Постанова
Іменем України
31 березня 2021 року
м. Київ
справа № 522/25790/13-ц
провадження № 61-2668св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 945 370,40 грн; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_2 нерухоме майно (ізольовану квартиру), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що 24 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11275353000, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 80 000,00 доларів США під 13,4 % річних на строк до 24 грудня 2014 року. В забезпечення зобов`язань за кредитним договором 24 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно (ізольована квартира), загальною площею 67,7 кв. м, жилою площею 38,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На момент звернення до суду ПАТ «Дельта Банк» позичальник умови кредитного договору належним чином так і не виконала, неодноразово повідомлена про виконання зобов`язань згідно з умовами кредитного договору, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги, та станом на 15 липня 2013 року за відповідачем 1 наявна заборгованість у сумі 945 370,40 грн.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступає ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, і внаслідок передачі до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки цього суду від 13 лютого 2019 року) позов ПАТ «Дельта Банк» залишено без задоволення.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений факт переходу (відступу) позивачу прав вимоги за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 11275353000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , та іпотечним договором від 24 грудня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , а також з недоведеності наявності заборгованості у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за вказаними договорами перед ПАТ «Дельта Банк».
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2019 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 945 370,40 грн, яка включає суму заборгованості за кредитом - 549 878,64 грн, суму заборгованості за відсотками - 395 582,77 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що складає 945 370,40 грн (яка включає суму заборгованості за кредитом - 549 878,64 грн, суму заборгованості за відсотками - 395 582,77 грн) звернуто стягнення на предмет іпотеки з ОСОБА_2 за іпотечним договором від 24 грудня 2007 року, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно (ізольована квартира), загальною площею 67,7 кв. м, жилою площею 38,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3 441,00 грн. Застосовано до процедури виконання цього рішення суду мораторій, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивач належним чином підтвердив право на звернення до позичальника з відповідними вимогами як кредитор за договором від 24 грудня 2007 року № 11275353000.
Також апеляційний суд вказав, що у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань кредитор отримав право звернутися до суду з відповідними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення простроченої заборгованості. Водночас за обставинами даної справи предмет іпотеки відповідає умовам, встановленим Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому суд апеляційної інстанції вважав за необхідне застосувати мораторій до процедури виконання цього рішення суду про задоволення позовних вимог.
Щодо неповідомлення боржника про заміну кредитора, то апеляційний суд зазначив, що законодавством не встановлений обов`язок повідомляти боржника про заміну кредитора, доказів погашення заборгованості первісному кредитору чи новому кредитору позичальник до суду не надала. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту (з посиланням на постанову Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 569/8962/16).
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на встановлені у справі обставини, вказує на те, що:
- позивачем до суду надана виписка з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року, з якої не вбачається факт передачі прав вимоги саме за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 11275353000. Акт приймання-передачі документації за договором від 08 грудня 2012 року, посилання на який є в оскаржуваній постанові апеляційного суду, лише засвідчує факт передачі документації, а не передачі права вимоги;
- суду не надано жодного доказу на підтвердження належної форми правочину щодо заміни кредитора. Позивачем порушено порядок: повідомлення заявника про заміну кредитора за кредитним договором; укладення змін до кредитного договору щодо заміни кредитора в тій самій формі, що й кредитний договір; надання доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні;
- оскільки позивачем не доведено перехід права вимоги за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 11275353000, то ПАТ «Дельта Банк» не може бути кредитором за вказаним зобов`язанням та не має жодних законних підстав на звернення до суду із позовом;
- апеляційним судом не перевірявся наданий банком розрахунок, не встановлювалися точні суми заборгованості та не перевірявся порядок їх нарахування. Приведений банком розрахунок заборгованості не відповідає умовам договору, графіку погашення кредиту та виконаним позичальником зобов`язанням та є очевидно помилковим;
- заявник не повідомлялась про час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції, справа була розглянута за її відсутності.
На дату розгляду справи Верховним Судом відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року (з урахуванням ухвал Верховного Суду від 07 лютого 2020 року та від 20 березня 2020 року) відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 522/25790/13-ц із Приморського районного суду м. Одеси та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2020 року матеріали справи № 522/25790/13-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої 03 лютого 2020 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції
24 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11275353000, згідно з умовами якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 80 000,00 доларів США під 13,4 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 24 грудня 2007 року по 24 грудня 2014 року. 24 грудня 2007 року до вказаного договору укладено додаткову угоду № 1.
В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір від 24 грудня 2007 року, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Укрсиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Укрсиббанк») повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами від боржників.
В матеріалах справи міститься акт приймання-передачі документації за договором від 08 грудня 2011 року, з якого вбачається, що продавець передав покупцю документи щодо стягнення заборгованості, а саме оригінал кредитного договору, оригінал договору іпотеки, виписку про рух коштів та копію документів по боржнику - ОСОБА_1 . Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору позивачу передано права вимоги за кредитним договором № 11275353000 із загальним розміром зобов`язання у валюті кредиту 80 000,00 доларів США та за договором іпотеки від 24 грудня 2007 року, заставодавцем у зазначеному додатку вказано ОСОБА_1
18 березня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» направило ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій повідомлено, що станом на 25 лютого 2013 року за кредитним договором наявна прострочена заборгованість (поточна) в сумі 53 774,06 доларів США, загальна заборгованість - 112 486,45 доларів США. У вказаній вимозі Банк повідомив, що у разі незадоволення претензії банк буде змушений захищати свої права шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу. Аналогічна вимога направлена ОСОБА_2 .
В матеріалах справи наявна довідка від 15 липня 2013 року АТ «Дельта Банк», відповідно до якої заборгованість за кредитним договором № 11275353000 ОСОБА_1 станом на 15 липня 2013 року складає 118 274,79 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України складає 945 370,40 грн, в тому числі тіло кредиту - 68 783,64 доларів США, що в еквіваленті складає 549 787,64 грн, відсотки - 49 491,15 доларів США, що в еквіваленті складає 395 582,77 грн.
Нормативно-правове обґрунтування
Щодо позовних вимог банка
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Щодо отриманих ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за договором кредиту
Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України).
Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки
Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції станом на дату подання позову) за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За частиною першою статті 12 зазначеного Закону у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Стаття 41 Закону України «Про іпотеку» встановлює, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, установивши, що АКІБ «УкрСиббанк» надано позичальнику кредит, проте ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за договором кредиту, допустивши прострочення погашення своїх зобов`язань за ним та утворення заборгованості у загальному розмірі 945 370,40 грн, дійшов правильного висновку про стягнення цієї заборгованості з відповідача ОСОБА_1 на користь нового кредитора (ПАТ «Дельта Банк») звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить відповідачу ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту від 24 грудня 2007 року № 11275353000, та пов`язану із цим необхідність скасування рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову необґрунтовано відмовлено.
Доводи касаційної скарги про те, що не відбувся перехід (відступ) прав вимоги за договором кредиту від АКІБ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк», чи відсутність у позивача правових підстав для звернення до суду, спростовуються матеріалами справи, нормою пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України (згідно з якою кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)) та висновком апеляційного суду про те, що позивач, ураховуючи надані ним документи, належним чином підтвердив своє право на звернення до позичальника із відповідними вимогами як нового кредитора за договором кредиту із ОСОБА_1 . Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Відсутність належного підтвердження отримання позичальником досудової вимоги про стягнення заборгованості, про що зазначає заявник у своїй касаційній скарзі, не є підставою для відмови у позові, як правильно зазначив апеляційний суд. Окрім того, у ній йдеться лише про наявність простроченої (поточної) заборгованості станом на 25 лютого 2013 року із вимогою розглянути претензію, сплатити заборгованість та попередження про можливий захист майнових прав банка шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса або звернення до суду.
Стороною відповідача ОСОБА_1 не спростовано наявність заборгованості за договором кредиту від 24 грудня 2007 року, протягом тривалого часу позичальником не здійснювалось погашення кредитної заборгованості. Сама заявник у своєму розрахунку заборгованості зазначає, що останній платіж нею здійснено у червні 2009 року, разом з тим відступлення права вимоги до ПАТ «Дельта Банк» відбулось у грудні 2011 року, тому не може спростовувати відсутність платежів за договором кредиту згідно з графіком його погашення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (частина друга статті 517 ЦК України), водночас наявність такого права не позбавляє боржника зобов`язань за договором перед первісним кредитором, якщо боржник не погоджується із заміною кредитора у зобов`язанні.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.
Доводи касаційної скарги про неправильність розрахунків позивача не можуть бути прийняті, оскільки відповідачі не спростували належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором кредиту, а апеляційний суд обґрунтовано зазначив з цього приводу, що розрахунок заборгованості, наданий відповідачем в процесі розгляду справи, не відображає необхідної інформації щодо розрахунку заборгованості з дня останньої оплати чергових платежів, а фактично є графіком погашення кредиту, який не враховує нарахування відсотків на прострочену заборгованість, інших розрахунків заборгованості в процесі розгляду справи до суду надано не було. Водночас зазначене зводиться до переоцінки доказів у справі, що в силу положень статті 400 ЦПК України (в редакції станом на дату подачі касаційної скарги) не відноситься до компетенції суду касаційно інстанції.
Посилання заявника на недотримання банком пункту 1.6 договору про надання споживчого кредиту без обґрунтування, в чому саме полягає порушення черговості погашення заборгованості, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки вона не повідомлялась про час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції, справа була розглянута за її відсутності, відхиляються, зважаючи на те, що матеріали справи містять підтвердження направлення співвідповідачеві копії ухвали про відкриття апеляційного провадження (а. с. 66, 69, 70 т. 2) (поштове відправлення повернулось за закінченням встановленого строку зберігання); повістки про призначене на 24 липня 2019 року судове засідання в суді апеляційної інстанції (а. с. 72, 74, 75 т. 2) (поштове відправлення повернулось за закінченням встановленого строку зберігання); повістки про призначене на 07 листопада 2019 року судове засідання в суді апеляційної інстанції (а. с. 103, 104, 106 т. 2) (поштове відправлення повернулось за закінченням встановленого строку зберігання), а наданий ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» (а. с. 88-90 т. 2), направлений конвертом із зворотною адресою ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 (а. с. 93 т. 2), що також вказана в позовній заяві, договорі кредиту та конверті із касаційною скаргою, і куди апеляційним судом направлялись документи, свідчить про обізнаність співвідповідача про апеляційне провадження у справі та реалізацію заявником своїх прав учасника судового процесу.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи, є аналогічні доводам, зазначеним у відзиві заявника на апеляційну скаргу банка, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги).
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіІ. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик