№ 522/2893/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

10 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 522/2893/19

провадження № 61-21228св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - департамент комунальної власності Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Портофранківський»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року у складі судді Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду

від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Основний зміст позовної заяви та її обґрунтування

У лютому 2019 року департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувсь до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя

особа - комунальне підприємство «Житлово-комунальний «Портофранківський» (далі - КП «ЖКС «Портофранківський»), про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом виселення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до акту обстеження спірного приміщення встановлено, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовується двірниками КП ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Листом від 21 грудня 2018 року № 774 КП ЖКС «Портофранківський» повідомило позивача, що спірне приміщення використовується працівником комплексного прибирання ВД № 1 КП ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 як житло.

Оскільки відповідачі займають спірне приміщення без будь-яких дозвільних документів на це, позивач вважає, що вони мають бути виселені з нього, що і стало приводом для звернення до суду.

Враховуючи викладене, департамент комунальної власності Одеської міської ради просив суд усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня

2020 року у задоволенні позовної заяви департаменту комунальної власності Одеської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено наявність між позивачем і відповідачем договірних відносин щодо користування (оренди) спірним майном. Тривалий час після видачі Одеській міській раді свідоцтва про право власності та реєстрації його за Одеською міською радою (2008 рік) органи місцевого самоврядування не користувались та не розпоряджались спірним майном.

Позивачем не надано доказів, що Одеська міська рада, департамент комунальної власності Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради пред`являли до відповідачів вимоги щодо звільнення приміщення підвалу загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з необхідністю користування або розпорядження спірним майном. Лише у позовній заяві департамент комунальної власності Одеської міської ради заявив про свої права, пред`явивши позов про виселення.

Тому суд першої інстанції визнав недоведеною протиправність поведінки відповідачів, тобто вчинення ними дій, спрямованих на порушення прав позивача, та дійшов висновку про необґрунтованість і передчасність позовних вимог департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, нежитлове приміщення підвалу загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовується відповідачами не самовільно, а з дозволу КП «ЖКС «Портофранківський», яке є структурним підрозділом Одеської міської ради, та яке надало це приміщення для житла двірникам КП «ЖКС «Портофранківський».

Одеська міська рада тривалий час після видачі їй свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення підвалу та реєстрації його за Одеською міською радою в 2008 році, органи місцевого самоврядування не користувались цим нерухомим майном, допускаючи те, що їх орган, яким є КП «ЖКС «Портофранкіський», використовує його як житло для двірників. Крім того, позивачем не надано доказів того, що Одеська міська рада або її органи раніше пред`являли вимоги до відповідачів щодо звільнення приміщення підвалу загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з необхідністю користування або розпорядження спірним майном без надання іншого житлового приміщення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У грудні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку департамент комунальної власності Одеської міської ради подав касаційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада

2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що висновки Верховного Суду з питань застосування норм права у подібних правовідносинах відсутні, зокрема щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) до нежитлових приміщень, які належать до права комунальної власності. Непрямим підтвердженням відсутності висновків Верховного Суду є також факт, що в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції відсутні відповідні посилання на жодну постанову Верховного Суду щодо застосування вищезазначених норм матеріального права.

Заявник вказує, що право власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради порушується ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які без належних правових підстав використовують спірне приміщення, проте суди не захистили порушене право.

Суд першої та апеляційної інстанцій, застосовуючи положення пункту 1

статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушують конституційні права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, виконавчим органом якої є департамент комунальної власності Одеської міської ради, позбавляє департамент права на володіння, користування та розпорядження об`єктом комунальної власності у вигляді нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , чим переважає приватний інтерес відповідачів.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу до суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності

від 12 листопада 2008 року, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року № 123, право власності на яке зареєстроване комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02 грудня 2008 року № 21115949 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 7, 8, 14).

Відповідно до акту обстеження спірного приміщення, підписаного старшим інспектором відділу Потаповим Д. Д., незацікавленими особами - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , погодженим директором комунального управління «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» Головним Р. І., 05 листопада 2018 року було встановлено, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовується двірниками КП «ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 та ОСОБА_2

(а. с. 29-30).

У зазначеному акті вказано, що особа, яка займає приміщення, а саме

ОСОБА_1 , прописана по АДРЕСА_2

(а. с. 29).

Листом від 21 грудня 2018 року № 774 КП «ЖКС «Портофранківський» повідомило позивача, що спірне приміщення використовується працівником комплексного прибирання ВД № 1 КП «ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 як житло (а. с. 31).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За змістом частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно із частиною першою, другою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Відповідно до пункту 1.1. Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради від 19 лютого 2013 року (далі - Положення) департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради.

Згідно з положенням 1.2. Положення департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста та щодо реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства. Визначення меж повноважень та умов їх здійснення регулюється зазначеним Положенням.

Відповідно до підпункту а) пункту 2.1.1 Положення основним завданням департаменту є у сфері управління комунальною власністю реалізація місцевої політики у сфері управління комунальною власністю.

Згідно з пунктом 2.2.1.1., 2.2.1.2. та 2.2.1.20. Департамент проводить єдину політику управління комунальним майном територіальної громади м. Одеси, здійснює облік, інвентаризацію комунального майна, що знаходиться в управлінні департаменту, виконавчих органів Одеської міської ради та комунальних підприємств, забезпечує контроль за його використанням і збереженням. Здійснює контроль за ефективним використанням майна, що належить територіальній громаді м. Одеси на праві комунальної власності та закріплене за комунальними підприємствами на праві господарського відання або на праві оперативного управління, здійснює облік нежилих приміщень комунальної власності територіальної громади м. Одеси на території міста, вносить міській раді та її виконавчому комітету пропозиції щодо використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади м. Одеси.

Відповідно до пункту 3.2. департамент має право у встановленому порядку набувати майнові та немайнові права, укладати договори в межах своєї компетенції, вести претензійно-позовну роботу в межах своїх повноважень.

За приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положенням статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Суттєвою підставою негаторного позову є факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2011 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії»).

Перевіряючи законність та обгрунтованість висновків суду першої інстанції про відмову власнику спірного майна у вимогах про усунення перешкод у користуванні його власністю, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що нежитлове приміщення підвалу використовується відповідачами не самовільно, а з дозволу КП ЖКС «Портофранківський», яке є структурним підрозділом Одеської міської ради, та яке надало це приміщення як житло для проживання двірникам КП ЖКС «Портофранківський». При цьому також послався на те, що позивачем не надано доказів про необхідність користування або розпорядження спірним майном та не пред`явлення ним таких вимог раніше, до пред`явлення цього позову, тому зробив висновок про необґрунтованість та передчасність таких вимог.

Роблячи висновок про те, що позивачем не надано доказів того, що Одеська міська рада або її органи раніше пред`являли вимоги до відповідачів щодо звільнення приміщення підвалу загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з необхідністю користування або розпорядження спірним майном без надання іншого житлового приміщення, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що власник вправі захищати свої права, пред`являючи позов до суду на підставі статті 391 ЦК України.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про непред`явлення раніше вимог про захист порушеного права та про передчасність таких вимог не узгоджуються за наведеними положеннями закону та усталеною судовою практикою.

Як встановлено судом, належність спірного приміщення позивачу та неможливість користування ним його власником через зайняття його відповідачами доведена і ніким не оспорується. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про необґрунтованість заявлених власником позовних вимог у порядку статті 391 ЦК України та про передчасність таких вимог власника не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

З огляду на усталену судову практику у таких спорах суд мав з`ясувати обставини, чи пред`явлення такого позову, фактично про виселення осіб, є необхідним у демократичному суспільстві, чи відповідає таке втручанням у право особи на повагу до її житла нагальній суспільній необхідності, чи є воно співрозмірним із переслідуваною законною метою. Зокрема, суд мав з`ясувати, чи є законним право особи (осіб) на зайняття приміщення, про припинення якого заявлені вимоги, чи є це приміщення єдиним приміщенням, яке вони використовують як житло, та обґрунтувати у судовому рішенні співрозмірність такого заходу у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Проте зазначені обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення судами не з`ясовані, рішення суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо предмету доказування у цій справі, а містить формальні висновки про передчасність указаних вимог власника про захист його порушеного права.

При цьому судом не з`ясовано, чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, чи наявні достатні та триваючі зв`язки із конкретним місцем, спірним приміщенням.

З огляду на викладену практику ЄСПЛ та вимог національного законодавства, суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам позивача та не перевірив чи є зазначене приміщення єдиним житлом відповідачів, на якій правовій підставі останні використовують спірне приміщення, а також не встановив наявність у відповідачів іншого житла.

При цьому, обґрунтовуючи свої висновки суд апеляційної інстанції послався на лист відповідача, та акт обстеження нежитлового приміщення.

Відповідно до акту обстеження спірного приміщення, спірне нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 87,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , використовується двірниками КП «ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 та ОСОБА_2

(а. с. 29-30).

У зазначеному акті вказано, що особа, яка займає приміщення, а саме

ОСОБА_1 , прописана по АДРЕСА_2

(а. с. 29).

Згідно з листом від 21 грудня 2018 року № 774 КП «ЖКС «Портофранківський», спірне приміщення використовується працівником комплексного прибирання ВД № 1 КП «ЖКС «Портофранківський» ОСОБА_1 як житло, проте будь-яка інформація про ОСОБА_2 , як особу чи працівника відповідного структурного підрозділу відсутня (а. с. 31).

Матеріали справи також не містять доказів, відповідних наказів про прийняття відповідачів на роботу структурним підрозділом позивача та перебування їх у трудових відносинах на час вирішення спору, на підтвердження зазначеної у позові, в указаному акті позивача та листі третьої особи інформації про те, що відповідачі перебувають у трудових відносинах, тобто є працівником (працівниками) комплексного прибирання ВД № 1 КП «ЖКС «Портофранківський», та доказів про надання відповідачам спірного приміщення для використання його як житла.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимоги, передбачені процесуальним законодавством України, щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, й не перевірив по суті рішення суду першої інстанції на предмет його законності та обґрунтованості, та не вирішив спір відповідно до вимог закону.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи, що порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, то справу необхідно передати на новий розгляд до цього.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта