ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року

м. Київ

справа № 522/3342/22

провадження № 61-9651св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова Олексія Миколайовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Воронцової Л. П., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву банк мотивував тим, що з 15 жовтня 2019 року є правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» згідно з рішенням Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 щодо припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

25 квітня 2008 року АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 2008/695-Ф03.14/20, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 396 000,00 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості до 24 квітня 2019 року на умовах, визначених цим договором.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 січня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» 32 686,14 доларів США заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати.

Позивач указував, що оскільки рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 січня 2012 року стягнуто всю заборгованість за кредитним договором достроково, то в кредитора виникло право нараховувати проценти за неправомірне користування кредитом в іншому (збільшеному) розмірі, адже після отримання вимоги про дострокове погашення заборгованості або винесення рішення суду про стягнення такої заборгованості достроково, вся заборгованість за кредитним договором вважається простроченою, оскільки такими діями кредитор змінив строк кредитування.

Відповідач не виконувала умови договору належним чином, станом на 23 листопада 2021 року виникла заборгованість, розрахована на підставі частини другої статті 625 ЦК України, що складається із суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість - 32 686,14 доларів США.

АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача заборгованість, розраховану на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 06 січня 2012 року № 2008/695-Ф03.14/20, яка складається із суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість і становить 32 686,14 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість, розраховану на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пунктів Кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 06 січня 2012 року № 2008/695-Ф03.14/20, що складається із суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість і становить 32 686,14 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» витрати зі сплати судового збору у сумі 13 951,51 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року змінено.

Виключено з резолютивної частини рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року слова: «та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 2008/695-Ф03.14/20 від 06.01.2012 року».

У решті рішення суду залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, із розрахунку, наданого позивачем, встановив, що періодом нарахування 3 % річних є період з 23 листопада 2018 року до 23 листопада 2021 року, базою для нарахування є сума боргу у розмірі 363 179,38 доларів США з урахуванням сплачених відповідачем після ухвалення рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 січня 2012 року коштів у сумі 18 750,00 доларів США, тому дійшов висновку про наявності правових підстав для стягнення 3 % річних на суму боргу, що узгоджується з положенням частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав слушними доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції безпідставно послався у рішенні на пункти кредитного договору при нарахуванні 3 % річних, оскільки за фактично встановлених обставин 3 % річних нараховані на підставі частини другої статті 625 ЦК України, а тому із резолютивної частини рішення суду першої інстанції слова: «та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором №200/695-ФО3.14/20 від 25.04.2008 року» вважав за потрібне виключити.

Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що наявність між сторонами договору іпотеки від 25 квітня 2008 року, яким забезпеченні зобов`язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/695-ФО3.14/20, виключає можливість застосування частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вважав такі доводи власним тлумаченням норм права відповідачем.

Короткий зміст касаційної скарги

У червня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смірнов О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова О. М. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

20 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 625 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що спірним рішенням суду з відповідача стягнуто заборгованість, що розрахована на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пунктів кредитного договору за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 25 квітня 2008 року, становить 32 686,14 доларів США та складається з суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість.

Апеляційним судом проігноровано, що у подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») .

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на невідповідність позовних вимог вимогам частини другої статті 625 ЦК України, під час застосування цієї норми права діяв усупереч висновків Верховного Суду, якими вказано, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором, а також що нараховані за «користування кредитом» проценти унеможливлюють їх тлумачення як міри відповідальності.

Кредитор не використав ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору. Не дотримано баланс інтересів позичальника та позикодавця у межах кредитних відносин.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 квітня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк»(кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 2008/695-ФО3.14/20, відповідно до умов якого, кредитор надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 396 000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язувалася повернути кредит та сплатити проценти.

Рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 січня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 2008/695-ФО3.14/20 у сумі 381 929,38 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 06 січня 2012 року становить 3 051 539,36 грн. У задоволенні решти позовних вимог АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року № 5/2019 припинено АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Пунктом 1.2 вказаного рішення визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 15 жовтня 2019 року.

Із розрахунку, наданого позивачем, встановлено, що періодом нарахування 3 % річних є період з 23 листопада 2018 року до 23 листопада 2021 року, базою для нарахування є сума боргу у розмірі 363 179,38 доларів США з урахуванням сплачених відповідачем після ухвалення рішення Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 січня 2012 року коштів у сумі 18 750,00 доларів США.

Встановлено, що матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» у добровільному порядку сплатила заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 25 квітня 2008 року № 2008/695-ФО3.14/20 у розмірі 363 179, 38 доларів США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова О. М. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вказаним вимогам закону, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першою статті509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на вищенаведені норми права, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження

№ 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зробив аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач як кредитор вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у частині стягнення з позичальника 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, виходив з того, що позичальник має невиконане грошове зобов`язання перед банком, яке визначено рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов`язання перед АТ «Альфа-Банк», яке, з урахуванням суми, сплаченої після ухвалення рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06 січня 2012 року становить 363 179, 38 доларів США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), вказано, що у частині другій

статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

У зв`язку із викладеним колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо визначення базової суми для обчислення сум, встановлених статтею 625 ЦК України. Відповідачка цих сум не спростувала, що є її процесуальним обов`язком у розумінні статті 12 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог статей 12 13 ЦПК України, встановивши, що банк звернувся до суду з вимогою про стягнення 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, яке є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а не процентів за правомірну чи неправомірну поведінку позичальника, передбачених умовами кредитного договору, дійшов обґрунтованого висновку про виключення із резолютивної частини рішення суду першої інстанції посилання на пункти кредитного договору.

Отже, доводи касаційної скарги у тій частині, що суди не встановили, чи являються 3 % річних мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, чи передбачені умовами договору як відповідальність за правомірну поведінку позичальника («за користування кредитом»), на увагу не заслуговують.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова О. М. як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Зокрема, у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду тлумачила умови договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказавши, що у подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, банк звернувшись з вимогою про нарахування 3 % річних, просив покласти на боржника відповідальність саме за прострочення грошового зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, а не умовами кредитного договору, як помилково вважає заявник.

При цьому, задовольняючи позов банку, суди попередніх інстанцій правильно врахували висновки Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведені у постанові від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, за змістом якої вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова Олексія Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2022 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Одеського апеляційного суду від 29 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник