Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 522/21300/14-ц

провадження № 61-6174св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2017 року у складі судді Ільченко Н. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , в якому просив: визнати за ним право власності на Ѕ частину автомобіля «Toyota Yaris», автомобіля «Toyota Lexus», нежитлового приміщення 6-го поверху, площею 56,4 кв. м (офіс № 612), що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 ; виділити з вищевказаного майна Ѕ частку, що належала померлому ОСОБА_3 , шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 1 517 045 грн, що становить вартість Ѕ частку цього майна, в рахунок часткового погашення боргу померлого ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову вказав, що на виконанні у першому Приморському ВДВС Одеського МУЮ знаходиться виконавчий лист № 2-3936/11 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь суми боргу за договором позики у розмірі 748 892,67 грн, виданий Приморським районним судом м. Одеси

07 червня 2013 року. ОСОБА_3 за життя добровільно це рішення суду не виконав та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Нерухоме та рухоме майно за померлим ОСОБА_3 не зареєстровані, але він з 20 липня 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . На ім`я останньої за час цього шлюбу було зареєстровано вищевказані транспортні засоби та об`єкт нерухомого майна, що були їх спільною сумісною власністю, а відповідно до статей 65 та 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Також позивач вказував, що, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі від 05 листопада 2012 року було стягнуто на його користь з ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 748 892,67 грн, що на дату ухвалення цього рішення дорівнювало 93 693,56 доларів США, тому сума, яка підлягає стягненню за цим рішенням станом на 28 березня 2017 року, становить 2 544 108,08 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 11 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що майно, на яке позивач просив звернути стягнення, є особистою власністю відповідача, не спільним майном подружжя, тому відсутні підстави звертати стягнення на це майно з метою погашення боргів ОСОБА_3 . Так, транспортний засіб «Toyota Lexus» був придбаний ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_3 , а тому є її особистою приватною власністю. Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року встановлено, що транспортний засіб «Toyota Yaris» і нежилі приміщення

№ НОМЕР_1 , загальною площею 56,4 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 , були придбані ОСОБА_2 на позичені у ОСОБА_4 грошові кошти, а тому вказане майно є особистою приватною власністю відповідача, а тому виділ частки померлого у цьому майні є безпідставним. Також, між померлим ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 був укладений шлюбний договір, відповідно до якого майно, набуте подружжям під час шлюбу є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина. Оскільки спірне майно зареєстроване за відповідачем, то воно є її особистою приватною власністю.

Крім того, у даному випадку мають місце правовідносини, пов`язані із виконанням судового рішення, а тому вирішення питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, у разі його наявності, повинно вирішуватися у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 242/1703/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірне майно набуто відповідачем та її померлим чоловіком під час зареєстрованого шлюбу, а тому вважається їх спільною сумісною власністю. Відповідач не довела належними та допустимими доказами факт сплати особистих коштів за придбання цього майна. Посилання судів на рішення суду, яким встановлено обставини щодо придбання відповідачем майна за позичені у ОСОБА_4 кошти, є помилковим, оскільки позивач не брав участі у розгляді цієї справи, отже встановлені у рішенні обставини не мають преюдиційного для нього значення. Також вважає необґрунтованими посилання судів на шлюбний договір, оскільки він був укладений з метою ухилення позичальника від виконання зобов`язання за договором позики.

Відзив на касаційну скаргу

У вересні 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 14 липня

2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада

2012 року, яке набрало законної сили, (справа № 2-3936/11) задоволено частково позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики

від 01 червня, 08 червня 2007 року та від 26 квітня 2008 року та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 748 772, 67 грн та судові витрати в сумі 120,00 грн, що разом складає

748 892, 67 грн.

13 червня 2013 року державним виконавцем першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ було винесено постанову ВП № 38492211 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа

№ 2-3926/11, виданого 07 червня 2013 року Приморським районним судом

м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 748 892, 67 грн.

Боржник ОСОБА_3 не виконав вищевказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2012 року у справі № 2-3936/11,

а ІНФОРМАЦІЯ_1 останній помер.

Померлий ОСОБА_3 на день своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який був зареєстрований 20 липня 2001 року.

Транспортний засіб «Toyota Lexus» зареєстрований на ім`я відповідача

ОСОБА_2 13 грудня 2000 року.

10 вересня 2002 року на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль «Toyota Yaris».

Відповідно до Інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24 грудня 2014 року, 16 квітня 2010 року за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на нежилі приміщення № 612, загальною площею 56,4 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 15 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_6 та

ОСОБА_2

12 серпня 2013 року між подружжям ОСОБА_3 і

ОСОБА_2 було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Калінюком О. Б. Умовами шлюбного договору передбачено, що майно, набуте подружжям під час спільного проживання у шлюбі, що є предметом домашнього побуту, є власністю дружини; майно, набуте подружжям до реєстрації шлюбу, як рухоме так і нерухоме, є особистою власністю кожного із подружжя; майно, набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що кредитор може звернутися до суду про виділ частки боржника у спільній сумісній власності, якщо позичальник є власником такого майна.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що автомобілі марки «Toyota» (моделі «Lexus» та «Yaris»), а також нежитлове приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 56,4 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 . Та ОСОБА_2 , тому в рахунок погашення боргів померлого ОСОБА_3 він як кредитор має право на Ѕ частину вказаного майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне майно є особистою приватною власністю

ОСОБА_2 , тому на це майно не може бути звернено стягнення з метою погашення боргів ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Установлено, що автомобіль «Toyota Lexus» набутий відповідачем до шлюбу із ОСОБА_3 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , тому на нього не розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Статтею 92 СК України встановлено право на укладення шлюбного договору.

Відповідно до частини першої статті 92 та частини першої статті 93 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям; шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою статті 97 СК України, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім`ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв`язку з реєстрацією шлюбу; сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою власністю кожного з них.

Відповідно до умов укладеного 12 серпня 2013 року між подружжям ОСОБА_3 і ОСОБА_2 шлюбного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О. Б., майно, набуте подружжям під час спільного проживання у шлюбі, що є предметом домашнього побуту, є власністю дружини; майно, набуте подружжям до реєстрації шлюбу, як рухоме так і нерухоме, є особистою власністю кожного із подружжя; майно, набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина.

Оскільки спірний автомобіль «Toyota Lexus» набутий відповідачем до реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 , а майно «Toyota Yaris» та нежилі приміщення № 612, загальною площею 56,4 кв. м, що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 , набуте під час шлюбу, було зареєстроване на відповідача, то за умовами шлюбного договору

від 12 серпня 2013 року воно є особистою приватною власністю

ОСОБА_2 . Оскільки боржник ОСОБА_3 за життя не був власником вищеперерахованого майна, виділення Ѕ частки у цьому майні з метою погашення боргів ОСОБА_3 є неможливим.

Недійсність укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 шлюбного договору прямо не встановлена законом, цей договір не визнано у судовому порядку недійсним, його правомірність презюмується згідно з вимогами статті 204 ЦК України, а тому доводи касаційної скарги про його фіктивність є необґрунтованими.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 не був власником спірного майна, то суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про неможливість виділення Ѕ частки у зазначеному майні та стягнення з власника майна ОСОБА_2 грошових коштів в рахунок погашення боргів померлого ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що належність автомобіля «Toyota Yaris» і нежитлових приміщень до особистого майна ОСОБА_2 не може беззаперечно підтверджуватись обставинами, установленими у рішенні Приморського районного суду

м. Одеси від 11 січня 2016 року у справі № 522/20861/15 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики у розмірі 2 500 242,10 грн.

Цим судовим рішенням встановлені обставини про те, транспортний засіб «Toyota Yaris» і спірні нежилі приміщення були придбані

ОСОБА_2 на позичені у ОСОБА_4 грошові кошти, а тому вказане майно є особистою приватною власністю відповідача.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони (частина друга статті 54 ЦПК України).

З огляду на те, що ОСОБА_1 участі у вказаній справі не брав, тому зазначені обставини не є преюдиційними до спірних правовідносин та наявність цього рішення не звільняє відповідача від обов`язку спростовувати твердження позивача про віднесення спірного майна до режиму спільної сумісної власності подружжя.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 522/20861/15, переглядаючи вказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2016 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Водночас такі порушення норм процесуального права не вплинули на правильність висновку судів про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на наявність шлюбного договору, за умовами якого спірне майно є особистою власністю відповідача, та правомірність якого не спростована, а тому підстав для скасування правильних по суті рішень з одних лише формальних підстав колегія суддів не вбачає (частина друга статті 410 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на те, що судами попередніх інстанції не застосовано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах

від 18 квітня 2018 року у справі № 242/1703/15-ц та від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц є помилковими, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, яку розглядав Верховний Суд, правовідносини не є подібними та є різними встановлені судами фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення,

а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 липня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович