудня 2009 року у зв`язку із переведенням його для подальшого проходження військової служби до іншого органу СБУ в іншу місцевість.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стосовно виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, то відповідно до статті 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Ззідно зі статтею 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у відповідачів є майно, яке зареєстроване на праві приватної власності.

Суди встановили, що спірна квартира АДРЕСА_1 не є єдиним житлом відповідачів.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обгрунтованого висновку, що право на отримання та користування відповідачами спірною службовою квартирою виникло та існувало на законних підставах під час проходження ОСОБА_1 військової служби з 31 січня 2009 року до 16 грудня 2009 року. Проте таке право користування спірною квартирою відповідач ОСОБА_1 втратив 16 грудня 2009 року у зв`язку з переведенням його для подальшого проходження військової служби до іншого органу СБУ в іншу місцевість.

Щодо застосування позовної давності, то суди, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справа № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18, дійшли правильного висновку, що поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення, тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди неправильно застосували статтю 124 ЖК Української РСР, пункт 19 Порядку та пункт 34 Положення, а необхідно застосувати статтю125 ЖК Української РСР та пункт 35 Положення, оскільки стаття 125 ЖК Української РСР визначає недопущення позбавлення особи єдиного житла, а у відповідачів спірна житлова квартира не є єдиним житлом.

Верховний Суд зазначає, що відповідачі, процитувавши статтю 125 ЖК Української РСР та пункт 35 Положення, не конкретизували, до яких саме осіб вказаних у статті 125 ЖК Української РСР, вонивідносяться та не надали відповідних доказів на підтвердження цього.

Верховний Суд не бере до уваги, що суди порушили статтю 8 Конвенції, оскільки суди врахували та надали правильну правову оцінку тому, що спірна квартира не є єдиним житлом відповідачів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про право власності, крім того, у зв`язку з тим, що відповідачі не звільнили службову квартиру порушуються житлові права військовослужбовців, які дійсно потребують житло.

Доводам щодо застосування позовної давності суди надали правову оцінку, додатково аналізу вони не потребують.

У касаційній скарзі помилковим є посилання на те, що між сторонами існують договірні зобов`язальні відносини, оскільки спірне житло надане відповідачам у користування як службове.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року зупинено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року до закінчення касаційного розгляду справи, то виконання рішень на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , подану через адвоката Красножона Ігоря Івановича, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 05 червня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко