Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 522/20750/16

провадження № 61-18863св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лупу Сергій Сергійович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Шенцевої О. П., від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Князюка О. В.,

Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., від 26 листопада 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та усунення від права на спадкування. Позовна заява ОСОБА_4 , з урахуванням поданих уточнень мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 .

При зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, їй стало відомо про наявність заповіту від його імені, складеного

28 квітня 2016 року, на ім`я онука ОСОБА_2 .

Стверджувала, що між нею, її сестрою ОСОБА_6 та їх батьками існувала домовленість щодо розподілу спадщини, за якою позивачу повинна була відійти квартира АДРЕСА_1 .

Посилалася на те, що після смерті матері вона разом з ОСОБА_6 поселили батька за його згодою у Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир, оскільки ОСОБА_6 не мала можливості утримувати останнього, а позивачу необхідно було виїжджати за кордон. При цьому, позивач доручила догляд за батьком ОСОБА_7 , що проживала в будинку АДРЕСА_2 .

У листопаді 2015 року ОСОБА_6 та відповідач забрали ОСОБА_5

з монастиря з можливістю користуватися пенсією ОСОБА_5 . При цьому, ОСОБА_8 помістив свою матір ОСОБА_6 до лікувального закладу, не доглядав за нею та дідом, в той час коли позивач перераховувала кошти на догляд як батька так і сестри.

На час складення заповіту від імені ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 04 вересня 2015 року перейшла у власність ОСОБА_9 , а отже не входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_5 .

Вважала, що складення зазначеного заповіту відбулося не особисто спадкодавцем, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його волі, що свідчить про недійсність заповіту в силу вимог частини другої статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З урахуванням викладеного, позивач просила суд визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_5 на користь відповідача, посвідчений

28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А., та усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 .

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 26 листопада 2020 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним заповіт від імені ОСОБА_5 на користь

ОСОБА_2 , посвідчений 28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 не мав фізичних вад або хвороб, що обмежували його здатність вчинити підпис на заповіті, а тому в приватного нотаріуса не було підстав застосовувати правила

частини четвертої статті 207 ЦК України та посвідчувати заповіт за відсутності особистого підпису ОСОБА_5 на заповіті. За таких обставин суд вважав, що волевиявлення ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало його волі.

Відмовляючи у задоволенні вимог про усунення відповідача від права на спадкування, суд виходив із недоведеності факту ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, а також того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 грудня 2020 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - адвокат Лупу С. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада

2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення в частині вирішення вимог про визнання недійсним заповіту скасувати та ухвалити у вказаній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/20750/16 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено дію рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 10 грудня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції, які ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували положення частини четвертої статті 207, частини другої статті 1248,

статті 1253 ЦК України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі

№ 542/1135/15-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 619/3226/16-ц,

від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц.

Заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну оцінку обставинам справи. ОСОБА_2 стверджує, що заповіт від імені ОСОБА_5 складено з дотриманням вимог щодо форми його посвідчення, а слабкий зір ОСОБА_5 є фізіологічною особливістю людини похилого віку, відповідна оцінка чому була надана нотаріусом під час складення та посвідчення заповіту.

Також заявник вважає помилковим посилання суду першої інстанції на Міжнародний класифікатор хвороб, який не є нормативно-правовим актом, та звертає увагу касаційного суду, що в пункті 1.8 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5

(далі - Порядок № 296/5) визначено причини, внаслідок яких заповідач не може власноручно підписати заповіт та за дорученням останнього такий заповіт може бути підписаний іншою особою і такими підставами є фізична вада, хвороба або будь-яка інша причина.

Касаційна скарга не міститься доводів щодо оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_4 про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, а тому в силу статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року представником ОСОБА_4 - адвокатом Кондоні Т. О. подано відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивача просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 квітня 2016 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. посвідчено заповіт ОСОБА_5 , згідно якого усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_5 заповів своєму онуку ОСОБА_2 . Відповідно до частини четвертої статті 207, статей 1247 1253 ЦК України при посвідчені заповіту присутні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які зачитали текст заповіту заповідачу вголос та проставили свої підписи на ньому, а також за дорученням ОСОБА_5 та в його присутності заповіт підписала ОСОБА_12 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Шостою Одеською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 222/2016 щодо майна померлого ОСОБА_5 .

До нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_5 звернулись: 16 травня 2016 року онук ОСОБА_2 та

01 червня 2016 року дочка ОСОБА_13 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263

ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до

частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

За положеннями статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Відповідно до вимог частин першої, п`ятої, шостої статті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Порядок посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування передбачений Порядком № 296/5 (тут і надалі в редакції, чинній на час посвідчення заповіту 28 квітня 2016 року).

Відповідно до пункту 1.8 глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

Відповідно до пункту 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції визнаючи заповіт недійсним виходив із того, що під час судового розгляду не встановлено будь-яких хвороб чи фізичних вад, що завадили ОСОБА_5 особисто підписати заповіт. При цьому, суд вважав, що вказана нотаріусом причина підписання заповіту іншою особою - поганий зір заповідача, не передбачена Міжнародним класифікатором хвороб, тобто не є ані хворобою, ані фізичною вадою, а тому не може бути підставою неможливості підписання заповіту особисто заповідачем. У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що волевиявлення ОСОБА_5 на складення заповіту від 28 квітня 2016 року не було вільним і не відповідало його волі.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що в матеріалах справи відсутні дані щодо будь-яких захворювань

ОСОБА_5 , які б унеможливлювали підписання тексту. Однак обґрунтовано висловитись про можливість чи неможливість

ОСОБА_5 писати (ставити підпис) у вказаний термін неможливо. Посилання апелянта на неможливість підписання ОСОБА_5 заповіту внаслідок похилого віку (83 роки), апеляційний суд вважав припущенням, а показання допитаних в суді першої інстанції свідків оцінив, як суперечливі.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у нотаріуса не було підстав застосовувати правила частини четвертої

статті 207 ЦК України та посвідчувати заповіт за відсутності особистого підпису заповідача.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із вказаними висновками та вважає їх передчасними і недостатньо обґрунтованими.

Аналіз положень частини четвертої статті 207, статей 1247, 1248, 1253

ЦК України, глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 свідчить про те, що наявність підстав для підписання заповіту іншою, аніж заповідач особою, а також для посвідчення заповіту при свідках, якщо заповідач не може сам прочитати заповіт, може доводитись в суді не лише медичними документами про стан здоров`я заповідача, а й іншими доказами.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що наявність підстав для підписання заповіту за правилами частини четвертої статті 207 ЦПК України може підтверджуватися виключно медичними документами, а їх відсутність свідчить про недійсність заповіту, є помилковим.

При цьому, суд першої інстанції допитав в якості свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , що зазначені в заповіті, як свідки, а також

ОСОБА_12 , яка підписала заповіт, однак рішення районного суду взагалі не містить оцінки показань допитаних свідків.

Апеляційний суд в оскарженій постанові вибірково навів показання двох ( ОСОБА_11 та ОСОБА_10 ) із семи допитаних судом першої інстанції свідків, при цьому сконцентрувавши свою оцінку не на обставинах посвідчення заповіту та волевиявленні ОСОБА_5 , з приводу яких свідки надавали свої пояснення, а на обставинах, значення яких для розглядуваної справи суд не вказав, зокрема про те хто відкривав двері ОСОБА_10 , коли той навідував ОСОБА_5 або про те, що ОСОБА_5 дуже мерз, тощо.

Разом з тим, до ухвалення рішення судом першої інстанції, позовна заява не містила посилань на порушення нотаріусом форми і порядку посвідчення заповіту та положень частини четвертої статті 207 ЦПК України.

Так, зокрема, в остаточній редакції позову від 07 травня 2019 року (т.2

а.с. 45-52) представник позивача зазначала: «заповіт батько не підписував через поганий зір, а підписали його друзі ОСОБА_2 »; «оглянувши фотографії, які наявні в матеріалах справи, можливо зробити лише один висновок - на день складання заповіту

ОСОБА_5 був не взмозі не лише слухати зміст заповіту, який нібито вголос ОСОБА_5 зачитали свідки, а взагалі за станом здоров`я, поганим зором та фізичними вадами не міг розуміти, що взагалі відбувається в квартирі».

Натомість вже у відзиві на апеляційну скаргу (т.2 а.с. 144-149) представник позивача вказує, що наявність у ОСОБА_5 поганого зору це лише припущення.

Крім того, обґрунтовуючи недійсність заповіту тим, що у нотаріуса не було підстав застосовувати правила частини четвертої статті 207 ЦПК України, тобто фактично вказуючи на порушення нотаріусом форми і порядку посвідчення заповіту, що очевидно може вплинути на його права та обов`язки, суди пояснень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Корнік Д. А. з приводу обставин посвідчення заповіту не з`ясували, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не залучили, незважаючи на те, що такі повноваження мав як суд першої інстанції так і апеляційний суд в силу пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на час закінчення підготовки справи до апеляційного розгляду).

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, ухваливши судове рішення про часткове задоволення позову, не в повній мірі врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 вересня 2018 року у справі

№ 542/1135/15-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 619/3226/16-ц,

від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц, не навів оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які міститься у справі, не мотивував відхилення таких доказів, як показань свідків.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги, зазначені недоліки не усунув, не з`ясував всіх обставин, які необхідні для правильного вирішення справи? та дійшов передчасного і недостатньо вмотивованого висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування постанови апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові; з огляду на висновки суду першої інстанції обговорити питання щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Корнік Д. А., надавши їй можливість дати пояснення з приводу форми і порядку посвідчення заповіту від 28 квітня 2016 року; встановити обставини, які мають значення для вирішення справи з урахуванням наданих сторонами доказів та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Зважаючи на часткове задоволення вимог касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстави для поновлення дії оскаржених судових рішень відсутні.

Питання про розподіл судових витрат, у тому числі понесених при поданні касаційної скарги, має бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лупу Сергій Сергійович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання заповіту недійсним скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович