Постанова

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 522/21072/19-ц

провадження № 61-4839св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про визнання недійсним договору про надання послуг (покупцю) та стягнення сплачених коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ФОП ОСОБА_2 при укладенні договору про надання послуг 09 березня 2019 року ввів її в оману, надав недостовірну інформацію про надання фактичних послуг за цим договором, не виконав зобов`язань, визначених цим договором, тобто порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсним договір, укладений 09 березня 2019 року між нею та відповідачем, стягнути з відповідача отримані кошти за договором у розмірі 1 325,00 дол. США на відшкодування збитків, завданих невиконанням договору, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вказані позивачем у позовній заяві факти та обставини свідчать лише про виконання відповідачем ФОП ОСОБА_2 своїх обов`язків за договором про надання послуг у повному обсязі. ОСОБА_1 не вказано будь-яких фактичних обставин, які відповідно положень законодавства могли б бути підставою для визнання договору про надання послуг недійсним. Тобто підписанням акта прийому-передання наданих послуг позивач підтвердила їх отримання в повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що доводи позивача про несправедливість умов договору, введення позивача в оману не знайшли свого підтвердження та із матеріалів справи не вбачається наявності в оспорюваному договорі умов, що є несправедливими щодо позивача та не доведено наявності у діях відповідача ознак нечесної підприємницької діяльності. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не застосував до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів», є безпідставними, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, про що зазначає апелянт.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 642/8757/15-ц, а також постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16.

Також як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

23 квітня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

09 березня 2019 року між ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладений договір про надання послуг (покупцю), згідно з яким виконавець зобов`язується за плату, за дорученням замовника надати послугу, а саме: консультування замовника, організація перегляду, а також допомога в організації укладення замовником договору купівлі-продажу нерухомого майна квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.4 договору про надання послуг (покупцю) метою цього договору є пошук виконавцем об`єкта нерухомості, що задовольняє вимогою замовника та забезпечення Замовнику можливості укласти договір купівлі-продажу даного Замовника об`єкта.

У рамках вказаного договору виконавець (ФОП ОСОБА_2 ) надає замовнику послуги з: організацій візуального огляду об`єктів нерухомості, тотожних об`єкту договору (тобто фактично придбаної позивачем квартири) та самого об`єкту; проведення правової експертизи правовстановлюючих документів та технічної документації на об`єкт; організації та проведення переговорів із третіми особами (продавцями/продавцем, їх представниками) щодо умов надбання об`єкту; організації зустрічі замовника із третіми особами (продавцями/продавцем, їх представниками) на предмет умов надбання об`єкту.

Відповідно до пункту 2.1.2 договору виконавець має право відмовитися від подальшого надання послуг замовнику протягом всього строку дії цього договору.

Згідно з пунктом 3.3 вказаного договору підтвердженням надання виконавцем послуг замовникові сторони визнають підписаний акт приймання-передачі надання послуг, або факт придбання замовником права власності на об`єкт.

Пунктом 5.2 договору одностороння відмова від цього договору не допускається, крім випадків, встановлених у цьому договорі.

Відповідно до пункту 6.2 договору всі правовідносини виникають з цього договору або пов`язані з ним, у тому числі пов`язані з дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентується цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Підписанням цього договору сторони засвідчують, що вони досягли згоди з усіх істотних умов договору, всі умови, відповідальність, права та обов`язки, закріплені в цьому договорі сторонам зрозумілі, і вони зобв`язуються їх бездоганно дотримуватися (пункт 6.7 договору).

09 березня 2019 року між ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) підписаний акт прийому-передачі надання послуг, у якому зазначено, що виконавцем дійсно надані замовнику посередницькі, інформаційні, консультаційні послуги щодо об`єкта, який представляє собою квартиру, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

08 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець ОСОБА_4 передав у власність (продав), а покупець ОСОБА_1 отримала у власність (купила) квартиру АДРЕСА_2 , та сплатила за неї грошову суму у повному обсязі.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 626 ЦК Українипередбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК Українивідповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про; встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Відповідно до статті 230 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 12 ЦПК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обравши способом захисту своїх прав визнання недійсним договору надання послуг з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 15, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач у силу положення частини третьої статті 12 ЦПК України зобов`язана довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, характер спірних правовідносин, правильно застосувавши норми матеріального права, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору про надання послуг від 09 березня 2019 року недійсним, з підстав, передбачених статтями 15 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки стороною позивача не доведено, що умови оспорюваного договору є несправедливими, чи відповідач не надав неповну інформацію щодо умов договору про надання консультаційних послуг, які включали в себе і організацію перегляду та допомогу в організації укладення замовником (позивачем) договору купівлі-продажу нерухомого майна.

09 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 підписаний акт прийому-передачі надання послуг, в якому зазначено, що виконавцем дійсно надані замовнику посередницькі, інформаційні, консультаційні послуги щодо об`єкта - квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 08 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 642/8757/15-ц, а також постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16.

Проте зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги позивача.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 642/8757/15-ц висловлено правову позицію про те, що оскільки договором, укладеним між позивачем та відповідачем значно обмежено права лізингоодержувача як споживача, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що договір підлягає розірванню, оскільки він містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16 сформульовано позицію про те, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов`язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов`язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, Верховний Суд приходить висновку, що доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними, виходячи із встановлених у цій справі конкретних обставин.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Доводи ОСОБА_1 про те, що умови договору надання послуг є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, передбачають істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків і спрямовані на погіршення становища позивача, не заслуговують на увагу, оскільки така підстава для визнання оспорюваного договору недійсним як несправедливість включених до нього умов, із посиланням на статтю 18 Закону України «Про захист прав споживачів»підлягає доведенню на загальних підставах виходячи із принципу змагальності цивільного процесу. Тобто, ОСОБА_1 необхідно було довести суду несправедливість умов договору, і яким чином оспорювані умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, проте, позивачем такі підстави не були доведені.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального права, зокрема статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», є надуманими, оскільки позивач свої позовні вимоги не обґрунтовувала застосуванням відповідачем нечесної підприємницької практики.

Доводи заявника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченихпунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), не знайшли свого підтвердження.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 не вказав, які саме докази не досліджено судом, яке клопотання було необґрунтовано відхилено судом. Тобто посилання у касаційній скарзі на оскарження заявником судових рішень, з підстав, визначених пунктом 4частини другої статті 389 цього Кодексу, є лише формальним.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик